Ітін Вівіан Азарійович (26 грудня 1893 року, Уфа — 22 жовтня 1938 року, Новосибірськ) — російський радянський письменник-фантаст, один з основоположників радянської фантастики, поет, драматург, публіцист, сценарист і організатор літературного життя; революціонер, юрист, учасник полярних експедицій. Автор першого радянського науково-фантастичного роману.

Біографія Батько Ітіна Азарій Олександрович походив з родини бідних ремісників-євреїв, у молодості прийняв православ'я; займався адвокатською практикою в Уфі. Мати — актриса уфимського любительського театру . Вівіан був третьої дитиною у сім'ї Ітіних.

Вівіан Ітін з ранньої юності сповідував радикальні погляди на існуюче суспільство, на відміну від батька, який був прибічником кадетів.

Був одним з кращих учнів Уфимського реального училища. В 1912 році вступив до . Через рік перевівся на юридичний факультет Петербурзького університету, який не закінчив через свою участь у подіях Революції.

11 грудня 1917 року призначений у відділення державного права Наркомату юстиції РРФСР. У березні 1918 року разом з усім апаратом радянського уряду був евакуйований до Москви, пізніше переїхав до Уфи. Невдовзі тут розпочалося повстання Чехословацького корпусу, що ліквідувало в місті Радянську владу. Під час мобілізації, оголошеної Комучем, Ітіна було записано рядовим телеграфістом у російсько-чеський полк, де він прослужив три місяці. Пізніше його було прикомандировано перекладачем до американської місії Червоного хреста і американської Християнської асоціації молоді.

В умовах кадрового голоду більшовиками призначений виконувати обов'язки завідувача губернського юридичного відділу у Красноярську. За обов'язком служби Ітіну доводилось підписувати смертні вироки, головувати у реквізиційній комісії. У грудні 1920 року був прийнятий до лав РКП(б).

У 1921 році Ітіна перевели до повітового міста Канськ на пропагандистську роботу. Саме тут Ітін вирішує відійти від чиновницької кар'єри і зайнятися літературою. В червні 1922 року його було переведено до Сибірського крайового державного видавництва.

Навесні 1925 року був виключений з партії через донос, відновлений через півроку. У цьому ж році від дизентерії помирає син Ітіна.

В 1926 році на з'їзді сибірських письменників Ітіна було обрано секретарем письменницького правління. У 1928—1929 роках — секретар редакції журналу «», в 1933—1935 роках — редактор цього часопису. На новій посаді робив спроби суміщати кон'юнктурні вимоги і друк актуальних літературних новинок. У 1934 році Ітіна обрали головою правління Західносибірського об'єднання письменників, а також делегатом . 19 серпня 1936 року разом з іншими письменниками узяв участь у мітингу проти «антирадянського терористичного центру» з вимогою розстрілу Г. Зинов'єва, Л. Каменєва та ін.

Проте слідування кон'юнктурі на врятувало Ітіна — органами НКВС була складена тенденційна довідка на письменника, у якій основний наголос робився на його соціальному походженні та фактичній участі в антибільшовицьких формуваннях у роки Громадянської війни. 11 листопада 1937 року Ітіна було виключено з ВКП(б). У квітні 1938 року було проведено обшук у помешканні Ітіна, потім його арешт. Йому закидали шпіонаж на користь Японії та участь у корреволюційній правотроцькістській організації. 17 жовтня 1938 року Ітіна було засуджено до вищої міри покарання, а 22 жовтня — розстріляно.

Творчість Згідно спогадів письменника, в 11-річному віці брав участь у випуску рукописного революційного журналу, що потім був конфіскований царською охранкою. Перший справді літературний досвід здобув, друкуючись у передреволюційні роки в петроградському журналі «Рудін».

У ті роки була написана повість «Відкриття Ріеля». У редакції 1922 року цей твір, що став романом, отримав назву «Країна Гонгурі». Прибравши неактуальних на той час персонажів, а також дещо видозмінивши сюжет, письменник створив оригінальний твір про незвичні сни засудженого до розстрілу революціонера, який мандрує інопланетними світами. Даний твір є раннім зразком комуністичної утопії. Роман був добре сприйнятий Максимом Горьким, проте критикувався у пресі; надалі Ітін полишив наукову фантастику.

До 1933 року друкував уривки задуманого роману про Громадянську війну, який так і не закінчив.

У 1920-х активно публікуватися в журналі «Сибірські вогні»: регулярно з'являлися його вірші, рецензії та нариси. Перша книга віршів вийшла в 1923 році. Поезія Ітіна значною мірою віддавала данину часу — часто висвітлювалася тема логіки революційного протистояння. Проте, незважаючи на свої погляди, схвально оцінював творчість Миколи ГумільоваСибирские огни. — 1922. — № 4. — С. 197..

Інша тема творчості Вівіана Ітіна — освоєння Півночі. Саме цій тематиці були присвячені кілька книг документальної прози, що прославили ім'я поета з Новосибірська. Повість «Каан-Кереде» (1926; кіносценарій 1928) присвячена першим радянським авіаторамЯновский Н. Н. Итин Вивиан Азарьевич // Краткая литературная энциклопедия: В 9 т. Т. 3: Иаков — Лакснесс / Гл. ред. А. А. Сурков. — М.: Сов. энцикл., 1966.

Реабілітація Наприкінці 1955 року Лариса Ітіна, донька письменника, звернулася з листом до Президії ЦК КПРС щодо перегляду матеріалів справи батька. Військовим трибуналом Сибірського військового округу 11 вересня 1956 року Ітіна було реабілітовано за відсутністю складу злочину.

Бібліографія

Романи 1922 Країна Гонгурі (Відкриття Ріеля) () Кінець страху [незакінчено, неопубліковано] () Чистий вітер [незакінчено, неопубліковано] ()

Повісті 1923 Урамбо () 1926 Каан-Кереде () 1927 Високий шлях () 1928 Спасіння Печонкіна () 1933 «Білий кит» () 1933 Східний варіант ()

Збірки 1923 Сонце серця [вірші] () 1927 Високий шлях () 1935 Перебудова [статті про літературу] () 1936 Північний морський шлях і карські експедиції [у співавторстві з Сибірцевим] ()

Примітки

Посилання Горшенин А. Он был искателем чудес (Романтик Вивиан Итин) // Библиотека сибирского краеведения Итина Л. Вивиан Итин (1993—1938) // Фантакрим MEGA. — 1994. — № 1. — С. 36-37. Итина Л. Поэт, писатель и путешественник // Вестник online.–2004. — № 5. Куликова Е. Ю. Стихотворный сборник Вивиана Итина «Солнце сердца» // Сибирский филологический журнал. — 2017. — № 1. — С. 62-70. Яранцев В. Вивиан Итин. Гражданин Страны Гонгури // Литературный европеец

Література Итин Вивиан Азарьевич // Новосибирск: энциклопедия. — Новосибирск, 2003. — С. 386—387. Лаппо С. Певец Северного морского пути // Сибирские огни. — 1968. — № 12. — С. 140—142.