Юзвин — село в Україні, у Вінницькому районі Вінницької області. Входить до складу Якушинецької сільської громади.
Археологічні пам'ятки
У селі виявлено поселення трипільської культури. Пам'ятка розташована поблизу селаЗаєць I. Трипільська культура на Поділлі. — Вінниця, 2001. — 184 с..
Герб У щиті, перетятому зеленим і разуровим, поверх перетину срібна хвилеподібна балка. У першій частині золота дерев'яна церква, що супроводжується з боків золотими співоберненими дубовими листками. У другій частині зверху виходить золоте колесо зі срібною втулкою.Герб Юзвина
Історія Місцевість поблизу Юзвина почала залюднюватись ще за часів палеоліту та трипільської культури, про що свідчать археологічні знахідки.
12 ст. - Побужжя входить до складу Київської землі.
1363-1393 рр. - існування окремого Подільського князівства, де княжили Юрій, Олександр, Федір та Костянтин Коріатовичі.
1392-1430 рр. - правління Вітовта, великого князя литовського. Середнє Поділля тоді становило окрему адміністративну одиницю - "Литовське Поділля".
1393 р. - похід князя Вітовта на Поділля і вигнання Коріатовичів. Призначення першого вінницького старости.
1399 р. - поразка об'єднаного русько-польско-литовського війська в бою з татарами. Початок постійних татарських набігів на Поділля і Брацлавщину.
У 1430 р. татари захопили і спалили Вінницький замок і стали плюндрувати всі навколишні села. Саме тому, починаючи з 15 ст., королі Великого князівства Литовського надають своїм боярам право ("привілей") на пожиттєве користування державними землями. В обмін на це бояри мають "допомогти списом", коли потрібно. Вони воюють самі, а також збирають невеликі (зазвичай з 10-15 осіб) військові загони з підвладних селян.
Перша письмова згадка про Юзвин датується 1431 р. Село тоді називалось Salasse (Саласи), а в пізніших документах Szalasze, Szalasy (Шалаше, Шаласи). У грамоті великого князя литовського Свидригайла від 21 травня 1431 р. йдеться про межі між володіннями зем'янина Карпа Івановича Микулинського (йому належали Микилунці та Почапинці) та сусідніми селами (Пултівці, Шаласи/Саласи, Літин та ін.). Тоді с.Саласи/Шаласи було самостійною сільськогосподарською громадою в державній власності (господарське, "замкове село"). В документі описано, як королівська комісія об'їжджає володіння Карпа Микулинського, а власники сусідніх сіл та селяни-старожили свідчать, де "покладені грані", тобто де проходять прокладені ще сто років тому межі. "...Повелъ до урочища Песочное, одътоль до Цецулыны долыны, где есмо засталы людей Саласкихъ, которыи поведылы, же вправо грунтъ Саласкій (Salaski grunt), а влево до Микулинецъ, а тамъ при той долыни копецъ усыпано одъ Цыцулыны долыны до урочища Тулныковъ". Це дає підстави вважати, що Саласи/Шаласи ще з середини 13 ст. було осідлим (населеним) і мало свою назву.
В 1432-33 рр. середнє Побужжя відносили до складу Волинської землі. У 1434 р. західне Поділля (Подільське воєводство) відходить до складу Польщі, а східне Поділля (Брацлавське воєводство) - до складу Литви.
1440-1492 рр. - на чолі Великого князівства Литовського стоїть Казимир IV, великий князь литовський і король польський, а середнє Побужжя входить до складу Київського князівства, де княжив у 1455-1471 рр. Семен Олелькович, великий князь київський.
У 1491-1529 рр. брацлавським старостою був князь Костянтин Острозький, який поступово, починаючи з 1517 р., передає управління вінницьким та брацлавським староством князю Роману Сангушку. Саме старости проводили оподаткування, опис державних та приватних маєтків, перейменовували населені пункти, передавали землі в підпорядкування від одного боярина до іншого, задокументовували обмін землями та маєтками.
Зем'яни, які отримали привілей користуватись землею, зобов'язувались освоювати і обробляти її, тому залежали від місцевих селян, які тоді були особисто вільними. Король давав боярам "землю з людьми і пасіками", тому збирав подушний і подимний податок за кожного селянина-чоловіка. У 1525 р. землевласники скаржились королю, що кількість людей в селах постійно змінюється: селяни ніяк не осядуть, переходять від одного пана до іншого, шукаючи легших повинностей і кращих умов.
До того ж повторювались систематичні татарські набіги. Ані запропонована дань (по 3 дєньгі з кожного чоловіка на рік), а ні підписаний у Стамбулі у 1541 р. мир не зберегли українське прикордоння від спустошень. Доводилось постійно воювати. Тому згодом бояри стали "зем'янами" (або "землянами", тобто землевласниками ), а більшість земль (сіл) перейшла в їх остаточну приватну власність з правом передавати в спадщину своїм дітям ("вічне володіння").
Вже з середини 16 ст. селян, які мали свої маленькі господарства і пасіки (законодавство Великого князівства Литовського визнавало за ними це право власності), почали закріпачувати, позбавляючи їх права переїждати чи полишати землю, яку вони обробляють. Згідно з люстрацією 1552 р., с.Пултівці (власність Семена Кмитича) разом з присілком Шаласи/Саласи (державне село) давали податку 19 коп (литовських грошей) на рік, а селяни відробляли панщину: ходили на "пашню дворную на всем лете орати пригоном день, на толоку день і два дні жати". Це була, мабуть, найвища плата і найтяжча панщина на Поділлі. Для порівняння, в Літині (згідно з цією ж люстрацією) селяни платили всього 1 копу і ходили раз на рік на триденну толоку жати (С.179).
За люстрацією 1616 р. і за тарифом подимного податку 1629 р. Шаласи/Саласи все ще належить до Вінницького староства і залишаються в державній власності (С.64).
У 1758 році вінницький староста Юзеф Чосновський перетворив Шаласи/Саласи на місто і назвав своїм ім'ям. В архівних документах зустрічаються назви Юзвин, Jozwin, Juswin.
За інвентарем (опис державного майна) 1764 р. в Юзвині живе 107 господарів-християн та 14 євреїв, останні щорічно мали сплачувати оренди (податку) 3000 злотих. Але місто стало занепадати, худоба гинула, євреї зубожіли, оренду зменшили до 2300 злотих.
В люстрації 1776 р. вказано 74 християн-господарів, 4 шляхтича, 25 євреїв-господарів.
Згідно з люстрацією 1789 р., в Юзвині лише "17 єврейських будинків, 65 селянських хат, нова велика ратуша, крита гонтом, з кімнатами для гостей, з стайнею; панський будинок, дерев'яний, покритий соломою, та 3 ставки".
У 1864 р. м-ко Юзвин стало центром однойменної волості (територіально найближчої у Вінницькому повіті до м.Вінниця). Це сприяло швидкому подальшому розбудуванню і розвитку. У 1876 р. в Юзвині відкрито державним коштом однорічне училище, яке у 1901 р. реформоване в дворічне державне училище. У 1880-90 рр. у Юзвині вже діють нові два державні млини, винокурня і два заїжджих двори. У 1900 р. в містечку відкрили філію Всеросійського селянського банку.
У 1880-1900 рр. в Юзвині проживало вже 1500 мешканців, в т.ч. 73 однодворці (збідніла шляхта) та близько 700 євреїв. В містечку було 156 будинків. Місцева (православна, Свято-Успенська) церква налічувала 903 парафіянина, мала 102 десятини землі. Католики приписані до Вінницької парафії (Вінницький деканат). В Юзвині діяли волосне правління, сільська школа, синагога, 6 крамниць, 16 ремісників. Проводили 26 ярмарків на рік.
В 1887 р. в Юзвині проживало 710 євреїв (30% населення), в 1897 р. - 445 (23% населення). У 1942 р. їм належала аптека, 4 мануфактурні та 8 бакалейних лавок. 2 березня 1942 р. нацисти в с.Некрасове (Юзвин) розстріляли 97 євреїв.
Власники
У 1566 р. польський король Сигизмунд Август віддав в оренду вінницькому старості Роману Сангушку с.Шаласи (Саласи), Жетин (Літин), Пултовець та панський будинок в Вінниці, відізвавши ці маєтки у попереднього орендаря Філона (Філіпа Семеновича) Кміти. В обмін на це Роман Сангушко передав королю Чорнобильський замок. Ці села залишались у власності короля (держави).
У 1782 р. Юзвин був даний у довічне володіння князю Юзефу Понятовському, який передав містечко Протові Потоцькому. Після його банкрутства право на власність перейшло брестсько-куявському стольнику Кієтану Скоповському. Після його смерті в 1819 р. спадкоємці передають свої права Миколі Грохольському, який пізніше (1923-1831 рр.) буде подільським губернатором.
Оскільки російський уряд залишив довічне володіння князю Юзефу Понятовському, то лише після його смерті містечко було передано спадкоємцям канцлера Муравйова з оплатою кварти 7040 руб. У 1833 р. Юзвин знов повернувся до державної власності.
Адміністративна приналежність
За часів Речі Посполитої с.Шаласи/Юзвин входить до Вінницького повіту Вінницького староства Брацлавського воєводства.
З 1864 по 1923 — адміністративний центр Юзвинської волості Вінницького повіту Подільської губернії (Російської імперії), з 1923 — Юзвинського району Вінницької округи (УРСР), після розформування якої в 1925 році перейшло до складу Вінницького району Вінницької обл.
У 1946 році радянська влада перейменувала Юзвин Некрасове на честь 125-річчя з дня народження російського поета Миколи Некрасова.Указ Президії Верховної Ради УРСР від 7 червня 1946 року.
19 вересня 2024 року Верховна Рада України повернула історичну назву Юзвин. 26 вересня 2024 року перейменування набуло чинності.
Дослідження свого родоводу
Метричні книги, сповідальні відомості, ревізські казки (православних) м-ка Юзвин Вінницького повіту Подільської губ. зберігаються в державних архівах Хмельницької (ф.315. Оп.1 Каталог метричн.книг ДАХмО, Т.8, кн.1, с.214) та Вінницької області (Ф.904. - Оп.21 та Оп.27. Каталог метричних книг ДАВіО, с.50 https://davio.gov.ua/pub/book/davio-mk-2012.pdf ).
Католики — Каталог метричних книг ДАВіО с. 425 https://davio.gov.ua/pub/book/davio-mk-2012.pdf та ДАХмО с.143 https://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/3/34/ЗВЕДЕНИЙ_КАТАЛОГ_МЕТРИЧНИХ_КНИГ%2C_ЩО_ЗБЕРІГАЮТЬСЯ_В_ДЕРЖАВНИХ_АРХІВАХ_УКРАЇНИ_міжархівний_довідник._Т._8_Кн.2.pdf
Іудеї (євреї) — оцифровані метричні записи можна знайти на ВікіДжерелах. Каталог ДАВіО с.523 https://davio.gov.ua/pub/book/davio-mk-2012.pdf. та ДАХмО с.277 (Жмеринський рабинат) https://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/3/34/ЗВЕДЕНИЙ_КАТАЛОГ_МЕТРИЧНИХ_КНИГ%2C_ЩО_ЗБЕРІГАЮТЬСЯ_В_ДЕРЖАВНИХ_АРХІВАХ_УКРАЇНИ_міжархівний_довідник._Т._8_Кн.2.pdf
Населення Мова Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року: МоваКількістьВідсотокукраїнська86196.74%російська273.03%інші/не вказали20.23%Усього890100%
Пам'ятки природи У селі розташовані 4 гідрологічні пам'ятки природи: Джерело «Бездонне», Джерело «Вербичка», Джерело «Нове життя» і Джерело «Янтар».
Відомі люди Ліна Біленька — українська поетеса. Іван Тихонович Волянський — український мистецтвознавець і педагог. Любов Олександрівна Гайжевська — українська поетеса.
На місцевому кладовищі похований стрілець УГА Мартин Шуштакевич (? — 27 листопада 1919).
Галерея
Примітки
Література Некра́сове // Історія міст і сіл Української РСР : у 26 т. / П.Т. Тронько (голова Головної редколегії). — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1967 - 1974 — том Вінницька область / А.Ф. Олійник (голова редколегії тому), 1972 : 788с. — С.190
Посилання