Дайв'єт

Держава Дайв'єт (大越) — назва В'єтнаму у період з 1054 по 1400 та з 1428 по 1804 роки. Дослівно Дайв'єт перекладається як «Великий В'єт». У 1804 році назва держави була змінена на В'єтнам.

Середньовіччя

Пізні Лі. Заснування Дайв'єту Населення Дайков'єту уже не витримувало вибрики тогочасного вуа Лаунга Діня, тому в країні почалися бунти. У результаті двірцевого перевороту до влади прийшов Лі Тхай То, що був командувачем в'єтської гвардії.Ngô Sĩ Liên 2009, pp. 154. Він заснував династію Пізніх Лі, що була на чолі держави з 1009 по 1225 рр. Як тільки Лі Тхай То прийшов до влади, то одразу провів низку реформ: Оголосив загальну амністію; Знищив усі знаряддя для катувань; Переніс столицю держави з Хоали до Тханглаунга;Ngô Sĩ Liên 2009, pp. 160. Провів адміністративну реформу згідно з якою поділив державу з десяти великих провінцій, які називалися фу, на 26 менших — чіфу. Реформа збільшила централізацію, оскільки провінційні намісники уже не мали змоги конкурувати з центром, при цьому володіючи такими маленькими землями; Назва держави змінилася на Дайв'єт.Ngô Sĩ Liên 2009, pp. 193. Згодом у 1042 році був прийнятий офіційний кодекс законів. Кодекс закріпив жорсткий соціальний розподіл суспільства. Простолюдинам був заборонений ряд речей. Проте були й зменшені податки та було заборонено продавати вільних селян. Згідно кодексу, карали за маленькі злочини якнайжорстокіше, що зменшило жагу до двірцевих змов.

Уже зміцнівший Дайв'єт вирівшив скористатись ослабленням держави Тямпа і тим самим вирішити аграрне питання. У 1043—1044 роках вуа Дайв'єту завдав поразки її раджі й захопив столицю Тямпи — Віджаю. У 1068 році Тямпа оговталася і сама напала на Дайв'єт, але напад було відбито, а дайв'єтська армія під керівництвом Лі Тхионг Кіета перейшла в наступ і знову розграбувала Віджаю. Відтоді Тямпа сплачувала Дайв'єту данину аж до завершення свого існування як держави.

У 1075 році, скориставшись успішною боротьбою тайських князівств з імперією Сун, в'єти організували великий похід на північ. Лі Тхионг Кіет завдав подвійний удар — з суші і з моря — по басейну річки Сіцзян, і змусив нечисленне тоді китайське населення басейну річки Сіцзян сховатися в двох великих містах — Гуанчжоу й Інчжоу. Незабаром Інчжоу був узятий штурмом. Опинившись в небезпечному становищі, Суни відправили на південь величезну армію, тоді Лі Тхионг Кіет відвів свої війська. Боротьба з дайв'єтською армією на її власній території успіхом для Сунів не закінчилася, і їх полководці пішли з Дайв'єту. Загальним підсумком воєн на півночі було приєднання до Дайв'єту нових територій.

Однак згодом виникли проблеми. У 1105 році фіксується подія під назвою «Вєт ши лиок», тобто великий мор. Згодом було чимало посух і повеней, а у 1181 р. від голоду померла половина населення Дайв'єту. У результаті селяни почали бунтувати та ще й при царському дворі відбувалася постійна смута, влада Лі значно ослабла. У результаті виникла потреба у зміні династії.

Династія Чан

Поступово сили дрібних і середніх землевласників об'єдналися під керівництвом Чана Тху До, який був родичем останнього монарха династії Пізні Лі. У 1225 року влада в Дайв'єті перейшла до його сім'ї. Так був покладений початок правлінню династії Чан. Всі уцілілі представники роду Лі були знищені. Хроністам було заборонено згадувати прізвище Лі, а замість нього слід було писати «Нгуен». Всім жителям країни, які мали прізвище Лі, було наказано змінити її на Нгуен. Прийшовши до влади, Чани одразу намагалися виправити кризову ситуацію в країні. Так була налагоджена іригація, відбувся перепис земель та селян, розширено посівні землі та запроваджена боротьба із хабарництвом. Згодом Дайв'єту вдалося відновити свою міць і статус.

Тим часом монголи підкорювали Азію. 1260 року Хубілай оголосив себе великим ханом і почав будувати плани з підкорення китайської держави Південної Сун. Прагнучи створити для наступу в китайську імперію плацдарм на території Північного В'єтнаму, монгольська армія під командуванням Урянхатая 1257 року вторглася в Дайв'єт. Однак цей напад закінчився поразкою в 1258 році; супроводжувався він і дипломатичної невдачею — посли Хубілая, що прибули до в'єтського вуа з пропозицією «підкоритися» були з ганьбою відіслані назад.

Однак в 1276 році Південна Сун впала, і в 1277—1278 роках зі звісткою про це зі столиці монгольської імперії Юань були відправлені посли в столиці держав Південно-Східної Азії. У 1281 році Хубілай проголосив Дайв'єт «самоврядним округом» і призначив туди на посаду губернатора Баян Тимура. В 1282 році Хубілай мав намір ввести свою систему управління в Тямпі. Верхівка Тямпи спробувала встановити союз з Дайв'єтом.

Затримка в Тямпі юанських послів, які прямували до країн Центрального Індокитаю і Південної Індії, було використано Хубілаєм як привід для початку військових дій. Отримавши від Дайв'єту відмову в проході на південь через його територію, 200-тисячна монголо-китайська армія під командуванням Сагати наприкінці 1282 року переправилася на береги Тямпи на 350 великих кораблях. Разом з військами були прибули і китайські чиновники, яким Хубілай доручив приступити до управління країною після її завоювання. Висадившись, монголи взяли Мучен, а потім і столицю Чампі — Віджаю. На території Тямпи розгорнулася всенародна партизанська боротьба. Сагату попросив підкріплень з Південного Китаю і звернувся за військовою підтримкою до сусідніх держав, які виявили раніше покірність монголам. Однак війська з Південного Китаю запізнювалися, а інші держави відмовили в допомозі. Тоді Сагату вирішив діяти самостійно, і навесні 1283 року відправив в гори проти короля Тямпи загін під командуванням Чжан Юна. Монголи потрапили в пастку в гірській ущелині і саме цей момент став переломним: монголи перейшли до оборони на узбережжі. В середині 1284 року до монголів прибуло підкріплення на чолі з Хутухте, який уклав мир з Тямпою. Мир з Тямпою так швидко був укладений тому, що Хубілаю терміново потрібні були війська для війни з Дайв'єтом, який в 1283—1284 роках активно готувався до відсічі інтервентів. На початку 1285 року півмільйонна монголо-китайська армія під командуванням Тугана — сина Хубілая — вторглася в Дайв'єт з Гуансі; одночасно з Юньнаню рушили війська Наср-ад-Діна, а з Тямпи — війська Сагати. Над в'єтською армією виникла загроза повного знищення. У цій надзвичайній ситуації Чан Хинг Дао вирішив залишити дельту Червоної річки, вивести війська до узбережжя, а звідти морем перекинути їх на південь в Тханьхоа для удару в тил армії Сагати. Цей проект був блискуче здійснений, і військова ініціатива перейшла до в'єтів. Від військ Тугана в підсумку залишилася лише десята частина, війська Наср-ад-Діна також повернулися в Юньнан пошарпаними.

Хубілай справедливо розцінив результат кампанії 1285 роки як ганебну поразку і почав збирати сили для нового наступу на Дайв'єт, призупинивши заради цього навіть підготовку до чергового вторгнення в Японію. Взимку 1287 року 300-тисячне монгольське військо, підкріплене китайськими загонами, під командуванням Тугана знову вирушило з Гуансі в Дайв'єт. У результаті монголи на початку 1288 року взяли столицю Дайв'єту. Однак в'єти встигли знищити продовольчі запаси, а в'єтський флот зміг покласти край спробам доставки продовольства морем. Побоюючись початку епідемій в період сезону дощів, воєначальники звернулися до Тугана з пропозицією повернутися в Китай. Наприкінці 1288 року він віддав наказ про відступ, який швидше нагадував втечу. Наступного року між імперією Юань та Дайв'єтом був укладений мир. Проте протягом наступних шести років Хубілай продовжував тримати на кордоні з Дайв'єтом потужну армію, постійно погрожуючи новим вторгненням, однак, навчений гірким досвідом, він так і не наважився на нову інтервенцію. Війни з монголами, а також внутрішні війни спустошили Дайв'єт, сільське господарство і іригація занепали, багато селян загинуло під час військових дій. У 1290 році почався масовий голод. Проте вуа Чан Ань Тонг продовжував боротьбу за розширення території Дайв'єту на півдні. 1311 року відбулася війна з Тямпою, що повторилася в 1318 і 1326 роках. У 1330-х роках в Дайв'єті йшли війни з гірськими народами і з лаосцями, які, виступивши на боці повсталих гірських народів, вдерлися в Дайв'єт, пограбували його південні області й завдали ряд поразок його полководцям.

Одночасно поновилися напади тямів, які прагнули повернути втрачені території. Війська тямського короля Тебонгнга спустошили південні провінції Дайв'єту, а в 1369 році захопили і розграбували його столицю Тханглаунг. Однак тями не змогли освоїти і заселити захоплені райони, оскільки там вже було численне в'єтське населення. На початку 1340-х років в Дайв'єті через неврожай і голод почалося повстання Нго Бе, що тривало цілих 17 років. У 1354 році почалося повстання під керівництвом селянина Ті, що оголосив себе родичем Чанів.

Почалася вироджуватися сама династія Чанів, тому що ті бажали уникнути династичних смут і тим самим почали одружуватися лише всередині свого роду. З 1371 року головою адміністрації Дайв'єту поступово стає Хо Кюї Лі, який почав боротьбу за централізацію країни. Він припинив змови при дворі, хрч і незвичайним способом, але вирішив проблему із грошима, змістив багатьох чиновників, оголосив державною релігією неоконфуціанство й ліквідував будь-які форми недержавної власності, а в 1400 році сам став імператором, заснувавши нову династію Хо та перейменувавши державу Дайв'єт на державу Дайнгу.

Династія Пізніх Ле У 1428 році Ле Лой став імператором Дайвьета і заснував династію Пізніх Ле. Спираючись на сильну армію, свій авторитет полководця і чиновників-реформаторів в своєму оточенні, він провів великі реформи в країні. Змінив його Ле Нян Тонг, який продовжив земельну реформу, в результаті до кінця 1450-х років в Дайв'єті стабілізувалося землеволодіння. Наступний імператор, Ле Тхань Тонг, вважається найуспішнішим правителем за історію країни. Реформи Ле були доповнені і частково закріплені новоприйнятим кодексом «Хонгдик». Армія і державний апарат отримали більш гнучку організацію, була проведена нова адміністративна реформа, склалася система навчальних закладів та конкурсних іспитів на чиновницькі посади, була проведена грошова реформа.

У 1471 році відбувся ретельно підготовлений військовий похід Дайв'єта проти Тямпи, що завершився захопленням частини тямпских територій. У 1479—1480 роках Дайв'єт аналогічним чином атакував Лансанг, в результаті чого Лангсанг на деякий час потрапив у васальну залежність від Дайв'єту. Одночасно всі племена, які жили в горах на захід від в'єтських долин, стали сплачувати данину Дайв'єту, а здавна контрольовані ними гірські райони на півночі отримали статус провінцій.

Після «золотого століття» ери «Хонгдик» настав занепад. Початок XVI століття стало одним з найтяжчих періодів в історії країни. Малоефективний апарат управління розорив селян, надходження від податків зменшилися, а сам централізований апарат слабшав. Розвитку сільського господарства не приділялося уваги. А найголовнішою проблемою і причиною краху династії Пізніх Ле було перенаселення. У державі уже не було вдосталь ресурсів, щоб прогудувати всіх навіть коли врожай був вдалим, не говорячи вже про періоди посухи чи повені. Доведені до повного відчаю голодні селяни піднімали повстання. У 1516 році почалося одне з найбільших в історії В'єтнаму повстань під керівництвом селянського вождя Чан Као. Повстанська армія на чолі з Чан Као з двох спроб захопила столицю Тханглонг. Двір Ле був змушений бігти в Тханьхоа. Повстанці продовжували діяти аж до 1521 року, поки не були розбиті в результаті контрнаступу регулярних військ.

Династія Мак