Чжао Цзиян (; 17 жовтня 1919 — 17 січня 2005) — китайський державний і політичний діяч, прем'єр Державної ради КНР в 1980—1987 роках, Генеральний секретар ЦК КПК в 1987—1989 роках.
Життєпис
Ранні роки Народився в родині крупного землевласника. Його родина постраждала в результаті аграрної реформи, що її проводили комуністи в Китаї. Від 1927 до 1932 року навчався в початковій школі. Того ж року вступив до лав Комсомолу, а 1938-го став членом КПК. Брав участь в акціях солідарності з пекінськими студентами, які вимагали від Гоміндану активного протистояння потенційній агресії Японської імперії. 1936 року виїхав на навчання до Ухані.
В лютому 1938 року його відрядили на навчання до партійної школи при комітеті КПК прикордонного району Хебей — Шаньдун — Хенань. У вересні того ж року в рідному повіті отримав посаду секретаря місцевого робітничого комітету КПК. В червні 1940 року Чжао Цзиян зайняв пост другого секретаря комітету КПК прикордонного району Шаньсі — Хебей — Шаньдун — Хенань, а 1943 року став начальником відділу пропаганди четвертого комітету КПК прикордонного району Хебей — Шаньдун — Хенань, де китайські війська й партизанські загони КПК почали широкомасштабний наступ на японську армію, відомий як «Битва ста полків». В результаті того наступу японські війська були змушені відступити. Чжао Цзиян на чолі 21-го батальйону Нової 4-ї армії знищив один з японських військових таборів і заснував нову базу КПК. До завершення війни він став доволі відомим керівником КПК середньої ланки.
Початок кар'єри Після серпня 1945 року Чжао Цзиян обіймав керівні посади в органах місцевого самоврядування. Став успішним провідником аграрної реформи на повітовому рівні, чим заслужив увагу ЦК КПК.
Під час громадянської війни брав участь в операціях Народно-визвольної армії з захоплення південних регіонів країни. Восени 1947 року на чолі 10-ї дивізії 2-ї польової армії НВАК виступив на південь з метою встановлення контролю над «незвільненими» територіями. Його було призначено на пост заступника секретаря райкому КПК та військового комісара військового округу Тунбо. За кілька місяців боїв сили КПК зрештою заволоділи районом Тунбо. Наприкінці того ж року Чжао Цзиян став заступником з політичної частини командувача військового округу й заступником секретаря партбюро ЦК Центральної рівнини, де відповідав за проведення аграрної реформи й організаційно-кадрову роботу.
У березні 1949 року для підготовки операції з форсування річки Янцзи Чжао Цзиян вирушив до Наньяна, де зайняв пост секретаря місцевого парткому та військового комісара Наньянського військового округу.
Після жовтня 1949 року був обраний членом Постійного комітету Південно-Китайського відділення КПК, суміщаючи пости заступника секретаря, начальника секретаріату й відділу по роботі з селом відділення. Впродовж наступного року був секретарем парткому КПК міста Наньян. У квітні 1951 року Чжао направили на роботу до південної провінції Гуандун з метою підтримки керівництва провінції в проведенні аграрної реформи. В той час пост керівника провінційного комітету КПК займав Є Цзяньїн, який усвідомлював, що економічна ситуація в Гуандуні відрізняється від решти країни й тому виступав проти жорсткого варіанту земельної реформи, на чому наполягав один з керівників Південно-Китайського відділення КПК Тао Чжу. Генеральна політика Центрального уряду також вимагала більш жорстких реформ. У травні 1951 року Чжао Цзиян зайняв пост заступника начальника Комітету аграрної реформи провінційного уряду. Є Цзяньїн і Чжао Цзиян прийняли план з реалізації реформи, що передбачала поступовий перехід до нових земельних відносин.
1952 року провінцію Гуандун відвідав Мао Цзедун. Він залишився невдоволеним повільним просуванням реформи й усунув Є Цзяньїна від влади в провінції. Тао Чжу зайняв пост другого секретаря Південно-Китайського відділення КПК й відповідав за реалізацію генеральної політики Центрального уряду в провінції, а Чжао Цзиян став заступником секретаря відділення, відповідальним за проведення аграрної реформи. Тао Чжу одразу ж провів комплексну реорганізацію кадрів у провінції та почав діяти жорсткими методами, що, в тому числі, включали методи фізичного усунення. Будучи крайніх лівих поглядів, Тао Чжу заохочував розпалювання класової боротьби, руйнував багатовіковий уклад життя селянства, насильно впроваджував народні комуни, піддав гонінням представників класу поміщиків. Чжао Цзиян, будучи помічником Тао Чжу, також активно включився в роботу з просування реформи, особисто приймаючи рішення в багатьох питаннях, що в тому числі вимагали жорстких заходів.
1953 року Тао Чжу оголосив про завершення аграрної реформи в провінції. Багато в чому завдяки зусиллям Чжао Цзияна було налагоджено сільськогосподарське виробництво, збережено елементи приватного товаровиробництва. Однак політика пекінського уряду вимагала відмови від приватної власності й негайного переходу до соціалістичних відносин на селі. В країні на тлі колективізації почалась кампанія з критики правих і консервативних елементів у партії. Однак Чжао Цзиян залишався прибічником поміркованої лінії Ден Сяопіна й Лю Шаоці. З часом і Тао Чжу зайняв помірковану позицію Чжао Цзияна. Незважаючи на тиск з боку Центрального уряду останній зумів утримати натиск з боку лівих і спрямувати подальший розвиток реформ поміркованим шляхом.
Великий стрибок 1958 року було оголошено про початок політики «Великого стрибка». У той період сільське господарство було полігоном для широкомасштабних соціальних та агропромислових експериментів. Не залишалась осторонь і провінція Гуандун. В результаті Великого стрибка в провінції почався голод, що забрав багато життів, хоч насправді до Пекіна надсилались звіти про виробничий бум і надзвичайно багаті врожаї. Чжао Цзиян усвідомлював недалекоглядність ініціаторів Великого стрибка та вважав, що для збереження трудових і виробничих ресурсів не можна покладатись лише на ентузіазм народних мас. На думку багатьох спеціалістів збитки від політики Великого стрибка для провінції Гуандун виявились меншими за негативні наслідки в інших провінціях країни, в чому вбачають заслугу Чжао. Останній зумів організувати виробництво в сільських районах провінції, додержуючись політики «трьох свобод», що передбачала свободу ринку, самостійність домогосподарств і землевласництво, й до 1963 року економічна ситуація в провінції нормалізувалась.
У зовнішніх відносинах він зумів налагодити стосунки з Гонконгом. 1961 року було досягнуто домовленостей щодо реалізації проекту водопостачання Гонконгу шляхом прокладання водопроводу з Баоанського водосховища. 1962 року набув розмаху відтік населення з провінції до Гонконгу. Щодня туди, рятуючись від голоду, тікали тисячі людей. Незважаючи на тиск з боку уряду, Чжао Цзиян зумів уникнути жорстких заходів і зосередився на організації життя народних мас, продемонструвавши співчуття до населення. Відтік населення скоротився.
1965 року Тао Чжу призначили першим секретарем Південно-Китайського відділення КПК, а Чжао Цзиян зайняв пост секретаря комітету КПК провінції Гуандун. Одразу після вступу на посаду він запропонував збудувати на селі так звану «нове соціалістичне село». Пропонувалось ліквідувати відсталість аграрного сектору шляхом запровадження нових методів зрошення, тотальної електрифікації й механізації виробництва, а також закордонного досвіду ведення сільського господарства. Однак тим планам збутись не судилось. Почалась «Культурна революція».
Культурна революція У квітні 1966 року перед самим початком Культурної революції за підсумками 11-го пленуму КПК Тао Чжу був обраний членом Політбюро ЦК КПК й Секретаріату ЦК КПК, а також зайняв пости віце-прем'єра Держради КНР і начальника відділу пропаганди ЦК КПК, ставши четвертою особою в ієрархії китайського керівництва після Мао Цзедуна, Лінь Бяо та Чжоу Еньлая. Після від'їзду Тао всю владу в своїх руках за допомогою Лінь Бяо зосередив головнокомандувач Гуанчжоуського військового округу генерал Хуан Юншен. Чжао Цзиян залишився наодинці перед небезпекою атак з боку хунвейбінів через його підтримку поміркованої політичної лінії Ден Сяопіна й Лю Шаоці. Впродовж 1966 року хунвейбіни не могли відкрито критикувати Тао та Чжао. Втім невдовзі Тао був усунутий від усіх посад, оголошений «найбільшим монархістом» і взятий під домашній арешт, а потім і помер 1969 року. Відразу ж після арешту Тао критики зазнав і Чжао Цзиян. Його публічно оголосили «елементом класу поміщиків, що розклався» й у березні 1967 року усунутий від усіх посад, а влада в провінції перейшла до рук Хуан Юншена, який очолив військовий виконавчий комітет Гуандуну.
Наступні чотири роки Чжао Цзиян разом з родиною провів у Хунані, працюючи слюсарем на механічному заводі.
Реабілітація й подальша кар'єра Процес реабілітації Чжао Цзияна почався у квітні 1971 року, коли його викликали до Чанші. Звідти його доправили до Пекіна, де його оселили в елітному готелі. Вранці відбулась його зустріч із прем'єром Чжоу Еньлаєм, після якої Чжао Цзиян отримав пост заступника секретаря парткому КПК автономного району Внутрішня Монголія. 1972 року він став секретарем комітету КПК Внутрішньої Монголії. Наступного року він був обраний членом ЦК КПК й у квітні 1974 року повернувся на посаду секретаря комітету КПК провінції Гуандун.
У жовтні 1975 року Чжао Цзиян був переведений на роботу до провінції Сичуань, де він зайняв пост секретаря провінційного парткому й політкомісара військового округу Ченду. В той час Сичуань була найбільш щільно населеною провінцією Китаю, втім спустошеною політикою Великого стрибка й Культурної революції. Сільськогосподарське виробництво провінції впало до рівня 1930-х років, а населення провінції продовжувало зростати значним темпами. Невдовзі після вступу на посаду Чжао Цзиян здійснив низку успішних реформ, що призвело до збільшення промислового виробництва на 81 % і сільськогосподарської продукції на 25 % упродовж трьох років. Реформи зробили Чжао Цзияна популярним у провінції Сичуань.
У січні 1976 року, після смерті Чжоу Еньлая, між угрупованням Ден Сяопіна з одного боку, та «Бандою чотирьох» з іншого, почалась боротьба за пост прем'єра Держради. За таких обставин була знайдена компромісна постать в особі Хуа Гофена, який у лютому 1976 року очолив уряд КНР, а в жовтні того ж року очолив ЦК КПК.
Ден Сяопін, який до того часу обіймав посаду віце-прем'єра, побачив у «сичуанському досвіді» майбутню економічну модель Китаю. 1977 року Чжао Цзиян був обраний кандидатом у Політбюро ЦК КПК, а 1979 став його членом. У квітні 1980 року зайняв пост віце-прем'єра. В вересні того ж року Хуа Гофен поступився своїми повноваженнями Чжао Цзияну.
Керівник уряду Сичуанський досвід управління було досить успішно застосовано на практиці в провінції Аньхой. Невдовзі після того сичуанський досвід поширився на весь Китай, в результаті чого виробництво сільськогосподарської продукції зросло за період з 1980 до 1984 року на 50 %. Відбулась масштабна децентралізація промислового й сільськогосподарського виробництва. Чжао розробив «теорію раннього етапу розвитку», що передбачала перетворення соціалістичної системи через проведення економічних реформ. Під керівництвом Чжао Цзияна було успішно створено спеціальні економічні зони в прибережних провінціях з метою залучення іноземних інвестицій і створення експортних центрів. Реформи Чжао призвели до швидкого зростання як сільськогосподарського, так і промислового виробництва в 1980-х роках, утім його економічні реформи спричинили значну інфляцію, за що Чжао часто критикують. Він сприяв відкритій зовнішній політиці, покращенню відносин Китаю з західними країнами з метою сприяння економічному розвитку Китаю.