Зеегунд

«Зеегунд» ( — «Тюлень», також «Тип XXVII Б» ) — німецький тип надмалих підводних човнів призначених для прибережних та диверсійних операцій, розроблений Кріґсмаріне наприкінці Другої світової війни. Зробивши 142 бойових виходу, вони змогли потопити чи пошкодити суден супротивника загальним тоннажем близько 37 000 т. Загалом було побудовано 285 одиниць надмалих підводних човів цього типу.

Історія До початку Другої світової війни Німеччина немала надмалих підводних човнів. Після того як ВМС Великої Британії провели операцію «Source» проти лінкора «Tirpitz», у вересні 1943 року, під час якої були захоплені англійські підводні човни типу «X», Кріґсмаріне почало розробку власних надмалих підводних човів.

20 квітня 1944 року поблизу Гайліґенгафена, на узбережжі Балтійського моря, було організовано диверсійно-штурмове з'єднання «К» під командуванням підводника віце-адмірала Гельмута Гає. У січні 1944 року в з'єднання «K-Verbände» були доправлені два трофейні англійські надмалі підводні човни типу «Х» захоплені під час операції «Source». На основі проєкту англійських мінісубмарин суднобудівна фірма «Glückauf» випустила невелику кількість двомісних човнів XXVII серії «Гехт», а також були спроєктовані, побудовані, випробувані та запущені у серію кілька типів людино-торпед. Вже у другій половині 1944 року з'єднання «К» розпочало свою бойову діяльність.

Оскільки випробування та експлуатація човнів типу «Гехт» виявили безліч недоліків конструкції, а застосування єдиної торпеди не могло бути надто ефективним, почалося проєктування третьої серії («Зеегунд»), які стали продовженням вдалих проєктів надмалих підводних човнів типу ( — «Бобер») та «Гехт» ( — «Щука»).

Взявши за основу проєкт «Гехт», німецькі конструктори, за сприяння фахівців з Інженерного управління Кріґсмаріне, спроєктували, побудувнали та випробували перші три прототипи менше ніж за шість місяців. Випробування мінісубмарин були завершені 28 листопада 1944 року. Прототипи отримали назви «U-5001», «U-5002» та «U-5003». Їх побудували на корабельні «Howaklt» в Кілі 30 червня 1944 року. Під час випробувань прототипи пройшли 300 миль та пробули у морі 110 годин, максимальна тривалість одного походу склала 11 діб. Одним з найбільш цінних якостей човнів «Зеегунд» був рекордно короткий час занурення — всього 5 секунд, у той час як великі човни традиційної конструкції витрачали на цей процес 45-60 секунд. Проєкт отримав назву XXVII В5 «Зеегунд» («Тюлень»), згодом — позначення «Тип 127» ().

Керівником робіт був призначений радник з питань кораблебудування Отто Ґрім. Після завершення проєктна документація була передана Інженерного бюро IBG (), очолюваному доктором Куртом Фішером. Під керівництвом Фішера та Ґріма, до червня 1944 року, було виготовлено три прототипи мінісубмарин. Початок серійної будівництва було заплановано на 1944 рік, але фактично до нього приступили тільки в січні 1945 року.

+ Виробництво надмалих підводних човнів «Зеегунд» ДатаКількіст(шт.)ДатаКількіст(шт.)Вересень 19443Січень 194535Жовтень 194435Лютий 194527Листопад 194461Березень 194546Грудень 194470Квітень 19458

Конструкція мінісубмарини виявилася настільки вдалою, що контракт на будівництво дослідної партії у кількості трьох одиниць був виданий корабельні «Howaldtswerke-Kiel» ще до того, як остаточний варіант проєкту був затверджений усіма інстанціями Третього Рейху. У червні 1944 року була прийнята програма, яка передбачала будівництво 1000 таких мінісубмарин, 285 з них були реально побудовані, ще 93 човни кінець війни застав на різних стадіях будівництва. Програма не була виконана повністю через брак сировини, яка була характерною для економіки Німеччини у кінці війни, а також через те, що Деніц надавав перевагу човнам XXIII серії. Крім «Howaldtswerke-Kiel», мінісубмарини типу XXVIIB5 будувалися на корабельнях «Germania-Werft», «Friedrich Krupp AG», які належали Круппам, та «F. Schichau GmbH Werk».

На початку 1945 року до серійного випуску була підготовлена ​​підводний човен типу «Kreislauf Seehund» («Зеехунд» із замкнутим циклом дизеля). Більш досконала рухову установка мала значно кращі маскувальні властивості. Довжина корпусу мінісубмарини склала 13,3 метрів. Одночасно був спущений на воду дослідний зразок мінісубмарини типу «Косатка» (). Вона оснащувалася парогазової турбіною Вальтера, що дозволяла розвивати під водою швидкість до 30 вузлів. Дальність плавання становила 100 миль. Озброєння — дві 533-мм торпеди.

Конструкція Мінісубмарини «Зеегунд» мали міцний та легкий корпус, який був виконаний з вуглецевої сталі марки St42МКМ, товщина листів становила 4-6 мм. Між листами обшивки корпусу знаходилися носова та кормова цистерни головного баласту, паливна цистерна.

Корпус складався з трьох секцій: носової, середньої та кормової. Секції з'єднані були між собою болтами. У районі акумуляторних батарей та паливних цистерн корпус мав форму двох циліндрів, верхній з яких мав діаметр 1280 мм, а нижній 550 мм. Конструкція корпусу виконувалася зварною, відстань між шпангоутами становило 300 мм. Носова сферична перебірка мала товщину 4 мм, у кормовій частині мінісубмарини перебірка була відсутня.

Усередині корпусу «Зеегунд» було три відсіки: Носовий відсік Тут розташовувалися акумуляторна яма, балони зі стисненим повітрям та киснем і диферентна цистерна. У цьому ж відсіку знаходилася частина баласту, який розташовувався уздовж кіля СМПЛ.

Відсік управління У відсіку знаходилися місця командира та інженера-механіка, вирівнювальні цистерни правого і лівого облавку, електродвигун автоматизованого кермового привода, пристрій управління по курсу та глибині, паливна цистерна і клапани трубогогону насоса. Тут також була рубка, в якій знаходились: Командирський перископ; Люк з куполом та плексігласовий ковпаком для спостереження; Головний магнітний компас; Шноркель (дихальна трубка). Двигунний відсік Тут розміщалися 6-циліндровий дизельний двигун, електродвигун, Випускна система дизеля та інші механізми рухової установки.

Для водяного баласту на мінісубмаринах типу «Зеегунд» були дві цистерни головного баласту (кормова ємністю 0,543 м³ та носова ємністю 0,828 м³), а також вирівнювальна та носова диферентна (ємністю 0,030 м³) цистерни. Заповнення головного баласту здійснювалося екіпажем через шпігати, продування — за допомогою клапанів вентиляції, які відкривалися та закривалися з центрального поста командиром вручну. Заповнення та відкачування диферентної цистерни виконувалися за допомогою насоса, який був з'єднаний з вирівнювальною цистерною за допомогою трубогону.

Мінісубмарини «Зеегунд» мали рекордно короткий час занурення — всього 5 секунд. Дизель вимикався після закриття впускного клапана шноркеля, а електромотор вмикався вже у підводному положенні. Завдяки цьому «Зеехунд» могла легко ухилятися від ударів протичовнової авіації, моментально йдучи на глибину.

Запас повітря високого тиску на «Зеегундах» зберігався у трьох балонах під тиском 180 кг/см². Продування цистерн головного баласту здійснювалося повітрям високого тиску через редукційний клапан або ж відпрацьованими газами дизеля, які надходили через спеціальний трубогін. Продування відпрацьованими газами могло здійснюватися тільки якщо мінісубмарина знаходилась у підводному положенні та використовувала шноркель.

На «Зеегундах» використовувалися два глибиноміри (механічний та пневматичний), два диферентометри (трубчастий та бульбашковий) і кутовий кренометр.

Екіпаж Екіпаж «Зеегунда» складався з двох осіб: командира та інженера-механіка. Командир займався загальним управлінням, навігацією, міг дублювати управління субмариною за курсом, а також відповідав за ведення бою і застосування зброї. Інженер-механік відповідав за експлуатацію рухової установки, корабельних механізмів, управління підводного човна по курсу і глибині, а також стріляв торпедами за командою командира човна.

Озброєння Озброєння човнів «Зеегунд» складалося з двох 533-мм електричних торпед. Ці торпеди були спеціально розроблені для надмалих підводних човнів Кріґсмаріне. Маса бойової частини торпеди складала 280 кг, могла розвивати швидкість ходу до 30 вузлів при дальності до 5000 м. Перед стрільбою торпеду розігрівали з допомогою корабельної електросистеми до +30 °C. Без розігріву торпеда розвивала швидкість ходу тільки 28 вузлів, та тонула при досягненні 3000 м. З обох облавків на «Зеегунд» були чотири «лапи», до яких кріпилися торпеди.

Для наведення торпеди на ціль у командира мінісубмарини був портативний прилад для торпедної стрільби. Для установки торпед мінісубмарину піднімали за допомогою підйомного крана, ставили на берег. Торпеди встановлювали з носа, по напрямних, поки вони не досягали упору. Така процедура демаскувати місце базування мінісубмарин та підвищувала їх вразливість. Щоб уникнути цього, німецькі конструктори запропонували встановлювати торпеди у верхній частині надмалого підводного човна. Було навіть проведено ескізне проєктування нової модифікації мінісубмарин, але це не було втілено в життя, оскільки до капітуляції Німеччини залишалося близько півроку.

Рухова установка Головна енергетична установка мінісубмарин типу «Зеегунд» була дизель-електричною і складалася з серійного 6-циліндрового автомобільного дизельного двигуна «Bussing-NAG LD» потужністю 60 к.с. (1800 об / хв) та електродвигуна фірми «AEG» потужністю 25 к.с. (18.4 кВт). Для надводного ходу використовувався дизель, а для плавання у підводному положенні — електродвигун. Запуск дизеля проводився від гребного електродвигуна, а всі елементи управління двигуном та роз'ємною муфтою були винесені на бойовий пост інженера-механіка мінісубмарини. Конструкція двигунів дозволяла «Зеегундам» зникнути з поверхні за дуже короткий час.

Мінісубмарини типу «Зеегунд» розвивали максимальну швидкість в надводному положенні у 7,7 вузлів, електродвигун дозволяв досягти під водою швидкості в 6 вузлів. З метою збільшення дальності плавання використовувалася переважно економна швидкість ходу. Під час економної швидкості максимальна дальність плавання у надводному положенні становила 270—300 миль, при швидкості у 7 вузлів, а в підводному — 63 милі, при швидкості у 3 вузли. На мінісубмарину могла додатково встановлюватися зовнішня паливна цистерна, і тоді дальність надводного плавання з економною швидкістю зростала до 500 миль.

Гребний електродвигун живився від акумуляторної батареї. На мінісубмаринах типу «Зеегунд» було 2 групи акумуляторних батарей, загальна вага яких становив 2656 кг. Вони знаходились в акумуляторної ямі у носовій частині мінісубмарини — 6 блоків, та в центральній секції, поблизу кіля — 2 блоки. Кожен з блоків складався з 24 елементів типу 13Т. Акумулятори заряджалися від працюючого у режимі генератора електродвигуна або ж при знаходженні на базі, з використанням берегової інфраструктури.

Засоби зв'язку, виявлення та інше обладнання

Основу навігаційного озброєння СМПЛ типу «Зеегунд» становили три компаси. Як головний курсовказівник використовувався магнітний компас дистанційного типу з передачею зображення на спеціальний репітер. Він перебував у віданні інженера-механіка, який також виконував обов'язки стернового. Компас дозволяв йому постійно отримувати інформацію про курс корабля. Щоглоподібний пристрій з чутливим елементом головного магнітного компаса був поєднаний з невеликим перископом. За його допомогою інженер-механік спостерігав за навігаційними орієнтирами, а накладена на візир перископа картушка компаса допомагала брати на ці орієнтири пеленги, а також виконувати й інші дії.

Другий магнітний компас використовувався командиром мінісубмарини, та був розташовуваний поруч з командирським перископом.

На «Зеегундах» також було встановлено гірокомпас, ретранслятор якого був встановлений на бойовому посту командира мінісубмарини. Він також використовувався для управління роботою автокермовного. Крім цих компасів, до складу штурманського озброєння та додаткового устаткування мінісубмарин типу «Зеегунд» також входили:

Морські біноклі (7х50); Зоряний атлас та астрономічні таблиці;