Би́шів — село у Фастівському районі Київської області, центр Бишівської сільської громади. Розташоване за 25 км від селища Макарів. Найближча залізнична станція — Фастів, віддалена на 25 км. Площа населеного пункту — 806,4 га. Населення — 2773 особи. Кількість дворів — 1085. День села — 14 жовтня. Геральдика с. Бишів затверджена рішенням сесії Бишівської сільської ради у 2008 р. 14 жовтня 2009 р. Бишів святкував 500-річчя від дня свого заснування.

Історія

Назва села дуже давня, походить від давньоруської «бяше», «бяшити» — «він був», тобто вказує на його первісне походження. Є версія, що назва походить від слів «бій», «ішов» — Бишів.

На місці сучасного села стояло давньоруське городище Х-XII ст., збудоване за часів князя Володимира під час зведення Змієвих валів.

Найдавнішим поселенням Приірпіння називав Бишів краєзнавець XIX століття Едвард Руліковський. Він стверджував, що Бишів був заснований ще в V ст. до н. е., але після монгольської навали залишився пусткою. Відродження містечка Руліковський пов'язував з родиною Полозів, яка, за його даними, володіла ним з першої половини XV століття (згадка про Бишів зустрічається в «Словнику географічному королівства польського та інших слов'янських земель». Там його датовано як власність Полозів 1509 роком). Інші джерела зафіксували, що шляхетський литовський рід Полозів (родове гніздо якого розташоване на Пінському Поліссі), що був відомий у Київських землях завдяки військовим походам, з 1500 року володів Бишевом і навколишніми землямиБукет Є. Історія кожного поселення — сягає коренями у глиб століть // Макарівські вісті. — 2012. — 3 лютого. — № 5 (10705). — С. 4-5..

Від родини Полозів наприкінці століття містечко перейшло як придане польським магнатам Харленським. Саме під час правління та володарювання цих шляхтичів, Бишів почав зростати економічно, бо отримав привілеї, якими встановлювались на рік два ярмарки, звільнені від усіляких на те податків і недільні торги. Містечко одне з перших у Київському воєводстві двічі отримувало такі привілеї. 13 лютого 1581 року польський король Стефан Баторій на сеймі у Варшаві надав Бишеву Магдебурзьке право, а 1 червня 1616 р. король Зигмунт III підтвердив його. Імовірно, з того ж часу гербом Бишева став родовий герб власників містечка — шляхетського роду Харленських: на блакитному тлі срібний єдинорог (герб «Боньча»), відомий з пізніших печаток Бишівської ратушіДержавний архів Київської області, ф. 280, оп. 2, спр. 601, арк. 191..

Ось уривок з епохального для Бишева документу, який відшукала в архівах кандидат історичних наук Наталія Білоус, яка займається дослідженням історії Київщини 16-17 ст.:

Протягом 1648—1665 рр. Бишів входив до складу Білоцерківського полку української держави Військо Запорозьке. До «Реєстру Війська Запорозького 1649 року» вписано 69 осіб козацького стану, що мешкали в Бишеві. Він був тоді сотенним містечком. Бишівським сотником був тоді Йосип Прима. Під час походу 1651 р. Миколи Потоцького до Білої Церкви Бишів було знищено. Бишівська сотня, зрозуміло, припинила своє існування. Проте вже до початку 1654 р. Бишів відродився. В ньому було тоді 6 шляхетських, 21 козацький і 38 міщанських дворів. Городовим отаманом був тоді Вакула Костирка. Містечко було обнесено двома стоячими острогами, один з яких мав 2 проїзні вежі, а другий — одну проїзну вежу з ворітьми. У містечку була соборна церква Покрови Богородиці. У жовтні 1654 р. Данило Виговський виклопотав у Царя московського визнання своїх прав на маєток Харлінських у Бишеві. Проте він зміг вступити у власність лише по смерті Гетьмана Богдана Хмельницького у серпні 1657 р., оскільки офіційно маєток належав державному скарбові Війська Запорозького. По смерті Данила Виговського у листопаді 1659 р. маєток у Бишеві дістався його вдові Олені Хмельницькій, а після одруження 1660 р. її з Павлом Тетерею — йому. Бишівську сотню було відновлено. 1663 р. Бишівським сотником став Андрій Солошич. Проте 1663 р. з дозволу Гетьмана Павла Тетері у містечку стала залога з військ Речі Посполитої, а Бишівську сотню було скасовано. У травні 1665 р. Бишевом заволодів повстанський отаман Данило Васильович, який звав себе «овруцьким полковником» і узгоджував свої дії з московським урядом. Проте після його відступу до Києва у листопаді 1665 р. Бишевом знову заволоділи війська Речі ПосполитоїКоваленко Сергій. Україна під булавою Богдана Хмельницького. Енциклопедія у 3-х томах. Том 1. — К.: Видавництво «Стікс-Ко», 2007

Після Переяславської ради 1654 р. російські вельможі приймали присягу мешканців сіл та містечок Білоцерківського полку на вірність московському царю. Серед них значиться і Бишів. Після Андрусівського перемир'я Бишів на деякий час став власністю Тишкевичів, але незабаром знову повернувся до Харленських.

XVIII—XIX століття

В ніч 8 — 9.07.1768 у Бишеві ночував зі своїм загоном гайдамацький ватажок Іван Бондаренко. Тут він вбив свого давнього кривдника Якименка. У Бишеві гайдамаки реквізували майно панського двору і католицького храму Божої Матері РуженцовоїБукет Євген. Іван Бондаренко — останній полковник Коліївщини. Історичний нарис. — Київ: Видавництво «Стікс», 2014. — 320 с. ISBN 978-966-2401-09-7.

У 1775 р. польський король Станіслав Август Понятовський своєю грамотою дарує Бишеву статус містечка. А з 1793 р. Бишівщина увійшла до Київського повіту, кількома роками потому — до Київської губернії.

Лаврентій Похилевич писав про село наступне:

Відносно населеного пункту письмові акти засвідчують, що Бишів належав до володінь митрополита, і після якоїсь з татарських навал був розорений і залишався спустошеним; проте, в XVI ст. став належати до давніх маєтків Полозів, яке належало до старовинного роду київської шляхти. Спочатку Бишевом володів Сенько Володкевич Полоз?, потім, його син Семен Полоз, ключник київський, що залишив по собі дочку Феню, а у тієї від першого шлюбу була донька також Феня від князя Івана Сенського, яку прийняв як пасербицю другий чоловік Димитро Видницький-Любецький (дивись далі) за якої Бишів згідно з її другим шлюбом перейшов у власність до Щесни Харленського. Щесни Харленський на древньому дитинці замковища збудував замок з нагорнутим валом, рівчаком і озброєнням. У 1649 році замок частково знищили козаки під командуванням Голуба.

З 1647 р. Бишевом розпоряджається якийсь Вітовський, здається за довірою князів Любецьких, який побудував тут латинський костел, при якому згодом заведений був домініканський монастир.

Пізніше Семен Палій, не визнаючи прав Харленських на цей маєток, підтримав спочатку домагання на Бишів Кароля Тишкевича. Боротьба К. Тишкевича з Харленськими детально описана в книзі доктора Антона «З минулого київського Полісся».

Боротьба однак скінчилася на користь Харленських, за допомогою талерів, що Харленські піднесли Фастівському полковникові, який прийняв нарешті їхню сторону. Тишкевич, однак, з дозволу Палія прожив залишок свого життя і помер у Бишеві, але не у відвойованому замку, а в особливому своєму будинку; а перед смертю заповів належне йому село Пашківка бишівським домініканцям. Однак права на Бишівський маєток його вдова надала Дмитрові Жабокрицькому, що почав нескінченний судовий процес.

У 1711 році фортецю захопили козацькі війська під командуванням Пилипа Орлика.

З 1729 року в замковому будинку поселилися отці Домініканці.

Згодом пустий замковий будинок розібрано, а з вилученого матеріалу побудовано невеличку капличку на місці колишнього костелу та поховальний склеп Харленських.

Кам'яний костел і будівлі при ньому улаштовані за заповітом Радзивілл піднімаються в давньому замку, колись маєтностей православного митрополита, для 45 жителів римського обряду; а 2300 православних ледь розмістились у дерев'яному застарілому храмі, утішаючи себе тим, що щире благочестя не поєднується з пихатістю і пишнотою. При костелі поховані дехто з князів Шуйских — землевласників з сусіднього містечка Ясногородки.

Ярмарки в Бишеві у ті часи відбувались: 1) у середу 4 тижня великого посту, 2) 5 травня; 3) 24 червня; 4) 6 серпня; 5) 1 жовтня; 6) з 21 по 30 листопада (дані наведено за Юліанським літочисленням). У Бишеві була чудово облаштована винокурня.

У містечку діяли церква в ім'я Покрови Пресвятої Богородиці, яка була побудована у 1762 р. і знищена комуністами у 1934 р., та костел, знищений у 1917 р. Діяли однокласна парафіяльна школа, єврейський Будинок молитви. Двокласне земське училище (3-4 класи) було відкрите у 1909 р. (будинок зберігся до нашого часу).

Метричні книги, клірові відомості, сповідні розписи церкви Покрова Пресвятої Богородиці м-ка Бишів Бишівської волості Київського пов. Київської губ. зберігаються в ЦДІАК України.

XX століття

У 1900 р. до Бишівської волості входило 2 містечка, 15 сіл, 22 хутори, 3 німецьких колонії. Проживало 20 400 мешканців. У самому Бишеві налічувалося 348 дворів, жителів — 3604 особи. У 1912 р. — 6834 особи, у 1918 р. — 4666, у 1923 р. — більше 5000.

З початком Першої світової війни становище селян значно погіршилося. Основну масу працездатних чоловіків мобілізовано на фронт. На початку 1918 р. містечко зайняли німецькі війська. Вже в травні до Бишева прибув каральний загін із 1150 солдатів для «втихомирення» і розправи над селянами. Для боротьби із завойовниками бишівчани вступили до партизанського загону, яким командував Москальчук. Частина з них була мобілізована до війська С. Петлюри.

В роки української революції містечко кілька разів переходило з рук в руки: петлюрівці, білогвардійці, більшовики, різні воєнізовані загони. У перші місяці 1919 р. в районі Бишева відбувались збройні сутички між військовими загонами УНР і радянськими. Селяни створювали партизанські загони. Один з найбільших, що налічував кілька тисяч осіб, отамана Соколовського, діяв у Бишівській волості.

7 серпня 1920 р. утворено комнезам, який очолив А. П. Юрченко. Навесні 1921 р. відбулися вибори до сільської ради, утворено волосний виконком, який очолили керівники комнезаму.

7 березня 1923 р. Бишів стає районним центром, до складу району входять 76 населених пунктів загальною кількістю населення 28 098 осіб. У 1924 р. створено комсомольську організацію на чолі з С. Т. Кромбетом. Перший ТСОЗ у Бишеві створено у 1927 р. До нього ввійшло 19 господарств. Серед членів цього товариства були Іван Шістка, Василь Савченко, Ганна Банківська, Яків Ступак, Олекса Фещенко.

22 грудня 1929 р. створено перший колгосп «Радянське поле» під головуванням С. Т. Кромбета. На кінець 1930 р. в Бишеві працювало 5 колгоспів: «Радянське поле» (голова Л. Г. Лобайчук), ім. Косіора (С. П. Олійник), ім. Якіра (М. О. Швидкий), ім. Боровського (М. Ф. Депутат) та на х. Лупське (В. П. Обухівський).

У 1933 р. організовано МТС, яка налічувала 20 тракторів, головним чином ХТЗ. Директором МТС призначено Антонюка, головним інженером — Цесіка.

Голодомор 1932—1933 рр. забрав життя півтори тисячі бишівців.

10 липня 1941 р. Бишів окуповано німецько-нацистськими військами. Оборонні бої на території Бишівського району вели воїни 171-ї стрілецької дивізії (командир О. Ю. Будихо). Під час окупації на примусові роботи до Німеччини вивезено 160 юнаків і дівчат.

Одразу з приходом німців у Бишеві членами ОУН створена підпільна націоналістична організація. Очолював її Д. Д. Прилипенко. У жовтні 1941 р. М. В. Манченко організував молодіжну підпільну групу, до якої згодом приєдналися з Пашківки, Чорногородки, Вульшки. У листопаді 1941 р. утворено районну підпільно-диверсійну організацію, яку очолювали М. В. Кошовий, І. Я. Осипенко, В. К. Бондар, а 5 травня 1943 р. — Бишівський партизанський загін під командуванням Г. О. Хитриченка.

Бишів відвойовано 8 листопада 1943 р. воїнами 1-го Українського фронту 8-ї армії у складі 100-ї, 126-ї, 131-ї стрілецьких полків. Близько 1500 громадян селища було мобілізовано на фронти, з війни не повернулося 425 громадян. Жителі села обороняли Одесу, Київ, Москву, брали участь у Сталінградській, Курській битві, за Кавказ, Берлін.