Бала́чка — один з деяких різновидів степових говорів української мови, який побутує на Північному Кавказі, на ньому розмовляють кубанські козаки-чорноморці. Слово «балачка» використовується для назви українських говірок, поширених на Кубані (Кубанська народна республіка), Ставропольському краю та Донщині.How Do Ukrainians communicate?
Історія
Вперше заселення Тамані україномовною громадою відбулося 7 вересня 1792 р. — на Кубань висадилося 3.847 стройових козаків-запорожців під командуванням полковника Сидора Білого. З 1794 р., коли почалася основна міграція на Чорноморію, до 1865 р. з України на Кубань переселили 158.843 українці. Найбільше до Кубанської області емігрувало вихідців з Харківської, Полтавської, Катеринославської та Чернігівської губерній. Друга хвиля переселень козаків — з Задунайської Січі, реєстрового козацтва з Полтавщини та Чернігівщини — відбувалася упродовж 1802–1811 р.р. Від 1809 р. до 1849 р. на Кубань з України було переселено майже 109 тисяч осіб.
Перепис населення 1926 року засвідчив, що на Кубані в той час проживало 1 мільйон 644 тисячі українців, тобто 49,2 % населенняПетренко Є. «Звідки і чому з'явилися українці на Кубані» . Гулий Н. «Повстання казаків на Таманському півострові у травні 1918 р.» Тернавський М. «Фольклор як один з головних чинників етнічного самовизначення кубанських козаків» . . За переписом 2002 р. лише 0,9 % населення Краснодарського краю ідентифікувало себе як українців. Під час цього перепису «козаками» записалися 17.542 особи, інше населення, що має українське походження, записалося росіянами.
Відомим класичним кубанським письменником, який писав українською мовою, є Василь Мова (Лиманський). У XVIII-XX ст. українською писали наказний отаман Чорноморського Війська та друг Т. Шевченка Яків Кухаренко (1799–1862 р.р.), голова Верховного суду Кубанського козачого війська Федір Щербина (1849–1936 р.р.), Василь Вареник (1816–1893 р.р., «кубанський Цицерон» — збереглися його промови, наприклад «Мова про хузию» («Розповідь про рушницю»), «Великая пятниця», «Мова, як видкрылы зализный шлях, збудованный вид станыци Тихорецькой до города Катеринодара»)Дзвінок на балачку . , Олександр Півень (збирач місцевого фольклору — «Сим кип брехеньок», «Торба смиху та мишок реготу», «Чорноморськи вытребеньки», «Козацкы жарты та смихи усым людям для втихы»), український та російський фольклорист, член НТШ Митрофан Дикарев («Толки народа: Антихрист, Мышиный царь, Гадюки», «Я давно вже по свиту блукаю»), письменники Степан Шарапа («Козачи кости»), Іван Варавва (перший збірник кубанських пісень «Пісні козаків Кубані: Запис текстів», 1966 р.).
Ще за Російської імперії переписом 1897 р. кубанський говір було віднесено до «малоросійської мови». З 1906 р. у Катеринодарі було засновано відділення «Просвіти». Після Лютневої революції 1917 р. у кубанських школах викладання почали вести українською — у Катеринодарі відкрилися дві українські середні школи, у станиці Полтавській — семінарія для вчителів, стали виходити українські газети (як-от «Кубанська зоря») та абетки.
У час існування Самостійної Кубанської Народної Республіки (16 лютого 1918 р. — 17 березня 1920 р.) відомство народної освіти Кубані налагодило постійні культурні контакти з Україною, на Кубань було запрошено українські просвітницькі організації. Вперше кубанська балачка в українській орфографії (тобто фактично українська літературна мова з включенням місцевих регіоналізмів) почала вивчатися у середніх школах.
З 1920 р. до 1932 р. радянським керівництвом на Кубані провадилася коренізація: відкрито сотні українських шкіл, вузи та технікуми (як-от «Кубанський педагогічний український технікум» у станиці Полтавській), виходило понад 20 україномовних газет (як-от «Червона Газета» з 1926 р.), діяла українська секція при письменницькій організації та три професійні театри, у 1923 р. виникла організація українських кубанських письменників «Гарт» («Кубфільгарт»), філії «Союзу українських пролетарських і сільських письменників Російської Федерації» («Село і Місто») було відкрито у Краснодарі та станиці ПолтавськійЧому Кубань не республіка? . .
Від 30-х р.р. XX ст. українська мова знаходилася на периферії культурного життя Кубані. Офіційно українську мову було заборонено вживати на Кубані з кінця 1932 р. зі згортанням українізації (постанова Сталіна та Молотова «Про припинення українізації»)«Різні обличчя Кубані. З експедиційного щоденника». Галина Бондаренко . .
Наприкінці 50-х р.р. XX ст. припинив існування у Краснодарі останній український театральний гурток. На Кубані немає жодної української школи. Українську мову — під назвою «кубанське наріччя» — факультативно вивчають лише в крайовій експериментальній школі народного мистецтва при Кубанському козачому хорі.
Українське телебачення можна дивитися у північній частині Кубані (Темрюк, Єйськ, станиця Старощербинівська, станиця Довжанська). У столиці Кубані Краснодарі і південній частині Краснодарського краю окремі українські телеканали доступні лише через супутник.
Ще у 50-60-х р.р. XX ст. кубанські станиці були україномовними, діти шкільного віку розмовляли лише українською мовою за повної відсутності українських навчальних закладів. Зараз розмовна українська мова вживається лише у станицях, які розташовані на території історичного Чорноморського війська, виключно старшим поколінням («станишниками»). Середнє покоління знає українську мову, але спілкується між собою російською, молодь української мови не знає і часто не розуміє. У закубанських станицях зі змішаним українським та російським населенням усна українська мова зараз майже не вживається. У Краснодарському краї можуть говорити балачкою півмільйона осіб з 5-ти мільйонного населенняФорум: «У школах Кубані можуть почати викладати балачку» . .
Українську мову на Кубані називають «нашою мовою», «кубанською мовою», «кубанським наріччям», «хуторянським наріччям» або «балачкою» (місцевий варіант української мови, якою говорять по станицях, протиставляють російській мові, поширеній у містах Кубані, говорячи «балакати по-станишному» та «балакати по-городському»). Більшість самих кубанців не визнає того, що місцева говірка є частиною української мови, підкреслюючи, що у «балачці» багато російських слів та слів з мов народів Північного Кавказу.
Таке ставлення до назви «український» пояснюється тим, що кубанці віддавна вважають себе окремою від українців етнічною спільнотою (запорожці, які переселилися на Кубань, часто одружувалися із черкесками; окрім того, воюючи з народами Північного Кавказу, кубанці були представниками центральної російської влади, ототожнювали себе з Росією). Окрім того, після 30-х р.р. XX ст. населення Кубані у паспортах було записано росіянами замість українців.
Імперська позиція російського уряду, підтримувана крайовим керівництвом та російськими науковцями, сприяла поширенню серед населення ідеї про кубанців як окремого субетносу з «особливим діалектом російської мови» й абсолютної його непричетності до української культурно-історичної традиції — ще на початку XX ст., за часів існування Самостійної Кубанської Народної Республіки, кубанці вважали себе окремою, але спорідненою з українцями етнічною групою (Кубанська Законодавча Рада ухвалила резолюцію про приєднання Кубані на федеративних умовах до України).
Сьогодення Натепер балачка перебуває в стані цілеспрямованої русифікації, бо на всьому своєму ареалі не має жодного офіційного визнання. Її статус прирівняно до діалектів російської мови. Лексика має чимало російських запозичень, натомість фонетична система та найуживаніші слова лишилися недоторканними. Через низький соціальний статус сфера вживання балачки обмежена літніми станичникамиСтаниця — козаче село на Кубані, молоддю практично не вживається. У творчості вживається перш за все у виконанні пісень, як місцевими станичними колективами, так і значного масштабу, як-от краснодарський фольк-гурт ЯтришникЯтрышик — Альбом «Чорноморські пісні» чи Кубанський козачий хор зі світовою славою.
1998 року українськими та кубанськими вченими спільно було створено і видано друком (наклад — 3000) навчальний посібник-хрестоматію з української літератури КОЗАК МАМАЙ
2010 року було створено книгу для дітей «Кубанская азбука».На Кубани пытаются возродить балачку
Сьогодні балачкою зрідка з'являються заголовки у кубанській пресі, зазвичай у жартівливих матеріалах або коли мова йде про фольклорні колективи. До Міжнародного дня рідної мови 21 лютого 2008 р. один з матеріалів газети «Краснодарские известия» вийшов під заголовком «Ну шо тоби казать, моя дытына?»«Ну шо тоби казать, моя дытына?». Газета «Краснодарские Известия». , . На балачку іноді переходить президент Адигеї Аслан Тхакушинов (на одній з пресових конференцій було сказано: «Щоб усі зрозуміли, шо цэ такэ Адыгея, і де вона знаходиться» — Аслан Тхакушинов: «Не плутайте адигейця з удегейцем». ).
+Приклад кубанської балачки зі статті у газеті «Краснодарские Известия», 21 лютого 2008 р.Відмінності між балачкою та українською літературною мовою позначено жирним шрифтомВиклад українською літературною мовоюКолы працювать вэсэло — лыдащий працювать будэ. Ось, дывысь, як гарно: прыйшов до дитэй чоловик, нэ биса нэ задае, а тильки лопоче. Дитям гарно про ридну Кубань слухать. Рыгочуть — а розумиют. Ось так воны гуртом, поманэньку спознають, як Батькивщину кохать. Накой воно мени забажалось? А то, шо я ось балакаю, а ты блымаешь очамы, як пэс — гузном, и нычого нэ розумиешь. И якый же ты казак, колы не вмиешь размовляты? Колы припидпутываешь, хде трэба казать «мЭнэ», а хде трэба — «мэнЭ»? А цэ ж падежи! Правила! А як ты ни падежий, ни слов ни розумиешь, хиба сможешь размовляти по-людскы? Шо воно за «вау» да «есс»?! Якый такый «есс»? Вин нам хто — батько, шо без ёго ничого казати не можем? Тай кубанцы мы чи нэдоколыхани кацапы, яких Бог зробыл, кынул … тай ще и засмиявся.Коли працювати весело — ледачий працювати буде. Ось, дивись, як гарно: прийшов до дітей чоловік, (а)ні біса не задає, а тільки лопоче. Дітям гарно про рідну Кубань слухати. Регочуть — а розуміють. Ось так вони гуртом, помаленьку пізнають, як Батьківщину кохати. Навіщо воно мені забажалось? А тому, що я ось розповідаю, а ти блимаєш очима, як пес — гузном, і нічого не розумієш. І який же ти козак, коли не вмієш розмовляти? Коли припідплутуєш, де треба казати «мЕне», а де треба — «менЕ»? А це ж наголоси! Правила! А як ти ні наголосів, ни слів не розумієш, хіба зможеш розмовляти по-людськи? Що воно за «вау» та «єс»?! Який такий «єс»? Він нам хто — батько, що без нього нічого казати не можемо? Та й кубанці ми чи недоколихані кацапи, яких Бог зробив, кинув … та й ще і засміявся.
Дослідження
Дослідженням українських кубанських говорів займаються вчені філологічного факультету «Кубанського державного університету». Інформацію про українську мову Кубані можна знайти у книжках Петра Ткаченка «Кубанський говір. Спроба авторського словника» (), 1998 р., Ольги Борисової «Кубанські говори: матеріали до словника» (), 2005 р., у спеціальному кубанському номері журналу «Пам'ятки України» за 2006 р. (статті довоєнних кубанських мовознавців Івана Шалі та Михайла Садиленка).