Гре́цька правосла́вна це́рква Єрусали́му ( Kanisatt Ar-rum al-Urtudoks fi al-Quds, буквально Єрусали́мська правосла́вна це́рква Ру́му; ), офіційно називається просто Єрусали́мський патріарха́т () — автокефальна помісна Православна церква, яка посідає 4-те місце в диптиху автокефальних помісних церков і є частиною грецьких православних церков. Одна з п'яти стародавніх патріархатів Великої Церкви. Використовує у своїй літургії візантійський обряд, грецьку мову, койне та юліанський календар, вона є частиною Східного християнства. Її очолює грецький православний патріарх Єрусалима, яким сьогодні є Феофіл III з 2005 року. Християни вважають, що саме в Єрусалимі Церква була створена в день П'ятидесятниці зі сходженням Святого Духа на учнів Ісуса Христа і що Євангеліє Христове поширилося з Єрусалиму. Церква відправляє літургію за візантійським обрядом, мовою оригіналу якої є грецька мова койне, оригінальна мова Нового Завіту. Її також часто називають «Σιωνίτις Εκκλησία» (, «Сіо́нська Це́рква»).
Кількість православних християн у Святій Землі, за оцінками, становить приблизно 500 000. Більшість членів Церкви — це палестинці та йорданці, а також багато росіян, румунів та грузин. У ієрархії Церкви домінує грецьке духовенство, яке фактично виключає арабську більшість із вищих верств Церкви. Це було приводом для нескінченних суперечок між греками в патріархаті, яких у цьому відношенні підтримують грецький уряд, Ізраїль та Вселенський константинопольський патріарх, що базується в Туреччині, та корінне палестинське духовенство — деякі з яких прагнуть націоналізувати керівництво. (див. арабські православні).
Штаб-квартирою православної церкви в Єрусалимі є храм Гробу Господнього.
Про значення Єрусалиму Католицька енциклопедія говорить:
Історія
В апостольську епоху християнство складалося з невизначеної кількости місцевих церков, які в перші роки дивилися на Єрусалим як на головний центр та орієнтир. (Див. Також Єрусалим у християнстві та ранніх центрах християнства) Деякі потрапили до Антіохії, де вони здійснили євангельські зусилля, і до яких вперше було використано термін «християни».
Єрусалим справедливо називають Матір'ю Церков, оскільки тут протікало земне життя і проповідь Ісуса Христа, і саме тут Господь благоволив принести себе в жертву за людство. Саме тут відбувалося зішестя Святого Духа на апостолів у Синайській світлиці і тому це місце можна вважати місцем народження всієї Православної Церкви. Звідси апостоли розійшлися на проповідь. Перший єпископ Єрусалима Яків Праведний прийняв мученицьку кончину від рук Ірода, узагалі Єрусалим є батьківщиною християнського мучеництва. Після зруйнування Єрусалима військами імператора Веспасіана в 70 році церковне життя тут практично згасає.
Перед початком Першої єврейсько-римської війни (66-73 рр.) І руйнуванням Тидом Іродового храму в 70 р. Християни на чолі з Симеоном втекли до Пелли в Декаполісі (Йорданія),According to Hegesippus.Catholic Encyclopedia: Schism де вони залишались до 135 року.
Євреї Юдеї знову повстали проти Риму під час повстання Бар-Кохби (132—136). До цього часу або в той час християни повернулись до Єрусалиму. Однак, щоб покарати євреїв за повстання та запобігти подальшим заворушенням, Єрусалим був зроблений римською колонією і Адріаном перейменований на Елію Капітоліну. У 135 році митрополит Кесарійський призначив Марка першим єпископом перейменованої церкви Елії Капітоліної. Він був першим єврейським єпископом Єрусалимської Церкви (або Aelia Capitolina), усі попередні були євреями. Переслідування євреїв римською владою в Юдеї зросло, більша частина єврейського та християнського населення Юдеї була поневолена та розпорошена по всій Римській імперії. Важливість та місце Єрусалима в житті християнської церкви зменшились, хоча єврейські та християнські залишки завжди залишались у місті та на землі.
Незважаючи на міжусобиці, переслідування та мізерне населення, єпископи продовжували обиратися чи називатися. Євсевій Кесарійський подає імена безперервної спадкоємности тридцяти шести єрусалимських єпископів до 324. року. Перші шістнадцять з цих єпископів були євреями — від Якова Справедливого до Юди († 135), а решта — язичники. Митрополити Кесарії продовжували призначати єпископів Елії Капітоліни до 325 року.
На Першому Нікейському соборі в 325 році, хоча єпископ Елії Капітолінський все ще був підпорядкований митрополиту Кесарійському, Собор надав єпископу певний невизначений пріоритет у своєму сьомому каноні.
Указом, виданим із сьомої сесії Четвертого Вселенського собору (Халкідонського собору) в 451 р. Єрусалимський єпископ був зведений до рангу патріарха, що посів п'яте місце після бачення Риму, Константинополя, Александрії та Антіохії (див. Пентархія). У 451 році остаточно встановлюються границі Єрусалимського Патріархату. Відтоді Єрусалимська церква залишається автокефальною церквою. Єрусалим був заснований як патріархат завдяки святості місця; особливе значення, набуте між Першим і Четвертим Вселенськими Соборами; зведення пишних церков; навернення значної частини населення римської та візантійської Сирії-Палестини в християнство; зближення паломників з усього світу; значення видатних єпископів, ченців та вчителів Єрусалимської Церкви; боротьба Братства Гробу Господнього за православ'я; і підтримка різних імператорів Візантії.
Перси окупували Єрусалим у 614 р. І взяли патріарха Захарію в полон разом із паладієм християнства — Дорогоцінним Хрестом. Хрисостом Пападопулос пише в своїй історії Патріархату: "Церкви і монастирі, як всередині, так і за межами Єрусалиму, були зруйновані; християн жорстоко зарізали … тисячі в'язнів, придбаних євреями, були зарізані. Все добро, що існувало, було знищено або розграбовано Ченців забивали нещадно, особливо монастиря Святого Савви ".
У 637 р. Після тривалої облоги Єрусалима патріарх Софроній здав Єрусалим халіфу Умару, але забезпечив Угоду Умара I, який визнавав християнські права на захист. У 638 р. Вірменська апостольська церква почала призначати свого єпископа в Єрусалимі.
Однак після 638 року християни зазнали численних переслідувань. Наступники Умура неодноразово грабували та зневажали християнські святині, і навколо було велике переслідування. Найбільш смертельне переслідування відбулося за часів Фатаміда Аль-Хакіма бі-Амра Аллаха (1007—1009), Шизофренік, назвав «Нерона Єгипту» за його нещадні вчинки. Він жорстоко переслідував і християн, і євреїв. Він наказав публічним євреям носити маски на головах вола та дзвони на шиї; Християни мали носити траурне вбрання та хрести довжиною один ярд. Також Аль-Хаким наказав знищити церкву Гробу Господнього. В одинадцятому столітті халіф Алі аз-Захір за договором з Візантією дозволив відбудову святинь.
У Великому схизмі 1054 року Єрусалимський патріарх приєднався до Антіохії, Константинополя та Александрії як Православна церква. Усі християни Святої Землі потрапили під юрисдикцію православного патріарха Єрусалиму.
У 1099 році хрестоносці захопили Єрусалим, створивши Єрусалимське королівство і встановивши латинську ієрархію під латинським патріархом, і виславши православного патріарха. Латинський патріарх проживав в Єрусалимі з 1099 по 1187 рік, тоді як грецькі патріархи продовжували призначатися, але проживали в Константинополі. У 1187 р. Хрестоносці були змушені втекти з Єрусалиму, і православний патріарх повернувся до Єрусалиму. Католицька церква продовжувала призначати латинських патріархів, хоча посадова особа проживала в Римі до 1847 р., коли османська влада дозволила їм повернутися на Близький Схід.
Братство Гробу Господнього, яке тісно пов'язане з православною церквою Єрусалиму, залишається хранителем багатьох християнських святих місць у Святій Землі, іноді спільно з Римо-католицькою церквою та Східними Церквами (Єгипетська, Сирійська, Ефіопська і вірменських православних християн).
Останні політичні суперечки Феофіл III став патріархом церкви у дуже важкий час її історії. Політика Близького Сходу та делікатність відносин з Палестинською автономією, Ізраїлем та Йорданією продовжують робити роль та місце Патріарха та Патріархату дуже складними.
У 2005 році в церкві сталася криза, коли Священний Синод Єрусалиму позбавив патріарха Іренаія повноважень патріарха після того, як він нібито продав церковне майно в дуже чутливому районі Східного Єрусалиму ізраїльським інвесторам. 22 серпня 2005 року Священний Синод Єрусалимської Церкви одноголосно обрав Феофіла, колишнього архиєпископа Табору, 141-м патріархом Єрусалиму.
Деякий час ізраїльський уряд затримував визнання Феофіла новим патріархом і продовжував визнавати Іренаія патріархом. Ця позиція була критикована як заперечення одностайного рішення представниками всіх православних церков, які зібрались на Фанарі за закликом Вселенського патріарха відмовитись від причастя з Ірінеосу та визнати канонічні вибори Феофіла.
Відмова Ізраїлю визнати тимчасову роль Патріарха стримувала здатність Патріарха подавати уряд до суду та заморожувати патріарші банківські рахунки. Це, у свою чергу, загрожувало утриманню Святих місць та шкільної системи Патріархату, де навчалося 40 000 учнів. Стверджувалося, що витоки суперечки є частиною сорокарічної спроби ізраїльських поселенських організацій та політиків відкрити великі земельні володіння Патріархату вартістю сотні мільйонів доларів. Ізраїльська газета Ha'aretz повідомляла 4 лютого 2007 року, що два міністри ізраїльського уряду запропонували визнати Феофіла, якщо він відмовиться від контролю над кількома цінними майнами. Ізраїльська преса повідомляє, що вищі посадові особи ізраїльського уряду можуть брали участь у шахрайській операції з нерухомістю із зміщеним Патріархом Іринеєм і бояться наслідків судових дій.
У 2006 році Ізраїль відмовився продовжувати візи для багатьох грецьких священнослужителів, що загрожувало створити серйозну кризу в церкві, оскільки більшість ченців є громадянами Греції. Патріарх Феофіл звернувся до Верховного суду Ізраїлю, намагаючись отримати громадянське визнання. Суд повинен був винести рішення в середині 2006 року, але з того часу двічі відкладав рішення. Рішення мало бути подане в січні 2007 року, але ізраїльський уряд знову звернувся з проханням про подальше затягування справи.
У травні 2007 р. уряд Йорданії скасував своє попереднє визнання Феофіла III, але 12 червня 2007 р. Іорданський кабінет змінив своє рішення і оголосив, що знову офіційно визнає Феофіла патріархом. Архієпископ Севастійський Феодосій (Ханна) також закликав бойкотувати Феофіла.
У грудні 2007 року ізраїльський уряд нарешті надав Феофілу повне визнання. Іренаіос оскаржив це рішення до Верховного суду Ізраїлю,Jerusalem Post: Court freezes recognition of Greek Patriarch але той суд виніс рішення на користь Феофіла.
Трагічна історія Єрусалима Однак доля Єрусалима завжди була трагічна. У 614 році святе місто і його пам'ятники були зруйновані й опоганені перським царем Хосроєм, що вивіз у Персію навіть святиню древа святого Хреста. У 637 році Єрусалим був узятий арабами. У 1009 році подібному руйнуванню піддав саме місто і храм Гробу Господнього халіф Хаким. У 1070 році містом заволоділи турки-сельджуки, а в 1099 році сюди прийшли хрестоносці й організували Єрусалимське королівство. Спадкоємство Єрусалимських Патріархів на довгий час перервалося. У 1517 році Палестина остаточно потрапляє в руки турків-османів і перебуває в складі Османської імперії аж до кінця першої світової війни, коли вона попадає під англійський протекторат. У 1948 році тут виникає держава Ізраїль, що стає новим джерелом напружености в цьому краї. Численні арабо-ізраїльські конфлікти, тероризм, — усе це робить церковне служіння Єрусалимської Церкви дуже складним. Патріархія здавна і не раз піддавалася погромам, як це було в 1860 році.
Відносини з Православною церквою України Священний Синод Єрусалимської православної церкви не робив офіційних заяв з приводу визнання Православної церкви України.Михаил Леонов. Анализ позиций мировых Православных Церквей в преддверии киевской «интронизации» главы ПЦУ . 01.02.2019.