Габіліта́ція () — найвищий академічний ступінь або процедура його здобуття у Німеччині, Франції, Італії, Польщі, Румунії та деяких інших європейських і неангломовних країнах. Кандидат виконує встановлені університетом критерії досконалості в наукових дослідженнях, викладанні та подальшій освіті, що зазвичай включає другу дисертацію.
Цей ступінь, який іноді скорочують як dr. habil. (), dr hab. () або D.Sc. (Доктор наук в Україні та країнах СНД), часто є кваліфікаційною вимогою для отримання посади повного професора в цих країнах.
У німецькомовних державах він дозволяє власнику ступеня носити звання PD (від ). У низці держав існує академічна посада доцента, призначення на яку часто вимагає такої кваліфікації. Присудження ступеня зазвичай супроводжується публічним усним захистом (лекцією або колоквіумом) з одним або кількома опонентами. Габілітаційна робота покликана продемонструвати, що автор опанував свою галузь у повному обсязі. З цієї причини вона зазвичай пишеться на тему, яка дуже відрізняється від теми докторської дисертації. На відміну від докторських дисертацій, які за законом у Німеччині мають бути опубліковані, багато габілітаційних робіт залишаються неопублікованими.
Габілітація зазвичай присуджується через 5–15 років після здобуття ступеня PhD або його еквівалента. Здобуття цього академічного ступеня не дає науковцю автоматично оплачуваної посади, хоча багато людей, які подають заявку на здобуття ступеня, уже мають постійну роботу в університеті.
Габілітований доктор дає право на заняття професорської посади в університеті. Проте варто відзначити, що титул габілітації не є окремим науковим ступенем, а є кваліфікацією, додатковою до ступеня доктора філософії, який дозволяє займати посаду професора в університетіу.
Історія та етимологія Термін «габілітація» походить від середньовічного латинського , що означає «робити придатним, підходити», від класичної латини «придатний, належний, вмілий». Цей ступінь розвинувся у Священній Римській імперії в сімнадцятому столітті ()Arguably one of the earliest German habilitation holders is Erhard Weigel (Dr. phil. hab., Leipzig, 1652, according to the Erhard Weigel Gesselschaft ). Спочатку габілітація була синонімом «докторської кваліфікації». Цей термін став синонімом «постдокторської кваліфікації» в Німеччині у XIX столітті, «коли наявності докторського ступеня вже не здавалося достатнім для гарантування кваліфікованої передачі знань наступному поколінню».Christian Fleck, Sociology in Austria, Palgrave Macmillan, 2015. Згодом у німецькій університетській системі стало нормою писати дві докторські дисертації: вступну дисертацію (), завершення курсу навчання та дисертація на здобуття ступеня габілітатора (), що відкриває шлях до професорської посади.Carl Brockelmann, History of the Arabic Written Tradition, Volume 1, BRILL, 2016, p. vii.
З початку XXI століття габілітація більше не є обов'язковою для призначення на професорську посаду в Німеччині. Відтоді між різними дисциплінами існують суттєві відмінності. Хоча габілітація залишається поширеною в більшості гуманітарних наук та медичних досліджень, вона стала винятком у багатьох природничих науках.
Особливості габілітації в Австро-Угорщині Охоплювала 3 стадії. Перша: окрема комісія розглядала кваліфікацію кандидата (з наявним ступенем доктора), який представляв на її розгляд опубліковану окремою книгою наукову роботу. Друга (після успіху першої): іспит спеціальної комісії. Третя (після успіху другої): середньовічними залишками драпований «габілітаційний виклад» — тобто пробна лекція кандидата перед Сенатом (до складу входили ректор, проректор, декани, сенатські представники професорського збору (під час габілітаційної промови були відповідно одягнуті; зокрема, на пробній лекції Івана Франка ректор був одягнути у багрянку з горностаями, декани — у тогах з чорного шовку, в беретах на голові, усі обвішані золотими ланцюгами<ref>Там само. — С. 81.</ref>) та професорами університету. Бувало, саме цю лекцію називали габілітацією. Декан мав право допустити на лекцію сторонніх, студентів допускали рідко.
Якщо професорський збір схвалив пробну лекцію, тоді Сенат (ректор із прибічною радою) просив міністерство освіти надати кандидатові venia legendi — тобто дозвіл читати лекції. Довгу процедуру можна було обійти, якщо цісар запрошував когось з-за кордону (так отримав катедру Михайло Грушевський у Львівському університеті)Мельничук Б., Уніят В. Іван Франко і Тернопільщина… — С. 80..
Процес Габілітаційна робота може бути як кумулятивною (на основі попередніх досліджень, будь то статті чи монографії), так і монографічною, тобто окремою неопублікованою працею, яка зазвичай є дуже об'ємною. Тоді як кумулятивні габілітації переважають у деяких галузях (наприклад, у медицині), в інших (як-от у правознавстві) вони вже близько століття є майже нечуваними.
Рівень науковості габілітації значно вищий, ніж у докторської дисертації в тій самій академічній традиції з точки зору якості та кількості, і вона має бути виконана самостійно, без керівництва чи спрямування з боку наукового керівника від факультету. У природничих науках під час габілітаційного періоду, що триває від чотирьох до десяти років, вимагається публікація численних (іноді десяти і більше) наукових статей. У гуманітарних науках передумовою для захисту може бути публікація великої монографії.
Можна отримати посаду професора і без габілітації, якщо конкурсна комісія підтвердить, що кандидат має кваліфікацію, рівноцінну габілітації, а керівні органи (університетський сенат і міністерство освіти країни) це схвалять. Однак, якщо в одних дисциплінах цим широко користуються (наприклад, у природничих науках для працевлаштування кандидатів з країн з іншими системами, а в мистецтві — для працевлаштування активних митців), то в інших це робиться рідко.
Габілітація присуджується після публічної лекції, яка проводиться після прийняття дисертації, і після якої надається (з латини: «дозвіл читати», тобто читати лекції). У деяких галузях, таких як право, філософія, теологія та соціологія, , а відтак і габілітація, надається лише для певних підгалузей (таких як кримінальне право, цивільне право, або філософія науки, тощо); в інших — для всієї галузі.
Хоча в різних дисциплінах і країнах типова кількість років, необхідна для здобуття габілітації після отримання докторського ступеня, відрізняється, зазвичай це займає більше часу, ніж отримання американського постійного контракту (tenure). Наприклад, у Польщі до 2018 року встановлений законом термін для отримання габілітації (яка традиційно, хоча й не обов'язково, спиралася на публікацію книги) становив вісім років. Теоретично, якщо доцент (assistant professor) не встигав здобути габілітацію за цей час, його мали перевести на посаду викладача зі значно більшим педагогічним навантаженням і без дослідницьких обов'язків, або взагалі звільнити. Однак на практиці в багатьох випадках навчальні заклади продовжують терміни габілітації для більшості науковців, якщо вони не вкладаються в час, але є докази того, що вони зможуть завершити її найближчим часом.
Австрія В Австрії ця процедура наразі регулюється національним законодавством (Закон Австрії про університети UG2002 §103). Процес здобуття ступеня включає, окрім підкомісії сенату (до якої входять представники студентів для заслуховування щодо викладацьких здібностей кандидата), зовнішнього рецензента. Наявність габілітації дозволяє науковцям проводити дослідження та здійснювати наукове керівництво (PhD, MSc, ...) від імені цього університету. Оскільки це академічний ступінь, він діє навіть у тому випадку, якщо особа не зарахована (або більше не зарахована) до цього закладу (). Призначення на посаду повного професора міжнародною комісією з відбору включає venia docendi (UG2002 §98(12)), яке обмежується часом перебування на посаді (UG2002 §98(13) – ).
Хоча габілітація гарантує права на незалежні дослідження та наукове керівництво, університети, відповідно до своїх статутів, можуть надавати ці права також, наприклад, доцентам без габілітації. Станом на 2014 рік провідні австрійські університети роблять це лише для студентів магістратури, але не для програм PhD.
Бразилія () — це звання (подібне до у Німеччині), що надається власникам докторських ступенів після подання кумулятивної дисертації з подальшим . Воно практично зникло серед бразильських федеральних закладів вищої освіти. Воно все ще вимагається в кількох інституціях для вступу на посаду повного професора (), найпомітніше — у трьох державних університетах штату Сан-Паулу, а також у Федеральному університеті Сан-Паулу (UNIFESP).
Франція Ступінь (Державний доктор) або (Державний докторат), який до 1950-х років називався (Доктор літератури) або (Доктор наук),Alan D. Schrift (2006), Twentieth-Century French Philosophy: Key Themes And Thinkers, Blackwell Publishing, p. 208. і раніше присуджувався університетами у Франції, мав дещо подібне призначення. У 1984 році було замінено на .
Присудження французької габілітації є загальною вимогою для того, щоб бути головним керівником аспірантів (PhD студентів) та мати право обіймати посади повного професора. Офіційне право, що має назву , надається французькою (CNU). Членам корпусу , які прирівнюються до повних професорів CNU, не потрібна французька габілітація для керівництва аспірантами. Залежно від галузі, французька габілітація вимагає стабільної дослідницької роботи від п'яти до десяти років після призначення на посаду доцента (), значної кількості вагомих публікацій, керівництва принаймні одним аспірантом від початку до випуску, та/або успішного досвіду залучення зовнішнього фінансування як головного дослідника, а також обґрунтованого, амбітного та здійсненного п'ятирічного дослідницького проєкту. Видатні постдокторанти, які ще не призначені в університет, також можуть отримати габілітацію, якщо вони відповідають цим вимогам. Французький комітет з габілітації формується з більшості зовнішніх, а іноді й іноземних рецензентів. Французька габілітація дає право доцентам () подавати заявки на посади повних професорів ().
Німеччина
Для того, щоб обійняти посаду повного професора (W3) в системі німецьких університетів, необхідно здобути габілітацію (або «досягнення, еквівалентні габілітації»). Це можна продемонструвати шляхом керівництва дослідницькою групою, перебування на посаді молодшого професора або інших досягнень у дослідженнях та викладанні на посаді постдокторанта. Габілітація в Німеччині зазвичай здобувається після кількох років незалежних досліджень і викладання, або «внутрішньо» під час роботи в університеті, або «зовнішньо» як практик, орієнтований на дослідження та викладання. Після завершення габілітаційної роботи (, часто просто ) та виконання всіх інших вимог, кандидат (німецькою мовою ) «проходить габілітацію» і отримує розширення до свого докторського ступеня, а саме Dr. habil. (зі спеціалізацією, як-от Dr. rer. nat. habil.). Таким чином, габілітація є додатковою кваліфікацією вищого рівня, ніж німецький докторський ступінь. Лише кандидатам, які отримали найвищу (або другу за висотою) оцінку за свою докторську дисертацію, рекомендується продовжувати роботу над габілітацією.
Типова процедура після завершення габілітації полягає в тому, що успішний дослідник офіційно отримує так звану (з латинської «дозвіл на читання лекцій») з певного навчального предмета в університетах (іноді також згадується як , з латинської «право на викладання»). Особа, яка має , але не має професури, має право носити звання Privatdozent (для чоловіків) або (для жінок), скорочено PD або . Статус PD вимагає певного (зазвичай неоплачуваного) викладання для збереження звання ( або титулярне викладання).
Дебати щодо німецької габілітації