Артем Генріхович Боровик (13 вересня 1960, Москва — 9 березня 2000, аеропорт Шереметьєво, там же) — російський журналіст, президент видавничого холдингу «».
Біографія Артем Боровик народився 13 вересня 1960 року в Москві в журналістській родині. Батько — політичний оглядач, письменник і драматург (нар. 1929), мати — Галина Михайлівна Боровик (уроджена Фіногенова, 1932—2013) — за фахом вчитель історії, згодом редактор відділу культури телебачення. З 1966 по 1972 жив у Нью-Йорку, де батько працював кореспондентом Агентства друку «Новини» та «Літературної газети». Навчався в 45-й школі (школі ). Закінчив факультет міжнародної журналістики МДІМВ.
Працював журналістом у різних радянських виданнях, зокрема в газеті «» і в журналі «Огонёк» (1987—1991), за завданням якого кілька разів їздив у Афганістан. Автор книги «Захована війна», присвяченої війні в Афганістані. У 1988 році деякий час служив в армії США (у Форт-Беннінзі) у рамках експерименту, в ході якого радянський журналіст був направлений в американську армію, а американський — в радянську. Про свій армійський досвід написав книгу «Як я був солдатом американської армії». Разом з колегою по «Совершенно секретно» Євгеном Додолєвим вів відому свого часу передачу «Взгляд». Навіть 10 років по тому «Огонёк» позиціював ведучих як «народних героїв» :
Хто пам'ятає, скільки їх було, ведучих «Взгляду», що з'являлися в найвільнішій студії «Останкіно» по п'ятницях? Лістьєв, Любимов, Захаров, Політковський, Мукусєв. Хто ще — Ломакін, Додолєв, Боровик … Вони стали народними героями, які уособлювали зміни всередині країни, так само, як символом перебудови за кордоном був Горбачов. Тому що разом з ними, смілішаючи від п'ятниці до п'ятниці, ми вчилися говорити не кухонним шепотом, а вголос: в СРСР все-таки є секс, у капіталізму теж буває людське обличчя, рок-н-рол живий, Чорнобиль не аварія, а трагедія… Але коли ми разом пройшли майже весь демократичний буквар і навчилися голосно говорити, було вже майже все одно, хто говорить з нами зі студії «Взгляду». За що всім, хто будь-коли робив це, велике людське спасибі. Було включено в Московську групу списку .
Смерть Артем Боровик загинув на 40-му році життя 9 березня 2000 року в результаті авіаційної катастрофи, при падінні літака Як-40, який здійснював рейс Москва — Київ, на борту якого перебував глава компанії «Група „Альянс“» . Загинули всі 9 осіб, включаючи 5 членів екіпажуLeading journalist killed in plane crash // IFEX. Похований на Новодівочому кладовищі (10-а ділянка).
Увічнення пам'яті Премія імені Артема Боровика Гімназія імені Артема Боровика Парк імені Артема Боровика «Цілком таємно. Інформація до роздумів» серія «Пам'яті Артема Боровика» (НТВ, 2001) Документальний фільм «Артем» (НТВ, 2005) Документальний фільм Олексія Аленіна «Артем Боровик. Він дуже поспішав жити » (2010).
Бібліографія Встретимся у трёх журавлей. М., Правда, 1987. Встретимся у трёх журавлей. М., 1988 Афганистан. Ещё раз про войну. М., 1990 Как я был солдатом американской армии. М., АПН, 1989 Спрятанная война. М., ПИК, 1992 Раззаков Ф. Звёзды телевидения: правда. Домыслы. Сенсации. [печатный текст] / Раззаков, Фёдор Ибатович, Автор (Author); Дольников, В., Редактор (Editor); Левыкин, М. А., Художник (Artist). — Москва [Россия]: Эксмо, 2000. — 432 с.: ил. + л.; 24 см.- 7 000 экземпляров. — ISBN 5-04-006025-4 Уже не ведая преград. М., Совершенно секретно, 2001
Див. також Олег Вакуловский Дмитро Дібров Євген Додола Віталій Коротич Нова журналістика Владислав Флярковский
Примітки
Посилання Фонд ім. Артема Боровика — Премія Артема Боровика за кращі журналістські розслідування Біографія на сайті ТВ-каналу Спогади про Артема Боровика Олександр Карпенко Зустрічі з Артемом Боровиком