Арабська работорглівля, також Східно-африканська работоргівля та работоргівля у Індійському океані — це загальна назва работоргівлі, що мала місце в арабському світі, в основному у Західній Азії, Північній Африці, Південно-Східній Африці, на Африканському Розі, а також в деяких частинах Європи (наприклад, Піренейському півострові і Сицилії) в період панування арабів в цих районахGwyn Campbell, The Structure of Slavery in Indian Ocean Africa and Asia, 1 edition, (Routledge: 2003), p.ix. Торгівля людьми тривала переважно між середньовічною епохою і початком XX століття та здійснювалася через рабовласницькі ринки цих районів. Людей захоплювали здебільшого у внутрішніх районах Африки, Південної та Східної ЄвропиBased on «records for 27,233 voyages that set out to obtain slaves for the Americas». Stephen Behrendt, «Transatlantic Slave Trade», Africana: The Encyclopedia of the African and African American Experience (New York: Basic Civitas Books, 1999), ., Кавказу і Центральної Азії.
Доктор Волтер Родні стверджує, що термін арабська работоргівля є історично неправильною назвою, оскільки в цей період работоргівлею займались безліч етнічних груп і народностей які проживали як на території цих країн так і за її межами. В багатьох випадках торговці не були арабами.
Протягом VIII і IX століть, в період існування Фатімідського халіфату, більшість рабів були європейцями (так звані сакаліба), захопленими на узбережжях Європи під час воєн. За оцінками істориків, між 650 і 1900 роками від 10 до 18 мільйонів людей були поневолені арабськими работорговцями і вивезені з Європи, Азії та Африки через Червоне море, Індійський океан і пустелю Сахара. При цьому раби походили з безлічі регіонів. Серед них були представники середземноморських народів, перси, народи Кавказу і Закавказзя (Грузія, Вірменія), Центральної Азії і Скандинавії, Англії, Голландії та Ірландії, в тому числі представники африканських народів. Пізніше у Східній Африці у XVIII і XIX століттях почали домінувати європейські колоніальні торговці.
Сфера торгівлі
Африканські раби
Арабська работоргівля через пустелю Сахара і Індійський океан почалася після того, як мусульмани почали контролювати узбережжя Африки і морські шляхи в IX столітті (див. Занзібарський султанат). Араби підкорили народи Банту, які проживали на території сучасної Кенії, Мозамбіку і Танзанії. Велика кількість рабів була переміщена до узбережжяBethwell A. Ogot, Zamani: A Survey of East African History, (East African Publishing House: 1974), p.104. Там вони поступово асимілювалися в сільській місцевості, особливо на островах Унгуджа і Пемба біля африканського узбережжя Суахілі.
Деякі історики стверджують, що 17 мільйонів людей були продані в рабство на узбережжях Індійського океану, Близького Сходу та Північної Африки, а близько 5 мільйонів африканських рабів були перевезені через Червоне море, Індійський океан, і Пустелю Сахару в інші частини світу між 1500 і 1900 роками.
Полонені продавалися по всьому Близькому Сході. Ця торгівля прискорилася, в зв'язку зі збільшенням попиту на робочу силу на плантаціях і будівництві нових кораблів, які були здатні перевезти більшу кількість рабів.
Торгівля в Індійському океані була багатовекторною і змінювалася з часом. Для задоволення попиту на рабську працю, раби банту, придбані арабськими рабовласниками в південно-східній Африці, протягом століть продавалися в Єгипті, Аравії, Перській затоці, Індії, європейських колоніях, на Далекому Сході, Ефіопії, Сомалі та на островах Індійського океану.
Рабська праця в Східній Африці базувалася на представниках народів банту, які жили уздовж узбережжя Східної АфрикиF.R.C. Bagley et al., The Last Great Muslim Empires, (Brill: 1997), p.174. Невільники протягом століть переправлялися арабськими торговцями до всіх країн, що межують з Індійським океаном. Омеядські та Аббасидські халіфи вербували багатьох рабів банту в солдати. В 696 році в Іраці відбулися повстання рабів-солдатів.
У китайському тексті 7-го століття згадуються посли з Яви, які представляли китайського імператора та мали в прислузі двох рабів африканського походження. В китайських хроніках VIII і XIX століття також згадуються раби банту.
Повстання рабів які мали місце між 869 і 883 р н. е. недалеко від міста Басра (також відоме як Басара), розташоване в сучасному Іраку свідчать про важкий характер праці рабів, які були залучені до сільськогосподарського виробництва і нестерпні умови життя рабів. Плантаційне виробництво стало дешевшим і почало витісняти працю місцевих селян. Крім того праця у сільському господарстві та інша ручна робота вважалася принижуючою. Внаслідок цього дефіцит робочої сили призвів до збільшення попиту на рабів.
Дельта річки Тигр і Євфрат, яка перетворилася на занедбане болото та втратила родючість в результаті селянських міграцій і багаторазового підтоплення річкової долини водою, та могла бути відновлена лише інтенсивною працею рабів. Заможні власники «отримували великі ділянки заплавних земель за умови, що вони зроблять її орною». Основною плантаційною культурою стала цукрова тростина, особливо в провінції Хузестан.Також багато рабів працювали на соляних шахтах Месопотамії в районі Басри. Дослідник Ібн Баттута, який відвідав середньовічне африканське царство Малі в середині XIV століття розповідав, що місцеві жителі змагаються один з одним у кількості рабів і слуг, і навіть Ібн Батутті був подарований хлопчик-рабNoel King (ed.), Ibn Battuta in Black Africa, Princeton 2005, p. 54.
Європейські раби
У Середньовіччя раби завозилися в мусульманські землі також з Центральної Європи. Захоплені в рабство бранці відправлялися в мусульманські країни через Францію і Венецію. Прага в той час була головним центром кастрації слов'янських полонених. Емірат Барі також слугував важливим місцем для торгівлі рабами. Після того, як Візантійська імперія і Венеція заборонили арабським купцям перевозити через свої порти, работорговці почали завозити рабів з Кавказу і Каспійського моря.
Араби теж поневолювали європейців. За словами Роберта Девіса від 1 млн і 1,25 млн європейців були захоплені між XVI і XIX століттями. Берберські корсари, які перебували у васальній залежності від Османської імперії, захоплювали людей в полон з прибережних селищ Італії, Іспанії, Португалії, Ірландії, а також з більш віддалених місць, таких як Франція, Англія, Голландія, і навіть з Ісландії.Також моряків захоплених піратами в полон продавали в рабство. Не гребували работорговлею і пірати з Європи.
Наслідки піратських нападів були катастрофічними: Франція, Англія і Іспанія втратили тисячі кораблів. Тисячі кілометрів на іспанських та італійських узбережжях через часті напади корсарів стали майже повністю безлюдними. Піратські набіги перешкоджали поселенням людей на узбережжях морів аж до XIX століття .
Періодично мусульманські грабіжницькі експедиції відправлялися з Ісламської Іберії, щоб зруйнувати християнські країни, та перетворити населення на рабів. Так у рейді проти Лісабона в 1189 році, мусульманський халіф Альмохад Бербер, Абу Юсуф Якуб аль-Мансур, взяв у полон 3000 жінок і дітей, а його губернатор Кордови у наступному нападі на Сільвеш у 1191 році полонив 3000 християн.
Арабські раби Арабів теж іноді перетворювали на рабів у мусульманському світі.Muhammad A. J. Beg, The «serfs» of Islamic society under the Abbasid regime, Islamic Culture, 49, 2, 1975, p. 108 До арабських невільників іноді застосовувалася операція кастрації. В Мецці арабські жінки вільно продавалися в рабство, а деякі правителі Західної Африки мали рабинь арабського походження. За словами аль-Макризі рабині дівчата з більш світлою шкірою були продані західноафриканським паломникам під час хаджу. Ібн Баттута зустрівся з арабською рабовласницею Фарбою Сулейман поблизу Тімбукту в Малі в 1353 році. Він писав що її рабиня і сама рабовласниця вільно володіють арабською мовою.
Ісламський і східний аспект Патрік Меннінг писав, що «східну» або «Арабську» работоргівлю іноді називають «Ісламською» работоргівлею. Але релігійне приналежність невільників не була головною. Далі він стверджує, що таке використання термінів «ісламський» або «мусульманський світ» помилково розглядає Африку поза межами ісламу, або що Африка є незначною частиною ісламського світуManning (1990) p.10.
Східна работоргівля в Середньовіччі відбувалася двома основними шляхами:
Сухопутний маршрут через Магрибу і Машріку (транссахарський маршрут) ; Морські шляхи на схід від Африки через Червоне море та Індійський океан (східний маршрут) .
Історія Арабської работоргівлі
Торгівля африканськими рабами Арабська торгівля рабами банту в Південно-Східній Африці є однією із найстаріших работоргівель у світі. Вона виникла на 700 років раніше Європейської трансатлантичної работоргівліMintz, S. Digital History Slavery, Facts & Myths. Чоловіки-раби часто були змушені працювати в сільському господарстві, служити солдатами, або прислужувати своїм господарям, в той час рабині використовувалися як наложниці та прислуга.
З VII століття до 1960-х років арабська работоргівля тривала у тій чи іншій формі. Історичні оповідання і листування заможних людей в Аравії, Ємені та в інших місцях свідчать що праця рабів використовувалася до початку 1920-х років.
У 641 році і правителі Єгипту надали арабським купцям великі привілеї в торгівлі, а також частку в торгівлі рабамиJay Spaulding. "Medieval Christian Nubia and the Islamic World: A Reconsideration of the Baqt Treaty, " International Journal of African Historical Studies XXVIII, 3 (1995).
Протягом другої половини XIX і початку XX століття раби з Ефіопії, мали великий попит на ринках Аравійського півострова і на інших невільничих ринках Близького Сходу. Раби працювали переважно домашніми слугами, в сільському господарстві, носіями води, пастухами, моряками, погоничами верблюдів, вантажниками, каменярями, продавцями і кухарями. Освічені і сильні чоловіки працювали чиновниками, охоронцями, розпорядниками у заможних людей. Вони користувалися значною особистою свободою, а іноді і мали власних рабів. Крім європейських, кавказьких, яванських і китайських дівчат, привезених з Далекого Сходу, «червоні» ефіопські молоді жінки були одними з найцінніших наложниць. Найкрасивіші з них часто вели заможний спосіб життя, і могли стати членами еліти, або були матерями правителів і заможних людей. Основними джерелами цих рабів, була південно — західна частина Ефіопії.
На території сучасної Центральноафриканської Республіки під час XVI і XVII століть мусульманські торговці-мусульмани почали здійснювати набіги в регіоні в рамках розширення торгових шляхів з Сахари і Нілу. Захоплені в рабство люди були відправлені на середземноморське узбережжя, Європу, Аравію, Західну півкулю, або на плантації вздовж західного та північного узбережжя Африки, на південь вздовж річок Убангі і КонгоAlistair Boddy-Evans. Central Africa Republic Timeline — Part 1: From Prehistory to Independence (13 August 1960), A Chronology of Key Events in Central Africa Republic . About.com.
Нащадки африканських рабів, привезених на Близький Схід під час рабської торгівлі, досі живуть там і знають про своє африканське походження.
Європейські раби На північно африканських ринках також продавалися раби з Європи. Невільники були захоплені піратами під час нападів на торгові кораблі і набігів на приморські міста Італії, Португалії, Франції, Англії, Нідерландів, а також Ісландії. Піратські набіги призвели до того, що величезна кількість приморських міст були покинуті. Професор Роберт Девіс описує історію білої работоргівлі у своїй книзі « Християнські раби, мусульманські майстри: Біле рабство в Середземномор'ї, узбережжі Бербари та Італії» (1500—1800)Davis, Robert. Christian Slaves, Muslim Masters: White Slavery in the Mediterranean, the Barbary Coast and Italy, 1500—1800. .