Реклинець— село Великомостівської міської громади у Шептицькому районі Львівської області. Населення за переписом 2017 року становило 1848 осіб. Поштовий індекс— 80078.

Населення

Мова Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року: МоваКількістьВідсотокукраїнська178899.94 %російська10.06 %Усього1789100 %

Топоніміка села Реклинець Географічна назва села Реклинець, вочевидь пояснюється його положенням щодо річки Желдець. Саме річка відіграла основну роль в утворенні села. Цілком ймовірно, що її басейн, який був добре зволожений, і тому багатий на представників флори і фауни привернув увагу перших поселенців. Русло річки, яке мандрує з південної сторони територією села, робить крутий поворот на захід, утворюючи своєрідний кут-клин. Звідси й походить назва «Реклинець». Щоправда, є й інша версія походження назви села — історична. Згідно переказів людей, під час походів татар у наші землі відбувалося багато лихоліть. Мешканці місцевості рятувалися від спустошливих набігів, сильно кричали і рекли кінець, загибель. Цей крик («рик») було чути в інших селах і галасливих жителів прозвали «реклинчанами», їхнє село — Реклинець. Через різновид природно-територіальних комплексів, наявності лісу, боліт, річки, луків, окремої рослинності, село дуже розкидане. Воно поділене на ряд хуторів, різних частин-кутів, околиць, присілків тощо [1, с. 24].

На території села Реклинець налічується чотири хутори — Дуб, Гібляки, Батюки і Черешня. Виникнення хуторів та їх назв пояснюється по-різному. Очевидно, з бігом часу село розросталось, поширювалось, тож цілком закономірно починають поставати хутори (присілки). Найстарішим з них був хутір Дуб, який знаходиться у північно-західній частині села біля урочища бабка. Походження назви хутора досить цікаве. За розповідями старожилів одного разу селом пройшлася велика буря, яка положила кремезного дуба через русло річки. Від того часу люди дерево використовували як міст для переходу з правобережжя на лівобережжя. Це дало змогу деяким жителям села там і поселитися. Хутір Черешня (південна частина села) сформувався на місцевості, де росли черешні, і саме завдяки звабливим плодоносним деревам отримав свою назву. Причому черешні, на той час, на території села більше ніде не зустрічались. Походження назв хуторів Гібляки і Батюки схожі і походять від імен перших поселенців цих місцевостей. Зокрема, першим жителем присілку Гібляки вважається Гібляк Давид. Цей присілок лежить на північ від села і схований у лісі. Хутір Батюки — на узліссі у східній частині села. Нині обидва хутори занепадають, люди покидають віддалені хати, а хутір Батюки повністю залишився без жителів. Про його існування нагадують лише пусті занедбані хати та фруктові сади біля них [1, с. 24—25].

Відзначається Реклинець різними кутами-відсілками. Найбільшим з них за площею є кут Болото. Назва місцевості походить від особливостей ґрунту. Земля тут досить зволожена, наявними є поклади торфу. В північній частині села, поряд з Болотом розташований кут Рубань. Що цікаво, як і назва села він має дві легенди щодо походження. Своєї назви. В давнину це була північно-східна околиця центру села яку займав ліс. Саме цей ліс був відведений сільською громадою для вирубки на потреби будівництва. Згодом розчищене місце заселили люди. Втім існує інша героїчна легенда про походження назви Рубань. Переказ говорить що в даній околиці було поле на якому відбулась велика битва між місцевими мешканцями та ворогами-татарми. Люди запекло рубали один одного від того й пішла його назви. Також у північній частині села, по ліву руку від Болота на узліссі знаходиться кут Лісове. Його назва походить від місцевості, яка була зайнята лісом. Поступово село розросталося в різні сторони, врізаючись своїми хатами у ліс, який з часом люди розчистили, утворивши кут Лісове. Й досі на Лісовому в певних місцях між будинками ростуть залишки ділянок лісу. Північно-західна частина села зветься в народі Кутом. Носить таку назву дана місцевість завдяки тому, що лежить у вигині русла річки Желдець. Поряд з Кутом, у західній околиці села розкинулася Сороківка. Її назва походить від вуличного прізвиська першого поселенця — Сорока. На південному заході села тягнеться кут Пісок, який отримав свою назву через місцевість, де він виник — вся вона була вкрита пісками. На протилежному кінці села Реклинець, у його східній стороні знаходиться невеликий відсілок Салаші. Назва його походить від побудованих там тимчасових жилих будинків — «салаші», які лише згодом перетворилися на постійні помешкання. Нарешті, в північній частині села на узліссі розташований присілок Манделюки. Назвою він завдячує своєму першому поселенцеві, яким згідно переказів був Манделюк Іван. Сама центральна частина села називається просто — Село (центр). Поряд з нею розташовані жилі території — Заріка та Попрочина. Назва останньої походить від місцевості через яку люди ходили навпростець [1, с. 25-26].

Давня історія села

У 1987 р. Сокальська археологічна госпдоговірна експедиція Інституту суспільних наук АН УРСР (тепер — Інститут українознавства імені І. Крип'якевича НАН України) під керівництвом Дмитра Юліановича Павліва проводила дослідження поселення княжої доби, яке виявлене в зоні меліорації поблизу с. Реклинець Сокальського району Львівської області. Пам'ятка знаходиться за 2 км на південний схід від села в урочищі «Бужитина», на піщаному пагорбі серед осушених торфовищ у заплаві правого берега р. Желдець, правої притоки Рати, і займає площу приблизно 100×200 м. Розкопками відкрито 250 м кв. площі поселення, на якій виявлено чотири об'єкти (велику наземну споруду, яму-піч та три господарські ями), численний керамічний матеріал, окремі вироби із заліза. Наземна споруда мала в плані неправильну підовальну форму, у найширшій, південно-східній частині її розміри становлять 6,7 м (по лінії північний захід — південний схід) на 6 м (по лінії північний схід — південний захід). Зовнішній контур споруди зафіксовано на глибині 0,4—0,5 м від сучасної поверхні. В західній частині споруди долівка понижувалась і утворювала кількаступеневе заглиблення, яке мало в плані неправильну овальну форму розміром 3,3×2,6 м. У північній частині заглиблення виявлено округлу в плані яму розміром 1,5×1,3 м і глибиною 0,9 м від сучасної поверхні. В заповненні ями знайдено велику кількість фрагментів кераміки (скупчення 2), обмазку, попіл із вкрапленнями дрібних шматочків деревного вугілля. Ще одне скупчення уламків кераміки розміщувалося за 0,4 м на південний захід від цього вогнища на глибині 0,7 м. У південній частині споруди, на глибині 0,65 м, виявлено овальну в плані яму розміром 1,3×0,8 м, в перерізі лінзоподібну, заповнену шматками залізного шлаку. Кераміка із заповнення споруди представлена уламками горщиків з діаметром вінець від 18 до 26 см. Діаметр денець, які мають плоске дно становить 9–12 см, клейм не має. На посуді відсутній орнамент. Весь посуд виготовлений на гончарному колі. В тісті є домішки піску. Поверхня світло-цеглястого або темно-сірого кольору. Профіль вінчика потовщений, його зовнішній край сформовано у вигляді манжета або маловиразного карниза, що є характерною рисою для кераміки Х–ХІ ст. Окремі горщики мають вінця із помітною закраїнкою з внутрішнього боку, яка стає типовою для кераміки наступних століть. Окрім глиняного посуду, у заповненні споруди знайдено кілька залізних виробів: ніж, частина рибальського гарпуна та залізний стрижень невідомого призначення. Цікавою спорудою виявилася яма–піч. Вона мала в плані овальну, більш звужену до півночі форму розміром 2,8×2,15 м. За 30–50 м на південний схід від споруди 1 розташовані три ями. Дві з них подібні між собою, в плані округлі, діаметром 1–1,5 м, у перерізі півкруглі, глибиною до 0,7—0,9 м. У заповненні ям траплялися нечисленні уламки кераміки, кістки тварин, обмазка, маленькі шматки вугілля. Третя яма (об'єкт 3) дещо більша. В плані вона мала неправильно овальну форму розміром 1×1,5 м, в перерізі підпрямокутну форму, із сходинкою у південно-західній частині. Глибина ями становила 1,1 м від рівня її виявлення. Серед фрагментів посудин з цього об'єкта вирізняється верхня частина горщика діаметром 18 см по вінцях, які сильно розхилені назовні і мають манжетовидний зріз по зовнішньому краю, з внутрішнього боку вінець досить чітко простежується закраїна. В цілому виявлений під час розкопок керамічний матеріал з поселення поблизу с. Реклинець можна датувати Х–ХІІ ст. [4, с. 193—197].

Ранньомодерна доба

За даними люстраційного податкового протоколу складеного спеціальною люстраційною комісією (працювала над переписом протягом 1559—1563), у 1563 році село Реклинець платило у державну казну сукупний річний податок у розмірі 80 злотих, 7 грошів і 15 денарів. Якщо врахувати, що у цей час село Двірці платило податки у розмірі 153 злотих, 13 грошів і 15 денарів, то можна припустити, що Реклинець був другим за величиною навколишнім населеним пунктом біля Мостів (останні платили відповідно 217 злотих 3 гроші і 15 денарів). Ці дані свідчили про швидке господарське зростання новозакладеного міста, по відношенні до оточуючих його поселень сільського типу, у тому числі Реклинця, які в не дуже віддаленому минулому не відрізнялися демографічно і економічно від Мостів. Село входило у важку для заселення, так звану «зону водного Лісу». В на середину XVI ст. до неї також входили Мости, Добротвір, Струмільче та ще 2 міста і 40 сіл. За даними люстрації «Реклинецький княжик» (війт) був звільнений від сплати податків. Натомість місцева православна церква і її парохи таких привілеїв не мали. Цікавим був податок, який жителі платили за дівчину, яка виходила заміж і йшла жити в іншу місцевість. Становив він тоді 15 грошів. Жителі Реклинця в своїй більшості займалися землеробством, яке було єдиним джерелом утримання (на 1 село припадало тоді середньо біля 10 нив обробленої землі). У селі з'явилися перші євреї.

Під 1578 роком в королівських податкових книгах Белзького воєводства вперше документально згадується про існування православної парохії у селі Реклинець, де правив один священник. Крім цього, в документі йдеться про те, що навколишні землі зазнали двох спустошливих нападів татар (1575 і 1578 рр.) і значно постраждали. Через це король Стефан Баторій надав місту Августову (колишня назва Великих Мостів) та найближчим селам більші привілеї, для того аби вони якнайшвидше відновилися. У податковому реєстрі за 1578 р. згадується також, що у Реклинці 10 осіб займалися «вільним палінням смоли у королівських борах». Водночас згадуються й євреї, які здебільшого займалися ремеслом і гендлем. Останні справно платили податки у державну казну, тому польський король своїм указом від 6 липня 1578 р. зрівняв у правах місцевих євреїв з іншим населенням, дозволив їм вільний труд. Цікаво, що податок на торгівлю спиртними напоями на той час становив два флорени на рік. Щочетверга реклинчани їздили в Августов на базар, а також на міський ярмарок, який відбувався 14 вересня, на свято Воздвиження Чесного Хреста. Незважаючи на поступове зростання ремесел у селі, більшість реклинчан продовжували займалися землеробством [1, с. 34—35].