Михайло Миколайович Галущинський (25 вересня 1878, Звиняч, тепер Чортківський район, Тернопільська область, Україна — 23 вересня 1931, Львів, Львівське воєводство, Польща) — український педагог, військовик, публіцист, культурно-освітній і громадсько-політичний діяч. Командант Легіону УСС, віцемаршалок сенату Польської Республіки. Член Наукового товариства імені Шевченка.

Мав псевдоніми та криптоніми: Височанський, Височанський Микола, Подорожник, Г-ий, Гл. М., Глщ. М., М., М. Г. та інші.

Біографія

Раннє життя Народився 25 вересня (за іншими даними 28-го) 1878 року в селі Звиняч, Чортківський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина (нині Чортківський район, Тернопільська область, Україна) у сім'ї греко-католицького священника, пароха міста Язловець о. Миколи Теодоровича Галущинського та його дружини Станіслави Волянської.

Навчався (як батько і 4 брати) у василіянській гімназії в Бучачі, пізніше — у Тернопільській гімназії, де входив до нелегального учнівського товариства «Громада». У 1898–1900 роках навчався у Львівському університеті; у 1900–1901 — у Віденському університеті.

У студентські роки брав активну участь в українському громадсько-політичному житті, очолював «Академічну громаду» у Львові та «Січ» у Відні. Разом з Володимиром Старосольським, Антоном Крушельницьким, Лонгином Цегельським, Сенем Ґоруком та Євгеном Косевичем видавав перший український студентський журнал «Молода Україна», у якому пропагувалася ідея побудови незалежної української держави.

Після закінчення університету деякий час працював викладачем у Золочівській гімназії. З 1909 до 1914 року — директор Рогатинської гімназії святого Володимира. У цей період став визначним організатором гімназійної освіти в Галичині.

Перша світова війна Від початку Першої світової війни — у лавах Українських січових стрільців (УСС), перший командант Легіону. Його кандидатуру запропонував Кирило Трильовський під час одного із засідань Головної Української Ради, на заміну Теодору Рожановському, котрий був старшиною артилерії і відмовився очолити УСС, бо не вмів організовувати піхоту . Саме він організував складання присяги січовиками на вірність Габсбурзькій монархії у Стрию 3 вересня 1914 року.

З 18 серпня 1914 до 21 січня 1915 Бойовою Управою призначений командантом Легіону УСС. Із середини 1915 року — військовий секретар УСС при командуванні Цісарсько-королівської (Імператорської та королівської) армії.

По закінченні Першої світової та початку розпаду Австро-Угорської імперії брав активну участь у Листопадовому чині та подальшій битві у Львові за незалежність ЗУНР.

Освітня та політична діяльність Після поразки ЗУНР у польсько-українській війні залишився у Львові. З 1921 до 1924 року був професором Львівського (таємного) українського університету. Через протест, поданий ним проти наказу начальника Львівського шкільного округу Станіслава Собінського, спрямованого проти права на україномовну освіту, в 1924 році був звільнений з державних шкіл та позбавлений права на пенсію. Після звільнення працював у сфері приватної україномовної освіти. Після декількох років судових розглядів йому усе ж таки було надано право на так звану малу пенсію. У 1923–1931 роках очолював товариство «Просвіта», яке під його керівництвом перетворилося на значну громадсько-освітню організацію. Був головою наглядової ради видавничої кооперативи «Ізмарагд».

У 1925 році став одним із співзасновників і провідним членом Українського національно-демократичного об'єднання (УНДО). З 1928 року був сенатором II каденції, віцемаршалом сенату Польської Республіки, головою культурно-освітньої комісії. З 1930 року — депутат Сейму Польської Республіки III каденції від Українсько-білоруського блоку. У 1930–1931 роках разом з Остапом Луцьким та Василем Мудрим стояв на чолі партії УНДО, яка прагнула укладення компромісу з польською владою. У лютому 1931 року брав участь у переговорах між Безпартійним блоком співпраці з урядом та Українським парламентським представництвом з даного питання.

Помер о 2.30 год. у ніч з 24 на 25 вересня 1931 р. у м. ЛьвівДіло. 1931. — Ч. 215 (26 черв.). — С. . (Львівське воєводство, Польща (нині Львівська область, Україна). Похований на Личаківському цвинтарі. 2001 року його останки перенесено на Меморіал УСС та УГА на полі 76 цього цвинтаря.

Сім'я Дід по батьку: Галущинський Теодор — управитель маєтків у Язловці. Бабуся по батьку: Ружицька Анна Батько: Галущинський Микола Теодорович — греко-католицький священник, парох Язловця. Мати: Волянська Станіслава Брат: Галущинський Тит (Теодосій) Миколайович (1880–1952) — греко-католицький ієромонах, доктор теології. Брат: Галущинський Іван Миколайович (1882–1944) — педагог і громадський діяч Галичини. Брат: Галущинський Микола Миколайович Брат: Галущинський Олесь Миколайович Син: Богдан (1906-1944), у 1931 закінчив технічний заклад у Данцигу. Дочка: Галина. Дочка: Наталя.

Нагороди Хрест «За військові заслуги» (Австро-Угорщина)

Праці

«Народна освіта і виховання народу» (1920) «Національне виховання» (1920)

«Михайло Драгоманов — ідеолог нової України» (1921) «Одиниця і громада» (1921) «Новими шляхами» (1926) «Українські народні бібліотеки і праця над поширенням книжки» (1926) «Позашкільна освіта» (1927) «Геть неписьменність» (1927) «Наша анкета» (1930)

Автор численних статей, нарисів, оглядів, рецензій у наукових виданнях та періодиці.

1934 р. вийшли мемуари М. Галущинського «З Українськими Січовими Стрільцями: Спомини з рр. 1914—1915».

Примітки

Джерела Ігор МЕЛЬНИК. Михайло Галущинський, командант УСС, сенатор. — Zbruc, 26.09.2013

Мельничук Б. Галущинський Михайло Миколайович //

Історія української бібліотечної справи в іменах (кінець ХІХ ст. — 1941 р.): матеріали до біобібліографічного словника / авт.-уклад. Л. В. Гарбар ; відп. ред. Л. А. Дубровіна ; НАН України, Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського, Ін-т рукопису. — К.: НБУВ, 2017. — С. 93. http://irbis-nbuv.gov.ua/everlib/item/er-0002146

Посилання