Миха́йло Іва́нович Глінка ( — , Берлін) — російський композитор, засновник російської класичної музики.

Життя і творчість Народився у селі Новоспаське Смоленської губернії. Його прадід був польським шляхтичем з роду Глінок гербу Тшаска () — Вікторин Владислав Глінка (). Після втрати Польщею Смоленська 1654 року В. В. Глінка прийняв московське підданство і перейшов у православ'я. Царська влада зберегла за ним володіння на Смоленщині та шляхетські привілеї, в тому числі герб.

Дитинство композитора минало в маєтку батька, відставного капітана Івана Миколайовича Глінки.

У 1817 батьки привозять Михайла до Санкт-Петербургу і влаштовують у Шляхетний пансіон при Головному педагогічному інституті (у 1819 перейменовано у Шляхетний пансіон при Санкт-Петербурзькому університеті), де його гувернером був поет, майбутній декабрист Вільгельм Кюхельбекер. У Петербурзі Глінка бере уроки у провідних музикантів, зокрема в ірландського піаніста і композитора Джона Філда. У пансіоні Глінка знайомиться з Олександром Пушкіним, який відвідував там свого молодшого брата Лева, Глінкиного однокласника.

У 1830 подорожував до Італії, разом із своїм знайомим (від 1927 року) Миколою Івановим, де познайомився з багатьма музикантами, зокрема з Вінченцо Белліні та Гаетано Доніцетті.

У 1833—1834 мешкав у Берліні, де займався гармонією і контрапунктом із Зігфрідом Деном. Після повернення до Росії Глінка взявся до роботи над першою своєю першою оперою «Життя за царя» (прем'єра у Петербурзі, 27 листопада 1836). Був призначений капельмейстером Придворної співочої капели (на цій посаді залишався близько двох років).

9 грудня 1836 відбулася прем'єра першої опери Глінки — «Життя за царя». Прем'єра другої опери, «Руслан і Людмила» за поемою Пушкіна, відбулася 27 листопада 1842 року і виявилася не дуже вдалою, хоча згодом саме ця опера була визнана найбільшим досягненням композитора.

Говорячи про зв'язки композитора з Україною, потрібно зазначити, що Михайло Глінка неодноразово бував у Чернігові, Ічні, Ніжині, Григорівці, Монастирищах. А в Качанівці у маєтку Тарновських в 1838 працював над оперою «Руслан і Людмила» (написав низку номерів, зокрема баладу Фіна і марш Чорномора), уривки з якої вперше виконав хор мецената Григорія Тарновського.

У 1838 датуються дві пісні Михайла Глінки, написані на вірші Віктора Забіли: «Не щебечи соловейку» та «Гуде вітер вельми в полі». Його іменем названа вулиця у Чернігові та альтанку в Качанівці. У своїх «Записках» і листах композитор повідомляє, що працював над симфонічною увертюрою «Тарас Бульба» за однойменною повістю Гоголя, але, на жаль, жодного нотного матеріалу цього твору не збереглося. Подібне трапилося і з начерками його опери «Двомужниця». Дані про ці твори також у «Спогадах про М. І. Глінку» потверджує композитор і критик Олександр Сєров, близький знайомий Глінки.

На сороковому році життя Глінка вирушив у тривалу подорож Іспанією та Францією. Перебуваючи в Мадриді та Севільї, записав кілька народних мелодій, які пізніше використав у своїх творах (симфонічні увертюри «Ніч у Мадриді» й «Арагонська хота»); у Парижі познайомився і зблизився з Берліозом. Потім Глінка повернувся на певний час до Росії; останні роки його життя минули в невпинних мандрівках. Окрім двох опер, Глінка скомпонував багато романсів, ряд п'єс для фортепіано і для оркестру (у тому числі Камаринську і Вальс-фантазію), кілька камерно-інструментальних ансамблів.

Помер у Берліні 3 (15) лютого 1857. На могилі Глінки встановлено пам'ятник, створений за ескізом І. І. Горностаєва .

Список творів

Опери

Життя за царя (1836) Руслан і Людмила (1837–1842)

Симфонічні твори

Симфонія на дві російські теми (1834, закінчив і оркестрував Віссаріон Шебалін) Музика до трагедії М. В. Кукольника «Князь Холмський» (1842) Іспанська увертюра № 1 «Блискуче капричіо на тему Арагонської хоти» (1845) «Камаринська», фантазія на дві російські теми (1848) Іспанська увертюра № 2 «Спогади про літню ніч у Мадриді» (1851) «Вальс-фантазія» (1839, 1856)

Камерно-інструментальні твори

Соната для альта і фортепіано (незакінчена; 1828, дороблена Вадимом Борисовським в 1932) Блискучий дивертисмент на теми з опери Белліні «Сомнамбула» для фортепіанного квінтету і контрабаса Великий секстет Es-dur для фортепіано та струнного квінтету (1832) «Патетичне тріо» d-moll для кларнета, фагота і фортепіано (1832)

Романси і пісні

Вокальна музика українською мовою

Не щебечи соловейку (на слова В. Забіли) Гуде вітер вельми в полі (на слова В. Забіли)

в перекладах українською мовою У перекладі Бориса Тена — «Жаворонок»Глинка М. Жаворонок /Укр. пер. Б.Тена.- К.: Мистецтво, 1954,- 7 с., «Попутная песня»Глинка М. Попутная песня: Для голоса и ф-но /Укр. пер. Б.Тена,- К.: Гос. изд-во изобраз. искусства и музык. лит., 1956,- 7 с.- Лит. текст: рус., укр. У перекладі В. Сосюри — «Щоночі в дванадцять годин…» («в 12 часов по ночам»)Глинка М. Нічний парад: «Щоночі в дванадцять годин…»: Для низьк. голосу /Сл. В.Жуковського; Пер. В.Сосюри — X.: Держвидав України, [Б.р.].- 9 с. У перекладі Юрія Отрошенка: «Не спокушай мене» («не искушай меня») «О пам'ять серця» («память сердца») «Переможець» («победитель») «До Моллі» («К Молли») «Баркарола» «Жайвір» («Жаворонок») Пісня Ільїнішни з драми «Князь Холмський» «Подорожня пісня» («Попутная песня») «Стій, мій коню вороний» («Стой, мой верный, бурный конь») «Сумнів» («Сомнение») «Прошу, красуне, не співай» («Не пой, красавица, при мне…») «На схилах Грузії» («На холмах Грузии») «У крові — жар, вогонь бажання» («В крови горит огонь желанья») «Я вас любив» «Я вас люблю» «Я мить чудову пам'ятаю» («Я помню чудное мгновенье…») «Як любо з тобою мені» («Как сладко с тобою мне быть»)

Спадщина

Після смерті Глінки питання про те, яка з його двох опер краща, стало предметом запеклих суперечок у музичній пресі, особливо між Володимиром Стасовим та його колишнім другом Олександром Сєровим. Оркестрову композицію Глінки «Камаринська» (1848) Петро Ілліч Чайковський назвав «жолудем, з якого виріс дуб» пізнішої російської симфонічної музики.

У 1884 році Митрофан Бєляєв заснував щорічну премію імені Глінки, серед перших лауреатів якої були Олександр Бородін, Мілій Балакірєв, Чайковський, Микола Римський-Корсаков, Сезар Кюї та Анатолій Лядов.

За межами Росії низка оркестрових творів Глінки користується чималою популярністю на концертах та у звукозаписах. Окрім відомих увертюр до опер (особливо блискучої енергійної увертюри до опери «Руслан»), до його основних оркестрових творів належать симфонічна поема «Камаринська» (1848), за мотивами російських народних пісень, а також два іспанські твори — «Ніч у Мадриді» (1848, 1851) та «Хота Арагонеза» (1845). Він також написав багато романсів та фортепіанних п'єс, а також кілька камерних творів.Ю.

Менш відомим твором, який привернув увагу в останньому десятилітті XX століття, стала « Патріотична пісня» Глінки, нібито написана для конкурсу на державний гімн у 1833 році. У 1990 році Верховна Рада Росії затвердила її як регіональний гімн Російської Радянської Федеративної Соціалістичної Республіки, яка до того часу була єдиною радянською республікою, що не мала власного гімну. Після розпаду Радянського Союзу та Російської РФСР гімн неофіційно зберігався, аж поки в 1993 році його офіційно не затвердили як російський державний гімн; він залишався ним до 2000 року, коли його замінили радянським гімном із новим текстом.

Три російські консерваторії названі на честь Глінки:

Нижегородська державна консерваторія () Новосибірська державна консерваторія () Магнітогорська державна консерваторія ()

Радянська астрономка Людмила Черних назвала на його честь малу планету 2205 Глінка. Її було відкрито в 1973 році. На його честь також названо кратер на Меркурії.

Вулиця Глінка (Glinkastraße) у Берліні була названа на честь Глінки. На тлі протестів, пов'язаних із загибеллю Джорджа Флойда було запропоновано перейменувати станцію берлінського метро «Моренштрассе» (Mohrenstraße) на «Глінкаштрассе» (Glinkastraße), яка розташована поруч із цією станцією. Цей план було скасовано через те, що Глінка, як вважається, був антисемітом.

У вересні 2022 року, після вторгнення Росії в Україну, вулицю в Дніпрі, названу на честь Глінки, було перейменовано на честь королеви Єлизавети II.

У масовій культурі Зворушлива увертюра до опери Глінки «Руслан і Людмила» звучить як музична тема у довготривалому американському комедійному телесеріалі «Мамця». Його творці вважали, що динамічна й складна оркестрова музика відображає боротьбу героїв за подолання своїх згубних звичок та спроби впоратися з вимогами повсякденного життя.

У кінематографі

 — «Глінка» — (виконавець ролі — Борис Чирков)  — «Композитор Глінка» — (виконавець ролі — Борис Смирнов)  — «Ференц Ліст» — (виконавець ролі — Петро Шелохонов)

Примітки

Література українські Кізченко В. І. Глинка Михайло Іванович // Майбурова К. М. Глинка. — К., 1957; Нагорська В. Глинка і Україна. — К., 1958; Грінченко М. Українська тема в творчості Глинки // Мистецтво. — 1957. — № 2; Виноградов Г. До питання еволюції поліфонічної майстерності М. Глинки // Науково-методичні записки. — К., 1963. — Т. 2; Іщенко Ю. Темброве інтегрування в оркестрових творах М. І. Глинки II Укр. муз-во. — К., 1983. — Вип. 18; Мітєльман Є. Глинка в Качанівці (до 180-річчя від дня народження) // Музика. — 1982. — № 3; Майбурова К. Глинка у Качанівці // Наука і культура. Україна. 1985. — К., 1986. — Вип. 20; Калениченко А. I землею, і піснею поріднені: Українські сторінки творчості М. Глинки II КіЖ. — 1979. — 19 лют.; Гасько М. Шевченків Глинка? (Знахідки, припущення) // КіЖ. — 1979. — 2 верес.;

російські Асафьев Б. В. Глинка. — М., 1947; 1950; Л., 1978. Бернштейн Н. Д. Михаил Иванович Глинка. — СПб., 1904. Вальтер В. Опера Глинки «Руслан и Людмила». — СПб., 1903. Васина-Гроссман В. Жизнь Глинки. — М.: Государственное музыкальное издательство, 1957. Веймарн П. Михаил Иванович Глинка. Биографически очерк. — М., 1892. Берков В. О. Гармония Глинки. — М., 1948. Ганзбург Г. И. Россини и Глинка: что общего? // Музыка и время. — 2003. — № 5. — С. 32-35. Глинка в воспоминаниях современников / Под ред. А. А. Орловой. — М., 1955. Глинка М. И. Записки и переписка с родными. — СПб., 1887. Державина М. Н. Поиски настоящей церковной музыки // Церковный вестник. — 2004. — № 12 Дмитриев А. Н. Музыкальная драматургия оркестра Глинки. — Л., 1957. Ильинский А. А. Михаил Иванович Глинка. Его жизнь и музыкальные произведения. — М., 1908. Канн-Новикова Е. И. М. И. Глинка. Новые материалы и документы. Вып. 1-3. — М.-Л., 1950—1955. Кашкин Н. Д. Избранные статьи о М. И. Глинке. — М., 1958. Колмовский А. Биография Глинки с приложением портрета и факсимиле. — Смоленск, 1885. Кузнецов К. А. Глинка и его современники. — М., 1926. Ларош Г. А. Избранные статьи о Глинке. — М., 1953. Левашёва О. Е. М. И. Глинка. Т.1-2. — М., 1987—1988. Летопись жизни и творчества М. И. Глинки. М., 1978. Левенсон О. Из области музыки. Глинка: Биография. — М., 1885. Ливанова Т. Н., Протопопов В. В. М. И. Глинка. Т. 1-2. — М., 1955 Николаев А. Михаил Иванович Глинка. — СПб, 1904. Оболенский В., Веймарн П. Михаил Иванович Глинка. — СПб, 1885. Одоевский В. Ф. Статьи о М. И. Глинке. — М., 1953. Орлова А. А. Глинка в Петербурге. — Л., 1970. Протопопов В. В. М. И. Глинка. — М., 1949. Протопопов В. В. «Иван Сусанин» Глинки. Музыкально-теоретическое исследование. — М., 1961. Серов А. Н. Воспоминания о Михаиле Ивановиче Глинке. — Л., 1984. Стасов В. В. Избранные статьи о М. И. Глинке. — М., 1955. Тышко С. В., Мамаев С. Г. Странствия Глинки. Ч. 1-2. — Киев, 2000—2002. Тышко С. В., Куколь Г. В. Странствия Глинки. Ч. 3. — Путешествие на Пиренеи, или Испанские арабески. — Киев, 2011. Успенский В. Глинка. Финдейзен Н. Михаил Иванович Глинка. Очерк его жизни и музыкальной деятельности. — М., 1903. Цуккерман В. А. «Камаринская» Глинки и ее традиции в русской музыке. — М., 1957. Чернов К. «Жизнь за Царя». Опера М. И. Глинки: Тематико-эстетический разбор. — М., 1907.