Геронтоцид — вбивство людей похилого віку, які досягли певного віку. Щоб позбавити себе від важкого тягаря і самих людей похилого віку від зайвих і довгих страждань, їх вбивали або виводили у відокремлене місце і залишали напризволяще.
Приклади в історії У деяких суспільствах звичай застосовувався вельми широко, як, наприклад, на островах Фіджі, де в багатьох місцях неможливо було зустріти людину віком понад 40 років. Найчастіше цей звичай зустрічався у австралійських аборигенів, він також існував у північноамериканських індіанців, у готтентотів, у коряків, камчадалів, чукчів, саамів, стародавніх германців та ін.
Український етнограф П. Я. Литвинова-Бартош передає, що за розповіддю очевидців в 1880-х роках, ще на початку XIX сторіччя в селі Землянка (Глухівський повіт Чернігівської губернії, зараз Сумська область) старих вивозили в зимову пору в глухе місце і опускали в глибокий яр, а щоб при опусканні вони не розбилися або не затрималися на схилі, їх саджали на луб, звідси цей звичай евфемістично звався «саджати на лубок». Коли цей звичай був заборонений, то стали вдаватися до ізолювання людей похилого віку в порожній хаті, де вони вмирали з голоду і холоду.Литвинова П. Я. Как сажали в старину людей старых на лубок // Киевская старина. — 1885. — Т. 12, вип. 6 (червень). — С. 354—356. Подібні згадки було зафіксовано також і на Катеринославщині, але найпоширенішими є згадки про цей звичай на Гуцульщині та на Поліссі. Його також відображено у народній казці «Син батька на лубку вивозить», яку записав Б. Д. Грінченко у Полствині (нині Черкаська область): «Колись-то, кажуть, за давньої давнини, старих людей, нікчемних до роботи, недобрі діти вивозили на лубку у провалля».Гринченко Б. Этнографические материалы, собранные в Черниговской и соседней с ней губерниях . — Вып. 2. — Чернигов, 1895. Аналогічний сюжет у казці «Лубок», що записав Г. Я. Стрижевський,Стрижевский Г. Сборник малорусских сказок // Киевская старина. — 1905. — № 7—9. — С. 131—133.Забловський А., Умебаяші М. Звичаї «саджати на лубок» та «убасте» в українській та японській етнокультурній традиції // Етнічна історія народів Європи. — 2002. — Вип. 13. — С. 99—101. та дуже схожий сюжет в однієї з притч в давньоіндійському збірнику буддійських притч «Джатаки».
В Японії існував звичай ритуального вбивства «убасте», коли старих відносили вмирати на гору (в фольклорі — гора Нараяма, або Гора покинутих старих).
У грузинському і таджицькому фольклорі ім'я Олександра Македонського асоціюється з відміною цього звичаю.
Причини звичаю Антропологи повʼязують звичай геронтоциду з боротьбою за владу та ресурси в архаїчних спільнотах: люди похилого віку, які втрачали здатність полювати чи брати участь у житті племені, ставали тягарем для громади. Натомість старійшини традиційно виконували функцію носіїв і передавачів племінних законів та міфів прийдешнім поколінням. Ця роль була формалізована через інститут мужеських домів, що формував повагу молодших поколінь до старших.
Див. також Сонцестояння (фільм) Норт (фільм) Легенда про Нараяму (фільм, 1983) Еттеступа
Посилання
Примітки