Битва під Новгород-Сіверським (1632) — серія битв під містом та в місті Новгород-Сіверський між загіном Речі Посполитої і запорізьких козаків під керівництвом Яна Кунинського з одного боку й загіном Московської держави під керівництвом Боїма (Бориса) Болтіна протягом грудня 1632 року. Один із ключових епізодів Смоленської війни.

Передумови За умовами Деулінського перемир’я 1618 року, Московська держава передала Польщі смоленські, чернігівські й сіверські землі. Перемир’я повинно було тривати до 1 червня 1633 року, але поступове зміцнення Московської держави к початку 1630-х рр., на думку московського уряду, давало шанси на повернення земель, захоплених Річчю Посполитою за результатами війни 1609–1618 рр., насамперед — Смоленська. Подією, що прискорило початок військових дій, стала смерть польського короля Сигізмунда III, що настала 30 квітня 1632 року. Аж до серпня 1932 року Московська держава не робила активних військових дій. Лише 9 серпня 1632 року, через певні обставини, воєвода Михайло Шеїн віддав наказ армії висуватися з Москви. Ведення воєнних дій на Подесенні Московською державою розглядалося як допоміжний театр ведення бойових дій. Головні сили були скеровані під Смоленськ, але події, що відбувалися на Подесенні, зробили певний вплив на результати всієї Смоленської війни загалом. Хоча Сіверщина була краще освоєна й густо заселена, ніж деякі регіони Речі Посполитої, однак ситуація для неї погіршилася тим, що всі замки даного регіону були дерев’яні, а їхня залога нечисленна. Було чимало й інших чинників, які ускладнювало підготовку Речі Посполитої до війни з Московською державою.

Підготовка до битв З інспекційною метою на початку 1632 року польський уряд двічі надсилав своїх комісарів до Сіверщини для того, щоб вони обстежили стан укріплень, а також здійснили спроби зміцнити їхні нечисельні гарнізону. Ще в 1631 році в Новгород-Сіверському було розміщено 50 німецьких найманців із планованих 500, але чи брали ці найманці участь у подіях 1632 року, достовірно невідомо. Історично відомо, що в травні 1632 року залога Новгород-Сіверського поповнилася майже 90 кіннотниками, яких з Ніжина особисто надав колишній капітан Новгород-Сіверського Щасни Вишель. Військові дії не обмежилися на смоленському напрямку. Московські воєводи пробували атакувати поляків на Подесенні, але поляки й литовці завдавали ударів у відповідь. Прикордонні, грабіжницькі походи невеликих загонів, були спрямовані на знищення інфраструктури навколо великих опорних пунктів, одним із яких був Новгород-Сіверський. Наприклад, у листопаді 1632 року в Москві отримали донесення Федора Кириловича Плещеєва, у якому він доповідав про несанкціонований похід своїх підлеглих за кордон. Жителі Волхова й Севська в кількості 35 воїнів розграбували два села, незважаючи на заборону «ходити до Литви». Після повернення вони були доставлені в розправу, де покаялися в скоєному. Крім одягу, полотна та іншого майна в них вилучили 12 коней, 25 корів, 33 вівці, дев’ять діжок меду.РГАДА. Ф. 210. Столбцы Севского стола. № 95. Стр. 213–216 Подібні заходи навряд чи були ініційовані згори. Царський уряд наказував не провокувати українців, сподіваючись, що, завдяки релігійним розбіжностям із католиками та уніатами, вони втянуться в боротьбу з поляками.Флоря Б. Н. Русско-польские отношения и балтийский вопрос в конце XVI — начале XVII в. Москва. 1973. Такі дії не могли не насторожити новгород-сіверського капітана Яна Кунинського, який усе активніше накопичував сили для оборони Новгород-Сіверського. Крім оборонних заходів, московським прикордонним воєводам було наказано посилати війська на міста, що належали раніше Московській державі і відійшли до Речі Посполитої за Деулінському перемир’я 1618 року. За задумом московського уряду, такі дії повинні були сприяти поверненню цих міст під юрисдикцію Москви.Папков А. Порубежье Российского царства и украинских земель Речи Посполитой (конец XVI — первая половина XVII века). — Белгород. 2004. Стр.163 Одним із таких міст, який відігравав стратегічну роль у контролі над певною частиною водних та сухопутних шляхів був Новгород-Сіверський. Його взяття дозволяло би створити певні умови для подальшого завоювання Чернігово-Сіверщини. Місцем формування загону «ратних людей» для бойових дій проти польсько-литовських військ Сіверщини став Севськ. До Севську були послані воєводи Федір Кирилович Плещеєв і Баім (Борис) Федорович Болтін, які «збиратися з людми в Сєвськ». Але в листопаді 1632 року Федір Плещеєв, перебуваючи в Севську, помер. На його місце був присланий Іван Федорович Єропкін, брат севського городового воєводи Михайла Федоровича Єропкіна. Наприкінці листопада того ж року загін Баїма Болтіна із Севска попрямував до Новгород-Сіверського. До загону входили служиві люди з Брянська, Карачева, Севська і «охочі люди» з Комарицкой волості. Чисельність даного загону історично не зафіксовано, але на основі пізніших даних можна зазначити, що перед вирішальним штурмом Новгород-Сіверського під його керівництвом було 1260 воїнів.

Хід битви З початком бойових дій Московської держави, новгород-сіверський капітан Ян Кунинський встиг здійснити низку заходів для оборони замку в місті, наказавши укріплювати його та звозити провіант. Залога замку за даними московської розвідки складала орієнтовно 300 людей кінноти та піших воїнів (шляхти, ленників та пахолків), 30 гайдуків, 500 людей «різної народності» та запорізьких козаків. Обороняючи мали також 12 мідних литих гармат польової стрільби, 10 залізних фортечних гармат із 6 бочками пороху. Разом із залогою, у замку сконцентрувалися міщани й осадники (селяни, які походили з Великого князівства Литовського або ж сусідніх українських воєводств) числом до 600 осіб, зважаючи на невелику площу замку. Не маючи достатньо сил для оборони всього міста, новгород-сіверський капітан Ян Кунинський зосередився на обороні виключно внутрішньої частини міста, його замку. Зважаючи на невелику його площу, яка не могла вмістити всіх, він вирішив зосередити тих, кого вважав менш прихильними до польської корони, та більш схильними до зради поза стінами замку. У посаді міста, на місці зруйнованого православного Троїцького монастиря, званому тепер Кляштор, де розміщувався домініканський костел, він розмістив так званих «московських» селян, які до 1618 року були московськими підданими.Chodykiewicz Clemens. De Rebus Gestis in Provincia Russiæ Ordinis Prædicatorum Commentarius: Libris XI. Digestus Jn Duas Partes divisus. Diversarum antiquitatum Monumentis & Observationibus Jllustratus. Berdyczoviae. 1780 р. Вочевидь, для більшої їхньої лояльності, членів їхніх сімей як заручниками залишив у замку. Розмістивши цей люд у костелі, Ян Кунинський додатково направив для їхньої охорони із сотню запорозьких козаків, які були в його розпорядженні, додавши ще і дві невеликі гармати, що дозволяли посилити оборону костелу.Целевич О. Участь козаків у Смоленській війні 1633–1634 рр. Львів, 1899 р. стор.7–8 Коли саме воєвода Баїм (Борис) Болтін зі своїм загоном вирушив із Севська, невідомо. Вочевидь, що після переправи через Путивський перевіз поблизу Новгород-Сіверського, Баїм (Борис) Болтін відправив найбільш рухому частину свого загону — кінноту (ймовірно 400–600 осіб) під головою Семена Болтіна під Новгород-Сіверський, сподіваючись розвідати стан противника, а в кращому випадку зненацька захопити місто. Володіючи інформацією про наближення невеликого загону до Новгород-Сіверського та маючи на меті перехопити ініціативу, з міста було вислано кінний загін (ймовірно 150-200 воїнів). Обидва загони зійшлися в битві недалеко від міста, оскільки розбитий польський загін із втратами зміг відійти у замок. Вочевидь сприяла перемозі значна чисельна перевага загону Семена Болтіна. Лише полоненими було взято 25 осіб, не рахуючи тих, хто залишився на полі бою. Уже 5 грудня загін під командуванням Баїма (Бориса) Болтіна був під Новгород-Сіверським. Оскільки польська залога перебувала у замку, загін Баїма (Бориса) Болтіна увійшов у посад, та розмістився в посаді за земляним валом. З огляду на поразку своєї кінноти та нечисленність оборонців, Ян Кунинський зміг надіслати своїх посланців із проханням про допомогу. Невідомо, чи вдалося посадському мужику Роману Медведєву пробратися до Лубен, але відомо, що шляхтичу Михайлу Орлу вдалося пробратися до Ніжина. Колишній новгород-сіверський капітан Щасни Вишель пообіцяв Михайлу Орлу, що надасть Новгород-Сіверському військову підмогу, не визначивши термін її надання. Варто зазначити, що на відміну від Яна Кунинського, Боїм (Борис) Болтін не мав артилерії. Усе це позначилося під час перших сутичок, які відбулися вже 7 і 10 грудня. Отримавши інформацію, що костел на кляшторі утримують православні, Баїм (Борис) Болтін відрядив розвідника для перемовин про його здачу, або допомогу в оволодінні кляштора з костелом. «Московські» селяни дали знати, що вони ради були б це вчинити, але виправдовувалися своєю неспроможністю: „Як ми це вчинено, коли нас береже 100 козаків«. Вочевидь, що була досягнута з ними домовленість, що вони не будуть чинити опору під час штурму костелу і кляштору. Ще 9 грудня «московські» селяни повідомляли Баїму (Борису) Болтіну, що Ян Кунинський наказував їм чекати з чотири тижні, до отримання їм підмоги, обіцяючи, у разі якщо допомоги не буде, відпустити всіх із кляштору, змусивши присягнути на вірність королю («хреста цілувати»). Сподівання Яна Кунинського на підмогу з кожним днем ставали все більш марними. За таких умов загін Баїма (Бориса) Болтіна вночі 10 грудня пішов на штурм костелу і кляштору. Взяття костелу було початком успіху Баїма (Бориса) Болтіна, оскільки за поляками залишався тільки замок, що дозволяло сконцентруватися виключно на його облозі. Під час захоплення костелу і кляштору було звільнено 152 «московські родини», а козацька залога залишившись без підтримки була знищена.Столбцы Московского стола.— № 102.— Л. 62.Папков А. Порубежье Российского царства и украинских земель Речи Посполитой (конец XVI — первая половина XVII века). — Белгород, 2004. Стр.164 Кількість втрат загону Боїма (Бориса) Болтіна невідома. Зважаючи на відсутність артилерії в Боїма (Бориса) Болтіна, осада замку спочатку не принесла очікуваних результатів. Для того, щоби захистити свій загін від вилазок ворога, Баїм (Борис) Болтін, наказав звести острожки навколо замку, особливо зі сторони Гжатської пристані. Така пересторога допомогла, коли польська залога, здійснила вилазку з наміром зруйнувати один із таких острожків, однак вона була вчасно помічена, а частини під керівництвом Івана Волжина та Ігната Кривцова відтіснили нападників назад у замок. Будівлі захопленого посаду дозволяли загону Боїма (Бориса) Болтіна захиститися від вогнепальної зброї та артилерії ворога. З огляду на попередні успіхи, воєвода Баїм (Борис) Болтін вважав за можливе взяття замку без артилерії. В очікуванні підмоги Баїм (Борис) Болтін не штурмував замок, оскільки втрати піхоти були відчутні (більше чверті особового складу серед севських стрільців). У Розрядний приказ він писав, що місто міцне, добре стоїть на високому з усіх боків у ріст насипі. Води в них відняти не вміємо, бо тайник зроблено з міста аж у Десну ріку. А під тим місцем, де тайник, у них річка не замерзає. Коли до Баїма (Бориса) Болтіна надійшла допомога достовірно невідомо, але вона надійшла. 250 воїнів (боярських дітей, стрільців, козаків) із собою надав Григорій Толченінов та 70 «охочих людей» селітряник Дмитро Горбунов. Це підсилило атакуючих та покрило втрати, дозволивши Боїму (Борису) Болтіну сконцентрувати під своїм керівництвом напередодні вирішального штурму 1260 воїнів. Точних даних, коли відбувся вирішальний штурм немає. За одними даними це відбулося 20 грудня, за іншими 30 грудняПетро Кулаківський. Українські землі під час Смоленської війни (1632–1634 рр.) Зважаючи на те, що замок було виготовлено із дерева, ймовірно, що селітрянику Дмитрові Горбунову з його людьми вдалося підпалити Єрусалимську в’їздну башту замку. У такій спосіб атакующим вдалося спалити добрую половину замку.