Канонізація колишньої царської сім'ї — прославлення у лику православних святих Миколи II, його дружини і п'ятьох дітей, розстріляних в Єкатеринбурзі в ніч з 16 на 17 липня 1918 року.
У 1981 році Російською православною церквою закордоном члени сім'ї полковника Миколи Готторп-Гольштейн-Романова були зараховані до лику святості «мученики». У 2000 році, після тривалих суперечок, які викликали значний резонанс у Росії, вони були зараховані до лику святості «страстотерпців» Російською православною церквою Московського патріархату; нині вшановуються як «страстотерпці».
Основні дати 1917 рік — Лютнева революція і зречення Миколи II. 1918 рік — розстріл сім'ї полковника Миколи Готторп-Гольштейн-Романова. У 1928 році сім'я Готторп-Гольштейн-Романових зарахована до лику святих мучеників Катакомбною церквою. У 1938 році канонізовані Сербською православною церквою (цей факт заперечує Олексій ОсиповОсипов О. І. Про канонізацію останнього російського царя .). Перші звістки про звернення віруючих до Синоду Сербської Православної церкви з проханням про канонізацію колишнього царя Миколи II відносяться до 1930 рокуШаргунов О. Чудеса царствених мучеників. — М, 1995. — С. 49.. У 1981 році колишня царська сім'я, що сама зреклась свого статусу прославлена Російською зарубіжною церквою. Жовтень 1996 року — Синодальна комісія з канонізації святих Російської православної церкви (РПЦ) щодо прославлення так званих «Царствених мучеників» подала свою доповідь. 20 серпня 2000 року були зараховані РПЦ до лику святих Собору святих новомучеників і сповідників російських, явлених і неявлених. День пам'яті: (у день розстрілу), а також у числі Собору новомучеників — , якщо цей день збігається з недільним днем, а якщо не збігається — у найближчу неділю після 25 січня (7 лютого).
Передісторія
Розстріл У ніч з 16 на 17 липня 1918 року родина Готторп-Гольштейн-Романови, що на той час мала статус простих громадян та їх слуги, були розстріляні у підвалі Іпатіївського будинку, згідно з постановою «Уральської обласної ради робочих, селянських і солдатських депутатів», яку очолювали більшовикиСклад Президії Уральського обласної ради:
1. Бєлобородов А. Р. — голова Уралради, член РСДРП з 1907 року, більшовик. 2. Дідковський Б. В. — заступник голови Уралради, член РСДРП з березня 1917 року, більшовик. 3. Голощокін В. І. («товариш Пилип») — член РСДРП з 1903 року, більшовик. 4. Толмачов Н. Р. — член РСДРП з 1913 року, більшовик. 5. Сафаров Р. В. — член РСДРП з 1908 року, більшовик..
Список жертв Семеро членів сім'ї
Микола Олександрович Готторп-Гольштейн-Романов, 50 років Олександра Федорівна, 46 років Ольга, 22 роки Тетяна, 21 рік Марія, 19 років Анастасія, 17 років Олексій, 13 років А також
Євген Боткін, лейбмедик (53 роки) Іван Харитонов, кухар (48 років) Алоїзій Трупп, лакей (62 роки) Ганна Демидова, покоївка (40 років)
Стихійне шанування Практично негайно після оголошення про страту колишнього царя Миколи II і його сім'ї в окремих групах віруючих верств російського суспільства почали виникати думки про вшанування колишнього царя як святогоБлаговірний цар Микола Олександрович і його сім'я. Православ'я.ру.Підстави для канонізації сім'ї Готторп-Гольштейн-Романових. Із доповіді митрополита Крутицького і Коломенського Ювеналія, голови синодальної комісії по канонізації святих. pravoslavie.ru..
Через три дні після розстрілу, 8 (21) липня 1918 року під час богослужіння в Казанському соборі Москви патріарх Тихон виголосив проповідь, у якій окреслив «суть духовного подвигу» колишнього царя і ставлення церкви до питання страти: «днями трапилася жахлива подія: розстріляний колишній Государ Микола Олександрович… Ми повинні, підкоряючись вченням слова Божого, засудити цю справу, інакше кров розстріляного впаде на нас, а не тільки на тих, хто скоїв його. Ми знаємо, що він, зрікшись престолу, робив це, маючи на увазі благо Росії і з любові до неї. Він міг би після зречення знайти собі безпеку і порівняно спокійне життя за кордоном, але не зробив цього, бажаючи страждати разом із Росією. Він нічого не робив для поліпшення свого становища, покірно підкорився долі». Крім того, патріарх Тихон благословив архіпастирів і пастирів здійснювати панахиди за Романових.
На думку РПЦ, характерна для народу побожна повага до відставного миропомазанника, обставини їх смерті від рук російських більшовиків і жалоба, яку викликала загибель ні в чому невинних дітей, — усе це стало складовими частинами, з яких поступово зросло ставлення до сім'ї, яка вже не була монаршою, не як до жертв політичної боротьби, а як до християнських мучеників. Як зазначав митрополит Крутицький і Коломенський Ювеналій, шанування так званої «Царської сім'ї», розпочате Тихоном, тривало, незважаючи на пануючу ідеологію, протягом кількох десятиліть радянського періоду історії. Священнослужителі і миряни промовляли до Бога молитви за упокій убієнних страждальців, членів сім'ї громадянина Миколи Олександровича Готторп-Гольштейн-Романова. У будинках у червоному кутку можна було бачити фотографії цієї сім'ї"Підстави для канонізації сім'ї колишнього царя Миколи II. Із доповіді митрополита Крутицького і Коломенського Ювеналія, голови синодальної комісії по канонізації святих. pravoslavie.ru.. Про те, наскільки широко було поширене це шанування, статистики немає.
В емігрантському колі ці настрої були ще більш очевидними. Наприклад, в емігрантській пресі з'являлися повідомлення про чудеса, які здійснились за допомогою колишніх царських мучеників. Митрополит Сурозький Антоній в інтерв'ю 1991 року, характеризував ситуацію серед російських емігрантів і вказував, що «багато хто за кордоном шанує їх святими. Ті, хто належить до патріаршої церкви або до інших церков, здійснюють панахиди в їх пам'ять, а то й молебні. А в приватному порядку вважають, що можна їм молитися», що, на його думку, вже є місцевим шануваннямМитрополит Сурозький Антоній. Про зарахування царської сім'ї до лику святих // Російська думка: газета. — 6.9.1991. (Передрук: Вісті: газета. — 14.8.2000..
У 1981 році сім'я громадян РСФСР, яка сама зреклась свого статусу, була прославлена рішенням Архієрейського собору Російської православної церкви Закордоном. Ця подія посилила увагу до питання про святість останнього російського царя, який зрікся престолу і в СРСР.
У другій половині 80-х років у зв'язку з Перебудовою в радянському суспільстві зросла політична активність, стало можливо обговорювати заборонені раніше теми. Одним із таких питань була канонізація самовідстороненої колишньої царської сім'ї. 16 липня 1989 року ввечері на пустирі, де колись стояв будинок Іпатьєва, почали збиратися люди. Перший раз відкрито прозвучали народні молитви «Царственим Мученикам». 18 серпня 1990 року на місці Іпатіївського будинку був установлений перший дерев'яний хрест, біля якого віруючі люди стали молитися один-два рази на тиждень, читати акафісти.
У 1980-х роках і у Росії почали лунати голоси про офіційну канонізацію хоча б розстріляних дітейУ нього були всі підстави для того, щоб озлобитися… Інтерв'ю диякона Андрія Кураєва журналу «Вголос» // «Православ'я і світ». Mon, 17 Jul 2006. З'являлись написані без церковного благословення ікони, в яких були зображені тільки вони одні, без батьків. У 1992 році до лику святих була зарахована сестра відставного імператриці велика княгиня Єлизавета Федорівна, ще одна жертва більшовиків. Тим не менш існувало й чимало противників канонізації.
Канонізація сім'ї Миколи Романова
Російська православна церква закордоном Різні емігрантські організації наполегливо вимагали від Російської православної церкви закордоном (РПЦЗ) канонізації Миколи II вже в 1920—1930 роках. Так, звертаючись в 1938 році до Другого Всезакордонного собору, «Царський вісник» писав: "Чесні архіпастирі і батьки! По-синівськи молимо Вас виконати цю найбільшу справу Вашого земного життя. Адже якщо Ви не прославите Царя-Визволителя, то встануть зі своїх безвісних могил всі замучені і прославлять Його! Однак ці ініціативи зустрічали стримане ставлення вищих ієрархів РПЦЗ. Митрополит Антоній так пояснював свою думку про те, що канонізація Миколи II передчасна:Я сподіваюся і навіть маю впевненість, що Господь прийняв Його душу в Своє Небесне Царство, але звідси ще далеко до прославлення Його як святого. Правда, бували випадки, коли невинна смерть праведників сама по собі була прийнята сучасниками, як підстава для їх прославляння. Такою була смерть св[ятих] благовірних князів Бориса і Гліба від руки братовбивці Святополка. Однак ця подія була прийнята як доказ їх святості після того, коли поховання їхнє стало супроводжуватися численними зціленнями хворих тощо. Явними чудесами. <…> Якщо Господь, понад сподівання, зволить так прославити найлагіднішого і смиренного серцем царя Миколу Олександровича, то Ваше благочестиве бажання, ймовірно, буде виконано.Митрополит звертав увагу, що для канонізації повинні бути виконані такі умови: «або оглянуті мощі покійного як нетлінні, або зібрані і перевірені оповіді про чудеса, здійснених за його молитвами до Бога. Церква відноситься, звичайно, з повною серйозністю до такої справи і надзвичайно суворо перевіряє оповіді про зцілення, здійснених праведником або про його явленнях після смерті». Однак у посланнях Другого Всезакордонного собору 1938 року Миколу II вже називають мучеником.
У 1940-х роках самосвідомість РПЦЗ почала змінюватися, посилилася критика Московської патріархії, склалося сприйняття себе як «Церкви неушкодженою, носіями ідей Святої Русі». Новий митрополит Філарет вже не заперечував проти прославлення нових святих, у 1964 році був зарахований до лику святих Іоанн Кронштадтський.
Архієрейський собор РПЦЗ 1967 року ухвалив у всіх згадуваннях іменувати імператора «убієнним Царем-мучеником»Кострюков А. О. Російська зарубіжна церква і комуністична держава . Православ'я.ру, 18.07.2017..
Архієрейський собор РПЦЗ 1971 року доручив Архієрейському синоду почати збір матеріалів про новомучеників і сповідників Російських на чолі з так званим «Царем Мучеником і Царської сім'єю».
1981 році Архієрейський собор РПЦЗ зарахував до лику святих Миколу і всю його родину і їх слуг. Перед цим у російському зарубіжжі не один рік велася полеміка про царювання Миколи II. Висловлювалися пропозиції виключити з числа тих, що прославляють, новомучеників всю сім'ю Миколи II, або прославити тільки дітей, або виключити тільки Олександру Федорівну (остання думка висловлювалася особливо часто). У питанні канонізації зіткнулися також думки двох ієрархів РПЦЗ — архієпископа Антонія (Бартошевича) та єпископа Нектарія (Концевича). Антоній наполягав, щоб цареві не відводилося особливе місце і щоб під час богослужіння його ім'я згадувалося в тропарі новомучеників після імен ієрархів. Нектарій ж вважав, що духовне відродження Росії залежить від канонізації Миколи II як голови всіх новомучеників, що коли віруючі на російській землі почнуть звертатися до неї в молитвах, то Бог за клопотанням Миколи II зможе створити диво, «знявши з совісті Російського Народу тяжкий гріх царевбивства, подихом уст Своїх, може здунути з особи Російської землі ярмо і всю нечистоту богоборчої влади». Собор РПЦЗ в 1981 році прийняв сторону архієпископа Антонія, однак, на думку історика В. В. Семененка-Басіна, «це не могло похитнути тих, хто був переконаний в особливій, містичної ролі Миколи II в долі миру». Одночасно з царською сім'єю були канонізовані російські новомученики і сповідники, які постраждали під час радянської влади. Архімандрит Кіпріан (Пижов) написав відповідну ікону, на якій родина Миколи II поміщена в центрі, що відповідало монархічним ідеалам, поширеним у РПЦЗ.
Розповіді про чудеса