Перська абетка — модифікований варіант консонантного арабського письма, пристосований для запису перської мови (фарсі та дарі). Сучасний варіант перської писемності налічує 32 літери і відрізняється від арабської насамперед чотирма додатковими буквами для позначення звуків, відсутніх в арабській мові. Зараз використовується для запису фарсі — офіційної мови Ірану, а також його східного варіанта в Афганістані — мови дарі. З перського варіанта арабського письма (часто з подальшими модифікаціями і додаванням нових знаків) виникли писемності інших мов Ірану, Південної та Середньої Азії.
Письмо Перська писемність володіє всіма основними властивостями арабського письма, такі як: направлення письма — справа наліво, відсутність великих букв, наявність у однієї літери декількох графічних варіантів залежно від положення. Багато літер при зовнішній схожості відрізняються лише умлявтами. Кілька букв можуть означати один звук, так само як і одна буква може передавати кілька звуків.
Особливістю сучасного перського письма, що збереглася також у писемності мови урду, є широке використання поряд з традиційним насхом почерку насталік, який вийшов в арабських країнах з ужитку і вважається застарілим.
Склад алфавіту Через скісну риску подані варіанти транслітерації, а через кому — різні фонеми і алофони. Ізольована букваНа початкусловаУ середині словаУ кінці словаНазваФонемаЕквівалент в таджицькому алфавітілат. трансліт.кир. трансліт.اалефalef[ɒ]ā, a, ʼ’ / — / а, е, оبбеbe[b]бbбپпеpe[p]пpпتтеte[t]тtтثсеse[s]сs̱ / s̄ / sсجджімjim[d͡ʒ]ҷǧ / j / ǰджچчеče[t͡ʃ]чč / chчحгає готтіhā-ye hotti[h]ҳḥ / ḩ / hхخхеkhe[x]хḫ / kh / xхدдальdāl[d]дdдذзальzāl[z]зẕ / z̄ / zзرреre[ɾ]рrрزзеze[z]зzзژжеže[ʒ]жž / zhжسсінsin[s]сsсشшінšin[ʃ]шš / shшصсадsād[s]сṣ / sсضзадzād[z]зż / ẕ / z̤ / zзطтаtā[t]тtтظзаzā[z]зz̧ / ẓ / zсعейнeyn[ʔ]ъ‘‘ / — غгейнqeyn[ɣ]ғġ / gh, q-гفфеfe[f]фfфقґафqāf[ɣ]қġ / gh, q-ґ / кکкафkāf[k]кkкگґафgāf[ɡ]гgґلламlām[l]лlл (ль)مмімmim[m]мmмنнунnun[n]нnнوвавvāv[v] / [uː] / [o] / [ow] / ([w] / [aw] / [oː] в Дарі)вv, u , ū, aw, owв, у, оу, ўهгає гаввазhā-ye havvaz[h]ҳhхیя/єyā/ye[j] / [i] / [ɒː] / ([aj] / [eː] в Дарі)йy, i, ī, ay, eyй, і, єй (ей)
Основні принципи письма
Голосні
Продовжуючи консонатний тип арабського письма, перська писемність в загальному випадку дозволяє фіксувати насамперед приголосні, а також довгі (в сучасній мові стійкі) голосні за допомогою букв ا (алеф) — а, و (вав) — у і ى (йа) — і . Останні дві букви, висловлюючи також приголосні (в і у відповідно), є по суті матрес лекціоніс. Для коротких (нестійких) голосних існує система арабських харакат — таких знаків вивіреностей. Однак, як і в арабські, вивіреності використовуються лише в навчальних текстах або рідкісних випадках, коли треба уточнити читання. Слова, що відрізняються тільки короткими голосними, на письмі не розрізняються. Наприклад, кермен «хробак», кӓрӓм «щедрість», керем «крем», і кром «хром» записуються однаково كرم к-р-м. Чи не відрізняються також, наприклад, گل голота «квітка» і гель «бруд», ده дӓх «десять» і дех «село», دور дур «далеко» і дору «коло» і багато інших слів, через що читач повинен розрізняти їх за контекстом.
Особливого виразу голосні набувають на початку і в кінці слова. Слово з початковим голосним звуком завжди починається з алефа ا. Початкові короткі голосні позначаються поодиноким аліф. Початковий довгий а- позначається аліф з мадді (آ), що виражає подовження. Початкові у- і и-, а також дифтонги оу- і ей- позначаються поєднанням алефа з відповідною буквою و (вав) і ی (йа): او і ای.
На відміну від арабської мови в перській писемності отримують відображення всі кінцеві голосні, включаючи короткі (за винятком ізафет). Для -е використовується буква ха-йе-хавваз (ه), звана в такому випадку «ха німе». Кінцеве перське -е часто може транслітеруватись на латиницю як -eh, тому в українській транслітерації може з'являтися помилкове написання (а звідси і вимова) -ех. Наприклад, افسانه — afsāneh — * афсанех при правильному афсане́ «казка». Рідкісний кінцевий звук -о виражається так само, як і у, буквою و.
У деяких арабських словах кінцевий довгий звук а позначається буквою ی, яка в такому випадку називається алеф-максур, наприклад, موسی муса «Муса», «Мойсей».
Приголосні Арабські запозичення зберігають оригінальну орфографію. При цьому багато арабських звуків відсутні в фонетичній системі перської мови і в запозиченнях замінюються на близькі за артикуляцією. Це спричинило появу у деяких звуків кількох графічних варіантів. Основним з них є знак для спільного звука арабської і перської фонетики, який використовується як в арабізмі, так і в споконвічних словах і неарабських запозиченнях. Решта варіантів притаманна за невеликими винятками тільки арабським запозиченням, і вибір правильного з точки зору традиційної орфографії варіанта необхідно запам'ятовувати для кожного арабського слова.
Буква ейн (ع), що позначає в арабському [ʕ] (фарингальний апроксимант), трапляється виключно в словах арабського походження. На початку слова і між голосними він не читається, перед приголосними або в кінці слова він читається як [ʔ] (гортанна змичка) або ж в розмовній мові замінюється подовженням попередньої голосної. Для цього ж звука використовується також і інший графічний елемент — так зване хамзе ء (в арабському спеціальний символ для [ʔ]). Хамзе вживається як самостійний або надрядковий знак переважно в арабських словах відповідно до арабських оригіналів слів. Вибір між ейном і хамзе також доводиться вивчати для кожного слова.
У сучасній мові існують також інші орфографічні труднощі, які виникли в результаті історичного розвитку фонетики. Зокрема букви غ і ق означають одну фонему, в той час як в класичній мові вони відрізнялися, як і різняться досі в східних варіантах фарсі (таджицькою та дарі). На початку слова зберігається історичне написання для фонеми xw- خو, в той час як в сучасній мові вона збіглася з x-: خواستن клас. перс. xwâstan> суч. перс. xâstan «хотіти», але خاستن xâstan «вставати».
Поєднання -mb- традиційно перською мовою записується як -n-b- (نب), наприклад, پنبه pambe «бавовна».
Відмінності від арабської писемності
Кінцевий і поодинокий каф ک записується у формі, близькій до початкового варіанта, в той час як в арабській він виглядає інакше (ك). Та марбута (ة) не використовується, в запозиченнях вона замінена на ت (-at) або на ه (-e). Остання також використовується для запису споконвічних слів на -e. Кінцеве йє (ی) записується без двох нижніх крапок, як це робиться в арабській (ي), тому графічно збігається з алефом максур. Додані чотири додаткові літери для звуків, відсутніх в арабській: пе (پ), че (چ), же (ژ) і гаф (گ).
Цифри У перській мові цифри схожі на стандартні арабські. Можуть відрізнятися в написанні цифри 4, 5 і 6. В офіційній і діловому листуванні в Ірані часто можуть вживатися і сучасні «європейські». Цифри в числах записуються зліва направо. 0 — ٠
1 — ١
2 — ٢
3 — ٣
4 — ٤/۴
5 — ٥/۵
6 — ٦/۶
7 — ٧
8 — ۸
9 — ٩10 — ١٠
100 — ١٠٠
1000 — ١٠٠٠
Перський алфавіт на латинській основі В СРСР в 1931—1938 роках використовувався перський алфавіт на латинській основі. На ньому велося навчання в школах, видавалася газета Bejraqe Sorx («Червоний стяг») в Ашгабаді, підручники та інша література. A aآ B вب C cچ Ç çج D dد E eاِ Ә әاَ F fف G gگ H hﻫ ,ح I iاِى J jى K kک L lل M mم N nن O oاُ P pپ Q qق ,غ R rر S sث ,س ,ص Ş şش T tت ,ط U uاو V vو X xخ Z zز ,ذ ظ ,ض Ƶ ƶژ 'ع , ٴ У другій половині XX ст. був запропонований інший варіант перської латиниці під назвою Unipers (Unicode + Persian). Unipers отримав деяке поширення в іранській діаспорі в Європі і США, однак навіть в діаспорі не здобув переваги над арабицею: A a  â B b C c D d E e F f G g H h I i /æ/ /b/ /d/ /e/ /f/ /h/ /iː/ J j K k L l M m N n O o P p Q q R r S s /k/ /l/ /m/ /n/ /p/ /s/ Š š T t U u V v W w X x Y y Z z Ž ž ' /t/ /uː/ /v/ /w/ /j/ /z/
Примітки
Див. також
Арабське письмо Перська мова Дарі
Посилання
http://www.unics.uni-hannover.de/nhtcapri/persian-alphabet.html — Перський алфавіт (англ.)