Бо́рсків — село в Україні, у Гніванській міській громаді Вінницького району Вінницької області. Населення, за офіційними даними останнього перепису, становить 267 осіб.
Географія Село розташоване у Вінницькому районі на правому березі р. Південний Буг на шляху за 9 км на захід від селищаТиврів по відсипній дорозі, за 15 км від залізничної станції Гнівань через н.п. Ворошилівку. Сусідні населені пункти:
Ландшафт земель горбистий через розташування села на гранітному плато, посіченому струмками з численних джерел. Один з них має назву Хомутовка.
Населення
Мова Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року: МоваКількістьВідсотокросійська21680.9%українська5119.1%Усього267100%
Історія
Заснування
За історичним нарисом, складеним місцевими краєзнавцями, село заснували 1676 р. п'ятнадцять родин старовірів (Бакуліни, Берьозови, Глєбови, Жупанови, Каліннікови, Кравцови, Мартинови, Маслови, Мойсеєви, Москвічови, Нефьодови, Ратови, Рудакови, Федотови, Яблочнікови) з підмосковного міста Гуслиць (в 90 км від Москви), що переселились сюди від переслідувань за віру. На честь 300-річчя заснування села у 1976 р. місцева громада встановила камінь з відповідним пам'ятним надписом, втім, камінь цей було втрачено через зсув ґрунту.
Родини засновників одного з двадцяти осередків старообрядництва на Східному Поділлі почали називати себе «гусляками», а своє поселення — Борск, Бо́рсков або Бо́рське через його розташування впритул до густого лісу — бору.
Одначе, поселення у цих місцинах під назвою Борки існувало до прибуття сюди старовірів. У «подимних» відомостях про зміну землевласників на Брацлавщині у 1629—1664 рр. Борки фігурують разом із сусідніми Сутисками, Ставом, Шершнями та їхніми тодішніми володарями — мечником Брацлавським, Кухарським (католиком), Волинським, Рабашевським (писарем гродським летичівським), Стефаном Доброцесільським (військовим вінницьким).Цит. по: Дан, О. Ю. Козацтво Брацлавщини у боротьбі за свободу і незалежність (1648—1676 рр.). — 2-е вид. — Київ: Видавничий дім «Стилос», 2004. — с. 244—273.
Своєю чергою в описі документів, які зберігалися в маєтку князів Четвертинських в селі Янкові, згадується Апеляція від 27 грудня 1613 р. між тиврівськими феодалами Кліщовськими та іншими про відібрання худоби від татар з маєтку Борскова.ДАВО. — Ф. 470. — Оп. 2. — Сп. 16. — Арк. 32-57. / Цит. по: Петренко, О. С. Опис документів, які зберігалися в маєтку князів Четвертинських в селі Янкові // Подільська старовина: збірник наукових праць. — Вінниця: ДКФ, 1993. — С. 283—321. Відтак, поселення з назвою Борсків існує щонайменше з 1613 р. А власне люди у цих місцинах жили здавна. Поруч з селом ідентифіковані два кургани Скіфської доби. — С. 19. Знайдено поселення Черняхівської культури (II-IV ст.)
Топоніміка села
Основні вулиці зараз — Нагорна, Леніна та Раменська, названа на честь прабатьківщини у Підмосков'ї — Рамен'я з містом Раменське. Збереглися у споминах односельців та дещо у вжитку назви вулиць й місцин — «Бурлацька», «Гора», «Камушки», «Конопляники», «Куток». Деякі з них пов'язані з прізвищами односельців — «Парамонове поле», «Парамонова криниця», «Ананчина криниця», «Бусуркина долина», «Абрамів яр», «Кулібенкін яр», «Терененків провулок», «Ангелікова хата».Бужинская, Н. Л. Очерк о современном селе Борсков (впечатления учасника экспедиции) // Старообрядництво на Вінниччині: Історико-етнографічний нарис сіл Борсків Тиврівському районі та Людавка Жмеринського районів. — Вінниця: ТОВ Віндрук, 2009. — C. 51-54.
Забудова
Старообрядці почали селитися за півверсти від Південного Бугу під горою, вкритою лісом. Переселенцям дісталися бідні землі, переважно прибережні піщані ґрунти. Вулиці забудовували домівками щільно, власне вулиці були вузькими, наче стежини, що під час пожеж винищувало цілі закапелки. Тип побудови — північноруський, коли будинок ставиться край ділянки перпендикулярно вулиці. Лазня на городі. Дерево, як матеріал будівництва, через дефіцит з часом поступилось дерев'яним балкам, перемотаним скрутнями соломи, потім великій глиняній цеглі — лампачу і зрештою — каменю.Шовкопляс, А. Г., Загрузна, І. Л., Рожковський, П. П. З історії села Борскова Вінницької області // Тези доповіді 4-ї Вінницької обласної історико-краєзнавчої конференції 14 вересня 1986 р. — Вінниця, 1986. — С. 83-84.
Центр старообрядництва
Перші переселенці підтримували стосунки з одновірцями — «стародубцями», визнавали авторитет тамтешнього центру «Вєтка», мали зносини з іншими старовірами в межах Річі Посполитої, а з «риляками», вихідцями з Рильського повіту Курської губернії), які жили у сусідніх селах Жуківцях, Курниках, Людавці, родичалися.
Після розгрому у 1735 р. і занепаду центру «Вєтка» зі стародубської громади до Борскова у 1750 р. приїхав ієромонах Афіноген. Наступного року в селі на горбку під назвою «Скобці» постала дерев'яна церква на честь ікони «Знамення пресвятої Богородиці». — С.66-67. Борсків стає центром старообрядництва на Поділлі, задовольняючи духовні треби інших громад — Вінниці, Жуківців, Людавки, Медвежого Вушка, Курників, Великого Острожка, Вінницького повіту; Літина, Брацлава, Шури-Копіївської, Перепеличчя, Брацлавського повіту; Ефимівки, Пеньківки, Бушинки, Краснянки Ямпільського повіту. — С. 83-85.
Афіноген прагне єпископства, і починає видавати з себе архієрея, але згодом викривається його самозванство і навіть той факт, що свого часу він розтратив монастирське майно. Авантюрист шукає порятунку у Волощині, а потім у Польщі.Мельников, П. Исторические очерки поповщины. — Ч. 1. — Москва, 1864. — С. 164—166.
У 1841 р., відповідно до указу царя, були реквізовані дзвони церкви у Борскові.Дело о снятии колокола со старообрядческих церквей села Борскова (1841—1842 гг.) / Винницкое духовное управление // ДАВО. — Ф. 506. — Оп. 1. — Сп. 159. З тих часів збереглася легенда про один захований місцевими жителями у річці Південний Буг дзвін, який досі не вдалося знайти, але кожного Великодня він видзвонює з-під води.
Панщина
Кінець XVIII ст. У 1796 р. польський магнат Федір Потоцький купляє весь Ворошилівський ключ у Брацлавському воєводстві (Ворошилівка з передмістям та присілком Теодорівка, Борсків, Сутиски, Кордулянка, Витава, Тарабанівка) у графа Яна Баньковського.1796 р. квітня. Вінниця. — Резолюція Брацлавської казенної палати у справі про звільнення з казенного нагляду та продаж Ворошилівського ключа графу Ф. Потоцькому // ДАВО. — Ф. 521. — Оп. 2. — Сп. 1. — Арк. 41-42. / Цит. по: Петренко, О. С. Брацлавське намісництво. — Вінниця: Велес, 2001. — С. 62, 168—169. Згідно з переписом 1811 р., граф Ф. Потоцький має у Борскові 35 кріпаків. — С. 60.
Чисельність старовірів Борскова відсутня у більшості тодішніх довідників. Це пов'язано з герметичністю життя громади, бо відомо, що та відмовлялась і навіть примушувалася рішенням Брацлавського намісницького правління від 1796 р. подавати сповідальні відомості до Вінницького повіту.1796 р травня 31. Вінниця. — Резолюція Брацлавського намісницького правління на повідомлення Вінницького духовного правління про небажання старообрядцями Вінницького повіту подавати сповідальні відомості // ДАВО. — Ф. 895. — Оп. 1. — Сп. 1. — Арк. 455—455 зв. Оригинал. Рукопис.
Одначе відомо, що в 1817 р. в селі вже жило 442 людини.
XIX ст.
В 30-х роках XIX ст. Борсків належав до ворошилівського маєтку панської родини Галинських. Поміщиця Кароліна Галинська примушувала борсківчан виконувати різні повинності поверх чиншової плати. Чоловіки працювали один день на тиждень на млині чи винокурні, жінки — в полі або у дворі. Поміщиця брала плату за кожне фруктове дерево, льон або коноплю. Її скарги на селян за випас худоби на панських землях та неякісну обробку ланів зберігаються у Державному архіві Вінницької області. — С. 130. В 1831 р. через причетність Галинських до антиросійського повстання вони були вимушені продати маєток. В 1835 р. в селі проживало 546 мешканців. Вже в 50-х роках маєток належить графині Кордулі Потоцькій, а після її смерті — спадкоємцям. В 1854 р. Борсків опиняється у власності графа Красицького. З 1863 р. почалась судова тяганина поміщика із старовірами про збільшення орендної плати за землю, яка завершилась на користь пана вже по його смерті. В 1891 р. землі Борскова належать братам — Івану Євстафійовичу та Еразму Євстафійовичу Красицьким. З 1903 р. також серед володарів вказуються їхні сестри — Марія та Леонтина. — S. 358—359. В селі проживає 367 старообрядницьких родин, які усі вважаються міщанами м. Вінниці. Вони орендують 1099 десятин землі, сплачуючи 1700 карбованців за оренду. Борсковці, як усі тодішні старообрядці Поділля, користувались панськими землями на правах чиншу.
Згідно з посімейними списками, в 1889 р. в селі зареєстровані 1190 чол., з яких 24 постійно мешкали у Вінниці.ДАВО. — Ф. 230. — Оп. 1. — Сп. 409. — 1-252 с. В 1893 р. зафіксовані 353 подвір'я та 1545 селян чоловічої та жіночої статі. — С. 42. У 1886 р., відповідно до земельної реформи, селянам надано право на викуп землі. У 1895 р. були складені викупні акти, а Подільським відділенням Селянського поземельного банку був наданий кредит терміном на 49 років. У 1905 р. старовіри орендували 961 десятину землі, у тому числі 216 десятин садибної, 14 — левадної, решта була польовою. Розмір оренди становив 1620 карбованців. Проте, землеробство було супутньою справою сільчан. Вони зажили слави як майстри будівельних робіт — каменярі, теслі, покрівельники деревиною, черепицею та бляхою. Професійно копали та мурували криниці, мостили шляхи, працювали на навколишніх цукрових заводах. Чоловіки вважали землеробство «бабською справою». Створюючи артілі, вони від'їжджали на будівництво у регіоні, а жінки залишались на господарстві, займаючись городництвом, садівництвом, бджільництвом, сушінням фруктів, хатнім ткацтвом. Традиція будування з каменю та цегли житлових будинків закріпилась у Борскові на початку ХХ ст. З тих часів збереглося чимало капітальних домівок з масивними підмурками та льохами. Німці, а потім румуни, окупувавши Борсків у липні 1941 р., через характерну кам'яну забудову прозвали його маленьким містом. Селяни закуповували крам для господарства на ярмарках в містечках Красному та Ворошилівці. У 1877 р. за часів російсько-турецької війни у селі стояли російські війська. Під час навчань від пострілу кулі зайнялася солома, і вщент вигоріла сільська околиця «Гора». У 1892 р. інша масштабна пожежа знищила 73 подвір'я.
Розкол громади на поч. XX ст.
Інтенсивність релігійного життя в Борскові сягнула апогею у 1907 р., коли старообрядницький єпископ балтський і одеський Кирил підтримав «Окружне послання» 1863 р., і в громада Борскова розкололась. Більша частина, «протиокружники», залишили за собою церкву, а «окружники» (або «калантаї») побудували собі скит та молельню на південно-східній околиці села. На гроші, зібрані по всій імперії ченцем Мефодієм, у 1910 р. збудували собі кам'яний храм Святого Миколая Чудотворця і влаштували монастир з 14 келіями. Між громадами чинились суперечки з руйнуванням споруд і псування майна. Монастир було закрито у 30-ті роки XX ст. під час гонитви релігії більшовиками. На час закриття служби в ньому проводились вже для обох релігійних громад села. Його приміщення було віддано спочатку під господарське сховище, а згодом перетворилось на руїну.Старообрядческий Борсков (глава) // Таранець, С. В. Старообрядчество Подолии. — К.: НАН Украины. Ин-т укр. археографии и источниковедения им. М. С. Грушевского, 2000. — C. 131—142.