Вороши́лівка — село в Україні, у Гніванській міській громаді Вінницького району Вінницької області. Населення становить 1247 осіб.
Географія Село розташоване на заході Вінницького району по обидва береги р. Південний Буг, у низовині, за 9 км від центру громади Гнівань на кордоні із Жмеринським районом, у 28 км від Вінниці, 20 км від Жмеринки, 9 км від Гнівані та 5 км від автошляху .
Сусідні населені пункти:
Історія
Заснування і назва села
Перше відоме письмове джерело, де згадується назва села, датується 1552 роком. У документі йдеться про поділ сіл і містечок на Тиврівщині між польськими та українськими панами, у якому вказано, що родині Семашків дісталися села Ворошилівка, Маянів, Шершні, Іванківці.Цит. по: Ролле, Антоний. Побожье в XVII–XVIII вв. : к истории польского землевладения в Брацлавщине. — Киевская старина. — 1890. — № 9. — С. 456–476; № 11. — С. 303–316; № 12. — С. 412–433. Назва, за переказами, походить від прізвищ козаків Вороша і Шила, які зі своїми загонами оберігали ці місцини від нападів татар і турків. Утім, поселення на місці теперішньої Ворошилівки виникло значно раніше. — С. 129. Воно утворилося при впадінні річки Барана до Південного Бугу.
Давнина У IV–II тис. до н. е., у добу міді та бронзи, на території села проживало населення трипільської культури, що підтверджено археологічними розкопками у 1975–1980 роках. Трипільське поселення мало площу 8 га і знаходилося за 3 км від сучасного центру села на правому березі р. Південний Буг (напроти Гніванского гранітного кар'єру). Серед знакових знахідок археологів — модель трипільського житла, глиняні дитячі іграшки, посуд.Гусєв С. О., трипільське поселення Ворошилівка на Південному Бузі [Текст] / С. О. Гусєв, І. І. Заєць // Подільська старовина. — 1993. — С. 53-77.
До пам'яток скіфської доби належать: великий курган між Сутисками та Ворошилівкою в урочищі «Самійлів яр», два поселення (VI — IV ст. до н. е.), три кургани біля села (ліворуч р. Південний Буг), там само — городище. — С. 57.
У ранньому Середньовіччі на місті теперішнього села було поселення тиверців, що нині зветься «Замчисько» (середина I тис.). Подальша історія Ворошилівки простежується вже після монголо-татарської навали та доби Князівства Литовського, коли за часів Річі Посполитої поселення за нинішньою назвою дісталось у володіння родині Семашків. Від Семена Семашка переходить у спадок його доньці Анні. Про польський період в історії Ворошилівки свідчать спогади про відповідний цвинтар у центрі села, на місці якого влаштовано шкільний стадіон, а надгробки використано при будівництві школи. Існує легенда про підземний хід від Черленківського замку (у теперішньому с. Селищі) до Ворошилівки.Там само. — С. 75.
Козацька доба У період національно-визвольної війни в 1648–1657 рр. Ворошилівка адміністративно входить до складу Краснянської сотні Брацлавського полку. У Краснянській сотні служили козаки з Ворошилівки — Лесь Стеценко, Матвій Панютенко, Лука Антоненко, Гриць Ілляшенко, Яць Галенко, Матвій Сребринний, Танко Яременко, Денис Юр'єв, Ілько Іванащенко. Серед курінних отаманів сотні був уродженець з Ворошилівки — Олександр Стеценко. — С. 34. У січні 1651 р. у містечку перебував загін сотника Романа Шпаченка (Шпака), який був передовою сторожею основних сил полковника Данили Нечая, що став табором у містечку Красному. Військо М. Калиновського 9 лютого 1651 р. знищило загін Шпаченка у Ворошилівці разом з усім населенням, а сотник замість того, щоб попередити Нечая про небезпеку, втік до Мурафи, що дозволило полякам здійснити раптовий напад на Красне, знищити козацьку залогу і вбити Д. Нечая
Панщина
Після Руїни, турецького ярма і повернення у 1699 р. знову до польської корони, Ворошилівка перебуває у власності спадкоємців Семашків — Комаровських (Комарів), Житинських, Красносельських, Бонковських, Галинських, Красицьких. — S. 358–359. Частина кріпаків (414 чол.) належить Потоцьким. — С. 60. У 1750 р. в селі було 1050 мешканців. З ліквідуванням у 1797 р. Брацлавського намісництва і переходом в управління Російської імперії магнатське і шляхетське землеволодіння залишилося без змін. Станом на 1 січня 1869 р. Ворошилівка є центром однойменної волості у складі Вінницького повіту. До Ворошилівської волості у той час також належать села — Сутиски, Витава, Рижавка, Маянів, Могилівка. — С. 6. У Ворошилівці розвивається гончарство, від 1823 р. діє знана навколо суконна фабрика, з 1845 р. — винокурня, насаджуються плантації винограду. Населення головним чином займається рільництвом, рибальством у Бугу, ремісництвом — чоботарством, теслярством, столярством, кравцюванням. — С. 272.
Водночас, селяни продовжували потерпати від панського свавілля. Так, ворошилівська поміщиця примушувала селян сусіднього села Борскова виконувати різні повинності поверх чиншевої плати. Чоловіки працювали один день на тиждень на млині чи на винокурному заводі, жінки — в полі або у дворі. Поміщиця брала плату за кожне фруктове дерево, кущ коноплі. — С. 59. Це призводило до непокори. З'ясовано факт, що у 1831 р. народний месник У. Кармалюк агітував на ярмарку у Ворошилівці.Там само. — С. 71. В Державному архіві Вінницької області зберігаються справи про спротив ворошилівських селян поміщикам — Каролині Галинській (за 1851 р.) та Євстафію Красицькому (за 1861 р.)Наводиться згідно: — С. 130–131.
У 1843 р. дві частини Ворошилівського ключа, кожну за 13 500 р. сріблом, у поміщиць, австрійських підданок Генріхи Антонівни Гурської та Антоніни Антонівни Бонковської придбали брати Іван та Генрих Августовичі графи Ілінські. Інша частина маєтку була придбани ними у 1845 році у поміщиків Івана та Стефана Андрійовичів графів Ростворовських за 9000 р. сріблом.
У середині ХІХ століття в діловодстві місцевої єврейської громади побутувала печатка з зображенням геральдичної троянди (імовірно — давнішого, чинного ще за доби Речі Посполитої герба містечка)Державний архів Хмельницької області. — Фонд 226. — Опис 79. — Спр. 5154. — Арк. 265 зв., 267 зв., 271, 272 зв..
На рубежі XIX — XX століть Від 1884 року Ворошилівка — містечко у складі Тиврівської волості Вінницького повіту. — С. 77. У селі є церква, костел, синагога і єврейський молитовний дім; гуральня, пивзавод, водяний млин, цегельня; 14 крамниць та 19 ремісників. У 1875 році функціонує однокласна школа з 52 учнями та 2 викладачами.
Навколишні землі та виробнича інфраструктура у другій половині XIX ст. зосереджуються в руках магнатів Ярошинських. — С. 48, 50. Місцеве населення воліє працювати у сусідній Гнівані, через яку прокладено залізницю з Києва на Одесу, і де почали функціонувати вантажна станція, цукровий завод, гранітний кар'єр. В останню чверть позаминулого століття у Ворошилівці — 360 обійсть з 3300 жителями, серед яких 17,% — євреї. В селі є православна церква, костел, два єврейських молитовних дома, однокласне народне училище. Діють поромний перевіз, аптека, водяний млин, але вже не працюють цегельня та гуральня. Нараховується 30 ремісників. Для містечка визначено 26 базарних днів на рік. — С. 351. Останніми панами Ворошилівки були Красицькі. В 1903 р. угіддя розподілені між братами та сестрами — Іваном (Яном), Еразмом, Марією та Леонтиною. Перед Першою світовою війною в селі мешкає 5582 жителів у 563 подвір'ях, діє міщанська управа, пункт урядника, однокласне училище, дві православні церкви, костел, дві синагоги, є лікар, євреї тримають аптеку, бакалійну, винну, галантерейну та мануфактурну крамниці, три заїжджих двори, а землі належать братам — Івану Євстратовичу та Еразму Євстратовичу Красицьким, по 400 десятин у кожного. — C. 971–972. Брати живуть у маєтку і ведуть господарство. — С. 137. По неділях через кожні два тижні у містечку збирається базар. — С. 212.
У Ворошилівці (частково) відбувається дія гумористичного оповідання Шолом-Алейхема «З призову» (1902, з циклу «Записки комівояжера»)Шолом-Алейхем. Твори в чотирьох томах. Т. 1. К., Дніпро, 1967. - С. 355-363..
Духовне життя У 1776 році за гроші поміщика Бонковського побудований костел Св. Матеуша. Католицька парафія налічувала 2549 віруючих з Ворошилівки та таких навколишніх населених пунктів, як Борсків, Гнівань, Грижинці, Ільківка, Маянів, Могилівка, Рівець, Рижавка, Сутиски, Теодорівка, Витава. Дерев'яний храм Різдва Богородиці з п'ятиярусним іконостасом побудований у 1750 р. Спочатку був з трьома куполами, але внаслідок повені на Бугу 1844 р. головний купол обрушився, і після реконструкції наступного року церква стала однокупольною. В 1899 р. побудовано новий однокупольний п'ятиглавий дерев'яний храм на камінному фундаменті з дзвіницею поруч. З 1860 р. до утворення у 1875 р. однокласного народного училища існувала церковна школа. — С. 273. Цікавим є факт про справу пароха Івана Красовського, яка слухалася у Вінниці 4 травня 1780 р. Пароха обвинувачували у співмешканні із прихожанкою і позашлюбному батьківстві. — С. 46.
Революційна доба — С. 132–133. У вирії революційних подій та із затвердженням радянської влади у Ворошилівці не збереглися ані панські маєтки, ані жодний з храмів. Майно поміщиків Красицьких було розтягнуто місцевими жителями. До першого ревкому села входили Артем Беган, Андрій Скиба, Григорій Коваль; головою обрано Микиту Малого, секретарем — Самійла Слободянюка. У 1919 р. в селі діяв загін УНР ватажка Артема (А. Онищука). У 1921 році у Ворошилівці функціонували водяний млин, 11 кузень, 5 майстерень кравців та капелюшників, 6 майстерень із виготовлення взуття, одна майстерня жерстяних виробів і 4 стельмашні. У грудні 1922 року в селі було організовано перший осередок колгоспу. У 1922 році було відкрито семирічну трудову школу з 35 учнями. У поміщицькому будинку влаштували клуб, у якому розгорнула роботу художня самодіяльність, запрацювали лікнепи, хата-читальня, де на обліку було 50 читачів та 200 книг.
У 1923 р. у зв'язку з утворенням Тиврівського району Ворошилівка стала мати сільську раду і зберегла статус містечка. У 1925 р. у зв'язку з черговою адміністративною реформою тимчасово входила до складу Жмеринського району, а від 1932 р. — знову у складі Тиврівського. — С. 7. У 1924 році було організовано Ворошилівсько-Рижавське об'єднане кооперативне товариство по електрифікації сільського господарства «Світло» та Ворошилівське кооперативне товариство «Плуг». У 1929 в селі був створений колгосп «Комінтерн». Першим його головою був Шутак Тимофій Варламович. У 1932 р. у неповно-середній семикласній школі працювали 13 викладачів та вчилися 120 учнів. Нову двоповерхову школу на 10 шкільних кімнат побудовано у 1937 р., де викладали 15 педагогів та навчалися 200 школярів. — С. 182. З 1933 по 1937 рік головою колгоспу працював Чорний Павло Іванович. Жертвами голодомору за офіційною статистикою стали близько 100 осіб, а також 15 жителів с. Підлісівка, яка згодом стала частиною Ворошилівки. Втім, за неофіційними даними, від голоду померли понад 300 чоловік.
Німецька окупація З села на другий день війни були мобілізовані 420 чоловіків. Ворошилівка була окупована 17 липня 1941 р. і розділена кордоном по фарватеру Південного Бугу на дві частини — правобережна потрапила до румунської «Трансністрії», лівобережна — до генеральної округи «Житомир» німецького «Рейхскомісаріату Україна». У румунській зоні в центрі села з'явилася жандармерія, патрульний пост по нагляду за кордоном, у приміщенні колгоспної контори — примарія (сільська управа). Старостою був влаштований Володимир Яблочнюк, поліцаями — Сава Ніколюк, Танас Шутак. У центрі села було створено єврейське гетто для місцевих євреїв та тих, що доставлялися з Бессарабії.
Економічним наслідком окупації стали загальні збитки на 322 тис. 323 руб. Селяни втратили 240 коней, 480 голів великої рогатої худоби, 320 свиней. Знищена була шкільна бібліотека на 4 тис. книг, зруйновано міст через Південний Буг — С. 133..