Шершні́— село в Сутисківській селищній громаді Вінницького району Вінницької області (Україна). Населення — 745 осіб.

Географія Село розташоване у Вінницькому районі на правому березі р. Південний Буг на шляху за 5 км на захід від селища Тиврів по відсипній дорозі, за 4 км від автошляху та в 20 км від залізничної станції Гнівань. Через Південний Буг існує розбірний міст на протилежний берег, що з'єднує з н.п. Сутиски. Сусідні населені пункти:

Ландшафт земель горбистий через розташування села на гранітному плато, виступи якого утворюють Шершнівську скелю. Цей об'єкт є ботанічною пам'яткою природи місцевого значення (від 1999 р.) через зростання на ньому рослин-ксерофітів. У 2012 р. Шершнівська скеля отримала у районному конкурсі туристичних принад статус «Перлина Тиврівщини». — С. 12. Через село протікає притока Південного Бугу — р. Кудашівка, яка утворює кілька ставків.

Історія

Заснування і назва села Перше відоме письмове джерело, де згадується назва села, датується 1552 р. У документі йде мова про поділ сіл і містечок на Тиврівщині між польськими та українськими панами, в якому вказано, що родині Семашків дісталися села: Ворошилівка, Маянів, Шершні, Іванківці.Цит. по: Ролле, Антоний. Побожье в XVII—XVIII вв. : к истории польского землевладения в Брацлавщине. — Киевская старина. — 1890. — № 9. — С. 456—476; № 11. — С. 303—316; № 12. — С. 412—433.

Назва, за переказами, походить від прізвища першого поселенця — Шершуна, козака і лісника, який після знищення у XI ст. монголо-татарами с. Красненького, що знаходилося неподалік сучасного села Зарванка, збудував нову оселю поблизу р. Кудашівка. Ця оселя була край ліса і започаткувала першу вулицю у новому селі — зараз вул. Глінки. Північно-східна частина поселення ще на початку XX ст. мала назву «Вовкотрубівка», а у сучасних Шершнях збереглися гаї з ясена та граба, що виросли із корінців на місті порубаних лісів.

За іншою версією, назва «Шершні» пішла від комах шершнів, які у великій кількості водилися в навколишніх лісах. — С. 269.

Давнина В теренах теперішнього села знайдено стоянку Трипільської культури, яка атрибутується добою енеоліту (IV—II тис. до н. е), у 80-х роках XX ст. археологом Б. Магомедовим виявлено залишки Черняхівської культури у могильнику «Шершні», монети Римської імперії. На шляху від Шершнів до Зарванки біля річки Гутянки існувало давньоруське село Красненьке, знищене під час монголо-татарської навали. У XIV ст. Шершні разом з навколишніми селами — Янків (Іванківці), Маянів, Ворошилівка належали родині Семашків. — С. 10, 21, 22, 26, 31. Потім перейшли у спадщину родині Комарів.

Козацька доба У період Національно-визвольної війни в 1648—1657 рр. Шершні адміністративно входять до складу Краснянської сотні Брацлавського полку. Пам'яткою тих часів є козацька шабля, що була піднята з дна Південного Бугу і зараз зберігається у шкільному музеї історії села і освіти. — С. 270.

Польська панщина У XVIII ст. за часів польської панщини у селі розвивається господарство, торгівля, традиційні промисли, зокрема бортництво, виробництво поташу, ткацтво, гутництво, садівництво. За тодішніх часів 8 селян володіли 126 бортями пасіки. Вирощувались акліматизовані сорти яблук, груш, слив, зокрема слива сорту «Угорка».

У 1722 р. село разом з присілком Шостаківкою (в 3-х верстах від Шершнів, зараз в складі села) купує Павло Ярошинський. Його син Захарій Ярошинський (1700—1774) вів справжні війни з місцевими феодалами за навколишні землі. У 1756 р. він захопив Тиврів, у відповідь його володарка Доміцелія Калетинська з роду Четвертинських віддала наказ загарбати і спалити Василівку та Шершні, що частково вдалося зробити. — С. 48, 49, 53.

Доба російського царату

За панів Собещанських З кінця XVIII ст. Шершні разом з Курниками і Шостаківкою належать родині Собещанських. Поміщик Собещанський Ігнатій Францович був предводителем повітового дворянства, його син Вільгельм виконував обов'язки секретаря. У них було 1054 душ кріпаків із селищ Калинівка, Рогінці, Антонівці, а також 243 селянина з Шершнів, 60 — з Курників, 17 — з Шостаківки.

Станом на 1869 р. Шершні відносяться до Тиврівської волості Вінницького повіту. — С. 6.

У середині XIX ст. в Шершнях налічувалося 77 дворів, проживала 371 особа чоловічої статі селян-власників, 3 однодвірці. Щороку вони намолочували і продавали 371 пуд озимини і 85 пудів яровини. З 1861 року кріпаки отримали волю, а за угодою з поміщиком від 1863 р. той зобов'язався продати селянам Курників, Шершнів та Шостаківки (всього 640 осіб) 171 десятину 1931 сажень присадибної землі за ціною 102 крб. сріблом за 1 десятину, а також польову — за ціною 55 крб. за десятину. Разом селяни викупили 631 десятину землі на загальну суму 9866 крб. 10 коп. сріблом. Межа між польовою та присадибною землею пролягала біля сільського цвинтаря.

Церква На час приєднання Поділля до Російської імперії в селі існував старий дерев'яний православний храм на честь Воздвиження Хреста Господнього, трикупольний, покритий тесом. Той був збудований на місці поховання козаків, що захищали село від нападів татар і турків. Окремо від церкви знаходилась дзвіниця. Дерев'яні споруди знищені пожежею у 1821 р. У 1822—1825 рр. на місці старого храму коштом поміщика І. Ф. Собещанського зведено існуючу кам'яну церкву з одним куполом. Архітектура апсиди дещо нагадує традицію у будуванні католицьких чи греко-католицьких храмів, втім, споруда ніколи не була католицькою, а початковий проект було змінено через нестачу коштів. Іконостас взагалі з'явився стараннями селян у 1870 р., а остаточно церкву добудовано у 1893 р. З часів Річі Посполитої в храмі зберігалося унікальне Євангеліє 1757 р. московського друку, — С. 285. яке було конфісковане у 20-х роках XX ст. більшовиками. — С. 178.

За панів Гейденів Маючи фінансові проблеми, Собещанські ще у 1845 р. заставили Шершнівський маєток у Петербурзькій опікунській раді, а самі жили у с. Глинське. Нарешті у 1870 р. продали помістя графу Гейдену Федору Логіновичу, генералу від інфантерії, згодом фінляндському генерал-губернатору.

За розпорядженнями генерала, який постійно проживав у Санкт-Петербурзі, поміщицький будинок у Шершнівському маєтку одразу, у 1870 р., було віддано під школу (Церковно-парафіяльна школа в свою чергу діяла в селі з 1867 р.). У 1871 р. побудовано винокурний завод з кам'яними стінами та залізною покрівлею. У 1885 р. зведено ще одне приміщення винокурні, 4 млини: три на р. Кудашівка (під лісом Березиною; на території заводу; в районі Фіціївки) та один на р. Гутянці. Для місцевих потреб було побудовано цегельний завод, дорогу-бруківку до Сутисок. Помістя Гейденів в Шершнях мало 825 десятин 1742 сажені землі. — С. 351. У 1897 р. старий граф відписав Шершні у власність доньки — Ольги. Одначе, Шершнівським маєтком фактично займався його син — Дмитро Гейден, який успадкував сусідні помістя — у Тиврові, Кліщеві, Сутисках, постійно жив у цих місцинах, будучи предводителем дворянства Вінницького повіту. — С. 68-69, 74.

Граф Гейден телефонізував першим на Поділлі населені пункти — Тиврів, Сутиски і Шершні. Деякі будинки для робітників, побудовані за його часів, збереглися до сьогодні. У 1897 р. побудована нова двоповерхова міністерська школа. Грошей не вистачило на дах, тому його було вкрито сніпками з житньої соломи. Одначе у 1899 р. дах згорів, і Гейден покрив школу металевим покриттям. — С. 68-69, 74, 83-84, 97-98.

Від 1891 р. у селі діяла метеорологічна (дощомірна) станція ІІІ розряду, створена на кошти Головної фізичної обсерваторії. За змінами погоди спостерігав місцевий парох. — С. 284—285.

Батько видатного композитора М. Д. Леонтовича майже 15 років був парохом у Шершнях, де маленький Микола провів кілька років дитинства (1879—1888). Існує суперечлива інформація щодо будинку, де Леонтович жив з батьками — на думку одних, це кам’яно-цегляна будівля у центрі села, уквітчана відповідною меморіальною дошкою, і яка потребує капітального ремонту , за іншими даними — це дерев'яний будинок, який згорів ще 1898 року .

На рубежі XX ст. У 1893 р. в Шершнях нараховувалось 209 дворів з 1856 жителями та у присілку Шостаківці — 11 дворів з 66 мешканцями. — С. 566—567. А вже в 1905 році в Шершнях та Шостаківці налічувалося 316 та 19 селянських господарств відповідно. — С. 214—215. Відтак, на початку XX ст. в Шернях разом з Курниками і Шостаківкою проживало 2888 чол. Серед усіх облікованих господарств 28 мали тільки присадибну землю, 6 селян були безземельними, 3 господарства мали повний наділ, 93 селянські двори не мали ні волів, ні коней.

Основна справа населення — землеробство. Мешканці також займалися ловлею риби в Бугу, добували будівельний камінь, пісок та вапняк на продаж, працювали на місцевих цегельні та винокурні, а також на винокурні у Сутисках, Сутиському млині, цукроварнях Гнівані та Браїлова. В селі проживало чимало ткаль та каменярів. — С. 284.

Шершнівська винокурня (гуральня), зокрема, у 1909—1910 рр. виготовила 27424 відра 40-градусного спирту з хліба та картоплі. — C. 981 Її управляючий — Оскар фон Ерн мав власний особняк на вул. Панській у Гнівані. — С. 79.

За конфесійними ознаками в селі на той переважали православні — 1139 осіб (570 чоловіків і 569 жінок відповідно), 351 католик (157 чол. та 194 жін.), 425 старовірів (218 та 209), невелика кількість юдеїв.

Діяли дві школи — церковнопарафіяльна (однокласна) та міністерська (двокласна). В останній, за твердженнями старожилів, в 1910 р. викладав музику композитор Кирило Стеценко. — С. 98.

Перша світова війна забрала з села кілька вояків-селян. Воювали Кирило Скакодуб, Іван Мельник, Ігнатій Головань та ін.

Революційна доба — С. 7, 118, 138, 271., — С. 101—102, 114, 123, 130, 135, 137, 143, 149, 151, 156, 159, 168, 173—175, 183, 185. Після повалення самодержавства громада Шершнів взяла під контроль панську економію, влаштувавши у графському будинку дитячі ясла. Одначе, вже у 1918 р. майстрові із сусіднього Борскова зняли металеву крівлю з панського будинку, а місцеві жителі розібрали стіни будівлі до підмурку.

У червні 1918 р. на Тиврівщині сталося селянське повстання проти польських легіонерів. Жителі с. Шершні також брали в ньому участь, переслідуючи ворога від села через міст до Сутисок і далі до Гнівані.

У 1919 р. в Шершнях встановилася влада більшовиків. Створено комітет бідноти з трьох осіб. Землю передано селянам. 350 дворів отримали 300 десятин землі. Втім, до кінця 1921 р. в Шершнівському лісі з'являються загони УНР. Зокрема, відомо про бій влітку 1921 р. повстанської групи на чолі з колишнім міліціонером А. Й. Кореньковим, унаслідок якого вбито командира червоноармійського полку та двох рядових.

В жовтні 1922 р. в селі створено і зареєстровано товариське господарство «Відродження» на чолі з А. Ф. Доробалом. У власність господарства передано млин, його учасники показово заохочені преміями, віддавши державі у свою чергу 420 пудів озимини. Того ж року для дітей-безбатченків влаштовано притулок. В цей період розкуркулено 6 шершнівських родин (Шемчонка М. Ф., Висоцького Л., Герасинюка О., Кушніра І. М., Кушніра І. І., Доробала А. А.).

Станом на 1925 р. Шершні перебувають у складі Тиврівського району Вінницької округи.

В 1926 р. на базі колишніх панських підприємств відновлено роботу Шершнівського плодоконсервного заводу, який стає епіцентром життя селян. Від 1929 р. він починає видавати продукцію — фруктовий сік, варення, джеми, квашені огірки, капусту. З 1938 р. — сушили картоплю, цибулю, моркву, яблука для особового складу військових частин. На ньому у сезонні роботи працювали від 300 до 400 робочих, а перед Другою світовою війною чисельність працівників становила 460 осіб.