Я́ришівка — село в Україні, у Лука-Мелешківській сільській громаді Вінницького району Вінницької області. Населення становить 1160 осіб.

Географія Село розташоване за 15 км на південь від Вінниці на автошляху . Західною околицею проходить залізнична лінія Козятин I — Жмеринка, на якій облаштований пасажирський зупинний пункт Яришівка. Село поділяє по обидві боки неглибокий яр, який перепнуто греблями, внаслідок чого утворено декілька штучних ставів.

Сусідні населені пункти:

Історія Давнина На території села знайдені кам'яні знаряддя праці епохи палеоліту та ознаки поселення трипільської культури. Починаючи з ІІІ—IV ст. н. е. у цих місцинах поселяються слов'янські племена. Виникнення села Яришівки пов'язано з поширенням фільваркової системи на Східному Поділлі у XVI—XVII століття за часів Річі Посполитої.

Походження назви

Назва пов'язана, ймовірно, з ім'ям першого пана — Яроша Черленківського, який придбав у 1609 році за 10 тисяч злотих у Кирила Черленківського Ярошевець (Яришівку), Юрківці, (нині — Лани) та Свобідці — нині Студениця. На користь цієї версії свідчить походження сусідніх Юрківців (нині — Лани), які отримали свою назву від імені тодішнього господаря — Юрія Кміта-Черленківського.

Інша версія походження назви є дещо типовою, коли «йшов козак на прізвище Ярош після виснажливої битви, стомлений, голодний. Вів за вуздечку коня. Було дуже спекотно, й хотілося пити. Побачив козак перед собою джерельце. Напився холодної води. Вона здалась йому смачною, навіть солодкою. Напоїв свого коня, назвав це джерело „Солодовня“. Прибавилося у Яроша сил. Подивившись навкруг, побачив він дивовижно гарну місцевість і вирішив залишитися тут. Згодом козак одружився, народилися діти». Сталося це у 1567 року — С. 33.

Ще один варіант походження назви пов'язують з розташуванням села уздовж яру, в якому зараз утворились сільські ставки. До цього часу збереглись назви історичних місцин та закапелків села — «Левади», «Сажавки», «Куток», «Липки», «Чавунка», «Парцелі», «Тарабанівка».

Панщина За часів існування Яришівські маєтності змінили чимало власників. 1624 року село від Яроша Черленківського успадкував його небіж Стефан, який одразу передав його разом із сусідніми Свобідцями в оренду шляхтичу Гордію Житянському. Село згадується у подимному переписі Брацлавського воєводства у 1629 роціЦит. по: Дан, О. Козацтво Брацлавщини у боротьбі за свободу і незалежність (1648—1676 рр.). — 2-е вид. — Київ : ВД Стилос, 2004. — С. 273.

1641 року спадщина Стефана — Черленків (нині — Селище), Свобідці (нині — Студениця), Янків (нині — Іванівка), Грижинці разом з Яришевкою переходить вже до його сина — Сильвестра, а згодом до сина Сильвестра — Анатаса. У добу Руїни Анатас пострігся у ченці, а його маєтності були передані Стефанові Пісочинському (П'ясочинському). Впродовж 1647—1650 років маєток був під заставою в 12 тисяч злотих у брацлавського хорунжого Яна Дзика (Jan Dzik). Основним заняттям селян було хліборобство, проте вагоме місце посідало ткацтво. Якщо на усій Тиврівщині переважно ткали з льону та конопель, то у Яришівці — з вовни.

1723 року черленківський ключ поселень опиняється у власності князя Януша Антонія Вишневецького, який у 1730 року .

1758 року вони перебувають у володінні поміщиків Нітославських, а згодом переходять у спадок магнатів Щеньовських. 1802 року, вже за часів Російської імперії, тодішній господар Яришівки Францішек Ксаверій Шеньовський, рідний брат брацлавського воєводи, уступає село із сусідніми поселеннями своєму родичу — маршалку Ксаверію Ярошинському, той — Цеславу Ярошинському. Син останнього — Генріх успадкував село у 1847 році, а 1750 року віддав його в оренду Феліксові Хемінському за 12 750 срібних карбованців. Яришівка відтоді належить до Вінницького повіту.

Станом на 1855 році в селі нараховувалось 150 заможних селян і 440 чоловік робочої сили (231 чоловічої та 209 жіночої статі). Крім кріпаків в селі тоді проживали і орендували панські землі чиншовики — Пуздрановські, Мудрики, Коваленки, Пасічники, Табачнюки, Павлішини, Откало, Голопасюки, Вітряки, Штойки. Загальна площа земель дорівнювала 2522 десятини 1560 саженів, у тому числі у користуванні селян перебувало 1267 десятин 954 саженів, або 50,2 %. В селі діяв водяний млин, працювала корчма.

1772 року, на честь Святого Великомученика Дмитра була збудована яришівська дерев'яна трикупольна церква з дзвіницею. Її окрасою була ікона Казанської Божої Матері 1762 року з надписом «Радуйся, яко носиши Носящого вся». Свято ікони — 8 липня. Всього нараховувалось 1465 парафіян з Яришівки (848 чол.) та з навколишніх сіл — Студениці, Тарабанівки, Юрківців. З 1871 року в селі існувало однокласне початкове народне училище, або — міністерська школа. А до цього — церковнопарафіяльна школа — С. 231. Після скасування панщини у 1861 році селяни мали у користуванні 1351 десятину землі, поміщик — 2386 десятин. Безземелля і будівництво поруч залізниці з розвитком у краї промисловості призвело до відтоку селян на роботи в Гнівані — у гранітному кар'єрі, на цукровому заводізаводі та залізниці.

5 червня 1861 року була утворена Яришівська волость, проте вже через 6 років її було ліквідовано. Яришівка увійшла до складу Лука-Мелешківської волості Вінницького повіту. Разом з Яришівкою до неї також увійшла Тарабанівка, суміжне польське село з двох вулиць, яке згодом, у ХХ столітті, поглинула Яришівка. 1875 року, внаслідок адміністративної реорганізації, Яришівка увійшла до складу Тиврівської волості. У спогадах сільчан лишилися імена тодішніх старост — Созон Завальнюк, Василь Сніцар, Семен Пугач, Гнат Завальнюк, Іван Людва, Іван Сніцар, Яків Пугач.

Станом на 1893 рік в селі нараховувалось 165 обійсть з 961 мешканцями. У присілку Яришівська корчма проживало 6 осіб, а у Тарабанівці — 185 жителів на 28 подвір'ях. — С. 581—582, 460. Селяни займалися тваринництвом, тримали робочих коней та волів, худобу. Вирощували овочі, сіяли просо, гречку, коноплі, льон, кормові трави. Наприкінці ХІХ століття Яришівський маєток належав володарю Тиврова — дворянину Смоленської губернії Костянтину Васильовичу Енгельгарду. 1901 року той продає Яришівку братам — Олександру і Федору Гейденам. Останнім господарем села був син Федора — Дмитро Гейден, предводитель дворянства Вінницького повіту — С. 161—162, 158. 1910 року він звітував про зразкове сільське господарство у своїх маєтках, у тому числі про показові поля у яришівському присілку — Тарабанівці та Юрківціях. — С. 32.

На початку ХХ століття в Яришівці налічувалося 211 садиб з 984 мешканцями, в Тарабанівці — 34 дворів та 165 мешканців. — С. 214—215.

Радянська доба Радянська влада закріпилася у селі наприкінці 1920 року. Тоді була зруйнована панська економія й утворені — сільська рада та комнезам (голови — Євдоким Завальнюк та Антон Захарчук відповідно).

1928 року організовано колгосп «Колос» (перший голова — Олександр Ксеніч). Під час голодомору у 1932—1933 роках в селі, за офіційної статистикою, загинуло 180 осіб, прізвища лише 20-ти з них наразі встановлені.

1935 року у селі збудовано клуб.

Нацистська окупація

16 липня 1941 року село було окуповано й одразу була сформована німецько-нацистська адміністрація. Чимало селян брало участь у партизанському загоні, який діяв у сусідньому Селищі. Зокрема, Б. Й. Завальнюк надавав свою квартиру для зустрічей підпільників, а М. П. Ціотковський був зв'язковим підпільної організації. Яришівку звільнено 17 березня 1944 року. Від тих часів є могила невідомого солдата (1949) на сільському цвинтарі та меморіал загиблим односельцям у центрі села.

Повоєнний період

Із закінченням війни в селі організовано ланку з вирощування цукрових буряків, створено тракторну бригаду. Село було радіофіковане та електрифіковане.

У 1950-ті роки Яришівку поєднано з Тарабанівкою, й вона нетривалий час була центром однойменного району. Колгосп тоді отримав назву «імені Куйбишева». 1970 року до колгоспу були приєднані господарства Студениці та Ланів.

У 1970-х роках населення села становило 1442 особи. В користуванні колгоспу було 2871 га землі, у тому числі 2020 га орної. Основними виробничими галузями були рільництво та тваринництво. У селі працював навіть пологовий будинок. У 1968—1969 роках побудовані нова школа й будинок культури — C. 575.

У Незалежній Україні Нині в селі діє сільська рада. Є дитячий садочок «Журавлик», медичний пункт, пошта, будинок культури, середня школа з сільським музеєм, новий будинок православної церкви.

2004 року село було газифіковане. Збудовано малий автодорожній міст через річку Південний Буг до села Лани. Землі громади сільськогосподарського призначення орендує ТОВ «Агробуг».

8 вересня 2016 року, в ході децентралізації, об'єднана з Лука-Мелешківською сільською громадою.

14 лютого 2019 року громада УПЦ МП Святого Димитрія Солунського перейшла до складу Вінницько-Тульчинської єпархії ПЦУДо складу Вінницько-Тульчинської єпархії перейшли ще 4 релігійні громади з Московського патріархату.

17 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Тиврівського району, село увійшло до складу Вінницького району. Населення Мова Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року: МоваКількістьВідсотокукраїнська114198.36%російська161.38%білоруська20.17%інші/не вказали10.09%Усього1160100%

Транспорт На північному заході села проходить залізнична лінія на якій розташований пасажирський зупинний пункт Яришівка з пероном, де зупиняються приміські поїзди до станцій Козятин I, Жмеринка, Вапнярка, регіональні поїзди до Києва і Хмельницького.

Найближчі зупинні пункти електропоїздів — Веселка, Селищанський, сусідні станції — Тюшки, Гнівань.

Пасажирські поїзди далекого сполучення здійснють зупинку на станції станцію Гнівань (час в дорозі — 8 хвилин) або в обласному центрі на станції Вінниця (час в дорозі — 15-20 хвилин) приміською електричкою. Також можна скористатися вузловими станціями Жмеринка чи Козятин I (час в дорозі — 40 хвилин та 1,5 години їзди електропоїздом відповідно).

Через село пролягає автошлях територіального значення .

Відомі особи Вольська Я. П. ( 1936) — заслужений учитель УРСР. Заремба Василь Борисович — письменник, автор книги «Яришівські осокори». Уродженець села. Марценюк Валерій Пантелеймонович — письменник, журналіст, науковець. Автор історичної книги про партизанський рух в навколишніх селах на Тиврівщині «За радянську Батьківщину». Проживає у Яришівці з 2008 року. Марценюк Пантелеймон Іванович — письменник, автор книги «Над Бугом-Рікою». У 1932 р. працював учителем в школі с. Яришівка. Таранюк Петро — художник, член НСХУ.

Галерея

Див. також Яришів

Примітки

Джерела і література Завальнюк А. . — Вінниця, 2002. — 151 с.

. — С. 276—280.  — C. 575.

Література

Я́ришівка // Історія міст і сіл Української РСР: у 26 т. / П.Т. Тронько (голова Головної редколегії). — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1967—1974. — том Вінницька область / А. Ф. Олійник (голова редколегії тому), 1972: 788 с. — С. 575

Посилання

Історична довідка на офіційному сайті Яришівської сільської ради Яришівка на сайті Верховної Ради України Погода в селі Яришівка Неофіційний сайт Яришівської сільської ради

Офіційний сайт Тиврівської районної державної адміністрації Офіційний сайт Тиврівської районної ради