Ма́ревний паразито́з (; також дерматозо́йне ма́рення від — «шкіра» та — «жива істота, тварина»; також синдром ЕкбомаНазвано на честь шведського невролога А. Екбома, який упродовж 1937—1938 років опублікував декілька статей на цю тему., також зоопати́чне марення, маревна інфестаціяSkott, A. 1978. Delusions of infestation. Dermatozoenwahn-Ekbom's syndrome. Report from the Psychiatric Research Center Number 13. St. Jörgen Hospital, University of Goteborg, Goteborg, Sweden. ; також хвороба Моргеллонів або МоргеллониBak R, Tumu P, Hui C, Kay D, Burnett J, Peng DA Review of Delusions of Parasitosis, Part 1: Presentation and Diagnosis Cutis. 2008 August;82(2):123-130 Jillian W Wong, John YM Koo Delusions of Parasitosis Indian J Dermatol. 2013 Jan-Feb; 58(1): 49–52. doi: 10.4103/0019-5154.105309 Також менш вживані назви — хронічний тактильний галюциноз, психогенний паразитоз, тактильне галюцинаторне марення, тактильний маревний галюциноз, акарофобія, зоопатичні галюцинаторні нав'язливості, паразитофобний нейродерматит.; основна назва розладу «маревний паразитоз» була введена в 1948 році в описі 45 випадківWilson JW, Miller HE Delusions of parasitosis. Arch Dermatol Syphilol. 1946; 54:39. ) — моносимптомне іпохондріальне марення, первинний психічний розлад, при якому хворі вважають, що уражені паразитами (просто «шкідники», паразити, «дрібні тваринки», гострики, інші гельмінти; комахи — жуки, воші, кліщі, блохи, комарі, клопи, мухи, павуки тощо). Про мікроскопічних «патогенів», таких як бактерії чи віруси, повідомляється набагато рідше. Передбачувані інвазії якимось неживим матеріалом, наприклад, волоссям, «плямками або цяточками», «пігментами», піском, нитками, волокнами тощо, були рідкістю до появи явища «хвороба Моргеллонів» у 2002 році. Ці з їхніх слів «патогени» містяться переважно в шкірі, проте часто й безпосередньо в отворах тіла, слині, мокротинні, шлунку, кишці тощо, хоча об'єктивні ознаки цього відсутні. Іноді пацієнти вважають, що в них містяться мертві паразити. Вони описують свої відчуття як «повзання», «укуси», «паразити залишають сліди», «будують гнізда» тощо. Можуть показувати катишки, ворсинки, частки одягу, волосинки, секрети сальних залоз, шматочки шкіри або інше сміття, що містяться в пластиковій обгортці, на клейкій стрічці або в сірникових коробках. Зазвичай вони заявляють, що там містяться паразити, однак у цих колекціях їх немає. Це носить назву «симптом сірникової коробки» або «знак обгортання сарани» ().
Рідше у складі маревного паразитозу розглядається наявність у пацієнта маревного відчуття неприємного запаху тіла або галітозу.
У пацієнтів немає явних когнітивних порушень, органічні ураження відсутні. Справжні інвазії та первинні системні захворювання, які спричинюють свербіж, не виявляються. Первинних уражень шкіри немає. Фізикальне обстеження може виявити лише лінійні ерозії з кірками, вузликами та / або виразками. Їхні суб'єктивні тактильні відчуття на шкірі вважаються ілюзіями або галюцинаціями, які неможливо розрізнити в такій ситуації.
Поширення Зазвичай маревний паразитоз вважається рідкісним розладом, особливо психіатрами. Однак його частота недооцінюється. А от дерматологи та мікробіологи сумніваються, що це рідкоDriscoll, M. S., M. J. Rothe, J. M. Grant-Kels, and M. S. Hale. 1993. Delusional parasitosis: a dermatologic, psychiatric, and pharmacologic approach. J. Am. Acad. Dermatol. 29:1023-1033. Szepietowski, J. C., J. Salomon, E. Hrehorow, P. Pacan, A. Zalewska, and A. Sysa-Jedrzejowska. 2007. Delusional parasitosis in dermatological practice. J. Eur. Acad. Dermatol. Venereol. 21:462-465. . Існує невідомість у розумінні кількості, інтернет-форуми дають розпливчасте уявлення про справжню частоту. Встановлено, що середня кількість випадків маревного паразитозу в установі чи лікарні на рік становить від 0,6 (дерматологія) до 20 (ентомологія та психіатрія)Bak, R., P. Tumu, C. Hui, D. Kay, J. Burnett, and D. Peng. 2008. A review of delusions of parasitosis, part 1: presentation and diagnosis. Cutis 82:123-130. . Лише в медичній літературі на 2008 рік опубліковано опис понад 1400 випадків. Поширеність 5,58 випадків на 1 мільйон жителів була розрахована на підставі випадків, повідомлених у лікарнях та службах охорони здоров'я, тоді як значно більша поширеність була оцінена на основі опитування приватних практик — 83,23 на мільйон жителів.
Історичні факти Французькому дерматологу Жоржу Тібірге зазвичай приписують перший детальний медичний опис клінічної картини у 1894 роціThibierge, G. 1894. Les acarophobes. Rev. Gen. Clin. Ther. 32:373-376. , хоча є деякі вказівки навіть на старіші описи. Тіберге назвав постраждалих «акарофобами» (акарофобія та ентомофобія походять від — кліщ, — страх, а від комах). Тібірге описав наступні дві підгрупи осіб: тих, хто раніше справді мав коросту (і її вилікували), і тих, хто її ніколи не мав. Він також відмітив, що подібні прояви трапляються і при кокаїнізмі.
Тільки через 2 роки дерматолог Перрін з Марселя представив три вичерпні історії хвороби, використовуючи назву «невротична паразитофобія ()»Perrin, L. 1896. Des névrodermies parasitophobiques. Ann. Dermatol. Syphiligr. (Paris) 7:129-138. . Він підкреслив, що у пацієнтів було хворобливе переконання щодо паразитарної інвазії («паразитарний паразит», що впливає на хворобу). Термін фобія, очевидно, помилковий на сьогодні, але французька назва «фобія» в ті часи не посилалася на невротичний симптом. Тібірге та Перрін правильно описали неправильні переконання, а не фобічні розлади.
У своїй книзі «Короткі життя» англійський письменник Джон Обрі (1626—1697) описав в'язня Лондонської вежі Джеймса Гаррісона, який страждав від подібної хворобиLyell, A. 1983. Delusions of parasitosis (the Michelson Lecture). Br. J. Dermatol. 108:485-499. . Інші ранні уявлення про можливу етіологію хвороби походять від П. Джакарді, який вперше описав, що «маревна віра» може бути отримана іншою людиною як індукований психоз («поділена маревна віра в парі»)Giacardy, P. 1923. Un cas d'acarophobie familiale. J. Med. Bordeaux 53:479-480. . Макнамара вважав, що «галюцинації» є головною ознакою синдромуMacNamara, E. D. 1928. Cutaneous and visual hallucinations. Lancet i:807-808. . Г. Шварц першим розглянув маревний паразитоз як форму іпохондріазу в спектрі афективних розладів (який занадто вузький) і вперше відзначив преморбідні ананкастичні риси особистостіSchwarz, H. 1959. Circumskripte Hypochondrie, Dermatozoenwahn oder taktile Halluzinose? Nervenarzt 30:203-211. . Іншу етіологію підкреслила робота шведського психіатра Карла-Акселя Екбома «Der präsenile Dermatozoenwahn»Ekbom, K. A. 1938. Der praesenile Dermatozoenwahn. Acta Psychiatr. Neurol. Scand. 13:227-259. . Запропонована нова модель захворювання на основі семи випадків (всі жінки в постменопаузі), яка концептуалізувала попередній інволюційний / органічний синдром мозку, що трактувалися хибно відносно всього масиву випадків маревного паразитозу.
Першим з успіхом застосував електроконвульсивну терапію (ЕКТ) у двох пацієнтів із психотичною депресією Губерт Гарбауер. Відповідно, він не схвалював концепцію Екбома про інволюційний розлад. Берс і Конрад підтвердили позитивні, але минущі ефекти ЕКТ у двох випадках, пов'язаних з депресією, і підкреслили синдромний аспект хвороби, який характеризувався як хронічний тактильний галюциноз з органічною основою (подібний до галюцинозу у алкоголіків або у пацієнтів із сифілісом або іншими органічними ураженнями мозку). Ця концепція в основному використовується в МКХ-10 (органічний галюциноз F06.0).
У 1995 році, спираючись на дослідження 1223 випадків, Траберт виявив значно покращений прогноз та результат із застосуванням антипсихотичних засобівTrabert, W. 1995. 100 years of delusional parasitosis. Meta-analysis of 1,223 case reports. Psychopathology 28:238-246. . Того ж року було опубліковано перше повідомлення про позитивні ефекти нетипового антипсихотика (рісперідона)Gallucci, G., and G. Beard. 1995. Risperidone and the treatment of delusions of parasitosis in an elderly patient. Psychosomatics 36:578-580 .
Етіологія і патогенез Невідомі до кінця. Патогенез ймовірно є багатофакторним. Припускається, що власні відчуття, такі як парестезія або інший свербіж, ініціюють розлад, який частіше трапляється серед пацієнтів старшого віку. У міру того, як шкіра стає більш схильною до ідіопатичного свербежу, центральна нервова система та психічна діяльність не справляються при тлумаченні цих відчуттів. Згодом реальність сприймається неправильно і стає асоційованою з параноїчною ідеєю. З цієї омани народжується зрештою моносимптомне марення. Психосоціальне функціонування може часто погіршуватися внаслідок цього марення.
Для пояснення розвитку марення була запропонована двофакторна когнітивна модель. Перший фактор її складається з ненормальних сенсорних сприйнять, які спонукають до різних марень, а другий фактор — це дисфункціональна «система оцінювання віри», розташована в передній корі, яка, як вважають, є загальною для всіх маревних розладів і заважає хворому відкинути свою віру у хворобу незважаючи на переконливі докази проти неї. Ця модель успішно застосовується при поясненні синдрому Капграса— Котарда — двофакторна теорія монотематичних марень.
Імовірно все пов'язане з нейрохімічною патологією. Ця концепція підкреслюється виникненням хвороби через індукцію психоактивними агентами (наприклад, амфетамінами, кокаїном та метилфенідатом) та її збігом з депресією, шизофренією, соціальною ізоляцією та порушенням нейросенсорної чутливості.
Деякі автори пов'язують маревний паразитоз з гіпертиреозом, який вважається вторинним типом маревного паразитозу, оскільки він проходить після лікування тиреоїдними препаратами.
Інша теорія припускає як причину перенапруження дофамінергічної системи в лімбічній області головного мозку, подібно як це відбувається при шизофренії чи психозах, індукованих наркотиками, чим пояснюється чутливість хворих на маревний паразитоз до пімозиду, дуже специфічного дофаміноблокатору. Існує й гіпотеза про участь таламусу у виникненні маревного паразитозу. Висловлене припущення, що марення є соматичним проявом основної тривоги. Для пацієнтів ідея зараження паразитами є легшою для сприйняття і стає механізмом подолання тих проблем, що виникли, та їх хвилюють.
Було показано, що довгі алелі в екзоні 3 гена дофамінового рецептора D4 (DRD4) були пов'язані з виразністю психотичних розладів, особливо маревних. Навпаки, асоціація з поліморфізмами в гені, що кодує пресинаптичний транспортер дофаміну, відсутня при маревних розладах.
Незважаючи на те, що маревний паразитоз асоціюється з деякими медичними та психіатричними станами, однак це первинний розлад, а не наслідок іншого загального медичного чи психіатричного стану. Незважаючи на те, що хвороба відома більше 100 років, судження щодо патофізіологічних змін мозку при різних формах клінічного перебігу не є переконливими.
Простежується еволюційний розвиток маревного паразитозу, який першочергово пов'язаний зі змінами в житті людської популяції. У XIX та на початку XX століття пацієнти вважали, що заражаються коростою або якимось шкідником. Надалі це змінювалося на паразитів чи комах, а потім, все частіше, на бактерії, грибки, віруси чи невідомі види. В останні роки з'явилися нові ймовірні «збудники», такі як «адаптований до стелс вірус» та «альтернативні пігменти клітинної енергії». Ще зовсім недавно передбачуваними збудниками могли бути нитки, волоски та волокна, явище, яке люди, що страждають на це, називають «моргеллонами». На тему «зараження» впливає сучасна література та фільми (спалахи нових збудників із секретних лабораторій тощо).
Роль Інтернету