Рю́рик, Рюрик Ладозький (близько 830—879Войтович Л. В. Князівські династії Східної Європи (кінець IX — початок XVI ст.) — Львів : Інститут українознавства імені І. Крип'якевича НАН України, 2000. — ISBN 966-02-1683-1.) — легендарний літописний князь-засновник династії РюриковичівРюрик // Енциклопедія українознавства / Гол. ред. В. Кубійович. — м. Париж, Нью-Йорк-Львів: вид. «Молоде життя»-«НТШ»; 1998. — Т. 7. — С. 2666. — ISBN 966-7155-02-1., згідно з «Повістю минулих літ» князь ладозький (862—879), батько київського князя Ігоря. Його іноді ототожнюють з данським конунгом Рориком Ютландським. Проте довести цю тотожність неможливо з огляду на брак джерел. В антинорманській інтерпретації Рюрик — представник ободритського князівського роду, ім'я якого є слов'янським родовим прізвиськом (не особове ім'я), що пов'язане з соколом, який на слов'янських мовах називався також рарогом«Сокіл» у сучасних мовах: (балабан), (деякі соколині), староукраїнське «раріг», «рарог».
Згідно з однією з версій, Рюрик та його дружина були найманцями, найнятими для охорони Волховсько-Дніпровського водного шляху, які згодом повстали проти своїх наймачів.
Проте, постать Рюрика є легендарною і непідтвердженоюПлахонін А. Г. Рюриковичі // .
У російській історіографії вважається засновником Новгородського князівства. Часто пізніше його називали новгородським князем, хоча існування Великого Новгорода за його життя археологічно не підтверджується.
Літописна біографія Єдиним джерелом, за якими нам відома діяльність Рюрика, є руські літописи: «Повість временних літ» (ХІІ ст.) та Никонівський літопис (XVI ст.). І Никонівський літопис є неповним, розбавлений пізнішими вставками з візантійських і московських документів, має складну та незв'язну хронологію.
Серед подій IX століття «Повість минулих літ» подає легенду про те, що Рюрика в 862 році закликали на княжіння разом із братами Синеусом і Трувором союз слов'янських та фіно-угорських племен: ільменських словен, кривичів, мері та чуді.
Згідно з «Повістю», у 859 році «прийшли з-за моря варяги», й наклали данину на місцеві племена чуді, словен та мерян. За Никонівським літописом це відбулось у 866 році. Ймовірно мається на увазі 6367 рік від створення світу, який по візантійській ері припадає на 859 р. Н. Е., а по антіохійській на 866 рік.
«Повість временних літ» відносить зазначені події до одного, 862 року, тоді як Никонівський літопис дає розбивку за роками: з 867 р. до 873 р.
862 («Повість временних літ») або 867 р. (Никонівський літопис) місцеві племена перемогли варягів і прогнали їх за море. Серед переможців почалися чвари та усобиці, тому, щоб їх припинити, було узгоджено встановити владу єдиного князя. Никонівський літопис пише, що розглядали різні можливості: князь міг бути з одного з місцевих племен або з хозарів (з Хозарського каганату 650—969 рр.), полян, дунайців чи з варягів. Після тривалих суперечок було вирішено поставити князем когось із варягів.
862 або 868 року від варягів прибув запрошений князь на ім'я Рюрик. «Повість временних літ» також подає деякі подробиці: так, разом із Рюриком прибули два його брати — Синеус і Трувор. Щодо цих імен, популярною є гіпотеза Б. Рибакова, за якою літописець не зрозумів шведського тексту, де повідомлялось, що Рюрик прийшов із «своїм домом» (, сине-хус) та вірною дружиною (, тру-вор). Можливо, брати — просто данина легенді (у легендах Північної Європи доволі розповсюдженим є сюжет про героя, та двох його братів), або калька з легенди про заснування Києва полянськими князями Києм, Щеком, Хоривом, та їхньою сестрою Либідю.
Цілком ймовірно, що брати справді існували — але їхні імена до часів запису «Повісті» не збереглися. Також імовірно, що разом із Рюриком прибули просто два підлеглих йому або навіть рівноправних із ним варязьких воєначальники (за літописом, кожен з тих братів мав власне військо), яких пізніше назвали «Рюриковими братами». Достовірних відомостей на користь будь-якого з цих припущень на сьогодні немає. За «Повістю», Рюрик із дружиною сів на княжіння в Ладозі, Синеус — у Білоозері, а Трувор — в Ізборську:http://litopys.org.ua/pvlyar/yar01.htm Повість Минулих Літ
В цей же час Новгородський 4-й літописПСРЛ, Том IV, Часть 1. — г. Москва, 2000 г. — С. 11 говорить про масове переселення населення «від Німців», Рюрика та його братів «з родами своїми»: Далі літопис розповідає про заснування варягами міст Новгорода, Полоцька, Ростова, Мурома та інших, проте ці літописні відомості заперечують новітні археологічні дані, згідно з якими частина цих міст існувала ще до Рюрика, а інша була освоєна після нього. Та й назви їх відповідають мові місцевого населення: вони мають слов'янське або фіно-угорське, але ніяк не скандинавське походження.
Далі у літописі розповідається, як двоє бояр Рюрика, Аскольд та Дір вирушили на південь з місією від Рюрика до Царграду. По дорозі вони дійшли до Києва, де почали князювати самостійно, відокремившись від Рюрика. Це літописна легенда суперечить відомостям про Аскольда та Діра які розміщені в інших джерелах. Зокрема у двох соборних посланнях Константинопольського Патріарха Фотія йдеться про великий похід русів на Константинополь, який відбувся у 860 році та завершився невдало для останніх, через бурю, що розкидала та потопила руські кораблі (лодії). Никонівський літопис оповідає про траур, що був у Києві з приводу великих втрат, що їх зазнало військо. Також Никонівський літопис стверджує, що цього самого року Аскольд та Дір «взяли реванш», одержавши велику перемогу над печенігами. На півночі ж, за тим же Ніконівським літописом, Новгород знову збунтувався проти Рюрика та багато новгородців втекло від нього під захист Києва. Повість розміщує це похід під 866 роком. Більшість дослідників схиляються до думки що цей похід очолювали Аскольд та Дір. Щодо походження Аскольда та Діра існують різні версії. Частина істориків антинорманістів, зокрема М. Грушевський, схилялись до думки що Аскольд та Дір були нащадками Кия. Втім, сучасна історіографія, з огляду на безумовно скандинавські імена князів вважає їх варягами.
У 864 р. або 870 р. за «Повістю врем'яних літ» несподівано та одночасно померли Синеус та Трувор. По їхній смерті Рюрик залишив Ладогу і почав правити у Новгороді.
У 872 році за Никонівським літописом булгари вбили Аскольдового сина. А мешканці Новгорода усвідомили, що стали рабами Рюрика і підняли повстання. Рюрик придушив повстання новгородців та вбив їхнього ватажка, Вадима Хороброго. У 864 р. або 873 р. обидва джерела розповідають, що Рюрик розсаджує своїх людей у містах навколишніх земель: у Полоцьку, в Ростові, у Білоозері, а також у Муромі. Але Ніконівський літопис також розповідає про те, що Аскольд та Дір одразу після цього пішли війною на Полоцьк та завдали полочанам, що підкорилися Рюрику, великої шкоди.
Рюрик помер 879 року. Залишивши після себе малолітнього сина Ігоря, регентом якого став соратник Рюрика, князь Олег. Звичайно, всі дати і події, пов'язані з Рюриком дискусійні й потребують подальшого вивчення. Один з літописів, писаних скорописом XVII ст., який має заголовок «», розповідає ніби Рюрик з Олегом воювали проти Лоп (Лапландія) і Корели (Карелія), і що 879 року Рюрик помер у Корелі.
Походження Рюрика Рюрик — один із найважливіших і водночас найсуперечливіших персонажів ранньої історії Русі. Починаючи із середньовіччя, образ Рюрика активно використовувався в історичних та художніх текстах, драматургії, політичній пропаганді і памфлетах. Рюрик — головний персонаж московських генеалогічних легенд ранньомодерного часу. В результаті надзвичайної уваги до образу Рюрика він обріс величезною кількістю псевдоісторичних деталей, що ускладнює задачу дослідження реальної особистостіАрістов В. Ю. Рюрик // — С. 404..
Норманська версія
Уперше науковій критиці літописне повідомлення про Рюрика та призвання варягів піддав на початку XVIII ст. російський історик-орієнталіст Г. Баєр. У низці праць («De Varagis», «De Russorum prima expeditione Constantinopolitana», «Origines russicae» та ін.) Баєр навів додаткові свідчення з візантійських, латинських та східних джерел, що обґрунтовували погляд на русь як скандинавів та Русь як державу, засновану вихідцями із Скандинавії. Розшуки Байєра узагальнив і систематизував інший німецький науковець, який перебував на російській службі — Г. Ф. Міллер у своїй дисертації «Походження народу та імені російського» (1740-ві рр.). Наприкінці XVIII ст. прихильником «норманської теорії» виступав визначний дослідник літописів А. Шлецер.
У ХІХ ст. прихильниками норманської теорії походження Русі були росіяни М. Карамзін, М. Погодін, словак П. Шафарик, словенець Ф. Міклошич та інші.
Антинорманізм
Міфологічна Історію Рюрика розглядаються також як частину генеологічної міфології династії київських князів, що веде початок від Ігоря Старого. Часто королівські династії в Європі мали таких напівлегендарних предків-засновників роду (наприклад Інґлінґи, Меровінги. Наявність трьох братів (Синеус, Трувор і Рюрик) є поширеним серед міфів індоєвропейських народів мотивом, що отримав назву архетип «третього сина». Зокрема в них йдеться про вибір правителя через випробування, яке проходить молодший брат. За сюжетом народ отримує назву від імені цього брата. Так скіфи (самоназва сколоти) отримують ім'я від Колаксая (інші брати Ліпоксай, Арпоксай). Іранці від Іраджа (інші брати Сальм, Тур). За цим же принципом побудована історія про Кия, Щека та Хорива, де місто отримує назву від Кия. Якщо Рюрик є міфічним першопредком русів, то ймовірно від його імені і походить назва Русь. Ім'я Рюрика Hrøríkʀ складається з двох частин (hróð" перекладається як «славить» та -ríkʀ, яка означає «правитель»). Згідно з цією теорією значення назви русь ймовірно «ті, що славлять».
Інші версії
Заперечення історичності Рюрика
Рюрик і Рорик Ютландський Дослідники проблеми Рюрика завжди намагались ототожнити його з якимось із відомих в західних джерелах ватажків норманів. Єдиною серйозною спробою це зробити стало ототожнення Ф. Крузе літописного Рюрика з данським вікінгом Рориком Ютландським, войовничим «морським конунгом» середини IX ст. Незважаючи на те, що нічого спільного (крім імен, скандинавського походження, часу діяльності і роду занять) Рюрик і Рорик не мали, їхні історії без непереборних суперечностей взаємно доповнювали одна одну. Зникнення Рорика з поля зору західних хронік після 860-х рр. завжди можна було б пояснити відходом Рорика в східну Європу, де він уже став відомий як Рюрик. Між тим, за браком прямих джерельних свідчень (скільки б не було побічних спостережень), ототожнення Рюрика і Рорика так і залишиться тільки зручною гіпотезою.
Історіографія
Саги У циклі так званих «Саґ про давні часи» збереглась оповідь про Ейріка Мандрівника — рідного брата Ейстейна, який за саґами — батько Гальвдана Старого, дід Рюрика.Войтович Л. Гольмґард: де правили руські князі Святослав Ігоревич, Володимир Святославич та Ярослав Володимирович? // Український історичний журнал. — К., 2015. — № 3 (522) (травень—червень). — С. 37—55. —
Середні віки та Новий час Польський хроніст Ян Длугош у XV ст. в оповіданнях про Русь спираючись на літописи, вивезені в Польщу, ймовірно за владарювання Казимира ІІІ або Владислава ІІ Ягайла називає Рюрика як «Рурко», «Рурек».
Навколо родоначальника династії Рюриковичів існує багато версій, аж до спроб довести його легендарність.
З 1615 р. шведські королі почали пропаганду ідеї в Європі про шведське походження Рюрика. Німецькі історики та спеціалісти з генеалогії Ф. Хеймніц і Бернхард Латом встановили, що Рюрик жив близько 840 року, був сином ободритського князя Годліба, вбитого данцями в 808 році. Те саме підтвердив і дослідник Йоганн Гюбнер у генеалогічних таблицях (четверте видання у Лейпцигу в 1725 році) вивів династію Рюрика від вендо-ободритських королів.
Російська імперія
Радянський союз
На думку , варязького конунга з дружиною запросили з метою надання військової допомоги. Однак, після завершення військових дій Рюрик скинув словенського князя Вадима Хороброго і захопив владу.