Архітектура Києва сформувалась упродовж тисячоліття шляхом поступового нашарування різноманітних архітектурних стилів, де вишуканість українського бароко XVII—XVIII століть, строкатість історичних стилів зламу XIX—XX століть, простота стилю конструктивізму, пафосність радянського монументального неокласицизму і функціональність неомодернізму XX століття сплавлені у поетапному розвитку міста.
Найцінніші шедеври Києва (Софійський собор, Києво-Печерська лавра, церква Спаса на Берестові) віднесені до об'єктів всесвітньої культурної спадщини.
Давня історія
Протокиївські поселення
Протокиївські поселення виникли на Київських горах — пагорбах заввишки 80 — 105 м — між великою рікою Дніпро і долинами річок Либідь, Хрещатик, Клов, Глибочиця і Сирець. Археологи відносять їх до зарубинецької (ІІ ст. до н. е. — ІІ ст. н. е.) і черняхівської культури (ІІ — ІІІ ст. н. е.).
«Град Кия»
У VI—VIII сторіччях, за іншими відомостями, після значної перерви у розвитку поселення, наприкінці VIII — у середині IX, і навіть у Х сторіччі на Старокиївській, Замковій або Лисій горі (Юрковиці) постало первісне київське укріплення. Поселення виросли також на сусідніх горах, про що писав літописець: .
«Град Кия», обнесений земляним валом і ровом, займав територію в 2 га на Старокиївській горі. У центрі городка в VI—VII столітті розташовувалось язичницьке капище, пов'язане з культом Перуна та інших слов'янських богів. Це була споруда еліпсоподібної форми, змурована з пісковика. Її залишки були знайдені археологами на вулиці Володимирській, 3.
У цілому до складу старої заселеної частини входили також гори Замкова, Щекавиця та Юрковиця, Поділ, район Львівської площі й Кудрявця, Копирів кінець, Гончарі й Кожум'яки. Навколо цих поселень утворилося ядро Києва.
Поштовхом до перетворення Києва на значне торговельне місто став розвиток торгівлі з хозарами й арабами.
Містобудівна еволюція за доби Русі
Ідеологія сакрального міста
За ветхозавітною традицією, містом перебування Бога був Єрусалим, а богообраною землею — Ізраїль. Однак, на думку православних греків, коли юдеї не прийняли Христа, Бог залишив Єрусалим і юдейський народ. Натомість богохранимим містом, Новим Єрусалимом, став Константинополь, столиця Візантії. Тут будують , відтворюючи єрусалимські Золоті ворота, в які в'їжджав Цар світу Христос. А за взірець візантійського храму Святої Софії Премудрості Божої взяли старозавітний юдейський храм.
Міф про «трансляцію столиць» сприйняли й інші християнські народи: болгари, німці, чехи. Претензії Києва на статус «богоспасенного граду» висловив митрополит Іларіон. Власне, і визначення у «Повісті временних літ» Києва як «матері міст» (з — метрополія; дослівно «материнське місто», «місто-мати») вказує на грецько-візантійське запозичення і відсилає до фрази з Нового Заповіту: «вишній Єрусалим (—) Матір всім нам» (Послання апостола Павла до галатів, 4: 26)Pritzak O. Kiev and All of Rus ': The Fate of Sacral Idea // Harvard Ukrainian Studies. 1986. Vol. X. № 3-4. — С. 453.
Важливу роль в утвердженні Києва як священного міста і мало не апостольської столиці відіграла легенда про Андрія Первозванного, яка з'явилася за великого князя Всеволода Ярославича (1030—1093) або його сина — Володимира Мономаха (1053—1125). За літописним переказом, апостол під час своєї мандрівки благословив київські пагорби словами: «На цих горах возсіяє благодать Божа, і буде город великий, і багато церков Бог воздвигне тут». Ще одна легенда, подана в Києво-Печерському патерику ХІІІ сторіччя, оповідає, що Богородиця обрала Київ для будівництва храму, в якому, за її словами, вона хоче жити. Для цього Діва Марія у Влахерні наказала чотирьом візантійським будівничим вирушити до Києва і збудувати там церкву.
Відтоді Русь мислилась як богообрана, свята земля. Ця ідея послідовно реалізовується в київській архітектурі. За великого князя Ярослава в Києві за зразком Константинополя будують Золоті ворота і Софію Київську.
Столиця Київської Русі (Х—ХІІІ)
У X столітті окремі селища злилися в єдине поселення міського характеру.
Про тодішній вигляд Києва можна судити з опису, який наведено у «Повісті временних літ»:
Після прийняття християнства в 988 році розпочалося храмове будівництво. Ранні церкви були переважно зроблені з дерева. Згодом з'явилися великі кам'яні храми, які стали прикладами монументальної архітектури в східнослов'янських землях. Архітектурний стиль давньоруської держави утвердився під впливом візантійського. До Києва запросили візантійських архітекторів, які передали давньоруським майстрам досвід будівельної культури Візантії. Зокрема константинопольські зодчі за участю київських майстрів збудували Софійський собор.
На Русі міста забудовували «городники», майстри, які зводили «городню», тобто укріплення. З-поміж київських архітекторів у літописі згадується ім'я Петра Милонега, якому 1199 року князь Рюрик Ростиславич доручає збудувати великі підпірні мури для Михайлівського собору Видубецького монастиря.
Відомості про тодішню організацію будівництва і форми оплати зодчих у Києві надають давні літописи. Наприклад, печерські ченці перед тим, як звернутися до будівельників із проханням звести мури навколо монастиря, спочатку збирали кошти, заготовляли дрова для випалення цегли (плінфи) та вапна і випалювали цеглу. «Печерський патерик» повідомляє, що будівництвом Успенського собору Києво-Печерського монастиря керували чотири грецькі майстри. Гроші на виконання робіт вони отримали «на три літа».
У місті також працювали мостники, які стелили гатки, дерев'яні мостові. За «Руською Правдою», майстри за виконану роботу мали отримувати винагороду.
У часи князів Володимира, Ярослава, Ізяслава, Святополка відбувається формування кількох центрів міста: «град Володимира» з монастирським ансамблем розміщувався на Старокиївській горі, «град Ярослава» з ансамблем Софійської митрополії — в Софійській частині, «град Ізяслава-Святополка» з ансамблем Михайлівського монастиря — на Михайлівській горі, Києво-Печерська лавра — на півдні.
«Град Володимира»
«Град Володимира» займав площу в 10-12 га. Він був оточений оборонними спорудами, земляним оборонним валом і ровом. Після хрещення Русі у 988 році розпочинається будівництво храмів. Володимир Великий «повелів будувати церкви і ставити їх на місцях, де стояли ідоли». На горі, на якій приносили жертви Перуну й іншим богам, князь збудував першу церкву, дерев'яний храм святого Василія.
У 989—996 роках звели соборну Десятинну церкву, навколо якої постав новий сакральний центр міста. Від неї після монгольського спустошення Києва у 1240 році залишився тільки фундамент.
Навколо храму стояли кам'яні палаци. З них археологами досліджено залишки чотирьох: «Палац княгині Ольги» — найдавніший князівський палац і перша цивільна кам'яниця в Києві; «Терем кам'яний поза містом» Х сторіччя, імовірна резиденція князя Володимира Великого, «Південний палац» і «Західний палац» кінця Х століття.
Перед позаміським палацом розпланували міський майдан, згаданий у «Повісті врем'яних літ» під назвою «Бабин торжок».
У часи Володимира Святославича заснували монетарню, на якому карбували златники та срібники, а також виготовляли гривню. Найімовірніше, монетарня розташовувалась на Старокиївській горі. Пізніше, як припустили дослідники на підставі аналізу монетного матеріалу Давньої Русі, у місті функціонували три монетарні.
«Град Ярослава»
Територія «града Ярослава» становила 60 га. Князь Ярослав Мудрий (1019—1054) розбудував місто далі на південь від «града Володимира».
Центральну частину міста оточували земляні вали і дерев'яні стіни із сторожовими вежами. До міста вели фортечні ворота: Лядські (Печерські), Жидівські і Золоті. Від усіх брам через фортечний рів були перекинуті мости. Головним в'їздом до Києва були Золоті ворота, від яких відходили три міські вулиці. Перша з них, уздовж сучасної вулиці Ярославів Вал, названа на мапі Миколи Закревського Жидівською, вела до однойменних воріт. Друга проходила по лінії сучасної Малопідвальної вулиці і вела до Лядських воріт. І третя, основна, вулиця вела по лінії сучасної Золотоворітської вулиці до головного майдану «града Ярослава». Тут на перехресті осей—вулиць Софіїської та Стрітенської (схід-захід) і Володимирської (північ-південь) розкинувся найвеличніший архітектурний ансамбль стародавнього Києва — Софійський собор. Софія Київська перетворюється на нове містобудівне і сакральне ядро.
Водночас збудували Ірининський і Георгіївський монастирі. Поруч стояв князівський палац.
До складу міста Ярослава також увійшов Копирів кінець.
«Град Ізяслава-Святополка» «Град Ізяслава-Святополка» охопив територію у 80 га. На зламі ХІ—ХІІ сторіч на північно-східному відрозі Старокиївського плато — Михайлівській горі (нині верхня тераса Володимирської гірки) спорудили новий архітектурний ансамбль. 1060 року Ізяслав (1024—1078) збудував тут Дмитрівський монастир, між 1085—1087 роками син Ізяслава Ярополк (?—1087) споруджує церкву святого Петра, а в 1108 році другий син Ізяслава Святополк (1050—1113) — Михайлівський Золотоверхий монастир. Михайлівську гору оточили земляними валами.
На зламі XII—XIII сторіч у Києві нараховувалось близько 40 кам'яниць. Окрім князівських палаців, соборів і монастирів місто забудовувалось дворами бояр, воєвод, заможних дружинників, князівської адміністрації і купців, а також кварталами простих містян. Хороми бояр і воєвод, як правило, мали два поверхи й кілька кімнат. Торгово-ремісничі райони були одноповерховими. Будинки зводили переважно з дерева і глини.
Поділ Поділ — найзначніший торгово-ремісничий посад і порт стародавнього Києва. Розташовувався на березі Почайни. Навколо був обнесений валом. У ХІІ сторіччі його площа становила 180 га. Почайна мала зручну гавань, до якої заходили каравани купецьких кораблів. У центрі Подолу розміщувалося літописне «торговище» — найбільший і найдавніший ринковий і водночас вічевий майдан.
До хрещення Русі на Подолі існувала збудована «над ручаем» (можливо Почайною) церква святого Іллі — перша відома церква на Русі. Нестор згадує її під 945 роком у зв'язку з договором Ігоря з візантійськими послами. Храм розташовувався, імовірно, на місці або поблизу пізнішої Іллінської церкви. Упродовж XI—XIII століть на території Подолу збудували церкви Бориса і Гліба, Михаїла, Миколи Набережного.
У 1131 року, за правління Мстислава Володимировича, була закладена Церква Богородиці Пирогощої. Уперше в Києві будівлю спорудили повністю із цегли, без використання каменю. Храм — проста базиліка із трьома навами і трьома апсидами. Стіни склепіння було прикрашено фресками, а підлогу — мозаїчними плитами. На архітектурі пам'ятки позначився вплив романського стилю. У її фундаменті виявлені матеріали, що належали давнішій мурованій споруді.
Передмістя
На початку ХІ сторіччя спостерігається інтенсивний розвиток приміських слобід, сіл, князівських і боярських дворів, монастирських садиб, безпосередньо пов'язаних із Києвом. Як і в столиці велося монументальне будівництво у заміській резиденції київських князів у Берестовому, Красному дворі на мисі Чайка, Видубичах, Предславиному, Угорському урочищі, Кловському, на Дорогожичах і Кирилівських висотах. Розвиваються Києво-Печерський, Кирилівський і Видубицький монастирі.
У Берестовому був заміський князівський замок для жінок, в який язичницькі князі їздили для втіхи й усамітнення. У цю резиденцію Володимир Мономах скликав князів і тисяцьких, щоб розробити статут Володимира, який вніс суттєві зміни у надзвичайно важливий на той час юридичний звід — «Правду Ярославичів». У другій половині XI сторіччя в Берестові збудовано церкву Спаса, яка частково збереглась.
Печерська лавра 1051 року за князя Ярослава Мудрого поблизу Берестова на південному краю Печерської гори виник печерний монастир, який згодом став найбільшим православним монастирем на Русі. Заснував його чернець Антоній. Співзасновником монастиря вважається один із перших учнів Антонія — Феодосій. 1073 року Варлаам побудував над печерою дерев'яну церкву Успіння Богородиці.