Підкарпа́тська Русь () згодом Русинія ()Стор. 37 // Вісник Львівської національної академії мистецтв. Вип. 17. — ЛНАМ, 2006. — С. 37., з вересня 1938 року Карпатська Україна () — назва одної з п'яти (пізніше чотирьох) земель, які складали першу Чехословацьку Республіку в 1919—1938 роках (26 жовтня 1938 року перейменована на Карпатську Україну — автономний край у складі «другої» Чехословацької Республіки. Територіально обіймала сучасну територію Закарпатської області, крім околиць і міста Чоп, але включаючи село Лікарівці (нині Словаччина).

Історія

Період визначення

Після розпаду Австро-Угорської монархії 8 листопада 1918 року ради русинів у Старій Любовні, Ясіні (пізніше в Пряшеві) ухвалили постанови про відділення від Угорщини, але питання про приєднання до якоїсь з держав не було вирішене.

9 листопада рада в Ужгороді висловилася за приєднання до Угорщини на умовах автономії.

12 листопада рада русинських емігрантів на чолі з Григорієм Жатковичем, що пройшла в Скрентоні (США), попередньо проголосувала за приєднання до Чехословаччини й ухвалила рішення провести плебісцит серед усіх американських русинів. Опитування пройшло в грудні і голоси на ньому розділилися таким чином: 67 % проголосувало за входження краю до Чехословаччини, 28 % за приєднання до України, 2 % за повну незалежність, по 1 % за приєднання до Галичини, Угорщини або Росії.

Тим часом у Карпатській Русі проходили інші народні збори, які приймали різні рішення. Рада в Хусті зажадала приєднання до України, а «Рада галицьких і угорських русинів» на чолі з Антоном Бескидом у Пряшеві підтримала рішення приєднатися до Чехословаччини.

Зі свого боку Угорщина надала 26 грудня 1918 року Закарпаттю автономію у своєму складі під назвою «Руська Країна». У цей же самий час делегація словацьких русинів вела переговори в Будапешті з Міланом Годжею про приєднання до Чехословаччини.

На початку 1919 року Закарпаття зайняла чехословацька армія. Григорій Жаткович зустрівся в Парижі з Антоном Бескидом, де був прийнятий меморандум для Паризької мирної конференції. 23 квітня 1919 було підготовлено прохання про входження до Чехословаччини для президента ЧСР Томаша Масарика, а 8 травня в Ужгороді після наради Бескида, Августина Волошина і Жатковича збори ухвалили рішення про приєднання до Чехословаччини. Після цього Масарик послав своїх представників до Карпатської Руси, які після повернення склали рапорт про крайню відсталість території. Після дискусій було вирішено відмовити Карпатській Русі ввійти до складу Чехо-Словаччини. Проте союзники майже змусили Чехо-Словаччину на переговорах у Сен-Жермені прийняти Карпатську Русь до свого складу, побоюючись, що вона стане частиною Угорщини. 10 вересня 1919 Карпатська Русь увійшла до складу Чехо-Словаччини на правах автономії. Тріанонський договір 1920 року остаточно підтвердив статус автономії.

У складі Чехо-Словаччини Конституція Чехословаччини, прийнята 29 лютого 1920 року, ввела в ужиток назву Підкарпатська Русь і, починаючи з цього часу, таку назву використовувалося у всіх офіційних відносинах і як політичне поняття в міжнародній практиці. 29 лютого 1920 був затверджений герб Підкарпатської Русі — стоячий ведмідь і прапор — синьо-жовте полотнище. 26 квітня був встановлений пост земського губернатора.

Ним став Григорій Жаткович. З 1923 року Підкарпатська Русь мала 9 депутатів в чехословацькому парламенті. На знак протесту проти того, що обіцяна автономія так і не була надана, Жаткович в 1921 році пішов зі свого поста і повернувся до Америки. Після нього на чолі території були: Петро Еренфельд (1921—1923), Антон Бескид (1923—1933), Антонін Розсипал (1933—1935), Костянтин Грабар (1935—1938).

Спочатку територія була розділена на три жупи — Ужгородську, Мукачівську та Мармароську, а в 1927 році на 12 округ з окружними центрами Берегове, Великий Березний, Волове, Іршава, Мукачеве, Перечин, Рахів, Свалява, Севлюш, Тячево, Ужгород, Хуст. У 1953 році округи були перейменовані на райони, і поділ 1927 року в основних рисах зберігався до липня 2020 року.

Політична ситуація в Карпатській Русі була складна. Українофіли на чолі з о. Августином Волошиним бажали автономії в рамках ЧСР, русофіли, представлені Автономно-землеробським союзом Андрія Бродія і Русинською національно-автономною партією Степана Фенцика, яка орієнтувалася на італійських фашистів, підтримували автономію в складі ЧСР чи Угорщини, Об'єднана Угорська партія (близько 10 % голосів) вимагала повернення до складу Угорщини, комуністи (до 25 % голосів) хотіли приєднання до радянської України. Так, на виборах 1935 року 63 % голосів отримали прихильники повної автономії, приєднання до Угорщини або України і лише 25 % прихильники Чехословаччини. Проти автономії виступали всі чеські партії Карпатської Русі.

На початку жовтня 1938 (після Мюнхенської угоди) було проголошено автономію краю під новою офіційною назвою — Карпатська Україна.

Втрата Закарпаття Чехословаччиною 18 березня 1939 року Закарпаття окупували угорські війська, Карпатську Україну було ліквідовано, територію анексувала Угорщина. До 1941 року з Закарпаття втекло до СРСР майже 10 000 селян, де переважна кількість була репресована.Від угорської окупації до СРСР втекло 10 тисяч закарпатців.

У 1944 році Закарпаття зайняли радянські війська, які за допомогою місцевих комуністів утворили маріонеткову Закарпатську Україну. 29 червня 1945 в Москві було підписано угоду про входження колишньої Підкарпатської Русі до складу УРСР, окрім села Лекаровце, яке увійшло до Чехословаччини, (угода 186/1946 Sb. Чехословацького законника). Угода була остаточно ратифікована чехословацьким парламентом 22 листопада 1945 року. Крім того, Чехословаччина погодилася передати СРСР близько 250 км² території в околицях Чопа — Малі Селменці, Вельке Слеменце (Батфа, Галоч, Малі Селменці, Паладь-Комарівці, Палло, Ратівці, Соломоново, Сюрте, Тисаашвань, Тийглаш, Чоп), які були не частиною Підкарпатської Русі, а частиною словацького Земпліну (Велькокапушанського і Кралевохлмецького районів).

Після розпаду СРСР (1991 - тепер)

У 1991 році на референдумі 78% населення вимагали автономії, яка досі не надана.

Культура ЗМІ У регіоні в період 1921-1938 році видавалася понад сотня періодичних видань, причому більшість газет та журналів виходили російською або українською мовами. Зокрема в 1932 році виходили 118 газет: 70 з них російською або українською, 31 угорською, 10 чеською, 2 на івриті, а 5 газет були багатомовними.Борисенок Е. Ю. Концепции «украинизации» и их реализация в национальной политике в государствах восточноевропейского региона (1918‒1941 гг.) . Диссертация на соискание ученой степени доктора исторических наук. — М., 2015. — С. 673, 675—676. У довоєнний період користувалися популярністю твори таких письменників, як Антоній Бобульський та ін.

Представники російської еміграції та москвофіли видавали низку журналів, серед яких ілюстрований журнал для юнацтва «Юный Другъ». Українські ліві кола видавали газету «Голос Життя» у 1929-1938 роках.

У школах Підкарпатської Русі відбувалася боротьба між москвофілами, які хотіли наблизити русинську мову та їхні діалекти до російської мови (з практичним їх поглиненням) і українофілами. Чеська влада підтримувала в школах позицію українофілів, але 1937 р. шкільний референдум виграли москвофіли.

Див. також Карпатська Україна Українці в Чехословаччині (1918–1938) Закарпатська Україна Історія Закарпаття Пряшевська Русь

Примітки

Посилання Карпатська Україна (Підкарпатська Русь) // Історія державності та правові пам'ятки України: довідник / Т. А. Михайлів, Т. В. Михайлів. — Х. : Основа, 2013. — 93 с. — (Бібліотека журналу «Історія та правознавство» ; вип. 12 (120). — С. 28—30. Підкарпатська Русь // Василь Ґренджа-Донський ЩАСТЯ І ГОРЕ КАРПАТСЬКОЇ УКРАЇНИ (ЩОДЕННИК) У Чехії презентували альбом про українські Карпати

Література Підкарпатська Русь (Закарпаття періоду Чехословацької Республіки: 1919—1938 рр.): путівник-довідник / Я. Достал ; пер., упоряд. та допов. Ю. Фатули ; [вступ. сл. Й. Кобаля]. — Ужгород: Карпати, 2014. — 312 с. : іл. — Бібліогр.: с. 297 (6 назв). — ISBN 978-966-671-374-5