Карпатська Січ

Карпа́тська Січ також: Організація народної оборони «Карпатська Січ» — парамілітарна організація на Закарпатті в 1938–1939, оформлена 9 листопада 1938 з утвореної у вересні націоналістами «Української національної оборони» (голова Степан Росоха).

Передісторія

В листопаді 1938 утворилась Організація Народної Оборони — «Карпатська Січ» (ОНОКС), хоча перші січові загони ще на початку 1930-х рр. почав формувати Дмитро Климпуш з Ясіня. Вони були звичайними протипожежними і культурно-просвітніми товариствами, як і в сусідній Галичині. Не було і потреби створювати українські збройні сили паралельні чехословацькій армії, адже вона справедливо вважалася однією із наймодерніших і найбоєздатніших у Європі.

Своєрідною попередницею Карпатської січі була Українська Національна Оборона, утворена 4 вересня 1938 року в Ужгороді. Організацію заснували за ініціативи членів Організації українських націоналістів (ОУН), які діяли на Закарпатті. Метою УНО захист українського населення краю, протидія ворожим диверсійним групам, а також підготовка до створення власних збройних сил в умовах фактичного розпаду Чехословаччини. Організація отримала офіційний дозвіл від чехословацької влади на формування мілітарних структур та право носіння зброї.

УНО проіснувала в початковому вигляді лише два місяці. Політичні зміни жовтня-листопада 1938 року змусили її лідерів діяти масштабніше. Після Першого Віденського арбітражу Ужгород відійшов до Угорщини. Штаб організації та автономний уряд Карпатської України переїхали до Хуста. Постійні напади мадярських і польських терористів, антиукраїнська діяльність промадярської «п'ятої колони», бажання допомогти чехословацьким військам захищати територію краю, змусило уряд Авґустина Волошина прискорити процес створення місцевих збройних силжурнал "Воєнна історія" #5(47) за 2009 рік.

9 листопада 1938 р. в Хусті відбулися установчі збори провідних членів УНО, на яких було прийнято рішення переформувати її в Організацію народної оборони «Карпатська Січ» (ОНОКС)Я. І. Левкун, Іван Борковський. Степан Фігура в боротьбі за Карпатську Україну.

Формування

Склад

На чолі організації стояла Головна команда: командант Дмитро Климпуш, заступник Іван Роман і штаб з осідком у Хусті.

Місцеві Січі з окремих сіл об'єднані були у районових командах, а ті знову підлягали командам округ, яких було 10: Хустська, Волівська, Тячівська, Рахівська, Іршавська, Свалявська, Середнянська, Севлюська, Перечинська та Великоберезнянська, вони проводили військовий і політичний вишкіл (кільканадцять тисяч членів).

Крім того були створені гарнізони Січі, які складалися з елементу, що прийшов служити з різних українських земель, головно з Галичини, Буковини та Надніпрянщини, і лише частинно місцевих людей.

У 5 постійних гарнізонах Карпатської Січі провадився нормальний військовий вишкіл, а частина січовиків виконувала допоміжну службу в поліції чи прикордонній сторожі. Проводилася також культурно-освітня праця серед населення (артистична група «Летюча естрада» під керівництвом Анатоля Демо-Довгопільського), видавався тижневик «Наступ» під редакцією С. Росохи).

Серед старшин та в постійних ґарнізонах була, крім місцевих, значна кількість галицьких українців (Зенон Коссак, Роман Шухевич («Щука») та ін.).

Після проголошення самостійності Карпатської України Карпатська Січ стала її національною армією (начальник штабу — полковник Михайло Колодзінський) і в березні 1939 року чинила збройний опір угорській армії. У цей час близько 2000 її членів було під зброєю; кілька сотень з них загинули 13 березня 1939 року в боях з чехами, а потім — з угорцями.

Жіноча Січ

1 січня 1939 року було оголошено про створення Жіночої Січі. Її очолила Стефанія Тисовська, а заступницею стала Марія Химинець. На заклик в пресі протягом січня 1939-го у багатьох містечках і селищах Карпатської України до осередків Жіночої Січі почали вступати жінки та дівчата. Невдовзі Жіноча Січ стала масовою організацією закарпатського жіноцтва.

У січні-лютому січовички вже організовували художні вечори та вистави, розповсюджували українську літературу, допомагали незаможним закарпатським родинам.

Для підготовки провідниць Жіночої Січі з середини лютого до початку березня у Хусті організували інструкторський курс, де навчалося 54 жінки з усіх куточків автономного краю. До програми вишколу входили: історія та географія України, обов'язки січовичок, загальноосвітня праця, гігієна, боротьба з неписьменністю, плекання чистоти літературної мови, пошанування материнства, виховання та опікування дітьми, санітарний вишкіл, фізичне виховання (спорт), стройова підготовка («впоряд»), розвідка.

19 лютого близько трьох тисяч січовичок прибули до столиці краю, щоб взяти участь в урочистому марші вулицями міста з нагоди II-го краєвого з'їзду Карпатської Січі. З балкону «Січової Гостинниці» зі словом виступила командантка «Жіночої Січі» Стефанія Тисовська.

Січовички шили однострої (чоловічі та жіночі), національні та січові прапори. Були також зв'язковими та розвідницями: передавали вказівки та накази Головної команди в окружні та місцеві осередки Карпатської Січі, працювали на радіотелеграфній і телефонній службі, здобували інформацію про розташування чехо-словацьких військ і плани військового командування. У Хусті Жіноча Січ створила окремий відділ Червоного Хреста, де працювали також професійні лікарі. У домівці Жіночої Січі влаштували лазарет для поранених у боях із чехо-словацькою армією у ніч із 13 на 14 березня 1939 року. Допомагали бійцям і на полі бою. Відомо, що групу дівчат із Жіночої Січі угорці розстріляли 16 березня 1939 року під час боїв на Хустському напрямку.

Озброєння та фінансування

Брак зброї був найболючішим питанням Січі. Без неї вона була не військовою, а тільки спортово-виховною організацією. Змагання дістати зброю стало для Січі провідним аж до трагічних днів 14-16 березня.

Головна проблема полягала в тому, що згідно з чинним чехословацьким законодавством, Карпатська Січ як приватна військова організація не мала права на вільне володіння зброєю. Але у грудні чехословацьке командування все ж таки пішло назустріч і видало кілька десятків одиниць стрілкової зброї, переважно старих австро-угорських пістолетів та гвинтівок системи Манліхера, взамін на те, що вояки Карпатської січі будуть допомагати охороняти кордон і ловити ворожих диверсантів. Цього явно не вистачало аби укомплектувати навіть взвод Карпатської Січі, а ідея повноцінного озброєння організації викликала спротив у чехословацького військового командування. Певну частину зброї організація здобула під час боїв з польськими та угорськими терористами в прикордонній смузі.

У січні 1939 відбувся ряд великих окружних та районових з'їздів Січі, які проходили під провідним гаслом: «Зброю Січі!». 15 січня відбулася поїздка делегації Карпатської Січі на чолі з Головним командантом Дмитром Климпушем до Відня. Члени командування Карпатської Січі намагалися таємно закупити зброю для потреб організації, однак це вийшло невдало. Для придбання зброї для Січі в середині лютого в Берлін їздив також заступник коменданта Карпатської Січі Іван Роман. Однак ця поїздка також не принесла результатів.

Авґустин Волошин звернувся до громадян краю та української діаспори. Очікувана допомога незабаром почала надходити. 19 лютого 1939 українська діаспора Канади вислала $ 5200 на руки прем'єра Авґустина Волошина для розбудови «Карпатської Січі». Надходили пожертви від окремих політичних діячів краю, а також пересічних громадян.

Січ вимагала рівно ж передання служби безпеки краю, це є жандармерії та фінансової сторожі, в українські руки, бо вони були до української влади наскрізь ворожі і непевні…

Січ утримувалася майже виключно на гроші, що приходили, як збірки від української еміграції, була полишена на себе. Усе, що вона встигла закупити, приватно з різних джерел коло 200 револьверів, головно калібру 6,35, та три машинові пістолі з невеликою кількістю набоїв. Було ще 10 рушниць. Січовики Хустського гарнізону мали 10 гвинтівок, 3 автоматичні пістолети, 50 пістолетів та кілька ручних гранат. До гвинтівок було лише 25 набоїв, а до пістолетів — 2,5 тисячіО. Пагіря. Карпатська Січ: військове формування Карпатської України: науково-популярне видання. — К.: Темпора, 2010. — с. 84-85.

Левову частину арсеналу Карпатської Січі становила зброя, відібрана у чехословацьких військ уже після початку угорського вторгнення в березні 1939 року. За найскромнішими підрахунками карпатські січовики тоді отримали понад тисячу гвинтівок, кілька десятків кулеметів, чимало гранат, амуніції та обмундирування, у тому числі металеві шоломи, які стали незамінними під час боїв з угорськими військами. Цим озброєнням було забезпечено щонайменше 600-800 карпатських січовиківРОЗЗБРОЄННЯ ЧЛЕНАМИ КАРПАТСЬКОЇ СІЧІ ЧЕХОСЛОВАЦЬКИХ ВІЙСЬК В УМОВАХ АГРЕСІЇ УГОРЩИНИ ПРОТИ КАРПАТСЬКОЇ УКРАЇНИ (14–16 березня 1939 р.).

Бойові дії Оборона прикордоння Бойовим хрещеням Карпатської Січі стала участь у захисті кордонів Чехословаччини від нападів німецьких, угорських та польських диверсійно-терористичних груп. Їхня спільна диверсійна акція на території країни у жовтні 1938 — лютому 1939 р. мала на меті дестабілізувати суспільно-політичне та військове становище у краї, послабити владу і тим самим підготувати ґрунт для перерозподілу територій та остаточної ліквідації Чехословаччини, як держави. Інші відділи польського та угорського генштабів координували між собою засилання на територію Підкарпатської Русі терористичних та диверсійних груп для здійснення актів саботажу, пошкодження ліній сполучення (мостів, пошти, телеграфу, залізниці, автошляхів), вбивства представників місцевих органів влади, чеських жандармів, прикордонників, військових, поширення антиукраїнської пропаганди та підготовки ґрунту для приєднання території краю до Угорщини. Нерідко проводилися спільні бойові операції чеських прикордонників та відділів Карпатської Січі зі знешкодження ворожих терористів та диверсантів. Одна з них завершилася розгромом угорської групи Йозефа Према. Така сама частка спіткала угорське угрупування Ернеста Берзевітці. Було взято в полон 24 старшини, 62 підстаршин і понад 200 рядових терористівО. Пагіря. Карпатська Січ: військове формування Карпатської України: науково-популярне видання. — К.: Темпора, 2010. — с. 71.

Протидія угорському вторгненню 13-14 березня 1939 р.

В ніч з 13 на 14 березня 1939 р. в Карпатській Україні відбулися події, які мали значний вплив на подальшу долю краю. 13 березня, генерал Прхала в порозумінні з німцями і мадярами дав наказ регулярному чеському війську роззброїти січовий гарнізон у Хусті та зліквідувати його. Чеське військо вночі напало на касарні, на будинок команди Січі і на Січову Гостинницю. Слабо озброєні січовики боронилися аж до 10 год. ранку, коли за наказом прем'єра Волошина склали зброю до його помешкання. В боях полягло 108 українців і 7 чехів.

Після обіду 14 березня, коли стало відомим проголошення незалежності Словаччини, чеське військо почало готуватися до відступу з Хуста.

Цього ж дня угорські війська напали на територію Карпатської України. Відбулися запеклі бої навколо Мукачевого, біля сіл Дравці, Баранинці, Часлівці, Коритняни, Велика Добронь, Чомонин Ужгородського району.

Найтяжчі бої з мадярами відбулися між Севлюшом і Хустом, де в боях взяло участь близько 400 січовиків, переважно селянські хлопці і студенти з Великої Копані, Веряці, Вишнього Шадру, В. Кумят, В. Чинґави, Королева н. Тисою, з Оноку, Севлюша, Сірми, Фанчикова, Хусту та з Білок. В Севлюші були під командою пор. Івана Чучки; в Копані прилучився до них з своїм відділом Микола Вайда і І. К. В останніх боях в Хусті командантом був аспірант «Іван Гуцул» (Іван Бутковський). Мадяри наступали з Вілоку на Севлюш 14-го вночі. Чеське військо боронило місто, поки не вивезли своє майно, десь до 10 години перед полуднем. Тоді прийшли севлюські січовики під командою пор. Чучки і боронили Севлюш до 2-ї год. по обіді, потім відступили до Королева.

14—15 березня