Митна справа в Україні — діяльність органів публічної влади, що стягують митні платежі, контролюють переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України, формують та реалізують митну політику України. В законодавстві України таку діяльність також називають митною політикою, митним контролем та митним оформленням.
У 2019 році у ході адміністративної реформи створена Державна митна служба України («Нова митниця»), що була відділена від Державної фіскальної служби України та є центральним органом влади, що реалізує митну політику України. Органом, що визначає політику у митній сфері є Міністерство фінансів України. Відповідно до п. 3 Положення «Про Міністерство фінансів України». Міністерство фінансів України забезпечує формування та реалізацію єдиної державної податкової і митної політики, державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового та митного законодавства.
Історично, з 1991 року територіальні органи митниці існували як окремі юридичні особи, керівників яких призначали за погодженням з головами місцевих державних адміністрацій. 2 жовтня 2019 року було прийнято рішення про виведення територіальних органів митниці з-під впливу місцевих адміністрацій. 16 жовтня 2019 року Кабмін затвердив проєкт закону, яким передбачається об'єднання органів митниці у єдину юридичну особу.
Історія Історію існування митниці в Україні можливо розділити на такі періоди: Досучасний період Держмитком (1991-1996) Держмитслужба (1996-2012) Міндоходів (2012-2014) Державна фіскальна служба (2014-2019) Нова митниця (2019)
Досучасний період
Митна справа у часи Київської Русі Уже в 911 році в торговому договорі Київського князя Олега з Візантійським імператором обумовлювалися питання мита й митних стосунків між двома країнами.
За Руссю визнавалося, зокрема, право безмитної торгівлі. «…Нехай, — говориться у договорі про руських купців, — входять до міста … і торгують скільки їм треба, не сплачуючи ніяких зборів.» Київська Русь, вже тоді, мала власну митну систему, стягувала і, за домовленістю з суміжними країнами, сплачувала митні податки.
У 1288 році був виданий Острогомський митний статут, у якому мова йшла про купців з різних країн: Баварії, Польщі, Чехії, Австрії та Київської Русі. Отже, українські митники керувалися у своїй роботі європейськими митними статутами, діяли в єдиному правовому полі з нашими західними сусідами.
На підступах до Києва, Вишгорода та інших міст Київського князівства будувалися застави-фортеці, де вповноважені князем збирачі збирали мито за перевезення товарів та прогін худоби.
Досить складний порядок митних стосунків існував в Україні і за Литовсько-польської держави. Була встановлена чітка система митних зборів за ввіз та вивіз різноманітних товарів. Пограничне мито (його називали цлом) стягувалось митниками, які працювали у митницях (тоді вони називалися митними коморами).
Гетьманщина Чітку систему митної справи мала славна Козацько-гетьманська держава. Починаючи від Богдана Хмельницького, Державний скарб (так іменувалась тоді фінансово-банківська і митна служба України) збирав пограничне мито: евеку (вивізне) і інфуку (ввізне) мито.
В універсалі гетьмана Богдана Хмельницького, датованому 1654 р., встановлювалися митні платежі за товари, що ввозилися на територію Української держави. Як свідчив архідиякон Павло Алепський у своїх записках про подорож до України у 1654 і 1656 рр., митні збори на кордонах щороку приносили у державну скарбницю 100000 червоних золотих.
Керівником митної справи в Україні спеціальним Універсалом Богдана Хмельницького від 28 квітня 1654 року призначено дозорця Астматія (Остматенка), який чимало зробив для організації митної служби Української держави.
Російська імперія
Українська Народна Республіка 9 січня 1918 року Центральна Рада Української Народної Республіки прийняла IV Універсал, яким проголосила Україну «самостійною, ні від кого незалежною, вільною, суверенною державою українського народу». IV Універсал визначав основні засади самовизначення, державного ладу і перспективи державотворення в Україні, в тому числі, в економічній, торговельній і податковій сфері. «Однині Народна Українська Республіка, — зазначалось в Універсалі, — бере в свої руки найважливіші галузі торгівлі і всі доходи з неї повертатиме на користь народу. Торг товарами, які будуть привозитись з-за кордону і вивозитись за кордон, буде вести сама держава наша».
У 1918 році за рішенням гетьмана Павла Скоропадського було організовано Корпус прикордонної варти, якому була доручена не лише охорона кордону України, а й здійснення окремих митних функцій. Кістяком цієї правоохоронної структури став Запорізький корпус, створений Центральною Радою ще у 1917 році. Військовики Корпусу вели боротьбу з контрабандою, контролювали переміщення вантажів і товарів через українсько-російський та українсько-румунський кордон. Водночас, для організації роботи по зміцненню фінансової бази і митної справи у країні гетьман у складі Міністерства фінансів створив Департамент митних зборів, директором якого було призначено П. Андреєва.
Радянський Союз Окреслюючи історичний шлях українських митників, необхідно відзначити позитивний досвід і професійну майстерність, яких вони набули протягом останніх десятиріч в умовах колишнього Союзу РСР. Працюючи в досить складній соціально-економічній обстановці, переважна більшість митників самовіддано служили народові, подавали приклад виконання громадського обов'язку.
До жовтня 1917 року митна справа в Росії здійснювалась Департаментом митних зборів згідно Митного статуту 1910.
22 квітня 1918 року декретом РНК було запроваджено державну монополію зовнішньої торгівлі, а отже митниця стала виконувати виключно функцію контролю за переміщенням товарів та державної монополії на зовнішню торгівлю.
14 грудня 1924 року затверджено Митний статут СРСР.
19 грудня 1928 року затверджений Митний кодекс СРСР.
5 травня 1964 року затверджено Митний кодекс СРСР.
26 березня 1991 року затверджено Митний кодекс СРСР.
З 1985 році змінюється вектор розвитку. 12 лютого 1986 року Головне митне управління МЗТ перетворюється у Головне управління державного митного контролю при Раді Міністрів СРСР. З 1986 по 1991 закріплений відхід від принципу державної монополії зовнішньої торгівлі. Але функції митних органів на практиці не змінилися.
Станом на 1991 рік нечисленні митниці, що діяли в Україні, були абсолютно безправними. В республіці не було жодних керівних або навіть координуючих структур, які б займалися митною справою. Всі питання — від асигнувань на інфраструктуру до видачі інспекторові форменого кашкета — вирішувались у центрі.
Організацію митної служби в незалежній демократичній Українській державі довелося починати буквально з нуляДив.: Історія Української митниці.
Незалежна Україна
Державний митний комітет України (1991-1996)
Історія сучасної митниці в Україні починається з моменту проголошення незалежності України.
25 червня 1991 року прийнятий закон «Про митну справу в Українській РСР», який встановив митними органами Української РСР єдину республіканську систему, що включала: Державний комітет митного контролю Української РСР; Митниці Української РСР.
Державний комітет митного контролю Української РСР створювався Кабінетом Міністрів Української РСР. Положення про Державний комітет митного контролю Української РСР затверджувалося Верховною Радою Української РСР. Керівництво митною справою здійснювалось Верховною Радою та Кабінетом Міністрів Української РСР.
Повноваження створення, реорганізації і ліквідації митниць Української РСР покладалися на Державний комітет митного контролю Української РСР.
Склад митниць Української РСР на 1991 рік: 25 митниць (за кількістю областей). 49 митних постів: 29 автомобільних пунктів пропуску; 14 залізничних пунктів пропуску; 4 авіаційних пунктів пропуску; 17 морських і річкових пунктів пропуску; 2000 осіб.
12 грудня 1991 року введено в дію Митний кодекс, який розділив митницю в Україні на Органи державного регулювання митною справою, що формують митну політику та Митні органи, що її реалізує. Органом державного регулювання визначено Державний митний комітет України. Реалізація митної політики все ще покладалася на: Державний митний комітет України; митниці України.
Основним завданням Держмиткому було визначено забезпечення захисту економічної безпеки України, додержання законодавства про митну справу, здійснення митного контролю та оформлення.
26 червня 1992 року Україна стала повноправним членом Всесвітньої митної організації. Задля гармонізації та систематизації митного контролю 11 січня 1993 року Декретом Уряду затверджено Єдиний митний тариф України, який встановлює коди та ставки мита на усі можливі групи товарів.
Протягом 1992–1993 відкрито 62 тимчасових пунктів пропуску.
28 січня 1994 року змінами у Митний кодекс повноваження створення Держмиткому передано Президенту України, передбачено створення Кабінетом Міністрів України територіальних митних управлінь, а створення митних органів Держмитком став повинен погоджувати з Міністерством фінансів України.
Державна митна служба України (1996-2012)
29 листопада 1996 року Указом Президента України «Про Державну митну службу України»Указ Президента України від 29 листопада 1996 року «Про Державну митну службу України» здійснено кардинальну реорганізацію структури митної системи України, змінено принцип її побудови та управління з територіального на регіональний. На базі ліквідованого Державного митного комітету України утворено Державну митну службу України, як центральний орган виконавчої влади.
До реорганізації: 69 митниць; 268 митних постів.
Після реорганізації: 55 митниць; 199 митних постів.
Тобто, ліквідовано 11 митниць, на базі яких розпочали роботу менші за чисельністю митні пости.
У структурі митниць створено управління, відділи та сектори: в 1997–1998 роках — відділи тарифів та митної вартості, для боротьби із заниженням митної вартості; в 1998 році — митні лабораторії у Львові, Дніпропетровську, Харкові та Одесі, для проведення фізико-хімічних досліджень, матеріало- й товарознавчих експертиз; в 1998 році створено Центральну енергетичну митницю (Енергетичну регіональну митниця).
Академії митної служби України, головний навчально-методичний заклад з підготовки кадрів митної справи, центрів перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів у Києві і Хмельницькому, для підготовки фахівців митної справи.
16 серпня 2001 року для спрощення митного контролю згідно наказу Державної митної служби були створені «зелений» та «червоний» коридори.
5 квітня 2001 року прийнято Закон України «Про Митний тариф України». В його основу покладено Українську класифікацію товарів зовнішньоекономічної діяльності, яка базується на Гармонізованій системі опису та кодування товарів. Законом встановлено, що визначення нових та зміна діючих ставок ввізного мита, здійснюється Верховною Радою України шляхом прийняття законів України з урахуванням висновків Уряду.
17 травня 2002 року відповідно до Указу Президента УкраїниУказу Президента України держава приєдналась до Міжнародної конвенції про Гармонізовану систему опису та кодування товарів (Женевська конвенція) , що сприяло спрощенню митних процедур.
11 липня 2002 року Президентом України підписано прийнятий Верховною Радою України новий Митний кодекс, який закріпив в національному законодавстві основні положення ряду міжнародних конвенцій та угод з питань митної справи, у тому числі й ГАТТ/СОТРозвиток митної служби УкраїниІсторія Запорізької митниці.
Чисельний склад на 1 січня 2004 року складав: 18300 осіб.
Вступ до ВМО (1997-1998) У 1997 році Державну митну службу обрано до складу Фінансового комітету Всесвітньої митної організації, а 1998 році — до складу Політичної комісії цієї організації.
Діяльність у рамках ВМО