Володи́мир Іва́нович Даль (; — ) — російський письменник, лексикограф, етнограф, медик дансько-німецького походженняСтаття «Владимир Иванович Даль» на peoples.ru . Член-кореспондент Петербурзької академії наук (1838), почесний академік (1863). Автор «Тлумачного словника живої великоруської мови». Літературний псевдонім: Козак ЛуганськийКазак Луганский // Елена Привен. Журнал «Русский мир.ru» / 2009 / НоябрьСайт «Русский Биографический Словарь» .
Життєпис Народився 22 листопада 1801 року у селищі Луганський завод (тепер місто Луганськ в Україні) Бахмутського повіту Новоросійської губернії Російської імперії в дансько-німецькій сім'ї. У 4 роки разом з родиною переїхав до Миколаєва.
Початкову освіту отримав вдома. У будинку його батьків багато читали і цінували друковане слово, любов до якого передалася всім дітям (Даль мав трьох молодших братів).
У 13 років, разом із братом Карлом, молодшим на рік, вступив до Петербурзького морського кадетського корпусу, де навчався із 1814 по 1819 рік. Пізніше описав навчання у повісті «Мічман Поцелуєв, або живучи озирайся» (1841).
Будинок-музей Даля в Луганську2007Молодий Даль1830-тіПам'ятник Далю наоднойменній вулиці вЛуганську2008
Військова служба і лікарська практика По закінченні навчання в кадетському корпусі переведений в мічмани. Проходив офіцерську службу спочатку на Чорному (1819—1824), а потім на Балтійському морях (1824—1825). Причиною переведення з Миколаєва в Кронштадт став арешт за підозрою у написанні епіграми, у якій висміювалися любовні пригоди головнокомандувача Чорноморського флоту. Даля перевели в матроси, а за рік суд його виправдав із формулюванням: «как иностранец, не вполне понимающий русский язык, и, как следствие, не ведающий, о чём писал»Гунько О. Володимир Даль допоміг звільнити Тараса Шевченка із солдатчини. // Газета по-українськи («Історія»). — 2012. — 5 жовтня..
20 січня 1826 року вступив у Дерптський університет на медичний факультет. Жив у тісній комірчині, заробляючи на життя уроками російської мови. Через два роки, в січні 1828, був зарахований до числа казеннокоштних вихованців. За словами одного з біографів Даля, він занурився в атмосферу міста Дерпт, яка «в розумовому відношенні спонукала до різнобічності»Stieda Z. Aus dem Zeben Dahls. — Dorpat, 1873. — С. 5–6. Тут йому насамперед довелося посилено займатися необхідною в той час для вченого латинською мовою. За роботу на тему, оголошену філософським факультетом, отримав срібну медаль.
Навчання довелося перервати з початком 1828 року російсько-турецької війни, коли у зв'язку з випадками чуми в Задунайській області регулярна армія Російської імперії потребувала посилення військово-медичної служби. Даль достроково «з честю витримав іспит на доктора не лише медицини, а й хірургії»Мельников П. И. (Андрей Печерский). Воспоминания о Владимире Ивановиче Дале // Русский вестник. — Т. 104. — 1873. — С. 275—340.. Тема його дисертації: «Про успішні методи трепанації черепа і про приховану виразку нирок».
29 березня 1829 року вступив до військового відомства і був зарахований до чинної армії. Брав участь як військовий лікар в російсько-турецькій війні. Як ординатор при рухомому шпиталі брав участь у ряді битв, здобув славу вправного хірурга. Від 1829 року — лікар в місті Умань Уманського повіту Київської губернії та в Кам'янці-Подільському.
У 1831 році як війський лікар брав участь у польській кампанії. Відзначився при переправі Рідигера через Віслу до міста Юзефув. Через відсутність інженера Даль сам навів міст, захищав його при переправі і потім зруйнував. Від начальства дістав догану за невиконання своїх прямих обов'язків, але Микола I нагородив Даля Володимирським хрестом.
Із березня 1832 року служив ординатором у Петербурзькому військово-сухопутному шпиталі і незабаром став медичною знаменитістю Петербурга. Біограф Даля, Павло Мельников, писав:
Чиновник, природознавець, етнограф У липні 1833 року переїхав в Оренбург. Близько 8 років служив у місті на посаді чиновника з особливих доручень при військовому губернаторі Василю Перовському. Двічі одружувався (перша дружина — Юлія Андре, померла 1838 року; друга дружина — Катерина Соколова, померла 1872 року), у нього народилися п'ятеро дітей. 18 вересня 1833 року до Оренбурга приїхав Пушкін. Даль зустрівся з ним і протягом трьох днів, аж до від'їзду Пушкіна в Уральськ, проводив час разом з ним.
Учасник Хівинського походу 1839—1840. З військовою діяльністю Даля пов'язаний ряд його літературних творів мемуарного характеру, зокрема «Донська кінна артилерія» і «Листи до друзів з походу в Хіву».
1838 року Даля обрали членом-кореспондентом Петербурзької Академії наук у відділення природничих наук за збори колекцій флори і фауни Оренбурзького краю.
1841 року призначений секретарем Льва Перовського. Згодом — завідував (приватно) особливою канцелярією його як міністра внутрішніх справ. Працюючи в канцелярії, спеціальними циркулярами організував збір матеріалів для своєї основної праці — «Тлумачного словника живої великоруської мови». Поштою до канцелярії надходили словникові записи і з УкраїниГалас Б. К. Даль Володимир Іванович// — С. 130.. Разом з М. Мілютіним складав і вводив «Міське положення в СПб».
Один із засновників Російського географічного товариства (1845).
1849 року призначений керуючим нижньогородською питомою конторою. Прослужив на цій посаді, що надало йому можливість спостерігати різноманітний етнографічний матеріал, до 1859 року, коли вийшов у відставку та оселився в Москві. У відставці продовжував працювати над «Тлумачним словником живої великоруської мови» (в 4-х томах, які вийшли у друк протягом 1863—1866 років). Матеріали для словника загалом збирав 53 роки — із 1819 по 1872 (чотири нових слова, які почув від прислуги, доручив доньці внести до другого видання словника за тиждень до смерті).
У 1863 році став почесним членом Петербурзької академії наук.
Помер 4 жовтня 1872 року у Москві. Похований на Ваганьковському кладовищі поруч із дружиною.
Юлія Даль (до шлюбуАндре), перша дружина1830-тіПортрет Даля роботи ЕммануїлаДмитрієва-Мамонова1860-тіМогила Даля і його синаЛева2008
Творчість
Писав російською мовою. Основна праця Даля — «Тлумачний словник живої великоросійської мови» (, томи 1-4, 1863—1866), що містить близько 200 тисяч слів.
Мовознавча спадщина Даля має значення для теорії і практики східнослов'янської лексикографії, діалектології, історії мови.
Був автором першого в історії Російської імперії підручника із зоології.
Літературна творчість
Перші спроби Одне з перших знайомств з літературою ледь не завершилося трагічно. З вересня 1823 по квітень 1824 року Даль перебував під арештом за підозрою в написанні епіграми на головнокомандувача Чорноморського флоту Грейга і його співмешканку Юлію Кульчинську (Лію Сталінську) — єврейку, дочку могилівського шинкаря, що після першого шлюбу видавала себе за полькуІсторик флоту Ф. Ф. Веселаго в «Загальному морському списку» щодо епіграми писав так: «Это было собственно юношеское, шутливое, хотя и резкое стихотворение, но имевшее важное местное значение, по положению лиц, к которым оно относилось». Відомо, що сам вірш називався «С дозволения начальства» й вівся від імені якогось викладача італійської мови. У вірші автор оголошував «сброду, носящему флотский мундир», про своє близькому знайомстві з якоюсь «подрядчицей», яка «скоро до всех доберётся!». http://www.kr-eho.info/index.php?name=News&op = article & sid = 2551С дозволения начальства// Профессор Мараки сим объявляет,// Что он бесподобный содержит трактир,// Причём всенароднейше напоминает// Он сброду, носящему флотский мундир,// Что тёща его есть давно уж подруга// Той польки, что годика три назад// Приехала, взявши какой-то подряд.// Затем он советует жителям Буга// Как можно почаще его навещать,// Иначе, он всем, что есть свято клянётся,// Подрядчица скоро до них доберётся. http://www.sadohov.ru/kryuchkov353.php …була вона спочатку служницею у жидівській корчмі під ім'ям Лії або під простою назвою Лійки. Вона була красива, спритна і умінням подобатися наживала гроші. Коли принади стали зникати і доставлювані ними доходи зменшуватися, мала вже порядний капітал, з яким і знайшла собі нареченого, колишнього капітана польських військ Кульчинського. Треба було змінити віру; з прийняттям св. хрещення до колишнього імені Лія додала вона тільки літеру «ю» і стала Юлією Михайлівною. http://fershal.narod.ru/Memories/Texts/Vigel/Vig_VII_3.htm . Виправданий судом, після чого перевівся з Миколаєва в Кронштадт.
1827 року журнал Олександра Воєйкова «Славянин» опублікував перші вірші Даля. 1830 року Даль виступив вже як прозаїк, його повість «Циганка» надрукував «Московський телеграф».
Визнання Прославили Даля як літератора «Руські казки з переказів народних усних на грамоту громадську перекладені, до побуту життєвого прилагоджені і приказками ходячими розцяцьковані Козаком Володимиром Луганським. Жменька перша»«Русские сказки из предания народного изустного на грамоту гражданскую переложенные, к быту житейскому приноровленные и поговорками ходячими разукрашенные Казаком Владимиром Луганским. Пяток первый»(1832). Ректор Дерптського університету вирішив запросити свого колишнього студента, доктора медицини Даля на кафедру російської словесності. При цьому книга була прийнята як дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філології, але відхилена як така через неблагонадійність самим міністром освіти. Це сталося через донос на автора книги, написаний Олександром Мордвиновим (керівник III відділу). Олександр Бенкендорф доповів імператору Миколі I:
У жовтні або на початку листопада 1832 року під час обходу в шпиталі, де працював Даль, його заарештували і привезли до Мордвинова. Він облаяв Даля і відправив до в'язниці. Далю допоміг Василь Жуковський, який тоді був наставником сина Миколи I, майбутнього імператора Олександра II. Жуковський описав спадкоємцю престолу все, що сталося, в анекдотичному світлі, змалював Даля як людину зразкової скромності і великих здібностей, згадав про два ордени і медалі, отримані на війні. Спадкоємець престолу пішов до батька і зміг переконати його звільнити Даля.
Наклад «Руських казок…» наказали вилучити з продажу. Один з небагатьох примірників Даль вирішив подарувати Пушкіну. Жуковський обіцяв їх познайомити, але Даль не дочекався офіційного знайомства, взяв «Руські казки …» і сам пішов представлятися Пушкіну. Так почалося їхнє знайомство.
Впродовж 1833—1839 років були надруковані «Билини й небилиці Козака Луганського».
Автор етнографічних нарисів («Уральський козак», «Російський мужик», «Циганка», «Болгарка» та інші), написаних з позицій «натуральної школи»; так званих фізіологічних нарисів («Петербурзький двірник» 1844 року, тощо), повістей («Павло Олексійович Ігривий» 1847 року та інші), оповідань для народного читання («Солдатське дозвілля» 1843; «Матроське дозвілля» 1853).
У 1861—1862 роках була надрукована праця «Прислів'я російського народу», до якої увійшло понад 30 тисяч прислів'їв, приказок (серед яких і українські), повістей, казок, нарисів, оповіданьГаврилюк Л. О.. Даль Володимир Іванович // .
Особисте життя
Сім'я
Рід батька Батько — данський підданийПівнічно-германське прізвище Даль (Dahl) часто стрічається в Північно-Європейському (Скандинавському) регіоні, в таких країнах як Данія, Німеччина та Норвегія лінгвіст Йоган Христіан Даль (Johan Christian Dahl, 1764—1821) знав німецьку, англійську, французьку, українську, російську, їдиш, латину, грецьку і давньоєврейську мови, був богословом і медиком. Популярність його як лінгвіста досягла імператриці Катерини II, яка викликала його до Петербурга на посаду придворного бібліотекаря. Йоганн Даль пізніше виїхав до Єни, пройшов там курс лікувального факультету і повернувся до Російської імперії з дипломом доктора медицини. Російська медична ліцензія говорить: «Іван Даль, син Матвія, 1792 року 8 березня удостоєний при іспиті в Російській імперії медичну практику управляти». Прийняв російське підданство у 1799 році під іменем Іван Матвійович Даль.
Рід матері