Іпа́тіївський літо́пис — руське літописне зведення 1420-х років. Містить «Повість временних літ», Київський і Галицько-Волинський літописи. У XVII столітті зберігався в Іпатіївському монастирі (Кострома, Московське царство), від якого отримав назву. Знайдений у 1809 році Миколою Карамзіним у Бібліотеці російської Академії наук (Санкт-Петербург, Російська імперія), існував у декількох списках. Зберігається в цій бібліотеці під Шифром 16.4.4. Виданий у 1843 році в Санкт-Петербурзі у серії «Полное собрание русских летописей», Том 2. Перевиданий у тій же серії у 1871, 1908, 1923 і 1998 роках. Український переклад «Літопис руський» Леоніда Махновця вийшов у 1989 році. Цей літопис є важливим джерелом з середньовічної історії держав і народів Східної Європи. Інші назви — Іпа́тський літо́пис.
Літопис за Іпатським списком, на відміну від Лаврентіївського, має виразне українське походження, у якому відображені українська фразеологія, орфоепії та лексика. Більшість діалогів у «Повісті врем'яних літ» передана фактично українською мовою. Академік О. О. Шахматов називав Іпатський список українським літописом не тільки за змістом, а й за мовоюВасиль Яременко. На замовлення вічності / Повість врем'яних літ: Літопис (За Іпатським списком) / Пер. з давньоруської, післяслово, комент. В. В. Яременка. — К.: Рад. письменник, 1990. — 558 с..
Структура «Лѣтописець руский» — це зведення є компіляцією двох пам'ятників: київського зведення 1198 р. і продовжуючого його галицько-волинського (непорічного) повіствування, яке було доведено до кінця XIII ст. Є підстави припускати, що поєднання галицько-волинського літописання з київським зведенням здійснили у Володимирі за князя Володимира Васильковича.
Зведення містить третю редакцію Повісті временних літ з продовженням до 1117 року, Київський літопис кінця XII ст. та Галицько-Волинський літопис.
Списки
Іпатіївський (Академічний) список
Написаний на 307 аркушах. Датується кінцем 1420-х роківАналіз водяних знаків показує, що використаний папір виготовили між 1404 і 1428 роками. — Клосс Б. М. Передмова до видання 1998 // ПСРЛ. — Т. II. — М. : Мови руської культури, 1998. — С. F.. У XVII столітті цей список був в Іпатіївському монастирі під Костромою, звідки літопис і отримав назву. 1809 року його знайшов у Бібліотеці Академії наук історіограф Миколай КарамзінУкладачі списку джерел і літератури, використаних Карамзіним у «Примітках», стверджують без посилання на джерело, що в науковий обіг Іпатіївський список введено завдяки Олександрові Тургенєву, який нібито виявив цей рукопис у Бібліотеці Академії наук близько 1807 року і повідомив про цю знахідку історіографу (академічне видання: Карамзін Н. М. «История государства Российского». — Т. 1. — М. : Наука, 1989. — С. 333). Однак Карамзін приписує честь відкриття рукопису самому собі (там само, с. 25). Список написаний п'ятьма почерками, до єдиної думки щодо місця його написання дослідники так і не прийшли. Зберігають у російській Бібліотеці Академії наук. Київський і Галицько-Волинський літописи як складові частини Іпатського літопису є пам'ятками української мовиНімчук В. Пам'ятки української мови / Українська мова. Енциклопедія.Галицько-Волинський літопис ХІІІ ст. за Іпатіївським списком близько 1425 року // Німчук В. Історія української мови. Хрестоматія Х-ХІІІ ст. / НАН України, Інститут української мови. — Житомир : Полісся, 2015. — С. 335—346..
Хлєбниковський список
Сер. XVI ст. Датується приблизно 1560 роком, створений, ймовірно, в Києво-Печерському монастирі. Ряд листів в ньому переплутані, інші втрачені і відновлені по давнішому списку. Виявлено серед рукописів купця Петра Хлєбнікова 1809 року Карамзіним і введений в науковий обіг .
Четвертинський (Погодінський). Датується приблизно 1620 роком. Є копією ОстрозькогоКлосс Б. М. Передмова до видання 1998 р. // ПСРЛ. — Т. II. — М. : Мови руської культури, 1998. — С. I.. Свого часу належав Михайлові Погодіну. Після придбання колекції Погодіна 1852 року Миколою I разом з іншими рукописами потрапив до Публічної бібліотеки.
Єрмолаївський Датується 1710-ми роками, ймовірно виготовлений у Києві для князя Дмитра Голіцина. Цей список текстологічно стосується Хлібниковського, але має яскравіші лексичні ознаки українського походження і безліч різночитань, надрукованих у виданні 1908 року окремо, в особливому ДодаткуПЗРЛ. — Т. II. — 1908. — С. 1—84 окрема пагінація..
Зіставлення з Хлібниковським списком показує, що більшість різночитань Єрмолаївського списку з'явилися в результаті помилок переписувача, який був дуже неуважним і погано розумів давньоруський текст. Помітки на рукописах свідчать, що список в різні часи належав Василю Олексійовичу Голіцину, московському купцеві Матвію Гаврилову, який продав його 1769 року Івану Козміну. Потім список потрапив в колекцію Олександра Єрмолаєва, а 1814 року його придбала Публічна бібліотекаКлосс Б. М. Передмова до видання 1998 г. // ПСРЛ. — Т. II. — М.: Мови руської культури, 1998. — С. K..
Марка Бундура (Я. Яроцького). Датується 1651 роком, до Бібліотеки Академії наук надійшов 1910 року від Яроцького, директора комерційного училища в місті Кременці Волинської губернії. Являє собою обробку Хлібниковського спискуКлосс Б. М. Передмова до видання 1998 р. // ПСРЛ. — Т. II. — М.: Мови руської культури, 1998. — С. J — L..
Краківський список Виготовлений для польського історика Адама Нарушевича близько 1795-1796 років. Це — копія Погодінського списку, який для зручності замовника переписали латинськими літерами. Цінний як джерело реконструкції декількох фрагментів Погодінського списку, втрачених після 1796-го.
Опис Це книга великого формату (30х23 см). Аналіз паперу і почерків показав, що книгу переписано близько 1425 року. Рукопис має старовинну шкіряну оправу з мідними застібками і нараховує 307 нумерованих аркушів (включаючи й перший, колись чистий, а тепер із різними пізнішими приписками), або 614 сторінок.
У рукопису, де текст розташовано у два стовпці, 40 зошитів (не рахуючи першого аркуша) по 8 аркушів; але 5-й зошит має 7 аркушів, 8-й — 6, 10-й — 3, 14-й — 6, 40-й — 7. Вирвано лише один, восьмий аркуш п'ятого зошита; він мав бути між арк. 40 зворотним (с. 80) і арк. 41 (с. 81) нинішньої нумерації. Отже, літопис дійшов до нас у задовільному стані.
Поділ
Загальновизнаним у науці є поділ зводу на три основні частини (в свою чергу, кожна з цих частин має вельми складну структуру): Передує тексту Перелік київських князів від Аскольда і Діра до взяття Києва Батиєм. Лист 2 (с. 1-2). «Повість временних літ» з продовженням до 1117 р. (Листи 3-106 об. — за виданням в ПСРЛ: т. II, с. 2-285) Київський літопис XII століття — літописання подій 1118-1198 рр. (Листи 106об.-245 — стб. 285—715). Особливо докладно викладені події 1146-1152 років (Листи 118—167 — стб. 319—465). Галицько-Волинський літопис (про події до 1292-го). Листи 245—307 (стб. 715—938) Згідно з концепцією Бориса Рибакова, надзвичайно докладний опис подій 1146—1154 року запозичений з особливого «Літопису Петра Бориславича». Вони викладені в середньому в двадцять разів докладніше, ніж події попередніх тридцяти років. Детально описано похід Ігоря Святославича на половців 1185 року, цей опис вважають особливою повістю.
На думку Шахматова, в літописі використано загальноруський звід початку XIV ст. Таким чином, ймовірно, літопис складено в кінці XIII стСловник книжників і книжності Київської Русі. Вип.1 (XI-перша половина XIV ст.) Л., 1987. С.236.
На думку відомого сучасного філолога Ужанкова, перша частина Галицько-Волинського літопису створювалася як абсолютно самостійний літературний твір — життєпис князя Данила Романовича ГалицькогоУжанков А. Н. «Літописець Данила Галицького»: редакції, час створення // Герменевтика давньоруської літератури. М., 1989. Сб.1. — С.247-283.. Згідно з концепцією О. В. Горовенка, що є розвитком роботи Ужанкова, «Життєпис Данила Галицького» було приєднано до Київського літопису незабаром після 1268-го у Володимирі-Волинському на замовлення князя Володимира Васильковича. Іншими словами, «галицька» частина майбутнього Галицько-Волинському літопису було приєднана до Київського літопису перш ніж з'явилася «волинська» частина — продовження з описом пізніших подій. Це продовження складено було іншим книжником у Володимирі Волинському багато пізніше, в 1288-1290 ррГоровенко А. В. До питання про етапи формування сучасної структури Іпатіївському літописі // Горовенко А. В. Меч Романа Галицького. Князь Роман Мстиславич в історії, епосі і легендах. — СПб .: «Дмитро Буланін», 2011. — С. 209—237. Хронологічна таблиця передбачуваних етапів формування тексту Іпатіївського літопису на с. 236—237..
О. В. Шеков припустив, що деякі відомості Іпатіївського літопису сягають чернігівського літописуШеков О. В. Нотатки про чернігівський літописанні XII ст. //Стародавня Русь. Питання медієвістики. 2007. № 3 (29). С. 125—126..
Див. також Літописи Повість временних літ Київський літопис Галицько-Волинський літопис Лаврентіївський літопис Літописи новгородські Літописи псковські
Видання (Електронна бібліотека Інституту історії України , Росийская Государственная Библиотека ) Повесть временных лет по Ипатскому списку . — Санкт-Петербург: Археографическая комиссия, 1871. — 699 с. Полное собрание русских летописей (ПСРЛ). — Т. 2. Ипатьевская летопись (2-е издание). — Санкт-Петербург: Археографическая комиссия, 1908. — XVI с. — 938 стлб. — 87 с. (pdf, 4,5 Mb ; фото )
Переклади українською Літопис руський / Пер. з давньорус. Л. Є. Махновця; Відп. ред. О. В. Мишанич. Київ: Дніпро, 1989. — XVI+591 с. ISBN 5-308-00052-2
Примітки
Бібліографія Грушевський М. С. Хронольогія подій Галицько-Волинської літописи // Записки Наукового товариства ім. Шевченка. Львів, 1901, т. 41, с. 1-72. Київський літопис ХІІ ст. за Іпатіївським списком близько 1425 року // Німчук В. Хрестоматія з історії української мови X—XIII ст. // НАН України. Інститут української мови. — Київ; Житомир: Полісся, 2015. — С. 236. — (Зібрання пам'яток української мови найдавнішого періоду (Х—ХІІІ ст.). — Назва обкл.: Історія української мови. Хрестоматія X—XIII ст. Орлов А. С. К вопросу об Ипатьевской летописи // Известия Отделения русского языка и словесности Академии наук. Ленингард, 1926, т. 31, с. 93—126. Шахматов А. А. Обозрение русских летописных сводов XIV—XVI вв. Москва-Ленинград, 1938, с. 69—118. Приселков М. Д. История русского летописания XI—XV вв. Ленинград, 1940. Черепнин Л. В. Летописец Даниила Галицкого // Исторические записки. Москва, 1941, т. 12, с. 228—253. Орлов А. С. О галицко-волынском летописании // Труды Отдела древнерусской литературы Института русской литературы АН СССР. Москва-Ленинград, 1947, т. 5, с. 15—24. Лихачев Д. С. Русские летописи и их культурно-историческое значение. Москва-Ленинград, 1947, с. 176—267, 431—433. Генсьорський А. И. Галицько-Волинський літопис (процес складання, редакції і редактори) . Київ, 1958. Генсьорський А. И. З коментарія до Галицько-Волинського літопису // Історичні джерела. Київ, 1969, вып. 4, с. 171—184. Насонов А. Н. История русского летописания XI — начала XVIII века. Москва, 1969, с. 226—245. Рыбаков Б. А. Русские летописцы и автор «Слова о полку Игореве». Москва, 1972. Франчук В. Ю. Киевская летопись (состав и источники в лингвистическом освещении). Киев, 1986. Лихачева О. П. Летопись Ипатьевская // Словарь книжников и книжности Древней Руси. Ленинград, 1987, вып. I, с. 235—241. Ужанков А. И. «Летописец Даниила Галицкого»: редакции, время создания // Герменевтика древнерусской литературы. Москва, 1989, сб. 1, с. 247—283. Ужанков А. И. «Летописец Даниила Галицкого»: проблема авторства // Герменевтика древнерусской литературы. Москва, 1992, сб. 3, с. 149—180. Ужанков А. И. «Летописец Даниила Галицкого»: К вопросу об авторе второй редакции // Герменевтика древнерусской литературы. Москва, 1994, сб. 6, с. 62—79.
Довідники В. В. Німчук. Пам'ятки української мови // Українська мова. Енциклопедія. Франчук В. Ю. Іпатіївський літопис //
Іпатський літопис //
Посилання