Президентство Рональда Рейгана розпочалося опівдні EST 20 січня 1981 року, коли Рональд Рейган був приведений до присяги 40-м президентом Сполучених Штатів, і закінчилося 20 січня 1989 року.

Рейган, республіканець з Каліфорнії, вступив в посаду після переконливої перемоги над Демократичним чинним президентом Джиммі Картером на президентських виборах в 1980 році. Рейгана змінив його віце-президент Джордж Герберт Вокер Буш, який переміг на президентських виборах 1988 року за підтримки Рейгана.

Вибори Рейгана 1980 року були наслідком різкого консервативного зсуву вправо в американській політиці, включаючи втрату довіри до ліберальних програм, програми Новий курс та Великого суспільства, які домінували в національній програмі з 1930-х років.

Внутрішньодержавна адміністрація Рейгана здійснила значне зниження податків, прагнула скоротити невійськові витрати та скасувала федеральні норми. Економічна політика адміністрації, відома як «Рейганоміка», була натхненна економікою пропозиції. Поєднання скорочень податків та збільшення витрат на оборону призвело до дефіциту бюджету, а федеральний борг значно збільшився під час перебування Рейгана.

Рейган підписав Закон про податкову реформу 1986 року (який спростив податковий кодекс за рахунок зниження ставок та усунення кількох податкових пільг) та Закон про реформування та контроль за імміграцією 1986 р. (Який прийняв численні зміни до імміграційного закону США та призначив амністію для трьох мільйонів нелегальних іммігрантів). Рейган також призначив більше федеральних суддів, ніж будь-який інший президент, включаючи чотирьох суддів Верховного суду.

Зовнішня політика Рейгана була рішуче антикомуністичною, її план дій, відомий як доктрина Рейгана, прагнув відкатит глобальний вплив Радянського Союзу в спробі припинити холодну війну. Відповідно до цієї доктрини, адміністрація Рейгана ініціювала масове нарощування військових США, пропагувала нові технології, такі як системи протиракетної оборони, і в 1983 році здійснив вторгнення в Гренаду, першу велику закордонну акцію американських військ з кінця війни у В'єтнамі.

Адміністрація також створила суперечки, надавши допомогу воєнізованим силам прагнувши повалити ліві уряди, зокрема у Центральній Америці та Афганістані, розбитому війною. Зокрема, адміністрація Рейгана займалася прихованими продажами зброї до Ірану для фінансування повстанців Контрас в Нікарагуа, які боролися за повалення соціалістичного уряду своєї нації, виник скандал, що призвів до засудження і відставки декількох посадових осіб адміністрації.

Під час власного другого строку Рейган домагався тісніших відносин з радянським лідером Михайлом Горбачовим, і два лідери підписали основний договір про контроль над озброєнням, відомий як Договір INF.

Покинувши посаду в 1989 році, Рейган мав рейтинг схвалення в 68 %, що відповідає рейтингу схвалення Франкліна Д. Рузвельта та Білла Клінтона як найвищий рейтинг президента, який покидає посаду, в сучасну епоху. Історики та політологи загалом оцінюють Рейгана як президента вище середнього рівня. Через вплив Рейгана на публічний дискурс та пропаганду американського консерватизму, деякі історики назвали період під час і після його президентства як «Епоха Рейгана».

Консервативні зрушення в політиці

Ще до того, як стати президентом, Рейган був лідером драматичної консервативної зміни, яка підривала багато внутрішньої та зовнішньої політики, що домінувала в національному порядку денному протягом десятиліть.

Основним фактором піднесення консерватизму була зростаюча недовіра до влади після скандалу Вотергейт. Попри те, що недовіра до високих чиновників була американською властивістю протягом двох століть, Вотергейт викликав підвищений рівень підозр і закликав медіа брати участь у енергійному пошуку скандалів. Несподіваним новим фактором стала поява релігійного права як згуртованої політичної сили, яка надала сильну підтримку консерватизму.

Інші чинники піднесення консервативного руху — появу «культурної війни» як трикутної битви між консерваторами, традиційними лібералами та Новою лівою, що стосується таких питань, як свобода особистості, розлучення, сексуальна свобода, аборти та гомосексуальність.

Масовий рух населення з міст до околиць призвів до створення нової групи виборців, менш прихильних до економічної політики Нового Курсу та машинної політики. Тим часом, для консервативних південно-білих, особливо добре освічених приміських районів, стало соціально прийнятним голосувати за республіканців. Хоча законодавство про громадянські права 1960-х років було тріумфальним питанням для лібералізму і створило новий, продемократичний чорний електорат, воно також зруйнувало аргумент, що білі повинні були голосувати за демократів, щоб захистити сегрегацію на Півдні.

Відповідаючи на ці різні тенденції, Рейган та інші консерватори успішно представляли консервативні ідеї як альтернативу громадськості, яка розчарувалась у лібералізмі Нового Курсу та Демократичній партії. Харизма та навички говоріння Рейгана допомогли йому оформити консерватизм як оптимістичне, перспективне бачення країни.

Вибори 1980 року

Рейган, який обіймав посаду губернатора Каліфорнії з 1967 по 1975 рік, вузько втратив республіканські праймеріз 1976 р. колишньому президенту Джеральду Форду. З поразкою Форда демократові Джиммі Картеру на виборах 1976 року Рейган негайно став переможцем у республіканській президентській номінації 1980 року.

Як улюбленець консервативного руху, Рейган зіткнувся з більш поміркованими республіканцями, такими як Джордж Буш, Говард Бейкер та Боб Доул у республіканських президентстких праймеріз 1980 року. Після того, як Буш переміг у штаті Айова, він став головним суперником Рейгана, але Рейган переміг в первинному Нью-Гемпширі та більшості наступних праймеріз, отримавши непереборне керівництво делегатами до кінця березня 1980 року. Рейган відступив від ідеї зі страху перед «стоваришенням», в якому Форд буде проявляти незвичайний ступінь сили.

Натомість Рейган вибрав Буша, а кандидатура Рейгана-Буша була висунута на Республіканській національній конвенції 1980 року. Тим часом Картер переміг у демократичній номінації, перемігши головного суперника сенатора Теда Кеннеді. Опитування, проведені після партійних конвенцій, показали зв'язану гонку між Рейганом та Картером, тоді як незалежний кандидат Джон Б. Андерсон мав підтримку багатьох поміркованих.

Загальна кампанія 1980 року між Рейганом та Картером була проведена на тлі безлічі побутових проблем та тривалої кризи з заручниками Ірану. Після перемоги в республіканській номінації Рейган попрямував до центру. Незважаючи на те, що він продовжував відстоювати велике зниження податків, Рейган відмовився від своєї підтримки вільної торгівлі та приватизації соціального забезпечення та пообіцяв розглянути договори про контроль над озброєнням з Радянським Союзом. Натомість він намагався зосередити перегони на керуванні Картером економіки. Засмучений низьким рейтингом схвалення, Картер також проводив негативну кампанію, зосереджуючись на передбачуваному ризику війни, якщо Рейган вступить на посаду.

Рейган та Картер зустрілися в одній президентській дискусії, що відбулася лише за тиждень до дня виборів. Рейган виголосив ефективну промову, запитавши виборців: «Чи вам краще, ніж вам були чотири роки тому?… Чи так поважають Америку в усьому світі, як це було?».

Попри те, що перегони широко розцінювались як близьке змагання, Рейган переміг у значній більшості виборців, які не визначились. Рейган виграв 50,7 % голосів населення і 489 з 538 голосів виборців. Картер виграв 41 % голосів народного голосування та 49 голосів виборців, а Андерсон — 6,6 % голосів населення. Під час паралельних виборів до конгресу республіканці вперше взяли під контроль Сенат з 1950-х років, а демократи зберегли контроль над Палатою представників.

Адміністрація

Рейган призначив Джеймса Бейкера, який проводив кампанію Буша 1980 року, як свого першого керівника. Бейкер, заступник начальника штабу Майкл Дівер та радник Едвін Міз сформували «трійку» ключових службовців Білого дому на початку президентства Рейгана.

Бейкер швидко зарекомендував себе як найпотужніший член трійки та наглядач щоденних операцій, тоді як Міз мав номінальне лідерство у розробці політики і Дівер організував публічні виступи Рейгана. Окрім трійки, інші важливі співробітники Білого дому включали Річарда Дармана, директора з комунікацій Девіда Гергена.

Рейган обрав Александра Гейга, колишнього генерала, який займав посаду начальника штабу Річарда Ніксона, своїм першим державним секретарем. Серед інших найважливіших посадових осіб Кабміну були міністр оборони Каспар Вайнбергер, колишній чиновник кабінету Ніксона, який голосував за збільшення витрат на оборону, та міністр фінансів Дональд Ріган, керівник банку.

Рейган обрав Девіда Стокмена, молодого конгресмена з Мічигану, директором Управління та бюджету. Директор ЦРУ Вільям Дж. Кейсі постав як важлива фігура в адміністрації, оскільки ЦРУ чітко поставилося до ініціатив Рейгана з холодної війни. Ріган погіршив значення радника з національної безпеки, і шість різних осіб обіймали цю посаду під час президентства Рейгана.

Гейг покинув кабінет у 1982 році після сутичок з іншими членами адміністрації Рейгана, і його замінив інший колишній чиновник адміністрації Ніксона, Джордж П. Шульц. До 1982 року радник з національної безпеки Вільям П. Кларк-молодший, посол в ООН Джин Кіркпатрік та директор ЦРУ Кейсі визнали себе головними фігурами у формуванні зовнішньої політики адміністрації. Зрештою Шульц став найбільш впливовою зовнішньополітичною діяльністю адміністрації, рухаючи адміністрацію до менш конфронтаційної політики з Радянським Союзом.

Бейкер та міністр фінансів Ріган змінили свої посади на початку другого терміну Рейгана. Рейган централізував владу в своєму кабінеті, і він взяв на себе обов'язки, які виконували Бейкер, Дівер та Міз, останнього з яких змінив Вільям Френч Сміт на посаді генерального прокурора в 1985 році. Ріган часто вступав в сутичку з Першою Леді Ненсі Рейган, і він залишив адміністрацію внаслідок справи Іран-Контрас і втрати республіканців на проміжних виборах 1986 року. Рігана замінив колишній лідер більшості Сенату Говард Бейкер.

Судові призначення

За вісім років перебування на посаді Рейган здійснив чотири успішні призначення у Верховний суд.

У 1981 році він успішно висунув Сандру Дей О'Коннор на місце Поттера Стюарта, виконавши передвиборчу обіцянку призначити першу жінку у Верховний суд. Демократи, які планували рішуче проти висунень Рейгана до Верховного суду, схвалили висунення О'Коннор. Однак «християнське право» здивувало та злякало О'Коннор, якого вони побоювалися, що суд не скасує рішення у справі «Роу проти В. Уейда», який встановив конституційне право робити аборт без зайвого втручання уряду. О'Коннор працювала у Верховному суді до 2006 року, і вона, як правило, вважалася консерватором-центристом.

У 1986 році Рейган призначив юриста Вільяма Ренквіста на посаду головного судді США після того, як Воррен Бергер вирішив звільнитися. Ренквіст, член консервативного крила Суду, був третім діючим суддею ассоційованого суду, який був призначений головним суддею, після Едварда Дугласа Вайта та Харлана Ф. Стоуна. Рейган успішно висунув Антоніна Скалію на посаду Ренквіста як асоційованого суддю Верховного Суду. Скалія став членом консервативного крила Суду.

Рейган стикався з великими труднощами при заповненні остаточної вакансії Верховного Суду, яка виникла в зв'язку з виходом на пенсію Льюїса Пауелла-молодшого.

Рейган висунув Роберта Борка в липні 1987 року, проте кандидатура була відхилена Сенатом в жовтні 1987 року. Пізніше в тому ж місяці Рейган оголосив про висунення Дугласа Х. Гінзбурга, але Гінзбург відмовився від розгляду в листопаді 1987 р. Нарешті Рейган висунув Ентоні Кеннеді, який отримав підтвердження Сенату в лютому 1988 року. Разом з О'Коннор Кеннеді виступав ключовим поворотним голосом у Верховному суді через десятиліття після того, як Рейган пішов з посади.