Дави́дівка — село в Україні, у Хорошівській територіальній громаді Житомирського району Житомирської області. Чисельність населення становить 639 осіб (2001). В минулому — волосний центр, у 1923—74 та 1992—2016 роках — адміністративний центр колишньої однойменної сільської ради.

Загальна інформація Розміщується на берегах річки Ірша, за 9 км південніше від Хорошева, за 27 км від залізничної станції Нова Борова, за 9 км від автодороги Хорошів—Житомир.

Населення За довідником 1885 року в поселенні мешкало 677 осіб, дворів — 68.

Відповідно до результатів перепису населення Російської імперії 1897 року, загальна кількість мешканців становила 972 особи, з них: православних — 956, чоловіків — 476, жінок — 496.

Наприкінці 19 століття в поселенні налічувалося 922 мешканці, дворів — 142, у 1906 році — 1 062 мешканці, дворів — 185, у 1923 році — 1 316 мешканців, дворів — 270.

На початок 1970-х років в селі було 317 дворів із населенням 1 035 осіб.

Відповідно до результатів перепису населення СРСР, кількість населення станом на 12 січня 1989 року становила 631 особу. Станом на 5 грудня 2001 року, відповідно до перепису населення України, кількість мешканців села становила 639 осіб, з них 97,03 % зазначили рідною українську мову, 1,25 % — російську, а 1,72 % — іншу.

Історія Поблизу села виявлено поховання доби міді. Засноване у другій половині XVI століття. Належало до власності князів Острозьких. Згадується в акті від 2 травня 1618 року як с. Давидовичі — слуга князя Януша Острозького Адам Шклярський скаржився на козацького полковника Калиновського та його ротмістрів Богуцького та Калчуцького та інших, звинувативши їх у грабунках маєтку Острозького та побитті селян, крадіжці 16 коней із с. Давидович. У 1753 році перейшло до Францішка Любомирського. Згадується у люстрації Київського воєводства 1754 року, перебувало в посесії Домбського, подимне вносили від 20 дворів.

В другій половині 19 століття — село Давидівської волості Житомирського повіту Волинської губернії. Лежало на річці Ірша, при впадінні в неї струмка, що протікав від с. Кручинець через с. Грушки, за 33 версти від Житомира, за 15 верст від найближчої поштової станції у Черняхові, за 75 верст від найближчої залізничної станції Бердичів, 10 км від Горошок. Дерев'яну на кам'яному підмурівку покритою бляхою церкву, з такою ж дзвіницею, збудовано у 1865 році за державні кошти та допомогу вірян. Землі при церкві 61 десятина; відмежована, був план від серпня 1868 року. Дворів 218, вірян 1 738 осіб обох статей, римокатоликів 47, німців-колоністів — 90 осіб, євреїв — 18. До парафії входили сільце Грушки та слобода Березівка. Парафія належала до 1-го благочинного округу Житомирського повіту. Сусідні парафії: Сколобів (4 версти), Івановичі (8 верст), Славів (8 верст). Була католицька каплиця пулинської парафії, волосне правління. За довідником 1885 року — колишнє поміщицьке село Давидівської волості Житомирського повіту Волинської губернії. Лежало на річці Ірша, за 35 верст від Житомира, були волосне правління, православна парафія, католицька каплиця, заїзд, водяний та вітровий млини.

Наприкінці 19 століття — село Горошківської волості Житомирського повіту Волинської губернії. Лежало на р. Ірша, за 32 версти від Житомира, за 15 верст від поштової станції у Черняхові. Були православна церква та католицька каплиця. Разом із Грушками, Кручинцем, слоб. Суховоля та кількома колоніями з ліком земель 14 624 десятини належало графові Йозефові Тишкевичу.

У 1906 році — село Горошківської волості (1-го стану) Житомирського повіту Волинської губернії. Відстань до губернського та повітового центру м. Житомир становила 32 версти, до волосного центру містечка Горошки — 10 верст. Поштове відділення — міст. Горошки.

У 1923 році включене до складу новоствореної Давидівської сільської ради, яка 7 березня 1923 року увійшла до складу новоутвореного Кутузівського (згодом — Володарський, Володарсько-Волинський) району Коростенської округи; адміністративний центр ради. Розміщувалося за 8 верст від районного центру міст. Кутузове.

У 1932–33 роках село постраждало від голодомору. За свідченнями очевидців кількість померлих склала щонайменше 14 осіб.

На фронтах Другої світової війни воювало 105 селян, 11 з них нагороджені орденами й медалями, 62 загинули. На їх честь у 1958 році встановлено пам'ятник.

В радянські часи в селі розміщувалася центральна садиба колгоспу, який обробляв 2 175 га угідь, з них 1 655 га — рілля. Вирощували зернові культури, льон, картоплю. Напрямок тваринництва — м'ясо-молочний. 41 колгоспника нагороджено орденами й медалями СРСР. В селі були восьмирічна школа, клуб, бібліотека, фельдшерсько-акушерський пункт, відділення зв'язку, дитячі ясла.

30 грудня 1962 року, в складі сільської ради, передане до Черняхівського району Житомирської області, 8 грудня 1966 року повернуте до складу відновленого Володарсько-Волинського району. 12 серпня 1974 року, відповідно до рішення Житомирського облвиконкому № 342 «Про зміни в адміністративно-територіальному поділі окремих районів області в зв'язку з укрупненням колгоспів», село підпорядковане Грушківській сільській раді Володарсько-Волинського району. 18 березня 1992 року в селі відновлено окрему сільську раду в складі Володарсько-Волинського району.

3 серпня 2016 року включене до складу новоутвореної Хорошівської територіальної громади Хорошівського району Житомирської області. Від 19 липня 2020 року, разом з громадою, в складі новоствореного Житомирського району Житомирської області.

Відомі люди Перепелиця Максим Олегович (1990—2017) — сержант Збройних сил України, учасник російсько-української війни.

Примітки

Посилання Погода в селі Давидівка