«Золота подорож Сіндбада» — фентезійний фільм режисера Гордона Гесслера. Другий фільм трилогії про Сіндбада творчого тандему продюсера і майстра спеціальних ефектів Рея Гарріхаузена. Картина створена за мотивами циклу арабських казок Тисяча й одна ніч і оповідає про подорож Сіндбада в Марабію і Лемурію, про його поєдинок зі злим чарівником Коурою.
Картина створювалася в 1970—1973 роках британською знімальною групою, в рамках жорстких бюджетних обмежень. Натурні і студійні знімання пройшли в Іспанії. Фільм визнано однією з найкращих робіт у творчості Рея Гаррігаузена. Він увійшов в історію як класичний приклад використання в ігровому кіно лялькової анімації та інших спецефектів, характерних для кінотехнологій 1970-х років.
Прем'єрний показ у Великій Британії відбувся 20 грудня 1973 року в Лондоні, в США — 5 квітня 1974 року. Картина успішно пройшла в прокаті, зібравши близько $ 5 млн. Лауреат премії «Сатурн» за найкращий фентезійний фільм. Стрічка отримала різнорідні оцінки критики за награність сюжету, слабку режисуру і акторську гру. Однак фахівці відзначили високу якість спеціальних ефектів і музику композитора Міклоша Рожа.
Сюжет Під час черговаої подорожі Сіндбада-мореплавця спостерігач на щоглі зауважує дивну істоту, що кружляє над кораблем. Її збивають стрілою, і на палубу падає золота прикраса. Команда вважає подію недобрим знаком, але Сіндбад залишає прикрасу собі. З того моменту команду переслідують видіння невідомої танцівниці. Наступної ночі розігрується шторм, корабель збивається з курсу і його відносить до берегів країни Марабії.
Капітан сам висаджується на берег і відбиває несподівану атаку незнайомця в чорному, який спробував відібрати прикрасу. В приморському місті Сіндбад знайомиться з правителем країни — Великим Візиром. Правитель Марабії змушений ховати своє обпечене обличчя під маскою. Незнайомець, який напав на Сіндбада, виявляється тим самим лиходієм, що знівечив візира — злим чарівником Коурою. У візира виявляється друга частина прикарси, і в цілому вигляді вона є картою й пропуском до таємної печери в країні Лемурії. Там, за давнім пророцтвом, можна буде знайти фонтан долі, корону владики світу і щит невидимості. В цей час за Візиром і Сіндбадом слідкує підісланий Коурою гомункул.
Візир вирішує спорядити корабель Сіндбада і разом з ним вирушити в Лемурію. Перед відплиттям на місцевому базарі Сіндбад випадково помічає дівчину, вигляд якої й татуювання на долоні з'являлись йому в снах. Вона — рабиня на ім'я Мар'яна і прислуговує місцевому торговцю. Той погоджується віддати рабиню Сіндбаду за умови, що капітан прийме в свою команду його нетямущого сина Гаруна і зробить з нього гідну людину. Корабель вирушає в небезпечну подорож.
У її ході Сіндбаду намагається завадити Коура, що пливе за ним слідом на іншому кораблі. Він насилає туман, оживлює скульптуру на носу корабля, та команда долає всі перешкоди. На чорні заклинання витрачається життєва енергія чарівника і він швидко старіє.
На острові Лемурія Сіндбад і його супутники знаходять оракула, який вказує дорогу до скарбів. По дорозі вони витримують бій з ожилою скульптурою богині Калі і напад племені дикунів, яких наслав на них злий чарівник. З розбитої статуї герої отримують третю частину прикраси, але її відбирає Коура. За знищення статуї дикуни хочуть принести Мар'яну в жертву кентавру, а Сіндбада примушують на це дивитись. При допозі Візира Сіндбаду з групою моряків вдається вирватись і потрапити в печеру кентавра та визволити Мар'яну. Тим часом чаклун знаходить у підземеллі фонтан долі та його силою повертає молодість. Коура нацьковує на Сіндбада кентавра та грифона, проте вони б'ються між собою та вбивають один одного.
Коура заволодіває щиток невидимості та має намір вбити Сіндбада. Та він потрапляє в бризки фонтана і стає видимим, тоді Сіндбад пронизує чаклуна шаблею. Сіндбад відмовляється від корони владики світу та вручає її Візиру, вона зцілює його обличчя. Коли Мар'яна запитує чому він так зробив, Сіндбад відповідає — якби він став правителем, то перестав би бути вільним. Картина закінчується рефреном улюбленої приказки Сіндбада — «на Бога сподівайся, а верблюда прив'язуй», коли Гарун ледве не падає зі щогли. В ролях
— Сіндбад Том Бейкер — Коура Керолайн Манро — Мар'яна — Великий Візир — Рашид — Омар Роберт Шоу — оракул (в титрах не вказаний) Курт Крістіан — Гарун Такіс Емманюель — Ахмед Аслан Грегуар — Хакім Знімальна група
Монтаж — Рой Воттс Підбір акторів — Мод Спектор Художник-постановник — Фернандо Гонсалес Костюми — Верена Коулман, Габріелла Фалк Декорації — Джон Столл Грим — Хосе Антоніо Санчес Запис звуку — Пітер Елліот
Робота над картиною
Підготовка й підбір команди
Картина створювалася продюсерським дуетом Рея Гаррігаузена і Чарльза Шнеєра, на рахунку яких було кілька вдалих робіт у жанрі казки і фентезі, зокрема початок серії — «Сьома подорож Сіндбада». Попередні картини майстра спеціальних ефектів «Мільйон років до нашої ери» і «Долина Гванги» мали змінний успіх у прокаті. Рею вдалося домовитися про фінансування з Columbia Pictures наступної стрічки. Первісна ідея полягала у створенні фільму-казки або фентезі йобговорювалися різні варіанти: від екранізації Гільгамеша, до постановки «Перших людей на Місяці». Зрештою, було ухвалено рішення продовжити історію Сіндбада-мореплавця. Сюжет картини базується на мотивах казок «Тисячі й однієї ночі», але був повністю оригінальним. Східні казки були зручні як основа сценарію, оскільки характерна для їх сюжету «визначеність згори» полегшувала сприйняття натяжок, що зазвичай виникають у вигаданому фентезійному світі.
Розподіл обов'язків у продюсерському дуеті було цілком визначеним: Гаррігаузен займався технічною і творчою стороною виробничого процесу, а Шнеєр — організаційними питаннями. Підготовка до виробництва картини з робочою назвою «Сіндбад вирушає в Індію» («Sinbad goes to India») почалася в 1970 році. В ході створення сценарію та розкадрування вона змінилася на «Золота подорож Сіндбада». Ще до написання сценарію митець мав готові начерки основних візуальних елементів картини, зокрема багаторукої богині Калі. Як завжди Рей Гаррігаузен повертався до ідей з попередніх картин. Зокрема, використовувалися начерки з фільму «Лемурія», який залишився на папері, а також деякі розробки до картини «Три світи Гуллівера». У чорнових начерках Гаррігаузен звертався до розробленого образу циклопа з «Сьомої подорожі…». Вирішальна битва монстрів повинна була відбутися між циклопом і гігантським неандертальцем. Оцінивши перший варіант розкадрування, Гаррігаузен розкритикував власну стару роботу і відмовився від варіанту. Замість циклопа він вигадав циклопа-кентавра. Неандертальця (який пізніше згодився в «Сіндбаді й оці тигра») змінив золотий грифон.
Контракт на виробництво був підписаний з британською студією Morningside Productions. У фінансовому плані справи Columbia Pictures тоді йшли не дуже добре, і знімальній групі довелося економити на всьому, щоб вкластися в жорсткі бюджетні рамки. Як режисера і сценариста залучили і , відомих за малобюджетними фільмами жахів 1960-х років. Після трирічної перерви повернувся в кіноіндустрію Міклош Рожа. Композитор з «золотого століття Голлівуду» був відомий за фільмами 1940-1950-х років, зокрема за популярним «Багдадським злодієм». Фахівець зі східної екзотики в кіномузиці виявився дуже затребуваним у проєкті. Після «Долини Гванги» у Гаррігаузена виникли розбіжності з Артуром Гейвордом, який довгі роки виготовляв йому ляльки та мініатюрні моделі. У новому фільмі Рею довелося займатися цим самостійно.
Підбір акторів Акторський ансамбль виявився зовсім не таким, яким його бачив Гордон Гесслер. Режисер і продюсери хотіли взяти на головну чоловічу роль попереднього Сіндбада — , але він був уже немолодий і не підходив за типажем. На роль Сіндбада пробувався Роберт Шоу, але з ним не вдалося домовитися. Шоу пізніше з'явився в картині, тільки в невеликій камео-ролі Оракула. Кандидатура Джона Філіпа Лоу — єдиного американського актора в колективі (хоча він провів більшу частину творчої кар'єри в Європі), була нав'язана студією. Лоу мав постійний контракт з Columbia Pictures, і завдяки фільмам «Барбарелла» і «» виявився головною зіркою в акторському складі. Фізична форма і здібності Лоу до виконання екшн-сцен не влаштовували Гесслера, але оскаржити рішення він не зміг.
На роль головного лиходія Гесслер рекомендував Крістофера Лі, і ця кандидатура також була відхилена. Чарівником Коурою став Том Бейкер, який привернув до себе увагу в малобюджетному фільмі жахів «». На головну жіночу роль розглядалася Ракель Велч, але продюсери вирішили підшукати не таку дорогу актрису. Нею стала зовні схожа на Велч, тоді ще маловідома, Керолайн Манро. У ролях другого плану були переважно зайняті британські виконавці, до знімань епізодів залучили також іспанських і французьких акторів.
Знімання і географія
До планів знімальної групи входило відрядження в Індію. Гаррігаузен, розробляючи ескізи декорацій і ландшафтів, орієнтувався на шедеври архітектури: Еллора й Елефанта — стародавні індуїстські храми, вирубані в печері. Бюджет проєкту не дав можливості організувати дорогу експедицію. Відповідну натуру шукати не стали, це була Іспанія, переважно ті ж локації, що використовувалися для попереднього фільму трилогії: острів Пальма-де-Майорка і містечко (Мальорка). Сцену з оракулом було знято в печерах у районі місцевості . Студійні знімання пройшли в Мадриді на Sevio Studios. Більшість казкових ландшафтів було створено у вигляді мініатюр або намальовано на задниках (наприклад, висадка на берег Лемурії). Фільм був знятий на кольорову 35 мм плівку Kodak 5247. Окремі сцени знімалися на плівку з меншою чутливістю Kodak 5638, оскільки спочатку передбачалося, що фільм може вийти зразу для телевізійного перегляду.
В картині використовувалася вся гама можливостей технологій 1970-х: прискорене знімання, хромакей, комбінування мініатюрних моделей та лялькової анімації. Для суміщення ляльок з живими акторами і повнорозмірними декораціями Гаррігаузен ще з 1958 року використовував технологію, яка отримала в Columbia Pictures власну назву Dynamation. Для фільму 1973 року маркетинговий відділ кінокомпанії вигадав ефектнішу, на їхню думку, назву методу — Dynarama. Це був модифікований варіант поєднання двох рухомих зображень, одне з яких проєктувалося на задник. Зводилися зображення за допомогою методу . Гесслер згадував, що до роботи в «Золотій подорожі» не мав ніякого досвіду в галузі спеціальних ефектів. Рей Гаррігаузен, навчаючи його тонкощам процесу, говорив: «якщо грошей достатньо, на екрані можна зобразити що завгодно». Ще на етапі написання сценарію, творцями враховувалося те, що можна буде відобразити, проте і в процесі знімання плани змінювалися. Поєдинок Сіндбада з Коурою став імпровізацією — спочатку він зовсім не так був описаний у сценарії. Оцінивши можливості команди зі створення візуальних ефектів, режисер змінив фінальний бій.
Спочатку кіностудія виділила безпосередньо на знімання 14 тижнів. Після перегляду бюджету прийшло розпорядження вкластися у 8 тижнів. Всі знімання пройшли в липні-серпні 1972 року. Потім, протягом приблизно року відбувалася доробка візуальних ефектів, і до прокату картина була готова в грудні 1973 року. Остаточний монтаж настільки затягнувся, що Гордон Гесслер встиг у 1972 році зняти ще один повнометражний фільм «» .
Образи казкових істот