Кальненко Володимир Іванович ( 21 січня 1944 р., с. Кожухівка Васильківського (нині Фастівського) р-ну Київської обл. - 24 січня 2023 р., м. Київ) — український художник живописець, ілюстратор, педагог-кераміст.
Життєпис Кальненко Володимир провів дитинство на Київщині, в с. Нові Безрадичі, вихований у народних українських традиціях бабусею Катрею.
У 1963 р. закінчив Республіканську середню художню школу-інтернат ім. Т.Шевченка (викладач О. Павловська). 1971 р. закінчив Інститут живопису, скульптури та архітектури у Ленінграді (майстерня Ю. Непринцева).
Проживаючи в Петербурзі у власній майстерні він організовує щотижневі зібрання українців. Вперше у 1964 р. започатковує легендарну «Тарасову ніч» — традицію не спати з 9 на 10 березня, зі слів художника: «не можна спати в цю ніч, бо проспимо…». Щороку відомі кобзарі, співаки, поети з усього Радянського Союзу приїздили до майстерні-мансарди художника, і всю ніч читали щоденники Шевченка, «Кобзаря», обговорювали маловідомі факти біографії Шевченка. Серія портретів відомих кобзарів (Г. Ткаченка, Адамцевича тощо) була написана під впливом гостин кобзарів у художника (портрети знаходять у Переяславському музеї кобзарства). З 1964 р. Кальненко більше 50 роки продовжує традицію «не спати» у ніч на 10 березня, а «Тарасові ночі» перенесені до України, до Києва, з 2002 р. проводяться в церкві «Аскольдова могила».
Коли 1986 р. вибухнув Чорнобиль педагог Кальненко полишає Мухінське художнє училище в Росії, і переводиться в Україну. У с. Гнідин на Київщині художник стає одним із засновників Малої академії народних мистецтв ім. П.Чубинського. (1986—2001). В Україні починається новий етап його творчості.
Кальненка ще знають як «того, що пішки пройшов…» в 1991 р. він долучається до пішого походу-реквієму «Останнім шляхом кобзаря», де пронесе посмертну маску Шевченка від Петербургу до Канева.
Творчість Його стиль називали неофольклор. В його картинах поєднано українська символіка і тексти на полотні, що характерно для народних картин, експерименти з пропорціями, композицією, майстер має свій неповторний колорит.
Його роботи зберігаються: в державних та міських музеях України та у приватних колекціях у нашій країні і за кордоном (США, Бостонський Університет, Кафедра Україністики «Останній поцілунок гетьмана», Канада, Швейцарія, під Парижем, Росія), зібраннях укр. діаспори.
За плечима художника близько 30 виставок: групових і персональних, в Україні і за кордоном, сотні картин, ілюстрації книжок (дитяча книга поезій Стапана Щербака тощо), розписи храмів…
1987 р. нагороджений дипломом Київської обласної премії в галузі народного мистецтва ім. Петра Верни.
2001 р. Кальненко пише картину-ікону «Папа Римський говорить українською» по приїзду понтифіка в Україну, натхненний виступом «живою» українською мовою по радіо Папою Римським. Оригінал картини знаходиться в Торонто.
2015 р. введений в ранг Лицарі Колумба і відзначений «за його духовний поступ утвердження українства в Україні» знаком лицарів св. Колумба в Україні «KofC».
З 2014 р. розробляє 3 картини-триптихи великого розміру на тему війни у постмодерному стилі з елементами українського бароко.
Неординарна особистість художника не залишається поза увагою режисерів, журналістів, фотографів, особливо молоді. Серед останніх — телевізійний фільм «Стезі пізнання» (реж. О. Домбровський, 2009 р.), інтерв'ю Кальненка прослідковуємо у ефірах радіо «Ера».
У 2014 р. молодий режисер Галина Лаврінець зняла документальний фільм про долю митця — дипломну роботу «Вперед, діти Вітчизни» . Фільм представляв українські студентські фільми на реж. О. Домбровський у Києві, у Польщі та Одесі, презентував українську програму на Каннському Міжнародному фестивалі у 2016 р.
В 2015 р. ім'я Володимира Кальненка внесено до ЕСУ (Енциклопедія Сучасної України)Т. 12 (Київ, 2012 р.)
Перелік виставок 1972 — Всесоюзна виставка дипломних робіт (Академія мистецтв, м. Ленінград) 1975 — Виставка (м. Прага) 1976 — Виставка молодих художників (Спілка художників, м. Ленінград) 1977 — Виставка (Виставковий зал Петроградськогобудинку культури, м. Ленінград) 1977 — Виставка (Редакція часопису «Звезда», м. Ленінград) 1978 — Молодіжна виставка (Виставковий зал «Манеж», м. Ленінград) 1978 — Виставка (Будинок вчителя, м. Київ) 1979 — Виставка (Виставковий зал інституту фольклору, м. Ленінград) 1987 — Районна виставка вчителів (м. Бориспіль) 1988 — Виставка (Мала академія народних мистецтв, с. Гнідин) 1989 — Всесвітня художня виставка «Імпреза І» (м. Коломия) 1994 — Виставка (Краєзнавчий музей, м. Біла церква) 1995 — Виставка «Ностальгія» (Музей Т. Г. Шевченка, м. Київ) 1995 — Виставка (Церква Миколи Набережного, м. Київ) 1997 — Виставка (Музей літератури, м. Київ) 1997 — І Виставка до Дня Артистратига Михаїла (Виставкова зала Контрактового дому, м. Київ) 2002 — Виставка (Європейський університет, м. Київ) 2002 — Виставка (Академія експериментальних наук, м. Київ) 2003 — Виставка (Виставковий зал Музею духовної спадщини, м. Київ) 2004 — Осінній салон (Спілка художників України, м. Київ) 2005 — Виставка «Майдан-2004»(Музей П.Тичини, м. Київ) 2007 — Гоголь-фест-І (Арсенал, м. Київ) 2008 — Гоголь-фест-II (Арсенал, м. Київ) 2009 — «Світлиця» (Музей І.Гончара) 2010 — 150-ліття Т.Шевченка(Музей декоративного мистецтва, м. Канів) 2015 — «Contr-amnesia» Центральна бібліотека (м. Бориспіль) 2017 — Галерея «Світлиця» (містечко «Мануфактура», м. Київ) 2018 – Виставка «Апокрифи» (Музей гетьманства м. Київ)
Примітки
Джерела http://kalnenko-volodymyr.blogspot.com/2010/12/blog-post.html http://www.harmony.com.ua/text/1040.html http://arhiv.i-visti.com/publications/19_780/10135/ http://visnik-press.com.ua/archives/83355 Дороги до Кобзаря: творчий шлях художника Володимира Кальненка https://gazeta.ua/articles/culture-newspaper/_volodimir-kalnenko-malyuye-kartinu-dlya-vatikanu/282686 http://kanos.com.ua/z-holovnym-herojem-filmu-my-poznajomylysya-same-u-kanevi-halyna-lavrinets/ http://esu.com.ua/search_articles.php?id=10721 https://www.youtube.com/watch?v=wAAOJhbuptA&t=1s https://www.youtube.com/watch?v=Tfmg0lcBIXc