Британсько-німецькі відносини або німецько-британські відносини — двосторонніми відносинами між Великою Британією та Німеччиною.
Відносини були дуже стійкими в пізньому середньовіччі, коли німецькі міста Ганзейської ліги торгували з Англією та Шотландією.
До об'єднання Німеччини у 1871, Британія часто була в союзі у воєнний час з панівною Пруссією. Королівські родини часто одружувалися. Також Ганноверська династія (1714—1837) керувала малим Ганноверським електоратом, згодом Ганноверським королівством, а також Британією.
Історики довгий час зосереджувались на дипломатичних і військово-морських змаганнях між Британією та Німеччиною після 1871 року, для того, щоб знайти першопричини зростаючого антагонізму, що призвів до Першої світової війни. В останні роки історики приділяють більше уваги взаємним культурним, ідеологічним та технологічним впливам.
Під час Наполеонівських воєн (1803—1815) Пруссія з певного часу була союзником Британії і страждала через це; деякі інші німецькі держави підтримували Францію. Британія та Німеччина воювали один проти одного у Першій та Другій світовій війнах. Після британської окупації Західної Німеччини з 1945 по 1950 вони стали близькими союзниками в НАТО, що тривало і після возз'єднання. Обидві країни також є членами кількох європейських політичних спільнот. З вступом Британії до ЄЕС у 1973, обидві країни стали головними членами теперішнього Європейського Союзу. На політичному референдумі, який відбувся у 2016, Велика Британія проголосувала за вихід з Європейського Союзу після 24 років членства.
Історичні зв'язки Спільна спадщина Англійська та німецька мови — це західногерманські мови. Сучасна англійська істотно розійшлася, поглинувши більше французького впливу після 1066 року. Англійська мова має своє коріння в мовах, якими розмовляють германські народи з материкової Європи, точніше різні народи походили з тих, що зараз є Нідерландами, Німеччиною та Данією, включаючи людей, які називаються англами, на яких англійські названі. Багато повсякденних слів англійською мовою мають німецьке походження та схожі на їхні німецькі аналоги, а більш інтелектуальні та формальні слова мають французьке, латинське чи грецьке походження, але німецька мова має схильність до багатьох із них. Англійська мова стала домінуючою світовою мовою і широко вивчається в Німеччині. Німецька мова в XIX і на початку 20 століття була важливою мовою науки і техніки, але вона значною мірою втратила цю роль. В англійських школах німецька мова була нішевою мовою і набагато менш важливою, ніж французька. Німецька мова більше не вивчається у Британії, за винятком рівня А на середніх школах.
Торгівля та Ганзейська унія Існує довга історія торгових відносин між німцями та англійцями. Ганзейська унія була комерційною та оборонною конфедерацією торговельних гільдій, і ринкові міста домінували в торгівлі уздовж узбережжя Північної Європи. Вона простягалася від Балтійського до Північного моря в 13-17 століттях і включала Лондон. Головним центром був Любек. Унія сприяла торгівлі між Лондоном та його численними містами, більшість з яких контролювалась німецькими купцями. Це також відкрило торгівлю з Прибалтикою.
Королівська родина До кінця 17 століття шлюби між англійською та німецькою королівськими родинами були рідкістю. Імператриця Матильда, дочка Англії Генріха I, була одружена між 1114 і 1125 роком з святим римським імператором Генріхом V, але у них не було жодних проблем. У 1256 році Річарда, 1-го графа Корнуолла, було обрано королем Німеччини, а його сини були перейменовані в Альмайн. Протягом усього цього періоду лондонський кінний барон був типовим німецьким діловим поселенням. Німецьких найманців наймали під час Війн троянд.
Енн Клівз була дружиною Генріха VIII, але тільки в період правління Вільгельма III Англійського, король німецького походження прийшов царювати з Дому Нассау. Чоловіком його наступниці, королеви Анни, був принц Джордж з Данії з будинку Ольденбурга, у якого не було дітей, що вижили.
У 1714 році Георгій I, німецькомовний принц-ганноверець із змішаним британським та німецьким походженням, піднявся на британський престол, заснувавши Ганноверську династію.Philip Konigs, The Hanoverian kings and their homeland: a study of the Personal Union, 1714—1837 (1993). Протягом століття монархи Великої Британії були також правителями Ганноверу (спочатку як принци-курфюрсти Священної Римської імперії, а потім як Ганноверські королі). Був лише особистий союз, і обидві країни залишалися зовсім окремими, але король жив у Лондоні. Британські лідери часто скаржилися, що королі Джордж I, який майже не розмовляв англійською, та Георг II були сильно залучені до Ганноверу та спотворювали британську зовнішню політику на користь Ганновера, невеликої, бідної, сільської та неважливої країни Західної Європи.Jeremy Black, The Continental Commitment: Britain, Hanover and Interventionism 1714—1793 (2005). Навпаки, король Георг III ніколи не відвідував Ганновер у 60-ті роки (1760—1820), коли він ним керував. Ганновер був окупований Францією під час Наполеонівських воєн, але деякі гановерські війська втекли до Англії, щоб сформувати Німецький легіон короля, етнічну німецьку частину в британській армії. Особистий зв'язок з Ганновером остаточно закінчився в 1837 році, коли королева Вікторії зійшла на британський престол. Напівсалічний закон заважав їй бути на престолі Ганновера, оскільки був родич-чоловік.
Кожен британський монарх від Георга I до Георга V у 20 столітті мав німецьку дружину. Королеву Вікторію виростили під пильним наглядом її матері, яка народилася в Німеччині, принцеси Вікторії Сакскобургготської, і одружилася зі своїм першим двоюрідним братом принцом Альбертом Сакскобурзьким та Готським у 1840 році. Їх дочка, принцеса Вікторія, одружилася з принцом Фрідріхом Вільгельмом Прусським в 1858 році, який через три роки став кронпринтом. Обидва були лібералами, захоплювалися Британією і ненавиділи канцлера Німеччини Отто фон Бісмарка, але Бісмарк мав слух похилого германського імператора Вільгельма I, який помер у 1888 році. Фрідріх Вільгельм став імператором Фрідріхом III, поки він не помер лише через 99 днів, а принцеса Вікторія стала імператрицею Німеччини. Її син став імператором Вільгельмом II і змусив Бісмарка вийти на пенсію через два роки.
Вільгельм II Вільгельм, онук королеви Вікторії, мав стосунки з ненавистю до любові. Він відвідував його часто і був добре відомий у своїх вищих колах, але він необачно сприяв великій експансії Імператорського німецького флоту, що було потенційною загрозою, яку британський уряд не міг не помітити. Принизлива криза настала у справі «Щоденний телеграф» 1908 року. Перебуваючи з розширеним візитом до Британії, кайзер дав довге інтерв'ю Daily Telegraph, яке було сповнене вибухів, перебільшень та жорстоких протестів любові до Британії. Він висміяв британське населення як «божевільний, божевільний, як маршові зайці» за сумнів у мирних намірах Німеччини та її щирому прагненні до миру з Англією, але він визнав, що німецьке населення «не дружнє» до Англії. Інтерв'ю викликало сенсацію по всій Європі, показавши, що кайзер був абсолютно некомпетентним у дипломатичних справах. Британець вже вирішив, що Вільгельм хоч трохи психічно порушений, і бачив інтерв'ю як подальший доказ його нестабільної особистості, а не як знак офіційної ворожості Німеччини.Thomas G. Otte, «'The Winston of Germany': The British Foreign Policy Élite and the Last German Emperor.» Canadian Journal of History 36.3 (2001): 471—504. Справа була набагато серйознішою в Німеччині, де його майже одноголосно висміяли. Після цього він відігравав лише більш виконавчу, а іноді й законодавчу декретну роль у великих державних справах.Christopher M. Clark, Kaiser Wilhelm II (2000) pp. 172-80, 130-38.
Британська королівська родина зберігала німецьке прізвище фон Заксен-Кобург-Гота до 1917 року, коли у відповідь на антинімецькі почуття під час Першої світової війни юридично його було змінено на більш британське ім'я Династія Віндзора. Того ж року всі члени британської королівської сім'ї відмовилися від своїх німецьких титулів, а всі родичі Німеччини, які воювали проти англійців у війні, були позбавлені своїх британських титулів Законом про позбавлення титулів 1917 року.
Інтелектуальні впливи Ідеї витікали вперед і назад між двома народами. Біженці з репресивних режимів Німеччини часто поселялись у Британії, особливо Карл Маркс та Фрідріх Енгельс. Успіхи в техніці були спільними, як і в галузі хімії. Понад 100 000 німецьких іммігрантів також приїхали до Британії. Німеччина була чи не одним із головних світових центрів інноваційних соціальних ідей наприкінці 19 — початку 20 століть. Британські ліберальні реформи соціального забезпечення, близько 1910 року, під керівництвом лібералів Х. Асквітом та Девідом Ллойдом Джорджем, прийняли систему соціального забезпечення Бісмарка. Були обмінені також ідеї щодо містобудування.
Дипломатія Британське міністерство закордонних справ погано обслуговувалось рядом послів у Німеччині, які подавали лише поверхневі доповіді про драматичні внутрішні німецькі події 1860-х років. Це змінилося з призначенням Одо Рассела (1871—1884), який встановив тісний зв'язок з Бісмарком і забезпечив глибоке висвітлення подій Німеччини.
Британія надала пасивну підтримку об'єднанню під прусським пануванням із стратегічних, ідеологічних та ділових причин. Німецька імперія вважалася корисною противагою на континенті як Франції, так і Росії, двом державам, які найбільше хвилювали Британію. Загроза з боку Франції в Середземномор'ї та з боку Росії в Середній Азії могла бути нейтралізована розумними відносинами з Німеччиною. Нова нація була б стабілізаційною силою, і Бісмарк особливо пропагував свою роль у стабілізації Європи та у запобіганні будь-якої великої війни на континенті. Британський прем'єр-міністр Гладстоун завжди підозріло ставився до Німеччини, не любив її авторитаризм і побоювався, що вона врешті розпочне війну зі слабшим сусідом.Karina Urbach, Bismarck's Favorite Englishman (1999) ch 5 Ідеологічну прірву підкреслив лорд Артур Рассел у 1872 році: Пруссія тепер представляє все, що є найбільш протилежним ліберальним і демократичним ідеям доби; воєнний деспотизм, панування меча, зневага до сентиментальних розмов, байдужість до людських страждань, ув'язнення незалежної думки, переведення силою населення в ненависне ярмо, зневага до європейської думки, загальне прагнення величі та щедрості тощо, тощо"
Британія дивилася всередину і уникала розбиратися з будь-якими суперечками з Німеччиною, але в кризі «Війни в полі зору» 1875 року, зрозуміла, що не буде терпіти випереджальної війни Німеччини з Францією.
Колонії Бісмарк побудував складну мережу європейських союзів, яка зберігала мир у 1870-х та 1880-х роках. Британці розбудовували свою імперію, але Бісмарк рішуче виступав проти колоній як надто дорогих. Коли громадська думка та попит еліти нарешті змусили його у 1880-х роках захопити колонії в Африці та Тихому океані, він забезпечив мінімальні конфлікти з Британією.
Поліпшення та погіршення відносин