АлінджакалаИстория СССР с древнейших времен до наших дней / Под ред. Б. Н. Пономарева. — Академия наук СССР: Наука, 1966. — Т. 2. — С. 518.У 1387 році полчища Тимура вторглися до Азербайджану. Розбивши війська Джелаїрідов, Тимур опанував Тебріз. Багато вірменських та азербайджанських ремісників було відправлено до Самарканду. Найстійкіший опір загарбникам чинили захисники фортеці Алінджакала неподалік від Нахічевані, Алінджа-калуЛ. С. Бретаницкий. Зодчество Азербайджана XII—XV вв. и его место в архитектуре Переднего Востока / Главная редакция восточной литературы. — Наука, 1966. — С. 87. — 556 с. Фортеця Алінджа-кала на правому березі р. Алінджа (Нах. АРСР) була однією з найважливіших оборонних споруд свого часу.Очерки истории СССР: Период феодализма, IX—XV вв. / Под ред. Б. Д. Грекова. — Институт истории (Академия наук СССР): Издательство Академии наук СССР, 1953. — Т. 2. — С. 729.Р. А. Гусейнов. Иракские Сельджукиды, Ильдегизиды и Закавказье / Академия наук СССР. — Палестинский сборник, Выпуск 21. Ближний Восток и Иран. — Ленинград: Наука, 1970. — С. 193.Г. А. Мадатов. Нахичеванская Автономная Советская Социалистическая Республика / Под ред. Е. М. Жукова. — Советская историческая энциклопедия, Москва: Советская энциклопедия, 1967. — Т. 10., або фортеця Алінджа (), ранішеHeinrich Hubschmann. Die altarmenischen Ortsnamen. — Strasbourg, 1904. — С. 426. вірменською Ернджак () також носило назву Анарик (вірменською «неприступна»)Шопен И. Исторический памятник состояния Армянской области в эпоху её присоединения к Российской Империи. — СПб., 1852. — С. 323—324. — фортеця, розташована на захід від села Ханега, неподалік від міста Джульфа в Азербайджані, на правому березі річки Алінджа (Алінджачай), на вершині гори Алінджа. Фортеця була однією з найпотужніших оборонних споруд свого часу.
Назва Фортеця Алінджа або Алінджак (вірменською Ернджак, назва області у провінції Сюнік), нині на території Нахічевань в Азербайджані. Свою назву область отримала від однойменної фортеці Ернджак. У свою чергу фортеця, на думку Івана Шопена, свою назву отримала на честь вірменської княгині Ернджак, яка побудувала фортецю і назвав його своїм ім'ям. Місце вибране вірменської княжною для будівництва фортеці було настільки вдалим, що споруда також носила назву Анарік (з вірменського «неприступна»). Німецький філолог Генріх Хюбшман зазначає, що Ернджак пізніше називалася Алінджа. За інформацією Смбата Тер-Аветисяна це сталося в XV столітті, коли фортеця «Ернджак» стала називатися «Алінджа-кала»С. В. Тер-Аветисян /Крепость Ернджак/ «Билютень КИАИ в Тифлисе» № 8 / Изд-во АН СССР; Ленинград 1931г. — стр.16. Іван Шебликін зазначає що в XVI столітті фортеця вже згадується як Алінтчиа, Лиіджіа та Алінкріа.
Арабська назва фортеці — «Алінджак»Harvard Armenian Texts and Studies, Vol. 2 1969. P. 401 «City and fortress (also called Alanjay; Arabic: Alindjak), SE of Naxijewan, on left bank of Ernjak river. The ruins of the fortress are now called Alinca-kale.», азербайджанська — «Алінджакала». Імовірно назва цієї фортеці у формі «Алинджа» зустрічається в середньовічному огузькому героїчному епосі «Кітабі Деде Коркут»: «По дорозі їм зустрілася фортеця Алинджа; там чорний тагавор влаштував загін, наповнив його з птахів гусьми, курми, із звірів козами, зайцями, зробив його пасткою для джигітів-огуз»Книга деда Коркута. Китаб-и дедем Коркут. X глава. Песнь о Секреке, сыне Ушун-Коджи . Перевод В. В. Бартольда.. В епосі фортеця відноситься до тих, які перебували в руках «кафірів», тобто християн.
Згідно з азербайджанськими авторами, фортеця була пов'язана з діяльністю атабеків і має старотюркську назву. На думку ж вірменських авторів, фортеця «одне з найдавніших вірменських поселень, одна з найдавніших княжих резиденцій у Вірменії». Обидві думки, особливо азербайджанська, критикуються російським істориком Віктором Шнірельманом як приклад етноцентристського підходу в історіографії. Так, як зазначає Шнірельман, азербайджанська школа історіографії «будь-якими засобами прагне позбавити історію Азербайджану вірменської присутності».
Історія Згідно з даними, отриманими в 1929 році в результаті експедиції КІАІ, фортеця Ернджак не раз згадується в перших століттях нашої ери, була заснована сюнікськими феодалами і належала вірменському роду Сюні. Перебуваючи перед входом Зангезурського хребта, фортеця Ернджак захищала володіння нахарарівН. Я. Марр /Экспедиция КИАИ в Нахичеванскую ССР, в район Джульфы и Апракуниса / «Билютень КИАИ в Тифлисе» № 8 / Изд-во АН СССР; Ленинград 1931г. — стр.22]. Роберт Хьюсен згадує фортецю Ернджак як мінімум з часів арабського завоювання в 821 роціRobert H. Hewsen. Armenia: A Historical Atlas. — University of Chicago Press, 2001. — 341 p. — ISBN 0226332284, ISBN 978с0226332284. P. 121. «Castles and fortresses there were in great numbers, however, nearly sixty by Yovhannesean's count, Balaberd, Orotan, Goroz, Sahaponk', Cahuk, and Ernjak being the most important. There also were more than twenty monasteries in the principality». У джерелах ця фортеця вперше згадується в X столітті у Ованеса ДрасханакертциИованнес Драсханакертци. История Армении. Перевод с древнеармянского М. О. Дарбинян-Меликян . — Ереван, 1986. — С. 331. — 395 с. під час облоги її відомим полководцем арабів саджидським еміром Юсуфом ібн Абу Саджем, в дні царювання вірменського царя Смбата I Багратуні. Британський вчений Ентоні ІстмундAntony Eastmond. Eastern Approaches to Byzantium: Papers from the Thirty-third Spring Symposium of Byzantine Studies, University of Warwick, Coventry, March 1999, Ashgate/Variorum, 2001, 225 і американський вчений Лінн Джонс згадують опір Смбата I Юсуфа ібн Абу Саджу в фортеці Ернджак у 914 році. Джонс вважає, що в 913 році фортеця належала роду Багратуні. У 914 році Юсуф, бажаючи примусити до здачі фортеці, вбив перед цією фортецею Смбата I Багратуні.
Що сталося з цією фортецею до XIII століття залишається невідомим.
Вірменський історик XIII століття Степанос Орбелян, повідомляючи про відомі фортеці, згадує також про фортецю Ернджак:
При главі палацової адміністрації Держави Ільдегізидів Джахан-Пехлеване у фортеці Алінджа-калу Ільдегізидів зберігалася основна скарбниця іракських Сельджукидів.
У 1225 році у фортеці Алінджа помер останній правитель держави Ільдегізидів Музаффар ад-Дін Узбек. На початку XIII століття області Ернджак і Чахук вірменської історичної області Сюнік перейшли від Ільдегізидів до Елікуму ОрбелянуBayarsaikhan Dashdondog. The Mongols and the Armenians (1220—1335), BRILL, 2010, p. 59:. За даними вірменських середньовічних авторів, «до появи татарТатарами вірменські середньовічні письменники називали монголів., перський атабекМова йде про сельджуцького атабека. або султан фортеці „Єрінджак“ Джахук (область) з межами подарував Елікуму Орбелянцу. Його діти у татар були у великій пошані, й посіли її». За інформацією відомого британського медієвісті Стівена Рансімана фортеця Еренджак можливо була резиденцією однієї з гілок вірменського княжого роду Орбелян, які володіли цією частиною СюнікаSteven Runciman. The Emperor Romanus Lecapenus and his reign: a study of tenth-century Byzantium. — Cambridge University Press, 1988. — С. 160—161.:. Можливо, що християни довгий час володіли фортецею, бо католицькі місіонери без страху проживали в селах цієї області до XIV століття, що підтверджується напівстертою припискою в одній книжці від 1353 року.
У 1388/1389 році правитель фортеці Алінджа Ходжа Джоухар, поширивши свою владу на територію аж до Капана, став претендувати і на Тебріз. Візиром у нього був Імад ад-Дін, а головним еміром — Алтун. У цьому ж році еміри Алінджа Шейх Аділь Мухаммед і Мухаммед Халіл Джаханшахі напали на Тебріз і вбили його правителя Кара-Бастама. Ходжа Джоухар, прибувши до міста, призначив у ньому правителем свого візира еміра Імад ад-Діна, а сам повернувся до Алінджи.
Після смерті Ходжі Джоухура в 1389/1390 році правителем фортеці став емір Алтун, який також намагався захопити Тебріз в 1390/1391 році, однак, отримавши відсіч, був змушений повернутися в Алинджу. Напередодні другого нашестя Тамерлана фортецею Алінджа та її околицями правил емір Алтун.
Взяття фортеці Тимуридами
В 1387 році війська Тамерлана вторглися до Азербайджану (область головним чином на південь від річки Аракс). Розбивши війська Джелаїрідів, Тамерлан опанував ТебризомJ.B. Bury. The Cambridge Medieval History Series volumes 1-5, Plantagenet Publishing: During the exile of Leo VI, Greater Armenia was enduring a prolonged Tartar invasion. After conquering Baghdad (1386), Tamerlane entered Vaspurakan. At Van he caused the people to be hurled from the rock which towers above the city; at Ernjak he massacred all the inhabitants; at Siwas he had the Armenian garrison buried alive. В цей час історичний регіон Вірменія переживає тривалу татарську навалуJ.B. Bury. The Cambridge Medieval History Series volumes 1-5, Plantagenet Publishing:. Тоді, протягом 1386—1403 рр. мали місце, мабуть, найжорстокіші вторгнення в регіон ззовні. Ці нашестя Тамерлана були останніми з великих нападів на Вірменське нагір'я з Центральної Азії. Захисники фортеці Алінджакала надавали найстійкіший опір загарбникам. Тоді обложені з допомогою грузинських загонів обороняли фортецю від військ Тамерлана та його сина Міраншаха. Відомо також, що у 1394 році Міраншах, який обложив Алинджакалу, власноруч убив у цій фортеці перського поета і містика Фазлаллаха НаїміАшурбейли С. А. История города Баку. — Б.: Азернешр, 1992. — С. 180. — 408 с. — ISBN 5-552-00479-5. Ф. Наїмі з 1386 року довгий час жив в Баку і в Ширвані, куди він був засланий Тимуром. Син Тимура Міраншах власноруч убив Фазлаллаха в 1394 році в Алінджа, поблизу Нахчевана, де недавно виявлена, його могила..
Будучи в Хаштруді, Тамерлан відправив частину військ під проводом свого сина Шахруха в Ерзурум, а сам через Тебріз попрямував в Нахічевань. В цей час еміру Фіруз-шаху вдалося взяти Алінджу. Так, у 1400/1401 році війська Тамерлана, завоювавши Сівас, Малатью, рушили на Арабський Ірак. Тут же Тамерлан і отримав звістку про взяття фортеці Алінджа еміром Фіруз-шахом. За наказом Тамерлана захисники фортеці, в тому числі емір Ахмед Огулшай, були страчені. Спеціально прибувши до Алінджи з Нахічевані, Тамерлан призначив начальником фортеці мелека Мухаммеда Обахі.
Фортеця відіграла значну роль у період Тимуридів і Туркоман.
Подальша історія фортеці За описом іспанського мандрівника XV століття Руй Гонсалеса де Клавіхо, Алінджа стояла на високій крутій горі, яка внизу була оточена стінами з вежами; всередині стін, на схилах (нижніх) гори було багато виноградників, садів, оброблюваних полів, пасовищ, джерел і цистерн води; на самому верху гори знаходився власне замок або цитадель.