Гульськ — село в Україні, у Стриївській територіальній громаді Звягельського району Житомирської області. Населення — 1 360 осіб (2001). У минулому — волосний центр, у 1923—2020 роках — адміністративний центр колишньої однойменної сільської ради.
Географічне розташування Село розташоване на берегах річки Случ, за 11 км від районного центру. Через село пролягає залізнична лінія Звягель I — Житомир, на якій розташований однойменний зупинний пункт.
Населення За довідником 1885 року в поселенні мешкало 860 осіб, дворів — 118.
Відповідно до результатів перепису населення Російської імперії 1897 року, загальна кількість мешканців становила 1 539 осіб, з них: православних — 1 392, чоловіків — 776, жінок — 763.
Наприкінці XIX століття в поселенні налічувалося 1 019 мешканців, дворів — 223, у 1906 році — 1 360 осіб, дворів — 260, у 1911 році — 1650 жителів, у 1923 році — 1 602 мешканці, дворів — 341.
На початок 1970-х років в селі налічувалося 440 подвір'їв з населенням 1 300 осіб.
За переписом населення СРСР населення станом на 12 січня 1989 року складало 1 064 особи. Станом на 5 грудня 2001 року, відповідно до перепису населення України населення складало 1 360 осіб.
Мова Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року: МоваКількістьВідсотокукраїнська133998,46 %російська201,47 %інші/не вказали10,07 %Всього1360100 %
Історія Біля села виявлено залишки давньоруського городища. Відоме з 1577 року. Колишня власність Любомирських-Звягельських, потім Чапличів, у 1577 році — князя Костянтина Острозького, який платив 1 диму від півдворища, 10 димів — від чверть дворища, 4 димів за підсусідків, що мали лише худобу, 16 городників. Внаслідок Кольбушівської угоди село перейшло до Любомирських, згодом володіли Підгородецькі та Яблоновські: Тереза Яблоновська, дружина князя Марцелія, отримала маєток у придане. Її син, Владислав, одружився з Тишкевичівною і переписав маєток на дружину, а що дітей не мали, то майно перейшло Тишкевичам. Згадується у люстрації Київського воєводства 1754 року, перебувало в посесії Перетятьковича, подимне вносили від 60 дворів.
В середині 19 століття — село Новоград-Волинського повіту Волинської губернії. Лежало на річці Случ. Була волосна управа. 336 селян-землевласників володіли 1 817 десятинами землі, земель двірських у маєтку — 15 тис. десятин.
У другій половині XIX століття належало княгині Людгарді Яблоновській з Тишкевичів. Гульський ключ мав порцелянову фабрику, залізну гуту у Кам'яному Броді, цегельню в Рудні, млини в Гульську на Случі. Біля села були вали древнього городища. За довідником 1885 року — колишнє поміщицьке село Гульської волості Новоград-Волинського повіту Волинської губернії. Лежало на річці Случ, за 10 верст від повітового міста. Були волосне правління, церковна парафія, парафіяльна школа, заїзд, 4 водяні млини.
Наприкінці XIX століття — село Рогачівської волості Новоград-Волинського повіту Волинської губернії, перебувало на березі річки Случ, за 75 верст від Житомира, за 10 верст від Новограда-Волинського та найближчої поштової станції, за 60 верст від найближчої залізничної станції Полонне. Власність графині Тишкевичівни, доньки князя Максиміліана Яблоновського. Церковна парафія належала до Новоград-Волинського міського благочинного округу. Дерев'яну покриту бляхою церкву з дерев'яною дзвіницею збудовано у 1747 році за кошти вірян. Оновлена у 1868 та 1892 роках також за кошти вірян. Землі при церкві 50 десятин, надана у користування 25 квітня 1847 року. З 1850 року діяла церковно-парафіяльна школа. Вірян 1 158 осіб обох статей, дворів — 145. До парафії приписано церкву в Івашківці. Сусідня парафія — Черниця, за 6 верст.
У 1906 році — село Рогачівської волості (3-го стану) Новоград-Волинського повіту Волинської губернії. Відстань до повітового центру м. Новоград-Волинський становила 7 верст, до волосного центру містечка Рогачів — 12 верст. Поштове відділення — Рогачів.
У 1911 році поміщик Е. Тишкевич володів 12 757 десятин землі. В селі були крамниця, млин з річним перемолом 200 тис. пудів.
З 1923 року село — адміністративний центр новоутвореної Гульської сільської ради]], яка 7 березня 1923 року увійшла до складу новоутвореного Новоград-Волинського району Житомирської (згодом — Волинська) округи; адміністративний центр ради. Розташовувалося за 8 верст від районного центру. 1 червня 1935 року, у складі сільської ради, передане до Новоград-Волинської міської ради Київської області.
На фронтах Другої світової війни воювало 400 селян, 162 з них нагороджені орденами й медалями, 189 загинули. На їх честь встановлено обеліск Слави.
В радянські часи в селі розміщувалася центральна садиба колгоспу, який обробляв 2,8 тис. га угідь, з них 2,2 тис. га — рілля. Вирощували в основному жито, пшеницю, льон, картоплю. Діяв кам'яний кар'єр. 61 мешканця нагороджено орденами й медалями СРСР, серед них директора школи С. Ю. Рось — орденом Леніна. В селі були середня школа, будинок культури, бібліотека, пологовий будинок, фельдшерсько-акушерський пункт, відділення зв'язку, ощадна каса, кравецька майстерня, 3 магазини, кафе.
4 червня 1958 року — село в складі сільської ради, яке приєднано до відновленого Новоград-Волинського району Житомирської області.
12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 711-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Житомирської області», територію та населені пункти Гульської сільської ради включено до складу Стриївської сільської територіальної громади Новоград-Волинського (згодом — Звягельський) району Житомирської області.
Відомі особи Бакало Олекса Олександрович — військовий і громадський діяч; сотник Армії УНР. Волиняк Петро (1907—1969) — активний діяч української громади в Канаді, дослідник історії української еміграції в Канаді, автор п'яти підручників для українських шкіл у Канаді. Луцько Богдан Вікторович (1981—2014) — сержант Збройних сил України, загинув у боях за Савур-могилу. Немоловський Олександр Олексійович (1876—1960) — громадський і церковний діяч, митрополит Брюссельський та Бельгійський. Подолянчук Василь Володимирович (1981—2014) — старший сержант Збройних сил України, учасник російсько-української війни. Чечет Юрій Васильович (1972—2014) — сержант Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
Примітки
Посилання