Байюе (Бать в'єт (), ) — термін, що означає стародавні китаїзовані і некитаїзовані племена, які жили на Півдні сучасного Китаю і на півночі В'єтнаму з I тисячоліття до н. е. і до кінця I тисячоліття нашої ери; вони імовірно говорили . В Період Воюючих царств слово «юе» означало царства Юе, в Чжецзяні. Більш пізні царства Міньюе і Наньюе вважаються байюеськими. Китайські писарі зображували юесців варварами, які покривали тіла татуюваннями і жили у примітивних спільнотах, не користувалися луками, не їздили на конях і колісницях. Байюе порівнюють зі втраченими колінами Ізраїлю, оскільки на їх історії спекулюють китайські історики «To geopolitical thinkers of the mature Chinese empire many centuries later, the legend of the Yue people were almost like an Asian version of the lost tribes of Israel, minus the religious dimensions. Who were they the Yue and where were they? Where they still a significant presence in south China itself, undermining claims to be fully Chinese? Or had they moved to Southeast Asia, particularly to the Southeast Asian kingdom that so provocatively named itself after them as the Yue South (Viet Nam) or Great Yue „Dai Viet“ polity?». Ті дослідники, що асоціюють байюе з південнокитайськими народами, стикаються з проблемами інтерпретації ієрогліфів, а ті, хто вважає байюе в'єтнамцями, часто висловлюють націоналістичні погляди. Багато південнокитайських і північнов'єтнамських народів вважаються нащадками байюе або мають з ними зв'язок .
Байюе, серед інших, є предками сучасних в'єтів. Оскільки «юе» є китайською вимовою в'єтнамського слова «в'є», то «бай юе» можна перекласти українською і як «сто юе», і як «сто в'єтів». Така назва, можливо, пов'язана з давньою в'єтською легендою про походження перших ста родів в'єтів від 100 синів героя государя-дракона Лак Лонг Куана і його дружини — гірської феї Ау Ко.
Назва Сучасне слово «юе» ( або ; ютпхин: jyut6; кант.-рос.: ютъю; в'єт (); чжуанск.: Vot; середньокит.: wuat) з дав.-кит. *wjatвимова з — обидва ієрогліфи читаються gjwat у Grammata Serica Recensa 303e і 305a.. Вперше це слово було записано ієрогліфом «戉» (сокира; запис відображає однакову вимову) на і бронзі в період царювання династії Шан (близько 1200 до н. е.), а пізніше — як «越» У той час воно означало людей або вождя на північний захід від Шангу. На початку VIII століття до н. е. одне з племен у середній течії Янцзи називали «ян'юе» (yángyuè), пізніше той самий термін почали використовувати для називання більш південних племен. Між VII і IV століттями до н. е. «юе» означало царства Юе і його народ.
З III ст. до н. е. «юе» називали некитайські племена на півдні країни та на півночі В'єтнаму; народи міньюе, наньюе, луоюе (), вони всі разом називалися байюе («сто юе»). Саме це слово вперше з'явилося в книзі , складеній приблизно в 239 році до н. е.The Annals of Lü Buwei, translated by John Knoblock and Jeffrey Riegel, Stanford University Press (2000), p. 510. ISBN 978-0-8047-3354-0. «For the most part, there are no rulers to the south of the Yang and Han Rivers, in the confederation of the Hundred Yue tribes.».
У Стародавньому Китаї ієрогліфи 越 і 粵 (читаються yuè) використовувалися як взаємозамінні, проте в сучасній китайській їх значення розділені:
Ієрогліф «越» використовується для позначення території царства Юе, тобто, місця в сучасній провінції Чжецзян, особливо Шаосін і Нінбо. Приміром, чжецзянська опера називається «» (yuèjù, 越劇). Крім того ієрогліф «越» використовується для позначення В'єтнаму. Ієрогліф «粵» асоційований з південною провінцією Гуандун.
Стародавні юеські народи В давніх текстах згадуються безліч племен «юе». Більша частина цих народів дожила до часів Імперського Китаю. КитайськаПіньїньСистема ПалладіяВ'єтнамськаПримітки句吳jùwúцзюйуCâu Ngôкау нгоЗаснували державу Нго (кит. У) ()於越/于越YūyuèюйюеƯ Việtи в'єтДержава В'є (кит. Юе)()揚越/扬越Yángyuèян'юеDương Việtзионг в'єт干越GānyuèганьюеCán Việt кан в'єт閩越/闽越MǐnyuèміньюеMân Việtман в'єтРічкові юе,держава Міньюе夜郎YèlángєланDạ Langза лангНічні юе南越NányuèнаньюеNam Việtнам в'єтПівденні юе東越Dōngyuèдун'юе, ДунхайĐông Việtдонг в'єтСхідні юе,держава (В'єтдонгхай, Донгхай),столиця — м. Донгау (кит. Дун'оу)山越ShānyuèшаньюеSơn Việtшон в'єтГірські юе雒越LuòyuèлоюеLạc Việtлак в'єтПташині юе甌越/瓯越 / 西甌Ōuyuè / Xīōuоуюеэ / сіоуÂu Việt / Tây Âuау в'єт / тей ауЮе з [західної] долини,жили в державі Західне Оу (Тейау)滇越,盔越Diānyuè, Kuīyuèдяньюе, куйюеĐiền Việt, Khôi Việtдьєн в'єт, кхой в'єтНебесні юе; юе з долини彝族,蛮/蠻Yìzúіцзу, июе, , маньїDi Việt, Màn Di, Lô Lôзі в'єт, ман зі, ло лоВарвари-горяни,відокремилися від інших байюеі заснували в IV ст. до н. е. (кит. Дянь) Історик припустив, що ці народи мають спільних предків із мешканцями царства Ся.
Люди з пониззя Янцзи У п'ятому тисячолітті до н. е. нижня течія Янцзи була густонаселеним регіоном, там проживали люди й культур, які одні з перших почали культивувати рис. До третього тисячоліття до н. е. культура Лянчжу, що змінила їх, несла вплив луншанської культури з Великої Китайської рівнини.
З IX століття до н. е. два північні юеські народи, гоу-у і ю-юе, почали відчувати зростання китайського впливу; території проживання цих народів — відповідно, південь сучасного Цзянсу і північ Чжецзян. Еліта гоу-у і ю-юе вивчала письмову китайську мову і сприйняли китайську політичну систему, а також перейняли військові технології. Традиційно ці зміни вважаються наслідком правління (), чжоуського князя, який втік на південь. Болотисті землі на півдні зробили го-у і ю-юе несхожими на інші народи; замість розвитку рільництва вони спиралися на аквакультуру. Водний транспорт у регіоні був основним засобом пересування, тому го-у і ю-юе стали відомі як хороші суднобудівники. Крім того, вони прославилися своїми мечами.
У період Чуньцю держави, засновані го-у і ю-юе, У і Юе, стали брати активну участь у китайській політиці. У 512 році до н. е. У спорядило велике експедиційне військо проти Чу, розташованого в середній течії Янцзи. Аналогічна успішна кампанія у 506 році до н. е. спричинила розграбування столиці Чу — Ін. В тому ж році між У і Юе спалахнула війна, що тривала 30 років (з перервами). У 473 році до н. е. юеський король Гоуцзянь зумів завоювати У, його визнали правителі Ці і Цзінь. У 333 році до н. е. Юе було, в свою чергу, завойоване Чу. Після падіння Юе колишня правляча сім'я втекла на південь, на територію сучасної Фуцзяни, заснувавши там країну Міньюе.
Правителі царства Юе, а також спадкоємця, царства Міньюе, стверджували, що є нащадками Юя Великого, міфічного володаря царства Ся. Згідно з Сима Цянем, У було засноване У Тайбо, братом У-вана.
Китаїзація
Після об'єднання Китаю Цінем Ши Хуан-ді колишні царства У і Юе стали частиною імперії Цінь. Цінські армії також пройшли на південь, по річці Сянцзян, до сучасного Гуандуна, розставивши по головних дорогах пости:
У «Географічному трактаті» книги Ханьшу (закінчена в 111 н. е.) юеськими землями названа територія від Куайцзи (сучасний Чжецзян) до (північ В'єтнаму) . В правління династії Хань розрізняли два юеських народи: наньюе на півдні (сучасні Гуандун, Гуансі і В'єтнам); і міньюе на південно-сході, біля в сучасній Фуцзяні.
Царство Наньюе було засноване після падіння династії Цінь у 204 році до н. е. місцевим головнокомандувачем Ч'єу Ву-де. На вершині могутності Наньюе було найсильнішим з юеських царств, Ч'єу проголосив себе імператором, і був визнаний владою сусідніх країнRecords of the Grand Historian, section 97 《史記·酈生陸賈列傳》. У Наньюе домінували хань і юесці, вони займали основні посади. Змішання народів заохочувалося, воно мало місце навіть у правлячій родині. Наньюе було завойоване в 111 р. до н. е. військами У-ді.
Китаїзація юесців здійснювалась як силами військ, так і поселенцями з Китаю. Згідно з одним з іммігрантів часів другого століття до н. е., байюе
Складнощі з перевезеннями і малярія в регіоні сповільнювали китаїзацію населення; коли китайці вперше зіткнулися з місцевими, вони часто забирали території силою. У 40 році н. е. піднялося велике повстання сестер Чинг, військо з десяти тисяч чоловік було надіслане на чолі з прославленим утихомиренням «варварів» . Між 100 і 184 роками землі юе повставали не менше семи разів.
Оскільки число приїжджих китайців росло, юесців витісняли на бідні землі і в гори. На відміну від кочівників Середньої Азії хунну і сяньбі, юесці ніколи не були значною загрозою Китаю.
Більшість юеських народів влилися в китайський етнос, і нині їхні нащадки проживають у Чжецзяні та Гуандуні, переважно тай-кадайські народи — шани, лао, тайці, в'єтнамці, маонань, мулао, лі, дун, , , чжуани зберегли свою етнічну відокремленість. Деякі з них мігрували в мон-кхмерські райони від китайської влади泰语民族的迁徙与现代傣、老、泰、掸诸民族的形成.
Мови Сучасна наука має фрагментарні знання про юеські мови часів байюе, основне джерело знань про них — запозичення в китайську мову. Найдовша пам'ятка давньоюеської мови — «Пісня про човняра з юе» (), коротка пісня, транскрибована китайською фонетичним способом 528 до н. е., включена разом з перекладом у Шоюань.
Є розбіжності щодо того, якою мовою говорили юесці: це могла бути мова тай-кадайської сім'ї, сім'ї мяо-яо, австроазійської сім'ї. Китайські мови, тай-кадайські і в'єтські мови мають схожі тональні системи, граматичні особливості, наприклад, відсутність словозміни. Проте, це не вважається ознакою спільного походження, а пояснюється вторинним поширенням загальних граматичних і/або фонетичних рис серед спочатку неспоріднених (або віддалено споріднених мов (явище, яке в мовознавстві іменується «мовний союз»).
Джеррі Норман і Мей Цзілінь надали докази того, що принаймні деякі юесці розмовляли австроазійськими мовами:
(127—200 н. е) писав, що слово, схоже на використовувалося юесцями для позначення дієслова «померти». Норман і Мей реконструювали це слово як *tsət і віднесли його до австроазійської лексики, подібно до в'єтнамського chết і монського chɒt. Згідно Шовень цзєцзи (100 рік н. е.), «в Наньюе собаку називають (; среднекит.: nuw-ʂuw)». (Sōu — «полювання» по-китайськи). Ранньокитайська назва Янцзи, ; ) — пізніше це слово стало позначати «річка взагалі». Норман і Мей вважають це слово когнатом в'єтнамського sông (від *krong) і монського kruŋ.
Крім того, наведені дані про те, що в мінських мовах є австроазійський субстратNorman (1988), pp. 18-19, 231.. Гіпотеза Нормана та Мей широко цитується, але останнім часом критикується .
Китайські вчені часто стверджують, що юесці розмовляли ранньо-тай-кадайською мовою. Лінгвіст Вей Цінвень переклав «Пісню човняра з юе» стандартизованою чжуанською мовою, Чженчжан Шанфан запропонував інтерпретацію пісні тайською мовою ХІІІ століття, припускаючи, що це найближча до юеської говірка; проте його точка зору залишається спірною.
Спадок Падіння Хань прискорило китаїзацію. Періоди конфліктів у північному Китаї, наприклад, період Південних і Північних династій, викликали потоки біженців на землі юесців. До часу династії Тан (618—907) слово «юе» означало не народ, а регіон, наприклад, див. Уюе. Аналогічно, у В'єтнамі «в'є» означає «юе» (в широкому сенсі).
Ступінь впливу юеської культури на китайську складно оцінити, але очевидно, що він був великим. Уські і юеські мови вплинули на сучасні уські прислівники і, деякою мірою, на мінські мови Фуцзяні.
Примітки
Див. також Юе (царство)