Мико́ла Іва́нович Буха́рін ( , Москва — розстріляний 15 березня 1938, полігон Комунарка, Московська область) — російський економіст, політичний діяч Російської імперії, РРФСР, СРСР, член Президії Виконкому Комінтерну (1919—1920). Академік АН СРСР (з 12.01.1929). Член ЦК ВКП(б) у 1917—1934 роках. Кандидат у члени ЦК ВКП(б) у 1934—1937 роках. Кандидат у члени Політичного бюро ЦК РКП(б) з 25 березня 1919 по 23 травня 1924 року. Кандидат у члени Організаційного бюро ЦК РКП(б) з 25 вересня 1919 по 23 травня 1924 року. Член Політичного бюро ЦК РКП(б) (ВКП(б)) з 2 червня 1924 по 17 листопада 1929 року.
Діяльність до революції Народився в родині шкільного вчителя. З 1893 жив в Кишиневі, де батько працював податковим інспектором.
Закінчив початкове міське училище та 1-у Московську гімназію. З 1903 по 1910 рік працював репетитором у Москві. Після закінчення гімназії навчався на економічному відділенні юридичного факультету Московського університету (у 1911 виключений за участь в революційній діяльності). Під час революції 1905—1907 спільно зі своїм найкращим другом Іллею Еренбургом брав активну участь в студентських демонстраціях, організованих студентами Московського університету.
У серпні 1906 року вступив до РСДРП(б), прилучившись до більшовиків. У віці 19 років разом з Григорієм Сокольниковим організував в Москві молодіжну конференцію 1907, яка згодом вважалася попередницею комсомолу
У 1908—1910 — член Московського комітету РСДРП, вів роботу в профспілках. В цей час зблизився з В. М. Смирновим і познайомився зі своєю майбутньою дружиною Н. М. Лукіною.
У червні 1911 арештований і засланий на 3 роки в Онегу (Архангельська губернія), в тому ж році втік із заслання і нелегально виїхав до Ганновера, потім в Австро-Угорщину.
За кордоном Бухарін познайомився з Леніним, з яким згодом підтримував дружні взаємини. У Відні він також зустрівся із Сталіним, якому допомагав в роботі з німецькомовними джерелами при підготовці статті «Марксизм і національне питання». У еміграції продовжував займатися самоосвітою, вивчаючи твори як засновників марксизму і соціалістів-утопістов, так і своїх сучасників. Особливо сильний вплив на формування поглядів Бухаріна зробив А. А. Богданов.
У 1914, з початком Першої світової війни, заарештований владою Австро-Угорщини за підозрою в шпигунстві і висланий до Швейцарії. З 1914 жив в Лондоні, з 1915 — в Стокгольмі. У квітні 1916 висланий із Стокгольма, жив в Хрістіанії (Осло) з жовтня 1916 — в Нью-Йорку (США), де познайомився з Львом Троцьким і Олександрою Колонтай і редагував (з січня 1917) разом з Троцьким журнал «Новий світ».
У 1915 написав роботу «Світове господарство і імперіалізм», присвячену аналізу особливостей капіталізму початку XX століття. Ця робота була позитивно оцінена Леніним, він написав до неї (що не публікувалося до революції) передмову і використав ряд її положень в своїй праці «Імперіалізм як вища стадія капіталізму» (1916). З іншого боку, в період Першої світової війни, з початком якої серед соціал-демократів розгорнулася дискусія про право націй на самовизначення Бухарін виступив проти позиції Леніна і його прибічників (зокрема, Сталіна і Зінов'єва). Відповідні погляди Бухаріна і П'ятакова, який з ними погоджувався, Ленін назвав «карикатурою на марксизм» і розцінив як рецидив економізму 1890-x, пов'язаного з невмінням відрізняти політичні питання від економічних.
Після Лютневої революції 1917 Бухарін відразу вирішив повернутися на батьківщину, проте повернувся до Росії лише в травні 1917, оскільки був арештований в Японії, через територію якої повертався. У Владивостоку був арештований місцевою владою за агітацію серед солдатів і матросів.
«Улюбленець партії». Теоретик і економіст
1917 року був обраний членом ЦК РСДРП(б), після чого працював у Московському комітеті партії і редагував «Вісті Московського воєнно-революційного комітету». Провадив активну пропагандистську роботу під час Жовтневого перевороту 1917, займаючи радикальні ліві позиції. Джон Рід у книзі «Десять днів, що потрясли світ» (1919) стверджує, що Бухарін вважався «лівішим, ніж Ленін».
З грудня 1917 по лютий 1918 і з липня 1918 по квітень 1929 року — головний редактор газети «Правда» і, фактично, головний партійний ідеолог. Підготував пропозиції з націоналізації промисловості і створення органів управління економікою на чолі з Вищою радою народного господарства (ВРНГ)
У 1917—1918 як редактор «лівокомуністичної» газети «Комуніст» був лідером «лівих» комуністів, спільно з іншими «лівими» комуністами, а також лівими есерами виступав як проти підписання миру з німцями в Брест-Литовську, так і проти позиції глави радянської делегації Льва Троцького, вимагаючи продовження лінії на світову пролетарську революцію. Пізніше, під час ініційованої в 1923 Троцьким дискусії про фракції у ВКП(б), визнав, що під час обговорення Брестського миру частина лівих есерів запропонувала йому брати участь в арешті Леніна на 24 години і створенні коаліційного соціалістичного уряду з противників мирного договору з Центральними державами. Ліві есери стверджували, що цей уряд зможе розірвати договір і продовжити революційну війну, проте Бухарін навідріз відмовився брати участь в змові проти вождя партії і держави. Через деякий час після підписання Брестського миру перейшов на сторону Леніна, свідоцтвом чого стало повернення Бухаріна на посаду головного редактора «Правди». 25 вересня 1919 Бухарін став жертвою терористичного акту: він був поранений бомбою, кинутою терористами-анархістами в приміщення Московського комітету РКП(б) в Леонтьєвськом провулку.
У травні 1918 випустив брошуру, що стала широко відомою, «Програма комуністів (більшовиків)», у якій теоретично обґрунтовував необхідність трудової повинності для нетрудових класів. Після публікації робіт «Політична економія рантьє» і «Світове господарство та імперіалізм» став одним з провідних економістів-теоретиків РКП(б). У 1919—1920 був членом Виконкому Комінтерну.
«Загальновизнано, що найбільш сильним ворогом марксизму є саме австрійська теорія.» «Политическая экономия рантье. Теория ценности и прибыли австрийской школы» <p> </blockquote>
У жовтні 1919 спільно з Євгенієм Преображенським написав книгу «Азбука комунізму», яка витримала 20 перевидань. У травні 1920 написав (частково в співавторстві з Георгієм П'ятаковим) роботу «Економіка перехідного періоду. Частина I: Загальна теорія трансформаційного процесу». Ці роботи були в цілому позитивно оцінені Леніним, який, проте, вважав, що розгляд низки запитань ведеться Бухаріним з точки зору не марксизму, а «загальної організаційної науки», що розроблялася А. А. Богдановим, а також критикував автора за надмірно пихатий стиль викладу. Доволі цікава жартівлива рецензія Леніна на книгу «Економіка перехідного періоду», в якій пародіюється захоплення Бухаріна іншомовною лексикою: <blockquote>«Чудові якості цієї чудової книги зазнають певної декваліфікації, оскільки вони лімітуються тією обставиною, primo, що автор недостатньо обґрунтовує свої постулати.»<p align="right">З «Recensio academica» В. І. Леніна на книгу «Економіка перехідного періоду»
В цілому роботи Бухаріна 1918—1921 років написані під сильним враженням від практики «військового комунізму», пов'язаного з широким вживанням неекономічного примусу в економіці країни. Характерна цитата: «З точки зору чималого за своєю величиною історичного масштабу, пролетарський примус у всіх своїх формах, починаючи від розстрілів і кінчаючи трудовою повинністю, є, як парадоксально це не звучить, методом вироблення комуністичного людства з людського матеріалу капіталістичної епохи.» <p align="right">«Економіка перехідного періоду», глава X<p>
У «профспілковій дискусії» 1920—1921 років Бухарін займав позицію, яка ним самим розглядалася як «буфер» між основними сторонами суперечки: Леніним і Троцьким. Він намагався довести, що розбіжності між учасниками дискусії засновані на непорозумінні і нагадують суперечку людини, що називає стакан скляним циліндром, і людини, що називає той же стакан інструментом для пиття. Ленін (що вважав позицію Бухаріна різновидом троцькістської) використовував приклад Бухаріна із стаканом для популярного викладу деяких поглядів марксизму, яких, на його думку, не розуміли Троцький і Бухарін (міркування Леніна здобуло згодом популярність як «діалектика стакана»).
Підбиваючи підсумки своїм спостереженням за діяльністю Бухаріна, Ленін дав їй наступну характеристику, що згодом здобула широку популярність: «Бухарін не лише найцінніший і найбільший теоретик партії, він також законно вважається улюбленцем всієї партії, але його теоретичні переконання дуже з великим сумнівом можуть бути віднесені до сповна марксистських, бо в нім є щось схоластичне (він ніколи не вчився і, думаю, ніколи не розумів сповна діалектики).» З «Листа до з'їзду» В І. Леніна
Боротьба проти Троцького і розбіжності із Сталіним З листопада 1923 року активно бореться з «троцькістською» Лівою опозицією. Смерть Леніна 21 січня 1924 стала серйозним душевним ударом для Бухаріна, який був одним з найкращих товаришів вождя. Бухарін відреагував на смерть засновника Радянської держави щирим і емоційним зверненням ЦК РКП(б). Після смерті Леніна переведений в члени Політбюро ЦК (2 червня 1924) і став одним з впливових керівників партії і держави. Як і Зінов'єв, виступив проти публікації ленінського «Заповіту». У цей період Бухарін стає близьким другом Сталіна, який в одній з бесід охарактеризував керівних членів партії таким чином: «Ми з тобою, Бухарчик, Гімалаї, а всі інші — маленькі плями» (Бухарін належав до небагатьох вищих керівників партії і країни, що зверталися до Сталіна на «ти» і що називав його в своїх виступах Кобою; Сталін, у свою чергу, звав Бухаріна «Ніколашею» або «Бухарчиком»). Бухарін надав істотну підтримку Сталіну в боротьбі проти Троцького (1923—1924), Каменева і Зінов'єва (1925—1926) і в остаточному розгромі Троцького (1927).За деякими даними, керував висилкою Троцького у Вірний в 1928 році.
Проаналізувавши причини невдач «військового комунізму», Бухарін перетворився на активного прибічника проголошеної Леніном нової економічної політики. Після смерті Леніна він робив акцент на необхідності подальшого проведення економічних реформ в руслі НЕПу. В цей час Бухарін висунув знамените гасло (1925), звернене до селян: «Збагачуйтеся, нагромаджуйте, розвивайте своє господарство!», вказавши, що «соціалізм бідняків — це паршивий соціалізм» (згодом Сталін назвав гасло «не нашим», а Бухарін відмовився від своїх слів). В той же час, Бухарін брав участь і в розробці сталінської теорії «соціалізму в одній окремо взятій країні», яку протиставили ідеї перманентної світової революції Троцького.
У 1928 виступив проти посиленої колективізації, пропонуючи еволюційну дорогу, коли кооперація і суспільний сектор (багатоукладна економіка) будуть поступово економічно витісняти індивідуальне господарство, а куркулі не підлягатимуть фізичному усуненню як клас, а будуть поступово зрівняні з рештою жителів села. У опублікованій в «Правді» статті «Замітки економіста» (30 вересня 1928) Бухарін оголосив єдино прийнятним безкризовий розвиток аграрного і індустріального сектора, а всі інші підходи (в першу чергу сталінський) — «авантюристськими». Це, проте, перечило курсу Сталіна на загальну колективізацію і індустріалізацію (причому на програму Сталіна до певної міри вплинули і погляди Троцького про необхідність форсованої індустріалізації, які самим же Сталіним були відкинуті всього трьома роками раніше, як такі, що неможливо реалізувати).
Бухарін в опалі