Джимбара́н () — селище в південній частині індонезійського острова Балі, а також підвідомча селищу однойменна адміністративно-територіальна одиниця нижчого рівня — поселення (), що включає кілька дрібніших населених пунктів сільського типу. Площа поселення — 20,5 км², населення — 23 205 осіб.

Район Джимбаран є одним з найпопулярніших курортно-туристичних зон острова Балі, а також одним з основних центрів рибальства на острові.

Географія Знаходиться в південній частині острова, що омивається Індійським океаном, на східному узбережжі перешийка, що з'єднує півострів Букіт з основною територією Балі. Розташовуючись переважно на перешийку, займає також невелику ділянку на північному сході півострова .

Площа поселення Джимбаран — 20,5 км². Його основний населений пункт знаходиться приблизно за 12 км на південь від Денпасара — адміністративного центру і найбільшого міста Балі, та за 5 км на південь від балійського міжнародного аеропорту Нгурах-Рая .

Назва «Джимбаран» традиційно застосовується не тільки щодо власне поселення, а й щодо прилеглої до нього з півночі і з півдня досить великої ділянки прибережної території (в західних джерелах часто фігурує як Джимбаран-бич  — ). Омиває узбережжя затока знана як Бухта Джимбаран (, ) .

Клімат Містечко знаходиться у зоні, котра характеризується кліматом тропічних саван. Найтепліший місяць — грудень із середньою температурою 27.7 °C (81.9 °F). Найхолодніший місяць — липень, із середньою температурою 26 °С (78.8 °F).

Історія Точна дата заснування Джимбаран не встановлена, проте є достовірні відомості про безперервне існування поселення під цією назвою принаймні протягом шести-семи століть. Зокрема, Джимбаран фігурує в балійських хроніках XV століття: збережені тексти дозволяють зробити висновок про його заснування або суттєве розширення за кілька десятиліть до складання хроніки, у період знаходження південній частині Балі під впливом імперії Маджапахіт .

До другої половини XVII століття тут існували не тільки житлові і господарські будівлі, а й принаймні один великий індуїстський храмовий комплекс. Відомо, що в 1677 році місцевий правитель надав на території Джимбаран притулок одному зі своїх сусідів, який покинув своє князівство в результаті внутрішнього конфлікту разом зі своїми прихильниками, число яких становило близько 1200 осіб.

В подальшому Джимбаран входив в територію князівства Намбанган (), яке в кінці XVIII століття, після серії територіального прирощення, було перейменовано в Бадунг. Саме ця частина Балі стала районом найзапеклішого опору нідерландським колонізаторам в ході їх військового вторгнення на острови в 1906 році. У південній частині Денпасара, у безпосередній близькості до Джимбарану, стався фінальний і найдраматичніший епізод цього конфлікту — Пупутан, ритуальне самогубство на полі бою, вчинене правителем Бадунга І Густі Маді Агунг () і десятками його наближеними .

За господарським укладом Джимбаран спочатку був типовим балійським рибальським селом. Перша поява в цій частині острова туристів з Нідерландів та деяких інших країн відноситься до 1920-х років. У період до Другої Світової війни тут на довгий термін оселялися окремі представники європейської і американської творчої інтелігенції.

Розвиток туризму в Джимбарані, як і на Балі в цілому, надовго перервала японська окупація Нідерландської Ост-Індії в 1942—1945 роках, що відбулася після багаторічної боротьби Індонезії за незалежність і тривалим охолодженням відносин країни в період президентства Сукарно. Відродження туристичного інтересу до цієї місцевості сталося тільки в 1970-ті роки: з цього часу почався активний розвиток тут відповідної інфраструктури.

Адміністративна приналежність, населення Поселення Джимбаран входить до складу району Південний Кута, який, у свою чергу, відноситься до округу Бадунг провінції Балі. Станом на 2008 рік його населення становить 23 205 осіб, з яких 11 871 — чоловіки і 11 334 — жінки, всього 5556 сімей. Велика частина житлових кварталів розташована на деякій віддалі від моря уздовж дороги, що з'єднує Джимбаран з головними автотранспортними магістралями острова .

Абсолютна більшість населення — балійці. Як і в інших районах острова переважною релігією є індуїзм. Мешканцями сформовано 12 традиційних громад — «Банджар-адат» (). Найбільшим індуїстським храмом поселення є храм Улун-Сіві (), побудований в XVIII столітті, який являє собою не тільки діюча культова споруда, а й найважливішу туристичну визначну пам'ятку поселення .

Економіка

Рибальство, традиційно слугувало основою місцевого господарства, у цілому зберігає істотне значення для Джимбаран і на початку XXI століття: значна частина місцевого населення зайнята промислом риби та морепродуктів в прилеглій акваторії. Однак у міру розвитку в цій частині Балі туризму саме він став ключовим фактором, що визначає економічний та соціальний розвиток поселення. Вже до початку 1990-х років Джимбаран став одним з найпопулярніших місць серед відвідують острів іноземців та мешканців інших регіонів Індонезії — цьому сприяли як природні, так і інфраструктурні умови, зокрема, близькість поселення до аеропорту Нгурах-Рая і Денпасар, а також багатьом історико-культурним пам'яткам Балі. Характерно, що саме розвиток туризму зумовило затребуваність місцевого рибальського промислу: якщо раніше улови джимбаранських рибалок переважно продавалися в інші райони південного Балі, то тепер більша їх частина реалізується на місці, у численних точках громадського харчування .

В результаті активний розвиток тут отримала відповідна курортно-туристична інфраструктура: в Джимбарані зосереджена велика кількість готелів (в тому числі високого класу), ресторанів, торгових та розважальних комплексів. Ця місцевість є широко популярною перш за все серед любителів морського відпочинку, у тому числі сноркелінгу та дайвінгу .

Примітки