Володимир Котович (12 жовтня 1877, м. Гніздичів (Кохавине), нині селище Стрийського району, Львівська область — 19 липня 1948, м. Мюнхен, похований у м. Берхтесгаден) — український військовий, педагогічний та громадсько-культурний діяч. Отаман Української Галицької Армії.
Життєпис Народився в містечку Гніздичів (Кохавине) в родині шкільного управителя. Початкову освіту здобув у місцевій школі. Після відбуття однорічної військової служби в австро-угорській армії, яку закінчив у званні поручника, вступив на природничий факультет Краківського університету.
Після завершення університетських студій присвятив себе педагогічній праці: учителював та обіймав посаду шкільного інспектора в Стрию. Брав активну участь у громадському житті: був членом місцевих філій товариств «Боян» і «Просвіта», виступав співзасновником стрийських осередків спортивно-руханкового товариства «Сокіл» та організації «Пласт». У 1905 році створив Кружок взаємної помочі галицьких і буковинських вчителів у Бібрці, а згодом — у Стрию. У червні 1914 року належав до співорганізаторів крайового з'їзду «Сокола» у Львові.
Перша світова війна У липні 1914 року мобілізований до лав австро-угорської армії. За виявлений у боях героїзм був удостоєний військових нагород, зокрема медалі «Signum Laudis». Військову службу в австрійській армії завершив у чині майора.
З серпня 1916 року — комендант табору для полонених українців — військовиків російської армії в місті Ярослав (нині Польща). У таборі розгорнув широку національно-просвітницьку роботу: організував хор, оркестр і театральний гурток.
Визвольні змагання (1918—1920) 1 листопада 1918 року зі зброєю в руках зголосився до лав створюваної Української Галицької Армії в Стрию. Був призначений комендантом Стрийської окружної військової команди (ОВК). 1 січня 1919 року іменований отаманом УГА. Брав безпосередню участь у боях польсько-української війни, згодом — у спільному поході УГА та Дієвої армії УНР на Київ у серпні 1919 року. Відповідав за критично важливу ділянку забезпечення — постачання армії боєприпасами та продовольством. Під час епідемії перехворів на висипний тиф у Вінниці.
Після військової катастрофи зумів дістатися Чехословаччини, де перебував у таборі для інтернованих частин УГА в місті Німецьке Яблонне (нині Яблонне-в-Под'єштеді). В інтернуванні дбав про освіту вояків: організував направлення групи стрільців на музичні та вокальні студії до Італії, а також на сільськогосподарські та педагогічні курси в ЧСР. Міжвоєнний період 1923 року повернувся до Стрия. Працював у системі товариства «Рідна школа», заснував Учительську жіночу семінарію. Був співзасновником і багаторічним директором філії Музичного інституту імені М. Лисенка в Стрию, викладав у жіночій семінарії, виступав організатором оркестрів і диригентом хору товариства «Боян». У 1932 році став співзасновником Стрийського краєзнавчого музею «Верховина». Підтримував підпільні контакти та співпрацював з ОУН.
Друга світова війна та еміграція Після радянської анексії Західної України, з жовтня 1939 року працював шкільним інспектором у Стрию. Восени 1940 року через загрозу репресій перейшов на нелегальне становище та переховувався від органів НКВС. Під час німецької окупації, з липня 1941 року — заступник посадника міста Стрий, одночасно очолював міський харчовий відділ. 1943 року виїхав до Німеччини. З 1945 року перебував у таборі для переміщених осіб (ДП) «Орлик» у місті Берхтесгаден.
Помер 19 липня 1948 року в місті Мюнхен. Похований у Берхтесґадені.
Нагороди Медаль за військові заслуги «Signum Laudis» (Австро-Угорщина); Воєнний хрест Симона Петлюри (посмертно, 8 березня 1958; наказ Головної команди військ УНР № 1).
Праці Спогад «Два перші дні на Великій Україні». Опубліковано 15 березня 1921 року в газеті «Український стрілець» (пресова квартира при українській бригаді в Німецькому Яблонному).
Примітки
Джерела Джерела та література
Посилання Українська Галицька Армія – військо інтелектуалів і митців