Французько-російські відносини — комплекс двосторонніх відносин між Францією та Росією Московське царство, та його наступники — Російська імперія, СРСР, Російська Федерація. На ці відносини впливають політика окремих країн, міжнародні організації та об'єднання Ліга Націй, ООН, Європейський союз та ін. та світова політика в цілому.
Згідно з опитуванням Pew Global Attitudes Project в 2017 році, 36 % — французів мають сприятливий погляд на Росію, 62 % — дотримуються несприятливої позиції. Опитування громадської думки 2018 року, опубліковане Російським центром дослідження громадської думки, показує, що 81 % росіян сприятливо сприймають Францію, 19 % — мають негативну думку.
Історія відносин Від XV століття В 1413 Великий Новгород і Псков відвідав фламандський лицар, політик і дипломат Жільбер де Лануа, що брав участь у війні Тевтонського Ордена з Польщею.
У 1518—1519 московський князь Василій III двічі намагався переправити листи королеві Франції Франциску І з метою підтримати його претензії на корону Імператора Священної Римської імперії, проте послання були перехоплені поляками.
Через те, що утворена в XV—XVI століттях Московська централізована держава майже постійно перебувала в стані дипломатичного та військового протистояння з Річчю Посполитою, значна частина правлячої еліти якої традиційно орієнтувалася на Францію, католицькі правителі останньої тривалий час уникали встановлення прямих дипломатичних контактів з Москвою.
В 1555 Ганс Шлітте, купець із Саксонії, агент Івана IV Васильовича, прибув у французький двір з ціллю отримання політичної підтримки для Московської держави. Генріх II Валуа відправив з ним у Москву спеціальне послання з пропозицією союзних відносин, проте лист було перехоплено і він потрапив у руки імператора, противника короля Франції в Італійських війнах.
Справжній інтерес до Московщини виявився у Франції лише після публікації в 1607 році праці Жака Маржерета «Стан Російської держави та Великого князівства Московського», дані якого використовував у «Історії мого часу» (1620) відомий історик Жак Огюст де Ту (1553—1617).
В 1615 році при дворі Людовіка ХІІІ було прийняте посольство Івана Кондирева, зустріч закінчилась невдало, проте все ж поклала початок дипломатичним відносинам між Московщиною і Францією.
Влітку 1668 року проїздом із Іспанії в Парижі побувало московське посольство на чолі з Петром Потьомкіним, що мав аудієнцію у Людовіка XIV та Кольбера, вони обговорювали встановлення взаємовигідних торговельних відносин між двома країнами.
Перше дипломатичне представництво Московщини у Франції з'явилося в 1702 році наказом Петра І, що був зацікавлений в союзі з Людовіком XIV вбачаючи загрозу у зближенні Англії зі Швецією. Відвідування Франції самим Петром І 1717 року сприяло встановленню постійних дипломатичних відносин між країнами, що були перервані лише Великою Французькою революцією.
Занепокоєна пануванням німців при дворі імператриці Анни Іоанівни (1730—1740), французька дипломатія активно сприяла палацовому перевороту 1741 року та сходженню на престол Єлизавети Петрівни, що з юних років симпатизувала Франції та її королю Людовіку XV, за якого її безуспішно намагалися видати заміж. Активну роль в цьому зіграв маркіз де ла Шетарді, виконувач в 1739—1744 роках обов'язки дипломатичного посла при російському дворі. Проте, після того як в 1748 році стараннями канцлера Бестужева близький Шетарді граф Лесток впав у опалу, вплив профранцузької партії помітно слабшає.
Росія відіграла складну роль в Наполеонівських війнах. Росія боролася у війні проти у Другій коаліції. Після того, як Наполеон Бонапарт (пізніше імператор Наполеон І) прийшов до влади в 1799 році, Росія залишалася ворожою і воювала у війнах Третьої та Четвертої коаліцій, які були переможними для Франції і бачила, як французька влада поширюється на Центральну Європу. Це призвело до французького вторгнення у Росію в 1812 році. Це було великою поразкою для Франції і переломним моментом у Наполеонівських війнах, що призвело до зречення Бонапарта та відновлення реставрації Бурбонів. Росія відіграла центральну роль у перемозі над Наполеоном у 1814 році. На Віденському конгресі 1814—1815 років Росія відігравала головну дипломатичну роль як лідера консервативних, антиреволюційних сил. Це влаштовувало Бурбонських царів, які знову правили Францією.
Росія знову стала ворожою, коли в Європі спалахнули революції 1848 року, привівши до влади у Франції Луї-Наполеона Бонапарта (пізнішого імператора Наполеона III). Правитель Росії Микола І мав вороже ставлення до Французької революції та задумував війну проти Франції. Наполеон III виступав за «політику національностей» (principe des nationalités) або підтримку національних революцій у таких багатонаціональних країнах, як Австро-Угорщина та Османська імперія, чому гаряче протистояв царський режим у Росії. Виклики Франції перед впливом Росії призвели Францію до участі у Кримській війні, завдяки якій французькі війська вторглися на Кримський півострів. Війна закінчилася поразкою Росії.
Французький імператор Наполеон III дуже намагався досягти доброзичливих стосунків з Росією, і йому вдалося це зробити з таємним договором, підписаним у березні 1859 року А. Дж. П. Тейлор каже, що договір 1859 року «був перемогою для Наполеона». Однак, коли в 1863 році спалахнув бунт у Польщі, Франція надіслала Росії ряд записок з вимогами реформ і цим перекреслила договір 1859 року. У Пруссії Отто фон Бісмарк зайняв дружню позицію щодо Росії у Польщі та інших питань і переконався, що коли спалахнула війна між Францією та німецькими державами у 1870 році, Росія була нейтральною державою.
Зовнішня політика Російської імперії була ворожою до республіканської Франції в ХІХ столітті та дуже пронімецькою. Після поразки у франко-німецькій війні 1870—1871 років французька еліта дійшла висновку, що Франція ніколи не може сподіватися перемогти Німеччину самостійно, а шлях до перемоги буде за допомогою іншої великої держави. Отто фон Бісмарк зробив той самий висновок і наполегливо працював, щоб Франція була дипломатично ізольованою.
Франція була розбита між монархістами з одного боку та республіканцями з іншого. Спочатку республіканці, здавалося, малоймовірно вітали будь-який військовий союз з Росією. Ця велика нація була бідною і не індустріалізованою; все було надзвичайно релігійним і авторитарним, без демократії та свободи для своїх народів. У той час, коли французькі республіканці згуртовувались у справі Дрейфуса проти антисемітизму, Росія була найвідомішим центром у світі антисемітських обурень, включаючи численні вбивчі масштабні погроми проти євреїв. У Франції були проблеми з Італією, яка була об'єднана з Німеччиною та Австро-Угорщиною в Троїстому союзі. Після 1900 року між Францією та Німеччиною виникла загроза війни за спробу Німеччини заперечити французьку експансію в Марокко. Велика Британія все ще перебувала в режимі ізоляції, і після великої угоди 1890 року з Німеччиною це виглядало особливо сприятливо до Берліна. До 1892 року Росія була єдиною можливістю для Франції вирватися із своєї дипломатичної ізоляції. Росія була в союзі з Німеччиною, коли Вільгельм II звільнив Бісмарка в 1890 році і закінчив Договір перестраховки з Росією в 1892 році. Росія дипломатично була одною і їй, як і Франції був потрібен військовий союз, щоб стримувати загрозу німецької сильної армії та військової агресивності. Папа, розлючений німецьким антикатолицизмом, працював дипломатично, щоб зблизити Париж та Петербург. Росія відчайдушно потребувала грошей на побудову залізниць і портів. Німецький уряд відмовився дозволити своїм банкам позичати гроші в Росію, але французькі банки зробили це з радістю. Наприклад, Франція фінансувала важливу транссибірську залізницю. Відкинута Німеччиною, Росія обережно розпочала політику зближення з Францією, починаючи з 1891 року, тоді як французи зі свого боку були дуже зацікавлені в російських пропозиціях спільного союзу.
У серпні 1891 року Франція та Росія підписали «консультативний пакт», де обидві країни погодилися консультуватися один з одним, якщо інша держава загрожує миру Європи. Переговори набирали все більшого успіху, і на початку 1894 року Франція та Росія домовились про франко-російський союз, військову обіцянку вступити разом у війну, якщо Німеччина нападе на будь-кого з них. Альянс мав на меті стримувати Німеччину йти до війни, представляючи їй загрозу війни на двох фронтах; ні Франція, ні Росія не могли сподіватися перемогти Німеччину самостійно, але їх об'єднана сила могла це зробити. Франція остаточно уникнула своєї дипломатичної ізоляції. Альянс був таємним до 1897 року, коли уряд Франції зрозумів, що секретність перемагає його стримувальну цінність. Після того, як Франція була принижена Британією в Фашодському інциденті 1898 року, французи хотіли, щоб альянс став антибританським союзом. У 1900 році у альянс було внесено поправки, де було позначено Велику Британію як загрозу, і було передбачено, що якщо Британія нападе на Францію, Росія вторгнеться в Індію. Французи надали позику, щоб росіяни могли розпочати будівництво залізниці від Оренбурга до Ташкента. Ташкент, в свою чергу, стане базою з якої росіяни вторгнуться в Афганістан, як прелюдія до вторгнення в Індію.
XX століття
У 1902 році Японія утворила військовий союз з Британією. У відповідь Росія працювала з Францією, щоб відмовитись від угод про зменшення сили військ у Маньчжурії. 16 березня 1902 року між Францією та Росією було підписано взаємний пакт. Пізніше Японія воювала з Росією в російсько-японській війні. Франція залишалася нейтральною в цьому конфлікті.
У 1908—1909 роках, під час Боснійської кризи Франція відмовилася підтримувати Росію проти Австрії та Німеччини. Відсутність французької зацікавленості у підтримці Росії під час кризи в Боснії погіршила франко-російські відносин з імператором Миколою II, що був незадоволений через відсутність підтримки тієї країни, що повинна була бути союзником номер один. Микола ІІ серйозно подумав про відміну союзу з Францією, але його зупинила лише відсутність альтернативи. Подальше з'єднання Франції та Росії було загальним економічним інтересом. Росія хотіла індустріалізуватися, але їй бракувало капіталу, а французи були більш ніж готові позичити необхідні гроші для фінансування індустріалізації Росії. До 1913 року французькі інвестори вклали 12 мільярдів франків у російські активи, зробивши французів найбільшими інвесторами в Російській імперії.
Індустріалізація Російської імперії частково була результатом масового припливу французького капіталу в країну.
СРСР: 1917—1941
Більшовики обрали мир з Німеччиною в 1917 році і відмовилися визнавати кредиторські позики. У грудні 1917 року Франція розірвала відносини з Росією та підтримала антибільшовицьку кампанію. Країна підтримував Білу Гвардію в Громадянській війні та Польщу у війні 1920 року. Операції провалилися і Франція перейшла з дипломатії протистояння до режиму стримування комунізму, різко скоротивши контакти. Французький комуніст продовжує відвідувати Москву і пропагує комунізм у Франції, але офіційної присутності заявлено не було.
Історія відносин СРСР і Франції починається від 28 жовтня 1924 року, дня офіційного встановлення дипломатичних відносин між СРСР та Францією. Офіційне визнання Радянський Союз призвело до швидкого зростання комерційних та культурних обмінів. Радянських письменників вітали в Парижі, особливо Максима Горького та Іллю Еренбурга. У свою чергу Москва вшановувала провідних французьких митців.