Поверхне́во-синтакси́чний ана́ліз (, також ) — це аналіз речення, який спершу ідентифікує складові частини речень (іменники, дієслова, прикметники тощо), а потім пов'язує їх в одиниці вищого порядку, які мають окремі граматичні значення (іменникові групи або , дієслівні групи тощо). І хоча найелементарніші алгоритми поверхнево-синтаксичного аналізу просто пов'язують складові частини на основі елементарних шаблонів пошуку (наприклад, заданих регулярними виразами), підходи, які застосовують методики машинного навчання (класифікатори, тематичне моделювання тощо) можуть враховувати контекстну інформацію, і відтак формувати фрагменти таким чином, щоби вони краще відображували семантичні зв'язки між основними складовими. Тобто, ці досконаліші методи обходять ту проблему, що поєднання елементарних складових можуть мати різні значення вищого рівня залежно від контексту речення.
Він є методикою, широко вживаною в обробці природної мови. Він є подібним до поняття лексичного аналізу для комп'ютерних мов. Під назвою «гіпотеза поверхневої структури» () його також використовують, щоби пояснювати, чому людям, які вивчають другу мову, часто не вдається правильно розбирати складні речення.
Джерела Примітки
Література
.
Посилання Apache OpenNLP OpenNLP містить поверхневий аналізатор. GATE General Architecture for Text Engineering містить поверхневий аналізатор. Поверхневий аналіз NLTK Демонстрація поверхневого аналізатора Illinois Shallow Parser
Див. також Синтаксичний аналізатор
Розпізнавання іменованих сутностей