Вольфґанґ Муфф (; 15 березня 1880, Ульм — 17 травня 1947, Бад-Пірмонт) — німецький офіцер, генерал піхоти вермахту. Кавалер Німецького хреста в сріблі.
Біографія Син генерал-лейтенанта Карла фон Муффа і його дружини Анни Луїзи, уродженої Айзенбах. Його брат Фрідріх Еріх (1881–1948) також обрав військову кар'єру, але після Першої світової війни вийшов у відставку в званні майора та працював директором швейцарського відділу компанії Mercedes-Benz у Цюриху.
Після навчання в Гімназії Карла в Штутгарті, у 1899 році Муфф вступив до піхотного полку «Великий герцог Фрідріх Баденський» (8-й Вюртемберзький) №126 Вюртемберзької армії у Страсбурзі. Після підвищення до лейтенанта він служив ад'ютантом 3-го батальйону. У 1908 році його було відряджено до Військової академії в Берліні для подальшого навчання. Після повернення на дійсну службу 20 листопада 1913 року його підвищено до капітана та переведено до Генерального штабу.
Муфф служив у Генеральному штабі на початку Першої світової війни та обіймав різні посади в Генеральному штабі в наступні роки. У 1915 році він служив у Генеральному штабі Бескидського корпусу, у 1916 році — у штабі начальника польових залізниць, а в 1918 році — у Генеральному штабі групи армій «Гальвіц». Його служба була перервана призначенням з кінця 1916 до початку 1918 року на посаду військового аташе у Відні. Його обов'язки на цій посаді охоплювали обов'язки прусського військового аташе при головному союзнику, Австро-Угорщині. Лише умови війни та відсутність дипломатичної місії в сусідній країні під час війни змінили обсяг його роботи. Як командир 1-го батальйону 12-го (Вюртемберзького) піхотного полку «Імператор Вільгельм, король Прусський», Муфф брав участь у весняному наступі Німеччини 1918 року та був важко поранений.
Після Комп'єнського перемир'я Муффа перевели до Тимчасового рейхсверу та призначили до командування 5-го військового округу на посаду офіцера Генерального штабу. З формуванням рейхсверу він служив на тій самій посаді у 5-й дивізії, а у квітні 1924 року був призначений командиром 2-го батальйону 14-го (Баденського) піхотного полку в Тюбінгені. З грудня 1926 року Мафф служив у Департаменті Ліги Націй (група армій) Імперського військового міністерства, а у 1928 році став начальником штабу 3-ї кавалерійської дивізії. З 1 березня 1930 по 30 вересня 1931 року Муфф командував 13-м (Вюртемберзьким) піхотним полком у Людвігсбурзі. З 1 жовтня 1931 року він служив командиром піхоти 5, а з 1932 року також командувачем штату Вюртемберг. Того ж року він вийшов у відставку з дійсної служби. Згодом Муфф читав лекції з військової науки в Тюбінгенському університеті та Штутгартському технічному університеті.
1 квітня 1933 року повернувся на службу і був призначений військовим аташе німецьких посольств у Відні, Берні та Софії (штаб квартира у Відні). Після аншлюсу консультував Вальтера фон Браухіча і Еріха фон Манштейна з питань інтеграції австрійської армії у вермахт. З 26 серпня 1938 року — заступник командувача, з 26 серпня 1939 року — командувач 11-м військовим округом. 28 лютого 1943 року відправлений у командний резерв, 30 квітня — у відставку.
Після війни Муфф жив у Гемельшенбурзі поблизу Гамельна та читав лекції, зокрема членам колишнього Німецького товариства військової політики та військової науки, з якими він тісно спілкувався з середини 1930-х років. 1 квітня 1947 року Віденський регіональний суд з кримінальних справ видав ордер на арешт Муффа. Судове рішення виправдовувало цей крок «існуючою підозрою у злочинах, передбачених статтями 3, 4 та 8 Закону про воєнні злочини». Його звинуватили в участі в арешті австрійських офіцерів як члена нелегальної нацистської партії в Австрії та як головного відповідального за репресії, що здійснювалися, зокрема СД та гестапо, проти австрійських офіцерів з березня 1938 року. Негайний арешт на той час був неможливим, оскільки його місцезнаходження було невідоме, а його ім'я також було неправильно записано. Виправлення можна було внести лише наприкінці року після отримання відгуку. Розслідування та перевірки його місцезнаходження на той час тривали щонайменше до кінця 1947 року. Дізнавшись про смерть Муффа, подальші розслідування та судове провадження проти нього було припинено.
Звання
Фанен-юнкер (5 липня 1899) Фенріх (27 січня 1900) Лейтенант (18 жовтня 1900) — патент від 31 січня 1900 року. Оберлейтенант (18 жовтня 1909) Гауптман (20 листопада 1913) Майор (18 травня 1918) Оберстлейтенант (1 лютого 1925) — патент від 15 лютого 1923 року. Оберст (1 лютого 1928) Генерал-майор (1 жовтня 1931) Генерал-лейтенант (1 серпня 1936) Генерал піхоти (1 грудня 1940)
Нагороди
Орден Корони (Пруссія) 4-го класу Залізний хрест 2-го і 1-го класу Орден «За заслуги» (Баварія) 4-го класу з мечами Хрест «За військові заслуги» (Саксонія) Орден Фрідріха (Вюртемберг), лицарський хрест 1-го класу з мечами Орден Церінгенського лева, лицарський хрест 1-го класу Ганзейський Хрест (Гамбург) Хрест «За військові заслуги» (Мекленбург-Шверін) 2-го і 1-го класу Орден Залізної Корони 3-го класу з військовою відзнакою Хрест «За військові заслуги» (Австро-Угорщина) 3-го класу з військовою відзнакою Почесний знак Австрійського Червоного Хреста 2-го класу з військовою відзнакою Військова медаль (Османська імперія) Королівський орден дому Гогенцоллернів, лицарський хрест з мечами Орден «За військові заслуги» (Вюртемберг), лицарський хрест Нагрудний знак «За поранення» в чорному Хрест «За вислугу років» (Вюртемберг) 1-го класу (25 років) Почесний хрест ветерана війни з мечами Медаль «За вислугу років у Вермахті» 4-го, 3-го, 2-го і 1-го класу (25 років) Застібка до Залізного хреста 2-го класу Хрест Воєнних заслуг 2-го і 1-го класу з мечами Німецький хрест в сріблі (30 квітня 1943)
Бібліографія
Der bürgerliche Unterricht im Reichsheere, Berger's Literarisches Büro und Verlagsanstalt, Stuttgart 1923 Marschtechnische Fragen und Untersuchungen, Verlag „Offene Worte“, Berlin-Charlottenburg 1924 Töten und Sterben – Gedanken eines Soldaten (Sonderdruck) Was muß bleiben im Wandel der Wehrmacht, in: „Wehrgedanken“, Eine Sammlung wehrpolitischer Aufsätze, 1933, S. 33–74 Friedrich der Große und England. Vortrag, gehalten am Friedrichstag, dem 24. Januar 1940, mit einer Vorrede des Stellvertretenden Präsidenten der Gesellschaft für Wehrpolitik und Wehrwissenschaften Admiral a. D. Prentzel, Wilhelm Limpert Verlag, Berlin 1940 Langemarck lebt. Wiedergabe der auf der Langemarck-Gedenkstunde der Hannoverschen Studentenschaften am 19. November 1941 gehaltene Ansprachen, Leiter des Studentenwerks, Hannover 1941 — у співавторстві з Рудольфом Дільсом. Das Geheimnis des Sieges, Sonderabdruck aus „Stahl und Eisen“ 62, Verlag Stahleisen, Düsseldorf 1942 Die Philosophie Friedrichs des Großen. Vortrag in der Deutschen Gesellschaft für Wehrwissenschaften und Wehrpflicht in Berlin am 25. Januar 1943, Verlag von E. S. Mittler & Sohn, Berlin 1944
Література
Helmut R. Hammerich: Muff, Wolfgang. In: Neue Deutsche Biographie (NDB). Band 18, Duncker & Humblot, Berlin 1997, ISBN 3-428-00199-0, S. 565 f. Reichswehrministerium (Hrsg.): Rangliste des Deutschen Reichsheeres. E.S. Mittler & Sohn. Berlin 1924. S. 125. Otto von Moser: Die Württemberger im Weltkriege. 2. erweiterte Auflage. Chr. Belser AG. Stuttgart 1928. S. 117. Reinhard Stumpf: Die Wehrmacht-Elite. Rang- und Herkunftsstruktur der deutschen Generale und Admirale 1933–1945. (Militärgeschichtliche Studien). Harald Boldt Verlag. Boppard am Rhein 1982. ISBN 3-7646-1815-9. S. 94. Gerhard Arlt: Zur Tätigkeit des deutschen Militärattachés Wolfgang Muff. In: Mitteilungen des Österreichischen Staatsarchivs. Heft 47/1999. Peter Broncek (Hrsg.): Ein General im Zwielicht. Die Erinnerungen Edmund Glaises von Horstenau. (Portraits), 1983. Peter Broncek: Ein oesterreichischer General gegen Hitler, Feldmarschall Alfred Jansa. Böhlau Verlag, Wien 2011. Manfred Kehring: Zwischen Anpassung und Widerstand. Die Militärbeziehungen zwischen Österreich und Deutschland 1918–1938. In: Bulletin für Österreichische Heereskunde. 1987, S. 45ff. Walter Riccius: Die Institution der Luftattachés. Die deutschen Luftattachés von Beginn bis 1945. Dr. Köster Verlag, Berlin, ISBN 978-3-96831-061-9, S. 210ff.
Примітки