Андрі́й Іва́нович Зали́вчий (, с. Міські Млини, Зіньківський повіт, Полтавська губернія, Російська імперія — , Чернігів, Чернігівська губернія, Українська Держава) — український політичний діяч і письменник, революціонер, член Центрального Комітету Української партії соціалістів-революціонерів (травень — грудень 1918 року), член Центральної Ради 3-го складу, борець за незалежність України.
Біографія Дитинство та юність Народився в селі Міські Млини, тепер Зіньківський район, Полтавська область, Україна, у дуже бідній селянській, фактично жебрацькій родині. Батько походив з козацького роду. За спогадами Івана Майстренка, батько «ходив по дворах по милостиню». Казали, що Андрій був позашлюбною дитиною власника маєтку в селі Міські Млини, харківського банкіра Григорія Рубінштейна. Як припускали сучасники, «можливо, цим у великій мірі й пояснюються незвичайно тяжкі й нездорові родинні стосунки, що їх описав Андрій в автобіографічному творі». Його дитинство було безрадісним і минуло в тяжких обставинах: голод, холод, загальні злидні, надмірна праця матері з одного боку, і пияцтво та знущання батька з другого.
Закінчив Опішнянську двокласову (п'ятирічну) школу. Потім з осені 1910 року на кошти Рубінштейна навчався в , яку закінчив навесні 1914 року із золотою медаллю. Під час навчання в гімназії сам Заливчий називав Рубінштейна «абсолютно сторонньою особою, що помітив його здатності і тому побажав вивести його в люди».
В останній рік навчання в гімназії Заливчий почав заявляти про свою українську позицію. У день поховання Лесі Українки в київській газеті «Рада» було надруковано листа з жалобою, підписане Осипом Гермайзе, Андрієм Заливчим та ще декількома представниками опішнянської молоді: «Висловлюють свою тугу та жаль по великій письменниці Лесі Українці» українці Опішні…Висловлюють свою тугу та жаль… // Рада: газета. — 1913. — № 170. — 26 іюля (8 серпня) — С. 1..
Початок революційної діяльності. Арешт та заслання. 1914–1916 роки 1914 року вступив на юридичний факультет Харківського імператорського університету. На думку Івана Майстренка «він, мабуть, зробив це з політичних міркувань, бо вже тоді був підпільним соціялістичним діячем». В університеті Заливчий став одним із організаторів і керівників Юнацької спілки, що перебувала під впливом партії соціалістів-революціонерів. Дослідники теж вважають, що Заливчий, як і його товариш та однодумець Гнат Михайличенко, почали працювати в есерівській організації, ще будучи учнями. Однак сам Михайличенко писав, що Заливчий, хоча і був заарештований як есер, формально не належав до жодної партії, навпаки, до вступу в партію ставився дуже обережно. У в'язниці Заливчий казав Михайличенкові: «Я боюся зв'язувати себе якимись застарілими догмами і особливо традиціями, коли я вважаю себе с.-р., я піду в робоче-селянську товщу, аби знизу, знутрі неї самої висунути мої ідеї». Невдовзі Заливчий став керівником студентського руху Харкова. «Політичний авторитет його серед української студентської молоді був чималий. У ньому почувався видатний організатор, міцна воля й високий розвиток, розум, впевненість у переконаннях». Він дуже рідко з'являвся на вечорах і читаннях Українського товариства імені Григорія Квітки-Основ'яненка, «проте його ім'я й керівництво вчувалося часто». Був обраний членом Центрального комітету Юнацької спілки. 1915 року переклав українською мовою та пізніше видав брошуру Льва Толстого «Невже так треба?», книжку Петра Кропоткіна «До молоді». Того ж року став одним із організаторів студентського виступу проти відправлення на фронт неблагонадійних студентів.
У грудні 1915 року царська влада припинила діяльність українського гуртка в Миргородській художньо-промисловій школі імені Миколи Гоголя, причому в учня цієї школи Семинька було знайдено гектографовану прокламацію «До юнацтва», програму української соціал-демократії, рукопис «До української молоді», заготовлені чисті аркуші зі зверненням до голови фракції трудовиків у Олександра Керенського та голови фракції меншовиків Миколи Чхеїдзе і гектографований лист за підписом «Центральний комітет».
У цьому листі циркулярного, очевидно, змісту було викладено, серед іншого, таке: «Шановний товаришу. Рекомендуємо Вам товариша Андрія і просимо поставитися до нього з цілковитою довірою. Він обізнаний про всі наші справи, і, якщо щось знадобиться, передайте через нього. Товариш має прочитати кілька лекцій і виголосити кілька промов на цікаві громадські теми поточного життя. З цього боку Ви повинні найбільше його використовувати».
Далі йшли питання анкетного змісту, що стосувалися «гуртка» (групи) і його організації. Після цього в листі мовилося: «Відомості просять повідомити скільки можливо повніше, бо ж вони безумовно потрібні для майбутнього з'їзду, який відбудеться після Різдва. Просимо приготувати всі питання, які було б бажано розібрати на з'їзді. Наприкінці січня товариш об'їде всі гуртки, збере всі відомості, забере листи в Державну Думу і повідомить, коли і де відбудеться з'їзд … Зараз заснована комісія для ведення підготовчої роботи з організації видання газети — „легального“ органу шкільної української демократичної молоді … Сам Центральний комітет має велику потребу в грошових допомогах задля організації частіших і правильних поїздок референтів. Бажано отримати членські внески до квітня 1916 року включно. Внески можна передавати за допомогою товариша Андрія. Центральний комітет бажає, щоб між ним і спільнотою було якомога тісніше спілкування, а проте Ваше правління (рада) не виконує своїх обов'язків: досі не повідомлено нам, які книги і реферати потрібні гурткові, внаслідок чого не маємо можливості передати книжки через Андрія, і можливо, він приготував не ті реферати, які Вам потрібні … Бажаємо успіху в роботі. Центральний комітет.Після використання знищити».
За змістом цього циркулярного листа було з'ясовано, що він був надісланий із Харкова Центральним виконавчим комітетом «Всеукраїнської юнацької спілки» і що згаданим у листі Андрієм є студент Імператорського Харківського університету Андрій Іванов Заливчий (був притягнутий до листування) — соціаліст-революціонер, що входить до складу Харківського соціалістичного комітету.
За це в ніч проти 22 січня 1916 року його було заарештовано разом із Яковом Довбищенком, Володимиром Глуходідом, Федором Гарахом та іншими, кинуто до Харківської губернської в'язниці й допитано 23 січня, причому жандармський генерал-майор Олександр Риковський встановив, що Довбищенко й Гарах належать до соціал-демократів, а Заливчий і решта є соціалістами-революціонерами. Як свідчив Яків Довбищенко, під час слідства Заливчий не визнавав себе винним, поводився так, що в результаті за свою «упертість» дістав суворіше покарання. Тоді ж, у січні 1916 року його засудили за статтями 129 та 132 Кримінального уложенія до довічного (за іншими даними — трирічного) заслання. У кінці червня Заливчого відправили по етапу в Тургайську область (нині — територія Казахстану), до повітового містечка Іргіз, де разом із ним перебували майбутні письменники Володимир Коряк та .«Архангельщину, Сибір, навіть Астраханщину всі знали, з нею безпосередньо зв'язані, ці місцевості були для всіх традиційними. Тургайщина, куди пішов А. Заливчий з товаришами, була якимсь невідомим і… химерним. Але страшним. Може через це — страшним», — зазначав Гнат Михайличенко, що був ув'язнений у Харківській губернській тюрмі одночасно з Заливчим. Населення Іргізу становило близько тисячі мешканців, переважно казахів і татар, було трохи росіян. «Місто серед степу в Киргизії, верстов на 200 од Орську, де було заслано Шевченка. На 400 майже верстов самий степ. Ні залізниць, ані якого житла навколо „міста“. … Хронічно недоїдають. Заробітку немає», — так Володимир Коряк згадував місце їх заслання.
За словами Леоніда Підгайного, засланці були приречені на «нудне примусове неробство». Заливчий і його сусід-більшовик Клусайс часто вели розмови на літературно-мистецькі теми. Там же Заливчий конспектував «Капітал» Карла Маркса, «Вступ до філософії» київського філософа-позитивіста Георгія Челпанова, читав український літературно-мистецький журнал «Промінь», який виходив у Москві за редакцією Володимира Винниченка, ліберальну суспільно-політичну газету «Русские ведомости» й іншу пресу. Перекладав популярного тоді польського поета Казимежа Тетмаєра. Він листувався з соціал-демократом Яковом Довбищенком, який перебував у Тургаї.
Для партійних потреб Заливчий вислав 50 карбованців, мотивуючи тим, що він «має зараз багато грошей». Йому, як і Довбищенкові та іншим засланцям, доводилося виступати в ролі міліціонера, відбиваючи напади казахських повстанців, хоча його підозрювали у зносинах з ними й ворожому ставленні до росіян і їхніх союзників.
Громадсько-політична діяльність у роки Української революції
Харківський період (травень — вересень 1917 року) Після Лютневої революції 1917 року повернувся в Україну. На Харківщині бере участь у створенні організацій Української партії соціалістів-революціонерів (УПСР), працює в Раді селянських депутатів і в її газеті «Трудъ и Воля». Разом із Заливчим на той час у газеті працювали відомі діячі партії есерів , , Володимир Алгасов, Гнат Михайличенко.
На той час на численних зборах і маніфестаціях часто піднімалася проблема національної ідентичності. На Харківському з'їзді селянських депутатів, що відбувся (16–20) травня, Заливчий, виступаючи з доповіддю по національному питанню, перепрошує: Обговорюючи тему розвитку освіти і культури, у промові порівнює історичні факти з метою показати значний регрес України після приєднання до Росії. Заливчий стверджує:
Заливчий у доповіді наполягав на необхідності всіляко розширювати застосування української мови в освіті:
Заливчий наголошував, що кожна національність має право на освіту рідною мовою, і Україна — не виняток.
Щодо майбутнього державного устрою, Заливчий вважав, що
Заливчий вважав, що «основою соціалізації землі є община, яка і повинна керувати земельними справами знизу, Установчі Збори чи Український сейм приведуть до централізації в цій справі». Така позиція означала, що Андрій Заливчий виступав за російський варіант соціалізації землі, інші ж члени УПСР пізніше виступали проти цього, наголошуючи на різних економічних умовах.
З'їзд селянських депутатів у Харкові в травні 1917 року прийняв резолюцію, що найкращим формою урядування в Росії є федеративна демократична республіка, український народ має домагатися від Тимчасового уряду Росії встановлення національно-територіальної автономії України з забезпеченням прав національних меншин. З'їзд не підтримав пропозицію Аркадія Степаненка боротися не за автономію, а за самостійну республіку, Центральну Раду поповнити Радою селянських депутатів та оголосити її Українським Тимчасовим урядом, що має скликати Українські Установчі збори і Сойм. Заливчий вважав, що:
З'їздом Заливчий був обраний членом Тимчасового Центрального комітету Української селянської спілки. Згідно з постановою з'їзду всі члени Тимчасового ЦК Української селянської спілки ввійшли повноважними членами до Тимчасової Всеукраїнської Ради селянських депутатів, а всі члени Тимчасової Всеукраїнської Ради селянських депутатів ввійшли з правом вирішального голосу до складу Української Центральної Ради.
25–26 вересня 1917 року відбулася передвиборча конференція Харківської губернської організації УПСР. В її роботі брали участь і представники більшовицьких організацій Харківщини, а також делегати від партійних організацій Курщини і Вороніжчини. Проходила вона під головуванням Андрія Заливчого. З доповіддю виступив Гнат Михайличенко. Він проінформував про передвиборчу партійну конференцію в Києві і пленарне засідання ЦК, детально зупинившись на передвиборчій платформі партії та кандидатурах до партійного списку. Після обговорення були ухвалені кандидатури, зокрема, Андрій Заливчий у Богодухівському повіті.
Від УПСР Заливчого висувають делегатом на Всеросійські та Українські установчі збори.
Полтавський період (кінець 1917 — перша половина 1918 року)