Коло́дяжне — село в Україні, у Миропільській територіальній громаді Житомирського району Житомирської області. Населення становить 637 осіб (2001).
Історія Перші люди на території сучасного Колодяжного з'явилися 15 тис. років тому, що засвідчує виявлення слідів пізньопалеолітичної стоянкиІсторія міст і сіл Української РСР: Житомирська область. — К.: Інститут історії АН УРСР, 1973. — С. 10, 12.. В 1920-х рр. співробітнику Волинського науково-дослідного музею у Житомирі Івану Левицькому передали з Колодяжного зуби коня й уламки кісток мамута, на яких він простежував рисоване зображення тваринМісяць В. Розвідкові роботи на Житомирщині в 1950—1951 рр.// Археологічні пам'ятки УРСР. — 1956. — Вип. 6. — С. 210.. Зокрема на уламку бивня мамута було зображено голову північного оленяПастернак Я. Археологія України. первісна, давня та середня історія України за археологічними джерелами. — Торонто, 1961. — С. 79..
Палеонтологічні знахідки на території Колодяжного зробили під час археологічних розкопок Левицький у 1924—1925 рр. і Сергій Гамченко у 1926 р.Місяць В. Розвідкові роботи на Житомирщині в 1950—1951 рр.// Археологічні пам'ятки УРСР. — 1956. — Вип. 6. — С. 210. В урочищі Провалля у 1936 р. було знайдено рештки черепа носорога.
Заселення території сучасного Колодяжного продовжувалось у період енеоліту. Тут виявлені поселення пізнього етапу трипільської культури та поховання культури кулястих амфорАрхеологічні пам'ятки УРСР (короткий список). — К.: Наукова думка, 1966. — С. 96.. Ольга Манігда під час проведення археологічної розвідки в околицях Колодяжного у червні 2011 р. виявила три пізньотрипільські археологічні пам'ятки вздовж ТюхтерівкиМанігда О. Археологічна розвідка в околицях смт Миропіль та с. Колодяжне ..
Літописне місто Колодяжин у XII—XIII століттях
На території села знаходиться давньоруське городище XII—ХІІІ ст.Археологічні пам'ятки УРСР (короткий список). — К.: Наукова думка, 1966. — С. 109. Його ідентифікують як літописне місто Колодяжин, назва якого походила від слова «колодязь»Желєзняк І., Корепанова А., Масенко Л., Стрижак О. Етимологічний словник літописних географічних назв Південної Русі. — К.: Наукова думка, 1985. — С. 69.. За припущенням Романа Юри, місто могло належати князю Роману Мстиславичу, який володів і сусіднім Кам'янцемЮра Р. О. До питання про соціальну належність мешканців Колодяжина// Археологія. — 1961. — Т. 12. — С. 100; Юра Р. О. Древній Колодяжин// Археологічні пам'ятки УРСР. — 1962. — Т. 12. — С. 59..
Археологічне вивчення давньоруського городища в Колодяжному було проведене Волинською експедицією Інституту археології АН УРСР під керівництвом Володимира Гончарова впродовж п'яти літніх сезонів 1948—1950 і 1952—1953 рр.Юра Р. О. До питання про соціальну належність мешканців Колодяжина// Археологія. — 1961. — Т. 12. — С. 93.Улітку 1948 р. на південно-західній околиці Колодяжного (правий берег Случі) також було виявлено давньоруське городище XI—ХІІ ст., яке слугувало сховищем без постійного населенняГончаров В. Роботи Волинської експедиції 1948 р.// Археологічні пам'ятки УРСР. — 1952. — Т. 3. — С. 171.. На північно-західній околиці Колодяжного (лівий берег Случі) зафіксовано ще одне давньоруське городище XII—ХІІІ ст.Манігда О., Лисенко С. Маловідоме городище в системі літописного Колодяжина на р. Случ// Археологічні дослідження в Україні. — 2013. — С. 119—120. Крім того, біля Колодяжного (правий берег Случі) було близько 60 курганів. Не виключено, що це могли бути залишки давньоруського могильника. Однак станом на середину XX ст. вони були вже повністю зорані і так ніким і не досліджувалисьЮра Р. О. Древній Колодяжин// Археологічні пам'ятки УРСР. — 1962. — Т. 12. — С. 58..
На початку 1241 р. Колодяжин був знищений військами Батия:А коли Батий узяв город Київ і почув він про Данила, що той в Уграх є, то рушив сам до Володимира. І прийшов він до города Колодяжна, і поставив дванадцять пороків. Та не міг він розбити стіни і став перемовляти людей. Вони тоді, послухавши злої ради його, здалися і самі перебиті булиЛітопис руський / Пер. з давньорус. Л. Махновця. — К.: Дніпро, 1989. — С. 397..Археологічні розкопки підтвердили, що Колодяжин був повністю спалений, а його мешканці вбитіГончаров В. Древний Колодяжин // Краткие сообщения Института истории материальной культуры. — 1952. — Вып. 41. — С. 49..
Монастир у XVI—XVIII ст. У XVI ст. на місці давньоруського городища було засновано православний чоловічий монастир, переведений у 1702 р. в уніатствоВаврик М. Нарис розвитку і стану Василіянського чина XVII—XX ст. Топографічно-статистична розвідка. — Рим, 1979. — С. 196.. Відомі постаті його ігуменів з XVII ст. — о. Діонісій Мосціцький, о. Сильвестр Блонський, о. Йоїл Холодовський, з XVIII ст. — о. Климентій Вишневський, о. Рафаїл Медем, о. Даниїл Хмелевич, о. Філарет Кієзимовський, о. Костянтин ЦелєвичGiżycki J. Spis klasztorów unickich bazylianów w województwie wołyńskiem. — Kraków, 1905. — S. 41.. Усі вони були ченцями Чину Св. Василія ВеликогоСписок ченців Чину Святого Василія Великого ..
8 жовтня 1671 року земельні фундуші цьому монастирю підтвердив князь Олександр Януш Заславський-Острозький, а 24 листопада 1696 року — його сестра Теофіла Людвіка Заславська.
З липня 1775 р. він був підпорядкований монастирю в Любарі. На 1778 рік монастирськими підданими були такі селяни: Іванко Дмитрук, Яків Пастух, Трохим Шмид, вдова Рибачиха, вдова Волинчиха, Федько Швець, Прокоп Варениця, Роман Случовий, Пилип Музика, Кондрат Мельник. У 1780 р. монахам у Колодяжному було наказано перевезти до Любара дзвін із місцевої церкви. Вони повідомили про це церковному братству, яке забрало дзвін собі. Врешті його таки було вивезено до Любара, а монахів покараноLorens B. Redukcja monasterów w prowincji koronnej Zakonu Ruskiego św. Bazylego Wielkiego w latach 1744—1780// Hereditas Monasteriorum. — 2016. — Vol. 8. — S. 98-99.. На 1790 рік у Колодяжному було 22 парафіян-уніатів. На 1795 рік тут було всього двоє монахівДержавний архів Київської області, ф. 280, оп. 203, спр. 4а, арк. 482зв.. Остаточно монастир ліквідували, згідно з указом Правлячого Сенату від 17 травня 1804 року. На 1819 рік в Колодяжному діяла уніатська каплицяБілик, Вікторія і Карліна, Оксана. 2018. Жива спільнота в імперському світі: Луцька греко-унійна єпархія кінця XVIII — першої третини XIX століть (Львів: Видавництво УКУ), 190.. Ще в 1925 р. були помітні залишки колишнього монастиря:Від цього часу залишилися рови, вали, льохи проти шкільної садибиФіліпович М. Обстеження села Колодежно Миропільського району 1925 року. — Малин: ПП "НДНЦ «ПринцепС», 2006. — С. 53..Колодяжне згадується в «Описі кордонів Київського воєводства» від 1566 року як «село Шаулине», тобто в той час належало давньому зем'янському роду Шаулів. У 1587 р. відбувся наїзд князя Януша Острозького на Колодяжне, під час якого місцеві господарства понесли значні втрати врожаю. Згідно з обрахунками, 9 господарів втратили від 90 до 200 кіп хліба, ще 9 — від 200 до 400, 4 — від 400 до 700, 1 — понад 1 000Бойко І. Селянство України в другій половині XVI-першій половині XVII ст. — Львів: Вид-во АН УРСР, 1963. — С. 310..
Станом на 27 січня 1724 р. в Колодяжному нараховувалось 6 житлових будівель, а на 29 березня того ж року — вже 8Крикун М. Подимні реєстри першої і початку другої половини XVIII ст.// Історичні джерела та їх використання. — К.: Наукова думка, 1972. — Вип. 7. — С. 75..
Згідно з 1753 р., село перейшло у власність князя Теодора Ієронима Казимира Любомирського, богуславського старостиAkta publiczne do interessu ordynacyi Ostrogskiey należące . — Б. м., 1754. — S. 56.. Станом на 1754 р. Колодяжне знаходилось у посесії Стефана МісюниТариф подимного податку Київського воєводства 1754 року/ Опрац. К. Жеменецький. — Біла Церква: Видавець О. Пшонківський, 2015. — С. 130.. Останній був полоцьким стольником, полковником Острозької ординаціїNiesiecki K. Herbarz Polski. — Lipsk: Drukiem Breitkopfa i Hertela, 1841. — T. VI. — S. 422—423.. Станом на 1775 р. в Колодяжному нараховувався 61 димRzemieniecki K. Sumariusz podatków dóbr dawnej Ordynacji Ostrogskiej z 1775 roku // Острозька давнина. — 2016. — Вип. 5. — С. 165.
Згідно із переписами єврейського населення за 2-гу половину XVIII ст., у Колодяжному проживали 4 (1765 р.), 3 (1775 р.), 4 (1778 р.)АЮЗР. — Ч. 5. — Т. 2. — Вып. 1 . — С. 60, 227, 317., 6 (1784 р.), 4 (1787 і 1789 рр.), 7 (1791 р.) євреївАЮЗР. — Ч. 5. — Т. 2. — Вып. 2 . — С. 397, 508, 615, 683.. Вони тримали у селі корчмуАЮЗР. — Ч. 5. — Т. 2. — Вып. 2 . — С. 615.. Станом на 1888 р. в Колодяжному проживали вже 40 євреївТеодорович Н. Историко-статистическое описание церквей и приходов Волынской епархии. — Почаев: Типография Почаево-Успенской Лавры, 1888. — Т. 1. — С. 223..
У 1777 році Колодяжне в Адама Понінського купив за 5 тисяч польських злотих Павел Каєтан Трушковський.
На 1795 рік у Колодяжному нараховувалося 59 сімей: 10 шляхетських (23 чоловіків і 10 жінок), 49 селянських (150 чоловіків і 141 жінка). Більшість селянських сімей займалися хліборобством — 23, ткацтвом — 5, столярною справою — 3, шевською — 2, кравецькою справою та ковальством — по одній, решта — «чорною роботою». Зокрема жили такі монастирські селяни з сім'ями — Федько Зуб, Ілько Волинець, Грицько Голинський, Микита Карасевич, Филип Рибачук, Іван Сімашко, Павел Захарчук, Лаврін Поліщук, Филип Карасевич, вдова Зіновія, Левко Поліщук, селяни Каєтана Трушковського — Іван Савонюк, Степан Войцюк, Іван Усач, вдова Марія, Іван Поліщук, Парасковія вдова, Мартин Архипчук, Трохим Поліщук, Степан Архипчук.
На початку XIX ст. однією частиною Колодяжного володіли брати Петро та Станіслав Каєтановичі Трушковські і їх вітчим Антоній Янович Собецький, полковник колишніх польських військ, іншою частиною — Владислав Янович Домбровський, хорунжий колишніх польських військ. За ревізькою казкою від 1816 року, у частині Колодяжного, що перебувала у власності Домбровського, зафіксовані дворові Іван Стефанович Степаненко та Іван Максимович Гайбей, а також поміщицькі селяни Мартин Семенович Архипчук, Роман Прохорович Балицький, Яків Михайлович Голинський, Михайло Олексійович Єнцов, Семен Стефанович Загородній, Семен Севастіянович Кучминюк, Олексій Леонтійович Левчук, Василь Антонович Мимончук, Федір Антонович Мимончук, Іван Корнійович Поліщук, Стефан Стефанович СтецюкДАЖО, ф. 118, оп. 14, спр. 165, арк. 207—213.. В середині XIX ст. Колодяжне перебувало у власності поміщиці ТрусковськоїРоссийский государственный исторический архив. — Ф. 1287. — Оп. 6. — Д. 570 ..
Гурток ентузіастів під керівництвом Миколи Філіповича у 1925 році занотував про ті часи: «Яскравих революційних виступів селян с. Колодежно за часів кріпацтва вияснити не вдалось. Спогади селян про життя кріпацтва відноситься лише до 1830 року — до часу польського повстання. Про цей період селянин Ковальчук Юліян 78 років згадує і то лише зі слів свого батька, який прожив 90 років і помер 35 років тому назад. Він згадує про окремі індивідуальні виступи селян, що намагалися використати скасований російською владою один день панщини, який пани намагалися все-таки вдержати за собою. Виступи ці виявились в формі нанесення збитків панові, в бігах, в пожежах і т. інше. Коли панам вдавалось зловити таких непокірливих селян, вони карали селян різками. Тих, хто терпіли кару або ще й жартували при покаранні, називали героями — стоїками. Так, був пійманий Олексюк Моісій, то на присуд 25 різок він стоїчно заявив: „На 25 різок я і штанів не хочу скидати“. На запитання: „Скільки ж ти хочеш?“ — відповідав: „Копу або дві“. Йому давали те, що він хотів, але він все ж продовжував уперто не слухатись, чим заставляв махнути на нього рукою»Філіпович М. Обстеження села Колодежно Миропільського району 1925 року. — Малин: ПП "НДНЦ «ПринцепС», 2006. — С. 54-55..