Марія Костянти́нівна Занькове́цька (до шлюбу Адасовська, у шлюбі — Хлистова; село Заньки, Веркіївська волость, Ніжинський повіт, Чернігівська губернія; нині Ніжинський район, Чернігівська область — , Київ) — українська акторка і театральна діячка, провідна зірка українського театру кінця XIX — початку XX століть. Народна артистка Української РСР (1923)Постанова Ради Народніх Комісарів Української РСР від 12 січня 1923 року «Про вшанування сорокарічньої сценичної діяльности М. К. Заньковецької» // Збірник Узаконень та роспоряджень Робітниче-Селянського Уряду України. — 1923. — Ч. 2. — 23 лютого. — Ст. 29..

У сучасній українській традиції входить до переліку найвідоміших жінок давньої та сучасної України.

Життєпис

Народилася року в с. Заньки, нині Ніжинський район, Чернігівська область, Україна (тоді Ніжинський повіт, Чернігівська губернія), була п'ятою дитиною у багатодітній родині збіднілого дворянина надвірного радника Костянтина Костянтиновича Адасовського та міщанки з Чернігова Марії Василівни Нефедової.Дитинство Марії описане в книзі оповідань для дітей Анна Багряна про Марію Заньковецьку, Олену Телігу, Вангу, Марію Приймаченко, Славу Стецько: оповідання для дітей молодшого та середнього шкільного віку / Анна Багряна. — Київ : Грані-Т, 2010. — 96 с. — (Життя видатних дітей). — Наклад 2000 прим. Палітурка. — ISBN 978-966-465-266-4.. Рід Адасовських гербу Корчак походив з XVII ст. і належав до малоросійської шляхти. Дід, Костянтин Григорович Адасовський, був героєм воєн з Наполеоном I, поручиком Бутирського піхотного полку, а батько, Костянтин Костянтинович Адасовський, — суддею.

З десяти років Марія почала навчання у приватному пансіоні Осовської у Чернігові. Батько Марії мав чудовий голос — баритон, а Марія — сильне меццо-сопрано. Удвох вони часто влаштовували для гостей свого дому в Заньках сімейні концерти.

року вона стала дружиною капітана 5-ї артилерійської бригади 3-ї батареї Олексія Антоновича ХлистоваЗапис про шлюб 11 травня (ст. ст.) 1875 року Олексія Хлистова та Марії Адасовської у метричній книзі Миколаївської церкви сели Заньки (Заньок) Ніжинського повіту Чернігівської губернії // Державний архів Чернігівської області. Ф. 679. Оп. 10. Спр. 150. Арк. 299зв. й опинилася в Бессарабії, у фортеці Бендери. В цей час вперше зустрілася з Миколою Тобілевичем.

Згодом чоловіка перевели служити до Свеаборгу, й у Марії з'явилась можливість їздити до Гельсінгфорса і брати уроки співу в місцевій Школі співу та опери братів ГржималіФінський старт Марії Заньковецької.

1876 року вийшла на сцену Ніжинського театру. До кінця свого життя не поривала зв'язків з театральним колом Ніжина, де вона мешкала постійно протягом 1902–1924 років та з перервами, повертаючись після гастролей, до 1932 року. В Ніжині вона мала свій будинок, який зберігся дотепер.

У 1882 році дівчині прийшло запрошення вступити до української акторської трупи. 27 жовтня 1882 року в міському театрі Єлисаветграда (нині Кропивницький) під орудою Марка Кропивницького розпочалася її кар'єра професійної акторки. Вперше на професійній сцені вона зіграла роль Наталки («Наталка Полтавка») Івана Котляревського.

Пізніше Марія Заньковецька (вона взяла цей псевдонім на згадку про щасливе дитинство в рідному селі Заньки) працювала в українських трупах, що належать до генерації театру корифеїв: Марка Кропивницького, Михайла Старицького, Миколи Садовського, Панаса Саксаганського, Івана Карпенка-Карого.

Акторка створювала образи, проникнуті справжнім драматизмом і запальною комедійністю. Вона уславляла своєю грою звичайних простих людей, розкриваючи безмежність їхніх душ. Маючи чудовий голос — драматичне сопрано, незрівнянно виконувала у спектаклях українські народні пісні. Всі захоплювалися її чудовим голосом, але, уже в перший рік праці на сцені вона захворіла в Харкові на дифтерит, після якого тембр колись такого сильного мецо-сопрано значно змінився на гірше. Порятунком лишалася сцена.

Була серед засновників Театру Миколи Садовського в Полтаві. Домагалася відкриття в Ніжині стаціонарного державного театру. 1918 року вона організувала народний театр «Українська трупа під орудою М. К. Заньковецької». У театрі грали Борис Романицький, Т. Садовський, Андрій Ратмиров, В. Сосницький. Були поставлені спектаклі «Наталка Полтавка», «Гетьман Дорошенко», «Циганка Аза». Визнаючи її сценічні заслуги, у червні 1918 року гетьман Скоропадський затвердив ухвалену Радою міністрів постанову про призначення їй довічної державної пенсії.

1922 року Україна урочисто відсвяткувала 40-річчя діяльності М. К. Заньковецької. Їй першій у Радянській України 12 січня 1923 року Уряд присвоїв звання Народної артистки республіки. До Києва прибула і делегація з Ніжина у складі Ф. Д. Проценка, Т. А. Агре та двох дівчат з села Заньки. Побачивши земляків, Марія Костянтинівна схвилювалася до сліз. Ніжинці вручили їй подарунки та привітання, в якому говорилося:

Останні роки свого життя Марія Заньковецька жила з родиною своєї племінниці Наталії Олександрівни Волик (Адасовської) у Києві в будинку по вул. Великій Васильківській, 121. Чоловіка Наталії Олександрівни, відомого мецената і антрепренера Федора Волика, Марія Костянтинівна вважала своїм другом. Ще 1903 року вона виступала в трупі Волика.

Померла 4 жовтня 1934 року. Похована в Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 2) (надгробок — мармур, граніт; скульптор Юхим Білостоцький). Статтями на смерть акторки відгукнулися українські газети у «вільному світі» поза СРСР, зокрема львівське «Діло».Смерть нашої великої артистки // Діло (Львів), 12 жовтня 1934 року, С. 5.

Особисте життя У віці 17 років зустрілась з тоді ще капітаном артилерії Олексаєм Хлистовим. рокуЗапис про розлучення 29 лютого (ст. ст.) 1888 року Олексія Хлистова та Марії Хлистової у метричній книзі Миколаївської церкви сели Заньки (Заньок) Ніжинського повіту Чернігівської губернії // Державний архів Чернігівської області. Ф. 679. Оп. 10. Спр. 150. Арк. 299зв–300. шлюб підполковника у відставці Олексія Хлистова з Марією Костянтинівною було розірвано у зв'язку з перелюбством дружини. Церква наклала на неї, людину глибоко віруючу, єпітимію, їй було довічно заборонено повторно вступати в шлюбЧому легендарна акторка все життя прожила в осуді суспільства: непроста історія Марії Заньковецької.

Дружила з сім'єю Богомольців — Олександром Богомольцем (1881—1946), президентом Академії Наук України, його батьками, а також з двоюрідною сестрою академіка Наталею Богомолець-Лазурською (1880—1959), з якою грала на одній сцені.

Деякі театральні роботи

В її репертуарі більше 30 ролей на сцені. Це переважно драматично-героїчні персонажі. Вона «пережила» жіноче безталання Харитини («Наймичка» Івана Карпенка-Карого, 1887), Олени («Глитай, або ж Павук» Марка Кропивницького, 1883), Ази («Циганка Аза» Михайла Старицького, 1892), Катрі й Цвіркунки («Не судилось», 1889, «Чорноморці», 1882 Михайла Старицького), Галі («Назар Стодоля», 1882 Тараса Шевченка) та Квітчиної Уляни («Сватання на Гончарівці»). А ще: Аксюші з «Лісу» Олександра Островського (1891) та Йо із «Загибелі Надії» Геєрманса.

Найкращими її ролями були: Наталка («Наталка Полтавка» І. Котляревського), Галя, Ярина («Назар Стодоля», «Невольник» Т. Шевченка), Олена, Оксана, Зінька («Глитай, або ж павук», «Доки сонце зійде, роса очі виїсть», «Дві сім'ї» М. Л. Кропивницького), Харитина, Софія («Наймичка», «Безталанна» І. Карпенка-Карого), Катря («Не судилося» М.Старицького), Наталя («Лимерівна» Панаса Мирного). З комедійного репертуару — Цвіркунка («Чорноморці» М. Старицького) та інші

Фільмографія Грала Наталку в кінофільмі «Наталка Полтавка» (1909), матір у стрічці «Остап Бандура» (1923).

Пам'ять Ім'ям Заньковецької названо український драматичний театр у Львові (1923), вулиці в Дніпрі, Києві, Ковелі, Коломиї, Львові, Кропивницькому, Кривому Розі, Ніжині, Луцьку, Одесі, Ужгороді, Червонограді, Чернівцях, Чернігові, Умані; провулок у Полтаві, одному з провулків Житомира надано ім'я Марії Заньковецької. 1960 року створено меморіальний музей-квартиру Заньковецької в Києві, 1964 року — Меморіальний музей Марії Заньковецької у селі Заньки.

Їй споруджено пам'ятники у Києві (1974, скульптор Г. Кальченко), у селі Заньки (1984, скульптор Ю. Станецький) і Ніжині (1993, скульптор О. Скобліков).

1971 року письменник Іван Рябокляч написав п'єсу «Марія Заньковецька».

2004 року НБУ випустив пам'ятну монету, присвячену 150-річчю від дня народження акторки.

У м. Кропивницькому діє пластовий дівочий курінь ім. Марії Заньковецької.

У березні 2021 року Марія Заньковецька стала однією з 36 українок, обличчя та силует яких стали праобразом української серії ляльок «Барбі» — «Barbie: Пані України»

19 квітня 2023 року пройшло перейменування вулиць та провулків в місті Краматорськ та прилеглих селах. Таким чином вулиця Наді Курченко була перейменована на вулицю Марії Заньковецької.

Примітки

Посилання

МАРІЯ ЗАНЬКОВЕЦЬКА | Програма «Велич особистості» | 2015 (ВІДЕО) Архів світлин Заньковецької Сторінка Будинку-музею Заньковецької У Марії Заньковецької Лев Толстой випросив червону хустку. gazeta.ua. 04.08.2009 Мельпомена української сцени. Тріумф і трагедія До 150-річчя з дня народження Марії Костянтинівни Заньковецької. «Дзеркало тижня». № 31 (506). 7 — 13 серпня 2004.

Заньковецька Марія Електронна бібліотека «Культура України» Заньковецька Марія //

Джерела Анна Багряна про Марію Заньковецьку, Олену Телігу, Вангу, Марію Приймаченко, Славу Стецько: оповідання для дітей молодшого та середнього шкільного віку / Анна Багряна. — Київ : Грані-Т, 2010. — 96 с. — («Життя видатних дітей»). — Наклад 2000 прим. Палітурка. — ISBN 978-966-465-266-4. Богомолець-Лазурська Н. М. Життя Марії Заньковецької. — К., 1961. Видатні діячі України минулих століть. — К., 2001. — С. 204—205. Жінки України. — К., 2001. — С. 156. Корифеї українського театру: Матеріали про діяльність театру корифеїв. — К., 1983. Лазанська Т. І. Заньковецька Марія Костянтинівна // Левченко В. В., Левченко Г. С. З історії українського театру: бенефіси Марії Заньковецької в Одесі // Південний захід. Одесика. Історико-краєзнавчий науковий альманах. — Вип. 16. — Одеса: Друкарський дім, 2013. — С. 240—251. Мандрика В., Кирилюк В. Марія Заньковецька — перша народна артистка України. — Ніжин, 2004. . — С. 259. . — С. 354—355. Пилипчук Р. Я. Заньковецька Марія Костянтинівна // Пільгук І. І. Марія Заньковецька. — К., 1978. УСЕ: Універсальний словник-енциклопедія. — К., 1999. — С. 516. Всемирный биографический энциклопедический словарь. — М., 1998 — С. 282—283. Дурилин С. М. Мария Заньковецкая: Жизнь и творчество. — К., 1982. Хохлы и хохлушки. — СПб. : А. С. Суворин, 1907. — 113с. Рулін П. Марія Заньковецька: життя і творчість / П. Рулін. — Київ: Рух, 1929. — 109 с. : іл., портр. — (Український театр ; № 2). Театр ім. Марії Заньковецької, 1922—1932 / ред.: Б. Романицький та ін. — Київ: Мистецтво, 1933. — 45 с. : табл., 17 арк. іл., портр. Вінок спогадів про Заньковецьку / упоряд.: О. Валтуля та ін. ; Держ. музей театр. мистецтва УРСР та Укр. театр. т-во. — Київ: Мистецтво, 1950. — 260 с. Кавунник О. А. У вінок пам'яті Марії Заньковецькій // Музика № 5. — 2018, С. 39–40. Кавунник О. А. Мистецькі рефлексії культуротворення Марії Заньковецької / Студії мистецтвознавчі: Театр. Музика. Кіно. Чис. 2 (54) /(голов. ред. Г. Скрипник. НАН України; ІМФЕ ім. М. Т. Рильського. — Київ, 2016. — 125 с.