Ві́ктор Іва́нович Заре́цький (8 лютого 1925, Білопілля — 23 серпня 1990, Конча-Озерна) — український радянський художник і педагог; член Спілки радянських художників України з 1956 року. Лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка за 1994 рік (посмертно). Чоловік Алли Горської (з 1952 рокуЗарецький Віктор / archive-uu.com.) та Майї Григор'євої (з 1978 року). Батько мистецтвознавця Олексія ЗарецькогоПомер Олексій Зарецький / Буквоїд. 25 грудня 2018..

Біографія Народився 8 лютого 1925 року в місті Білопіллі (нині Сумська область, Україна). Походив з шанованого козацького роду Зарецьких, що, за переказами, були одними з засновників міста Білопілля у XVII столітті. Мати — Марія Андріївна (з Коломійцевих), походила також з білопільської родини. До 1917 року рід Зарецьких мав статки та торгові справи не лише в Білопіллі, а й багатьох містах Російської імперії. Це стало однієї з причин, що під час подій 1918—1919 років вони підтримали Білу армію Денікіна. 1925 року частина родини вимушено перебралася на Донбас, тікаючи від можливих переслідувань. Дитинство та юнацькі роки Віктора пройшли у робітничих селищах Горлівки та Сталіно, де його батько Іван Антонович працював бухгалтером на створюваному хімічному виробництві. 1941 року, після початку німецько-радянської війни, разом із батьками евакуювався до міста Губахи Пермської області РРФСР, де здобув середню освіту.

1943 року мобілізований до Червоної армії, служив у 359 полку 14 запасної стрілецької Чебоксарської дивізії. У бойових діях участі не брав, бо з дитинства був глухим на одне вухо. Член ВКП(б) з 1944 року. Після демобілізації у 1945 році деякий час жив з батьками у селищі Обідімо під Тулою. Приватно навчався там у живописця Миколи Орєхова. 1946 року вступив до Київської художньої школи, де вчився у Геннадія ТитоваВіктор Іванович Зарецький (1925—1990) / imaginepoint.gallery., Петра Драченка.

У 1947—1953 роках навчався в Київському державному художньому інституті у Костянтина Єлеви, Михайла Шаронова, Сергія Григор'єва. Був сталінським та рєпінським стипендіатом. Дипломна робота — картина «До Мавзолею» (олія; керівник Сергій Григор'єв, оцінка — «відмінно»).

Упродовж 1953—1957 років викладав у Київському художньому інституті. Серед учнів: Ігор Григор'єв, Ада Рибачук.

1961 року розпочав експедицію на Полісся. Мав завдання малювати портрети колгоспників цього регіону. Певний час жив у селі Горностайпіль біля Чорнобиля. Полісся вразило його давніми традиціями й аутентичною українською культурою. Потім він багато разів повертався сюди — і з дружиною Аллою Горською, і сам після її смерті. Тут він у 1962 році познайомився з Марією Примаченко, українською народною художницею в жанрі «наївного мистецтва», яка жила в селі Болотня на Чорнобильщині, і був глибоко вражений її роботами.

З 1963 року — голова клубу творчої молоді «Сучасник». Один з лідерів руху шістдесятників. Нагороджений Почесною грамотою Президії Верховної Ради УРСР. У 1970-х роках співпрацював з дитячими журналами «Малятко» та «Барвінок», оформив низку книжок.

28 листопада 1970 року Аллу Горську, дружину Зарацького, вбили в помешканні батька Зарецького, Івана, у Василькові Київської області. Слідство оголосило, що Іван Зарецький вбив невістку на ґрунті особистої неприязні, а наступного дня наклав на себе руки. Втім багато дослідників припускають причетність КДБ до обох вбивств.

З 1978 року працював у власній художній студії, мав понад 200 учнів, серед яких: Арсен Савадов, Олеся Авраменко, Костянтин Кунцевич, Олександр Куріненко, Лариса Піша, Марина Соченко, Тарас Лобода, Микола Шкарапута, Жанна Василевська, Тетяна Галочкіна, Любов Кремінська, Анатолій Твердий, Ольга Кравченко. Розробив оригінальну педагогічну систему — «Роздуми біля полотна», текст якої вперше опублікував його син Олексій Зарецький (журнал «Образотворче мистецтво», 1993, № 1—2).

Мешкав у Києві в будинку на вулиці Рєпіна, № 25, квартира № 6, а через деякий час після другого одруження — у селі Кончі-Озерній. Помер у Кончі-Озерній 23 серпня 1990 року після тривалої важкої хвороби. Похований у Києві на Міському (Берковецькому) кладовищі у могилі матері та батька. На могилі встановлено пам'ятник роботи Лесі Декерменджі.

Творчість Працював у галузях станкового і монументального живопису, книжкової графіки. Творчий спадок становлять близько 1000 олійних полотен та малюнків, серед них:

живопис «У вечірньому університеті» (1951); «Теща» (1954); «Зміна» (1955; Національний художній музей України)Київський державний музей українського мистецтва. Каталог художніх творів (експозиція). Державне видавництво образотворчого мистецтва і музичної літератури УРСР. Київ, 1958, С. 57.; «Після зміни»/«Шахтарі. Зміна» (1956); «Жаркий день» (1957); «Шахтарський двір» (1958); «Вибирання льону (Ланкова П. Сироватко)» (1960; Національний художній музей України); «На зборах» (1961; Національний художній музей України); «Дівчата»/«Доярки» (1962, темпера; Харківський художній музей); «Дівчина з Полісся» (1965); «Вишневий вітер» (1966); «Г. Халимоненко» (1967); «Оля» (1969); «Василь Стус» (1971); «Микола Мерзлікін» (1972); «Косівські керамісти Т. Шведюк, М. Шкурган, Г. Серебенюк» (1974); «Косівський гончар» (1975); «Світлий спогад. Автопортрет з дружиною» (1976); «Білий пароплав» (1977); «Вечірнє катання» (1982); «Весняні клопоти» (1986); «Сон-трава» (1986); «Літо» (1986—1987); «Осінь. Конча—Озерна» (1987); триптих «Мистецтво» (1987): «Золоті часи мистецтва»; «Металевий рок»; «Після катастрофи»; триптих «Релігія» (1987): «Язичництво»; «Вічний дзвін»; «Білобог і Чорнобог»; «Ой кум до куми залицявся» (1987—1988); «Пікнік» (1988); «Голодомор» (1988); «Пам'яті Ганни Собачко-Шостак» (1988); «Солдатка» (1988); «Ой кум до куми залицявся» (1988); «Дерево (Витоки мистецтва)» (1988); «Актриса» (1989); «Золотий череп. Дзвони Чорнобиля» (1989); «Чорний струмок» (1989); «Пам'яті Алли Горської» (1989—1990); «Орач (Василь Стус)» (1989—1990); графіка «Дівчинка» (1960, вугілля); «Піонерка» (1963, вугілля); «Середня Азія. Базар» (1965, картон, пастель); «Наталка» (1981, папір, кольорові олівці). </div> ілюстрації до роману «Правда на землі одна» Юрія Чорного-Діденка (журнал «Радянська Україна», Київ, 1957, № 2-5); віршів для дітей «Портрет Леніна» Максима Рильського (Київ, 1960). монументальні роботи оформлення клубу в селі Горностайпілі Київської області (1964); мозаїки «Прометей», «Земля», «Вогонь» у середній школі № 47 у Донецьку (1965—1966; разом із Галиною Зубченко, Григорієм Синицею, Аллою Горською, Геннадієм Марченком); мозаїчне панно «Вітер» у Києві (1967; разом з Аллою Горською і Борисом Плаксієм); мозаїки «Дерево життя» і «Птах-мрія» на ресторані «Україна» у Жданові (1967); мозаїчне панно «Прапор перемоги» в Музею молодогвардійців у Краснодоні (1968—1970; разом з Аллою Горською, Борисом Плаксієм, Анатолієм Лимарєвим, О. та В. Смирновими)Мозаїчне панно «Прапор перемоги» у музеї «Молода гвардія» у Краснодоні (нині Сорокине). / Ukrainian unofficial.; оформлення театрів в Івано-Франківську, Сімферополі, Сумах (1970-ті). Створив галерею портретів відомих українських діячів — Василя Касіяна, Михайла Яцківа (обидва — 1972), Олександра Горського, Ірини Заславської, Валерія Шевчука, Лізи Миронової, Степана Васильченка (всі — 1973), Раїси Недашківської (1974), Олексія Зарецького (1975); серед творів останнього періоду — портрети Ольги Кравченко, (1986), Лариси Козаченко, Тетяни Цимбал (всі — 1987), Тетяни Дем'яненко (1988).

На початку 1980-х років захопився мистецтвом сецесії, особливо картинами Ґустава Клімта, чого його інколи порівнювали з австрійським митцемХудожник, якого називають українським Клімтом..

Брав участь у республіканських та зарубіжних (Берлін — 1951, Варшава — 1955, Будапешт — 1964) виставках з 1951 року, всесоюзних — з 1957 року. Персональні виставки відбулися у Києві у 1989 році та посмертні у 1992, 1995, 1998, 2000 роках.

Написав, а частково надиктував лапідарні спогади. У його спадщині також нотатки, нариси, епістолярій. Ці тексти публікувалися у першій половині 1990-х, а 2009 року були видані окремою книгою «Художник Віктор Зарецький. Пошуки коріння».

Вшанування 1994 року Національна спілка художників України та Національна академія образотворчого мистецтва та архітектури заснували премію імені Віктора Зарецького для молодих художників; 2016 року іменем Віктора Зарецького було названо провулок у місті Білопіллі поруч із будинком його батьків, де він народився; 2017 року іменем художника названо вулицю в Голосіївському районі Києва.

Фільми 1990 року на кіностудії «Укртелефільм» режисером Віктором Василенком знято документальний фільм «Портрет» про Віктора Зарецького; 2015 року на телерадіокомпанії «Глас» режисером Людмилою Михалевич знято фільм «Роздуми біля полотна».

Виноски

Примітки

Література ; Зарецкий, Виктор Иванович // Художники народов СССР. Биобиблиографический словарь в 6 томах — Москва: Издательство «Искусство», 1983. — Том 4, книга 1 (Елева—Кадышева). С. 219. ; Зарецький Віктор Іванович // ; Зарецький Віктор Іванович // ; Зарецький Віктор Іванович // Шевченківські лауреати. 1962—2001: Енциклопедичний довідник. — К., 2001. — С. 179—180;

Посилання Віктор Зарецький (1925—1900). Живопис. Графіка: Каталог виставки творів. Київ, 1991. Біографія, галерея творів Олеся Авраменко. Віктор Зарецький — український «Густав Клімт» Мовою страждання і радості: до 90-річчя від дня народження В. Зарецького (1925—1990) // Дати і події , 2015, перше півріччя: календар знамен. дат № 1 (5) / Нац. парлам. б-ка України. — Київ, 2014. — С. 49–53.