Юпі́тер ( або ) — бог неба та грому, цар богів у давньоримській релігії та міфології. Юпітер був верховним божеством римської державної релігії протягом республіканської та імперської епох, поки християнство не стало панівною релігією в Імперії. У римській міфології він був порадником Нуми Помпілія, другого царя Риму, щодо встановлення принципів римської релігії, таких як приношення або жертвопринесення.
Вважається, що Юпітер постав як бог неба. Його знаряддям є блискавка, а головною священною твариною — орелПліній. Природнича історія X 16. який мав перевагу над іншими птахами під час отримання покровительстваСервій. До енеїди II 374. і став одним із найпоширеніших символів римської армії (див. Акіла). Ці два символа часто поєднувались, подаючи бога у вигляді орла, який тримає в кігтях блискавку, що часто можна побачити на грецьких і римських монетахDictionary of Roman Coins, see e.g. reverse of «Consecratio» coin of Emperor Commodus & coin of Ptolemy V Epiphanes minted c. 204—180 BC.. Як бог неба, він слугував свідком клятв, священної довіри, від якої залежить справедливість і правильна влада. Багато його функцій були сфокусовані на Капітолійському пагорбі, де розташовувалася цитадель Аркс. Його священним деревом був дуб.
Римляни вважали Юпітера подібним до грецького ЗевсаLarousse Desk Reference Encyclopedia, The Book People, Haydock, 1995, p. 215., а в латинській літературі та римському мистецтві міфи та іконографія Зевса адаптовані під ім'ям Іупітер. У грецькій традиції Юпітер був братом Нептуна і Діса Патера, римських еквівалентів Посейдона й Аїда. Кожен з них керував одним із трьох царств Всесвіту: небом, водою та підземним світом. Діспітер також був богом неба, який проявляв себе при денному світлі, зазвичай ототожнюючись із ЮпітеромDiespiter should not be confused with Dis pater, but the two names do cause confusion even in some passages of ancient literature; P.T. Eden, commentary on the Apocolocyntosis (Cambridge University Press, 1984, 2002), pp. 111—112.. Бог Тінія зазвичай вважається його етруським двійникомMassimo Pallottino, "Etruscan Daemonology, " p. 41, andRobert Schilling, "Rome, " pp. 44 and 63,both in (1981, 1992) Roman and European Mythologies, University of Chicago Press, 1992, transl. from the 1981 French edition;Giuliano Bonfante and Larissa Bonfante, (1983, 2003) The Etruscan Language: An Introduction, Manchester University Press rev. ed., pp. 24, 84, 85, 219, 225;Nancy Thomson de Grummond, (2006), Etruscan Myth, Sacred History, and Legend, University of Pennsylvania Museum of Archaeology and Anthropology, pp. 19, 53–58 et passim;Jean MacIntosh Turfa, (2012), Divining the Etruscan World: The Brontoscopic Calendar and Religious Practice Cambridge University Press, p. 62.. Міфи та легенди Більшість досліджень стверджує, що в найранішому періоді римської історії бракувало міфів, або ж оригінальна римська міфологія була безповоротно затуманена впливом грецької оповідної традиціїHendrik Wagenvoort, "Characteristic Traits of Ancient Roman Religion, " in Pietas: Selected Studies in Roman Religion (Brill, 1980), p. 241, ascribing the view that there was no early Roman mythology to W.F. Otto and his school.. Після еллінізації римської культури, латинська література та іконографія інтерпретували міфи про Зевса в зображеннях та оповідях Юпітера. У легендарній історії Риму, Юпітер часто пов'язаний з царюванням.
Юпітер зображався близнюком Юнони в скульптурі в Палестрині, яка зображає годування богів Фортуною. Існує напис (також з Палестрини), який зазначає, що Фортуна Першонароджена була первісткою Юпітера. Жаклін Шампо вважає появу цього протиріччя результатом послідовних різних культурних і релігійних фаз, в яких хвиля впливу, що надходить з еллінського світу, зробила Фортуну дочкою Юпітера. Дитинство Зевса є ключовою темою грецької релігії, мистецтва та літератури, проте зображення Юпітера-дитини є досить рідкісними та сумнівними.
Культ Юпітера
Роль у державі Римляни вважали, що Юпітер дарував їм верховенство, тому що вони шанували його більше, ніж будь-хто інший. Юпітер був «джерелом покровительства, на яке спиралися стосунки міста з богами»Mary Beard, J.A. North, and S.R.F. Price, Religions of Rome: A History (Cambridge University Press, 1998), vol. 1, p. 59.. Він уособлював божественну владу вищих посад Риму, внутрішньої організації та зовнішніх відносин. Його зображення в республіканському та імператорському Капітолії носило регалії, пов'язані з древніми царями Риму, а також найвищі консульські та імперські почестіOrlin, in Rüpke (ed), 58..
Консули клялися від імені Юпітера і вшановували його на щорічних феріях у Капітолії у вересні. Щоб подякувати йому за допомогу і заручитися його наступнуою підтримкою, вони принесли в жертву білого вола (bos mas) з позолоченими рогамиScheid, in Rüpke (ed), 263—271; G. Dumézil ARR It. tr. p. 181 citing Jean Bayet Les annales de Tite Live édition G. Budé vol. . Подібну жертву робили тріумфальні генерали, які покладали знаки своєї перемоги біля ніг статуї Юпітера на Капітолії. Деякі вчені розглядали тріумфатора як втілення (або зображення) Юпітера в тріумфальній процесіїDumézil 1977 p. 259 note 4: cf. .
Асоціація Юпітера з царством і суверенітетом була пееросмислена, коли римська форма правління змінилася. Спочатку Римом правили царі ; та після ліквідації монархії та створення республіки релігійні прерогативи були передані патрисам, правлячому класу патриціїв. Ностальгія за царством (affectatio regni) вважалася зрадою. Підозрюваних у монархічних амбіціях карали, незалежно від їхньої служби державі. У 5 столітті до нашої ери тріумфатор Камілл був відправлений у вигнання після того, як він керував колісницею з упряжкою з чотирьох білих коней (квадригою) — адже це була честь, зарезервована для самого Юпітера. Коли Марка Манлія, чий захист Капітолія від вторгнення галлів приніс йому ім'я Капітолін, був звинувачений у претензіях на царство, він був страчений як зрадник та скинутий зі скелі Тарпей. Його будинок на Капітолійському пагорбі був знищений і було постановлено, що жодному патрицію не дозволено жити тамDumézil 1977 citing Livy V 23, 6 and VI 17, 5.. Капітолійський Юпітер представляв продовження царської влади з періоду Царства і надавав владу магістратам, які вшановували його.
Під час конфлікту станів римські плебеї вимагали права бути на політичних та релігійних посадах. Під час свого першого сецесіо (подібного до загального страйку) вони відійшли з міста і погрожували заснувати своє власне. Коли вони погодилися повернутися до Риму, то дали на пагорбі, на якому вони виступили, присягу Юпітеру як символу та гаранту єдності римської res publicaDumézil 1977 p. citing Dionysius of Halicarnassus Roman Antiquities VI 90, 1; Festus s.v. p. 414 L 2nd.. Плебеї все таки отримали право на всі магістратури та більшість священницьких посад, але верховний жрець Юпітера (Flamen Dialis) залишався прерогативою патриціївGary Forsythe, A Critical History of Early Rome: From Prehistory to the First Punic War (University of California Press, 2005, 2006), p. 159 et passim..
Жрецтво Юпітера Юпітеру служив патрицій Фламен Діаліс , верховний член фламени, колегії з п'ятнадцяти жерців офіційного громадського культу Риму, кожен з яких був присвячений певному божеству. Його дружина, Фламініка Діаліс, мала свої обов'язки і керувала жертвопринесенням баранів Юпітеру в кожну з нундін, «ринкових» днів календарного циклу, порівнянного з тижнемМакробій. Сатурналія 1.16.. Подружжя повинне було одружитись на спеціальній ритуальній конфарреації,, якавключала в себе жертву полби хліба для Юпітера.
Посада Фламена Діаліса була обмежена кількома оригінальними ритуальними заборонами, деякі з яких проливають світло на суверенну природу самого богаMost of the information about the Flamen Dialis is preserved by Aulus Gellius, Attic Nights X 15.. Наприклад, фламен може зняти свій одяг або апекс (гострий капелюх) лише під дахом, щоб не показати себе голим на небі, тобто «наче під очима Юпітера» як бога небес. Щоразу, коли Фламініка бачила блискавку або чула грім (знаряддя Юпітера), їй не було дозволено продовжувати щоденні справи, поки вона не заспокоїть богаМакробій. Сатурналія I 16, 8: flaminica quotiens tonitrua audisset feriata erat, donec placasset deos. .
Деякі привілеї фламени Юпітера можуть відображати царську природу божества: вона користувалася курульним крісломLivy I 20, 1–2. і був єдиним жерцем (сакердосом), перед яким стояв лікторПлутарх. Римські питання 113. і мав місце в сенатіЛівій XXVII 8, 8.. Інші правила стосуються його ритуальної чистоти та його відсторонення від військової функції; йому було заборонено їздити на коні або бачити військо за межами священних кордонів Риму (померію). При тому, що він служив богу, який уособлював святість клятви, релігійно Діалісу не дозволялося давати клятвуАвл Геллій, 10.15.5: item iurare Dialem fas numquam est; Robert E.A. Palmer, "The Deconstruction of Mommsen on Festus 462/464L, or the Hazards of Interpretation, " in Imperium sine fine: T. Robert S. Broughton and the Roman Republic (Franz Steiner, 1996), p. 85; Francis X. Ryan, Rank and Participation in the Republican Senate (Franz Steiner, 1998), p. 165. . Не було дозволено мати контакти з чимось мертвим чи пов'язаним із смертю: трупами, похоронами, похоронними вогнищами, сирим м'ясом. Ці обмеження відображають повноту життя і абсолютну свободу, які є рисами ЮпітераDumézil 1977 p. 147..
Громадські авгури (Augures publici) були колегією священників, які були в курсі всіх інавгураційних і виконавчих церемоній, відомих як авгурити. Створення колегії традиційно приписували Ромулу. Ці авгури вважалися єдиними офіційними інтерпретаторами волі Юпітера, тому були особливо важливими для самого існування Римської держави, оскільки римляни бачили в Юпітері єдине джерело державної влади.
Феціали були групою з 20 чоловік, які були присвячені релігійному управлінню міжнародними державними справамиG. Dumézil ARR above pp. 94–96, 169, 192, 502—504; G. Wissowa Religion un Kultus der Römer Munich 1912 p. 104 Hereafter cited as RK). . Їхнім завданням було зберегти і застосувати феціальний закон (ius fetiale) — складний комплекс процедур, спрямований на забезпечення захисту богів у відносинах Риму з іноземними державами. Юрітер Лапіс був богом, під захистом якого вони діюяли, і якого головний феціал (pater patratus) закликав при обряді укладання договоруЛівій I 24, 8.. Якщо відбувалося оголошення війни, феціал закликав Юпітера і Квіріна, небесних, земних і хтонічних богів, як свідків будь-якого потенційного порушення справедливості. Після цього він міг оголосити війну протягом 33 днівЛівій I 32, 10..
Дія феціалів перебували під юрисдикцією Юпітера як божественного захисника сумлінності. Кілька емблем колегії феціалів стосуються Юпітера. Так, Сілекс був каменем, який використовувався для жертвоприношення, що зберігався в храмі Юпітера Феретрія, як і їхній скіпетр. Священні трави (сагміна), які іноді називають вербеною, потрібно було брати з сусідньої цитаделі для їх ритуального використанняG. Dumézil ARR above pp. 502—504 and 169. .
Юпітер і релігія в сецесії плебеїв Роль Юпітера в конфлікті станів є відображенням релігійності римлян. З одного боку, патриції могли природно вимагати підтримки верховного бога, оскільки вони перебували під егідою держави. З іншого боку, плебс (плебеї) стверджував, що, оскільки Юпітер був джерелом справедливості, вони мали його прихильність, тому що їхня справа була справедливою.