Васи́лів — село в Україні, у Кадубовецькій сільській громаді Чернівецького району Чернівецької області.

Герб У срібному щиті сходить золоте сонце без зображення обличчя з такими ж променями, що супроводжується знизу чотирма лазуровими хвилеподібними укороченими балками, кожна нижня коротша. Два середніх променя заповнені лазуровим і увінчані золотим куполом з таким же хрестом. Поверх золотий тризуб.Герб села

Геологічна будова села Територія дослідження знаходиться в межах Заставнівського району Чернівецької області (в її північній частині). Розташоване село на правому березі р. Дністер в середній частині його течії. Як і загалом Середнє Придністров'я, територія дослідження являє собою специфічний та унікальний феномен природи, який переповнений вартими уваги об'єктами досліджень з точки зору географії, геології, історії та археології, етнографії, культури тощо. Саме такою є досліджувана частина в межах с. Василів. Особливо цінними для вивчення особливостей та історії формування території є виходи на денну поверхню порід різного геологічного віку. Їх дослідження із застосуванням сучасних методів та технологій дозволяє відтворити історію геологічного розвитку території, реконструювати палеогеографічні обстановки  часу їх утворення, пояснити характер та послідовність зміни умов осадонакопичення на різних часових проміжках. Детальне вивчення цих відкладів дозволить відповісти на низку питань, що стосуються просторово-часових, стратиграфічних, палеогеографічних літологічних, та інших особливостей розвитку та формування території. Загалом, дослідженням геологічної будови Придністров'я та Волино-Поділля  займалося досить багато вчених, проте ще деякі аспектів, що стосуються поширення та залягання різновікових відкладів так і залишились дискусійними та невирішеними. Тому це питання потребує подальшого детального вивчення. Досліджувана територія с. Василів є унікальним геологічним музеєм просто неба. У тектонічному відношенні територія знаходиться у південно-західній частині Східноєвропейської платформи, у межах Волино-Подільської плити, ускладненої системою регіональних розломів. У фундаменті цієї плити залягають магматичні та метаморфічні породи архею та нижнього протерозою, які на денну поверхню не виходять. Тут вони перекриті осадовими породами пізньопротерозойського та палеозойського віку. На розмитій поверхні моноклінально залягаючих порід верхнього протерозою і палеозою розміщена невелика товща мезозою і кайнозою. Найдревнішими породами, що виходять на поверхню, є палеозойські, які представлені тут нижньодевонськими відкладами чортківської світи, які згідно залягають на богданівських верствах борщівської світи. Відслонення їх розташоване на крайньому північному заході села і оголошене геологічною пам'яткою природи місцевого значення під назвою «Василівська стінка». Потужність її в межах території дослідження до 60 м. Особливостями літолого-фаціального складу верств світи є циклічний теригенно-карбонатний розріз, складений товщею ритмічного чергування сіроколірних малопотужних вапняків, аргілітів та алевролітів. Особливо цінними є численні рештки фауни нижнього девону, представленої викопними залишками тентакулітів, брахіопод, остракод, пелеципод, двостулкових молюсків, ортоцератид та інших видів. На пониженій та розмитій поверхні девонських відкладів на невеликій ділянці збереглася піщана фація прибережної зони середньоальбського моря (крейдова система, альбський ярус, середньоальбський підярус. В нижній її частині лежить тонка верства базального конгломерату, складеного уламками палеозойських порід з домішкою гальки і гравію чорних кременів. Конгломерат прикритий незначною товщею пісків. Вище них залягають вапнистими пісковики, представлені вапнистими олігоміктовими польовошпат-кварцовими відмінами та домішками глауконіту, гравію, чорного кременю та кварцу. Завдяки наявності значної частки карбонатних утворень пісковики піддаються карстуванню. В нижній частині відкладів протікає невелика підземна карстова річка з характерними алювіальними відкладами, у верхній частині є невеликий грот, а вся товща загалом пронизана низкою карстових тріщин шириною до 1 м, які з'єднуються між собою. Загальна потужність відкладів сягає до. Верхня їх частина відслонюється на заході села в урочищі «Монастир». Вище залягають відклади нижнього відділу крейдової системи, альбського ярусу верхньоальбського підярусу. Дана фація прибережної зони верхньоальбського моря збереглася досить добре в долині Дністра та складена різноманітними в літологічному відношенні відкладами. На досліджуваній території вона представлена органогенно-детритовими (моховатко-голкошкіровими) вапняками. За походженням це викопні залишки зруйнованих прибережних рифів. Відклади  містять велику кількість теригенного матеріалу (домішки піщаних зерен кварцу та глауконіту) та переходять у вапнисті пісковики. Містять стяжіння чорного кременю. Потужність відкладів становить приблизно 10 м. Їх перекривають кайнозойські відклади, які представлені на даній території неогеновою системою, а саме осадками середнього міоцену (баденський ярус).  Відклади верхнього горизонту нижнього баденію збереглися у вигляді літотамнієвих вапняків (так звані нараївські верстви). Розріз відкладів верхньої частини нижнього тортону, що відслонюється на півдні села, представлений товщею світло-сірих детритових вапняків, складених уламками моховаток, літотамній, черепашок молюсків, які зцементовані карбонатами. Загальна потужність їх більше 10 м. Знизу вверх залягають: 1. Вапняки світло-сірі, поділені на окремі великі блоки, мають виражену уламково-органогенну будову. Залягання шару субгоризонтальне з кутом нахилу 10-150 — більше. 2. Вапняки світло-сірі, сильно вивітрені, без помітної шаруватості, літотамнієві жовна яскраво-виражені — до 3. Вапняки світло-сірі, з великим вмістом піщаного матеріалу, сильно вивітрені (пролювій нижче залягаючого шару) — до 2 м. Завершують розріз четвертинні делювіальні суглинки (до). На північному схилі г. Висока в урочищі «Городище» відслонюється товща верхньобаденських гіпсів, які відносяться до тираської світи. Евапоритова сульфатна товща залягає на нижньобаденських відкладах. Їх потужність — і більше. В розрізі представлена двома фаціями:

1.       Нижня частина товщі складена жовновим гіпсом. Макроскопічно характеризується приховано-кристалічною будовою (алебастровою) з типовою  мікроплойчастою шаруватістю. Структура породи мікрокристалічна, зерниста . Потужність — більше .

2.       Верхня фація представлена гіпсом кристалічним. Розміри кристалів — до довжини та до ширини. Простір між ними заповнений гіпсовим цементом. Кристали хаотично розташовані [Додаток Ж, Рис. 1-2]. Потужність — більше .

Сульфатна товща пронизана рядом карстових тріщин шириною до . 10- нижче покрівлі гіпсу розташована невелика печера, в якій чітко простежується межа між двома фаціями проходить по її верхній частині: підлога та стінки печери розташовані в межах жовнових гіпсів, а стеля і товща, яка знаходить вище неї — в кристалічних. Четвертинні відклади утворюють на території дослідження майже суцільний покрив. Відсутні лише на схилах каньйону Дністра. Представлені делювіальними, елювіальними, пролювіальними, алювіальними та еоловими, еолово-делювіальними та іншими генетичними типами  відкладів, формування яких відбувалося протягом пліоцену, плейстоцену та голоцену. Алювіальні осади представлені відкладами верхніх та нижніх терас Дністра. Середні тераси в межах с. Василів не збереглися. Від верхніх до нижніх терас відбувається різкий перехід. Схил досить крутий (до 60-700), розчленований. У внутрішній частині алювіальні відклади представлені рівнями третьої, другої, першої терас та заплавами.  Великі території займають відклади другої надзаплавної ерозійно-акумулятивної тераси (верхньоплейстоценової). В центральній частині села верхня частина відкладів зруйнована. На північному заході, вниз за течією від «Василівської стінки», ці породи відслонюються. Розріз тераси представлений в нижній частині русловим алювієм, складеним переважно гравійно-галечниковим матеріалом, які на денну поверхню не виходять. Вище поступово змінюється почерговим перешаруванням піщано-супіщано-суглинистих заплавних фацій з включенням гальки. Зверху них залягають еолові відклади, нижня частина яких складена жовтувато-коричневим суглинком з червонуватим відтінком, які змінюються темно-жовтими суглинками та світлим сіровато-жовтим, палевим бузьким лесом з яскраво вираженою стовпчастою структурою. Відклади багаті на фауністичні рештки великих ссавців та молюсків. Нами були відібрані проби з цього горизонту для детальнішого дослідження. В результаті промиву порід ми отримали хороший матеріал для проведення малакофауністичного аналізу палеоекологічних особливостей існування тафоценозів. Це дало нам додаткову інформацію для стратиграфічних та палеогеографічних висновків. Незважаючи на значну чисельність особин, фауна досить бідна на видовий склад. Вона представлена наземними голарктичними арктобореально-альпійськими (Pupilla loessica), середньо- та східноєвропейськими (Trichia hispida), середньоазіатськими (Vallonia tenuilabris), євро-сибірськими (Succinea oblonga elongata) видами. За складом це типова фауна лесового степу (Куниця), яка мала широке розповсюдження в Середній та Східній Європі в холодні інтервали льодовиків'я. Наявність в цьому комплексі  Pupilla loessica говорить про процес активної еолової акумуляції лесового матеріалу. Завершує розріз малопотужний сучасний голоценовий горизонт. Алювіальні відклади першої тераси, високої та низької заплав представлені галечниковим русловим алювієм, вище якого залягає пісок дрібно- та середньозернистий, світло-сірий, косо- та горизонтально шаруватий. Завершує розріз сучасний голоценовий ґрунтовий горизонт. Займають незначні площі, оскільки інтенсивно руйнуються внаслідок змін русла р. Дністер в голоцені та його інтенсивним боковим врізом, руйнуванням її катастрофічними повенями та розчленуванням території її поширення невеликими притоками Дністра. Голоценові відклади представлені делювіальними та алювіальними. До перших належать делювіальні суглинки (переміщені по схилу леси різного механічного складу) та породи різного гранулометричного складу в середніх та нижніх частинах схилів (піщаний та супіщаний матеріал і жорствяно-щебенисто-уламкові відклади). Саме протягом голоценового періоду відбувалося формування сучасного ґрунтово-рослинного покриву. Досить поширеними є відклади, які формувались протягом усього континентального етапу розвитку території та віднесені до нерозчленованих. Серед них найбільшу роль відіграють делювіальні та елювіальні утворення. Матеріали, отримані в результаті досліджень, дозволяють з упевненістю говорити про досить складний та різноманітний комплекс відкладів та зробити наступні висновки:

1.       В межах території  села відслонюються осадові породи різної потужності та віку (близько 10 стратиграфічних розрізів). Це є досить унікальним явищем навіть для багатого на відслонення Придністров'я.  Особливо цінними є повні стратиграфічні розрізи, за наявністю територія може бути віднесена до еталонних.

2.       Одним із лектостратотипів нижнього девону є відслонення відкладів чортківської серії, верхня частина яких виходить на денну поверхню на крайньому північному заході села.  Особливостями літолого-фаціального складу верств світи є циклічний теригенно-карбонатний розріз, складений товщею ритмічного чергування сіроколірних малопотужних вапняків і аргілітів. Фауна чортківського горизонту характеризується досить великою кількістю як екземплярів, так і видів. Своєрідний комплекс фауни (характерними є переважно пелециподи, тентакуліти, остракоди, рідше — ортоцератиди та брахіоподи) свідчить про значну перебудову фаціальних умов подільської протоки: зменшення чисельності типово морських груп в порівнянні з борщівським горизонтом та збільшення груп, характерних для обмілілої та частково опрісненої водойми.